Краса людини і природи у кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»

Твори великого українського письменника О. Довженка — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв. Це своєрідний літопис історії українського народу. Окрилений високими ідеалами, закоханий у життя, у велич духу людини — воїна, людини — трудівника, О. Довженко натхненно оспівав поезію і романтику нашої епохи. Про нього написано багато книг, статей, поети йому присвячують вірші, бо, як пише поет І. Гончаренко:


В людських сердець незаймані глибини

своїм він серцем глибоко проник,

співець краси, природи і людини,

душі людської дивний чарівник.

Людина з її душевною'красою — де той герой, у якому втілились найвищі Довженкові ідеали краси. У кожному своєму творі л великою любов'ю письменник оспівує людей праці. З особливою силою розкривається ця тема в останніх творах О. Довженка «Зачарована Десна» і «Поема про море», написаних у 1955 році.

«Зачарована Десна» — лебедина пісня письменника. На думку М. Рильського, це задушевна лірична сповідь, до кінця напоєна любов'ю до рідного краю, до його людей. Це справді незвичайний твір. Непростий за своєю по будовою, він поєднує спогади про дитинство і філософські роздуми письменника. З великою любов'ю Довженко пише про свій родовід, про тих юдей, які до революції нічого не мали, а з них, за словами автора, можна було писати портрети апостолів і мислителів.




За жанром це кіноповість. В її сюжеті — мемуарні сторінки, ліричні сповіді, широкі картини сільського життя, чарівні пейзажні малюнки, атак аж роздуми про народ, про його минуле і майбутнє, про мистецтво і його роль у житті суспільства. Все це подається в двох планах: через сприйняття сільського хлопця Сашка і через філософські роздуми зрілого письменника. В образах батька, матері, діда, прадіда виразно відчутне ставлення до родоводу. Письменник говорить: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий».




Захоплено пише автор про чудовий талант косаря дядька Самійла, який так вправно володів косою, що мігбя за добрий харч обкосити всю земну кулю.

Прекрасний образ Тихона Бобера, що, йдучи наполювання, забував дома курок від рушниці. А Сашкова баба хіба не трудівниця?! Хоч лайка і лилася з її вуст, як пісня з вуст натхненого поета, проте вона була й справжньою трудівницею, любила землю, прибирала її своїми руками.




Малюючи сільських мешканців, О. Довженко об'єднує всіх єдиною філо-'

Софією: коли вилізає щось з землі, посаджене їх руками, то в цьому найбіль

ша радість. Герої «Зачарованої Десни» живуть одним життям з природою, що

оточує їх. 0. Довженно пише: «Жили ми в повній гармонії з силами природи.

Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас

заливало водою, і хто цього не знає, гой не знає тієї радості і повноти життя».

Незабутніми є картини весняної повені, сінокосу. Навіть від опису звичайного

городу віє високою красою і поезію. Пейзажі в кіноповісті персоніфікуються.

Вони промовляють до читача своїми барвами. Часто передаються через сприй

няття дійових осіб і є засобом виявлення душевного стану героїв. Краса приро

ди облагороджує людей праці. Природа, любов до иеї й уміння відчути її красу

пробуджує в людині творця.




Велике враження справила на мене кіноповість «Зачарована Десна». І особливе враження від того , що все, про що пише Олександр Довженко, — це світ, побачений очима дитини, очима маленького Сашка, людини, не спокушеної життям. Тільки тонкий у почуттях митець— психолог мігтак неповторно правдиво передати увесь світ мрій сільського хлопчика.

Краса людини і природи у кіноповісті О. Довженка « Зачарована Десна»

Я завжди думаю, що без гарячої любові до природи людина НЕ може бути митцем, ; та й не тільки митцем...




М. Рильський «Зачарована Десна» — це автобіографічна кіноповість, у якій автор розповідає про своє дитинство і рідне село, в якому воно минуло. Це лише підтвер-

джує те, що без минулого не може бути майбутнього, і твір є важливим не лише для самого Довженка, а й для нас. Письменник розповідає від свого імені, а точніше, від імені малого Сашка, тому всі події, що відбуваються, ми бачимо очима дитини. Але разом з тим у повісті присутні й думки дорослого Довженка: аналіз дитячих спогадів зрілим митцем.

Сашко дуже захоплюється красою природи, яка його оточує. Тому в повісті багато описів-пейзажів. Рослини, які мати посадила біля хати й на городі, здаються йому надзвичайно великими, такими, що в них можна сховатися. Хлопчик росте в селі, поряд із землею, і тому кожна жива травинка хвилює його: «Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. , А сад було як зацвіте весною!»




Сашко глибоко шанує й поважає своїх батьків. Мати від Бога наділена і любов'ю до рослин: -«Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість». Батько — сильний і привабливий: «Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив» Це був неписьменний, але розумний, порядний і чесний чоловік.




Довженкові батьки приваблюють нас своєю душевною красою. Це звичайні, прості, бідні люди, в житті яких переплітаються радість і лихо. Але вони люблять рідну землю, допомагають один одному, залишаються гуманними. Приклад — епізод, коли в родині Сашка помирають від пошесті четверо його братів. Це, на мою думку, один із найбільш хвилюючих моментів повісті. Батьківське горе не можна було ні з чим порівняти: мати була напівмертва, а батько загнав коней по дорозі додому, коли дізнався, що його діти вмирають від невідомої хвороби. Страшне лихо, але він не втрачає доброти до людей: «Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води... поки не звільнився від свого смутку».




Поряд із рідними Сашка ми бачимо його земляків-селян. Вони прекрасні, розкриваючись у праці: кожен — у своєму покликанні. Цікавими й самобутніми є образи мисливця Тихона та коваля Захарка. По всій окрузі не було такого майстерного косаря, як Самійло.

І, звичайно, особливе місце у творі займає чарівна українська природа. Автор захоплюється красою річки Десни, на берегах якої пройшли його найкращі роки, вміє побачити «зорі в калюжах» — тобто помітити прекрасне навіть у найменших буденних деталях. Цьому вчимося й ми, читаючи «Зачаровану Десну» та згадуючи своє дитинство — найсвітліші й найнезабутніші хвилини, що на все життя залишають найяскравіші враження.
Очень интересные новости