Трагічна доля поезії «Любіть Україну»

Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.
Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум'яне життя поклав на ол-тир Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до миї вій з далекої Орської фортеці посилав свій голос: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю. Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття: Свою Україну любіть, Любіть її... За неї Кобзар наш карався, мучився, страждав, але не каявся. Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосю-ру --- автора чудової поезії «Любіть Україну».

Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і В. Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, школах і вузах... 1 всюди — з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам — особливо вірш «Любіть Україну».
1 раптом — наче виляск нагая — стаття у «Правді» «Проти ідеологічних перекручень у літературі». Нею наче ножа загородили поетові у спину. V статті шельмувався один-єдиний вірш Володимира Сосюри — «Любіть Україну».

Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Шталій Коваль розмірковував: «Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях... дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю».
Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і радості мить, любіть у годину негоди!.. Ми бачимо її «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці під мирними блакитними небесами.
Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею.

Пощезли хулителі і брехуни, наклепники і кон'юнктурники, а чиста і ясна,
мов сонце, Сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом: «Любіть Ук
раїну!».


Поема «Мазепа» Володимира Сосюри

Я хочу швидше відціля
Віддячить москалям і ляху,
Що мій народ ведуть на плаху
Під сміх царя і короля.
Вони знущаються над ним,
Несуть йому ганьбу, образи...
А я забув його накази
Й життя розмінюю на дим.
Крізь мури пишні і багаті Я чую плач його, як дзвін... Яв пишнім палаці, а він Гниє рабом у рідній хаті.
Хто ж поведе тебе повстати, Коли і я, мов пес, мов раб, Тебе змінив на ці палати? Де взять тобі своїх Месій, Коли і я такий, як всі?

Так, на думку Володимира Сосюри, український гетьман Іван Мазепа впев нивея у необхідності «третього шляху», власної дороги для своєї України.
Поема «Мазепа» мала нелегку долю. Десятки років вона була забороненая а між тим це значне явище в нашій літературі. Легкість і прозорість віршуванС ня, його образність та емоційна насиченість — докази майстерності українські кого Пушкіна — Володимира Сосюри. Твір написаний у кращих традиціях єві; ропеиського романтизму: пристрасні почуття, центральний герой, наділений всіма чеснотами, любовний трикутник, наївно-відважні клятви і блискавичне втілення задумів у життя.
Яким же схарактеризував автор славного лицаря Івана Мазепу? На початку твору він — фаворит польського короля, чорнобривий паж-ловелас:
Він дарував на мить любов

І знов, байдужий, далі йшов. Автор не замовчує, що паж любить короля любов'ю навіть не раба, а любов'ю сина. Мазепа всебічно обдарований юнак: має шляхетні манери, поетичні здібності, фізичну силу та безстрашну вдачу. Позбавити королівської прихильності не можуть наклепи шляхти і навіть випадок, коли, «відбивши» кохану в пана Броніслава, Мазепа вбиває його на дуелі.

Лікуючись від поранення, Мазепа пригадує своє дитинство. Його мати, ігуменя монастиря, дала йому ґрунтовну освіту. Саме шкільне виховання і вплив матері забезпечили розуміння Іваном свого обов'язку перед вітчизною. Цікаві й дуже сучасні поради дає йому вчителька-черниця:

Учись, Іване... І любов,
Свою любов до України,
Вмій влити формули чіткі,
Умій спинить гарячу кров,
Рух нерозважливий руки,
І стиснуть серце, коли треба.
Хай пада все, палає небо,
А ти іди спокійним кроком
До точки, що намітив оком. Наскільки актуальними є сьогодні ці рядки! Нам, будівничим майбутнього, треба проявляти патріотизм не в високих словах, а в малих, але конкретних
(ф«вах. Україні потрібні не проповідники-базіки, а мовчазні інтелектуали, які и її ють, чого хочуть.

Нетиповим для української літератури є образ матері Івана. Вона під час рі- мучих дій не безсило ридає, як дружина Тараса Бульби, а сама благословляє піп на подвиг:
Тебе народ і Бог обрали.
Надінь шолом і меч візьми,

Стань на чолі, здійми повстання, Хоч і чека тебе за теє Страшна дорога Мойсея, Доноси, зрада і вигнання... На мою думку такий образ матері має культивувати наша література, щоб прищеплювати синам не міщанський егоїзм, а здатність самопожертви заради писоких ідеалів.

У хворобливих видіннях Іван бачить свої майбутні стосунки з Петром І, свій пилив на царя, зраду останнього у Полтавській битві, яка зображена з новаторськими художніми прийомами:
...де йтиме цар нестримним кроком «в Європу прорубать вікно!» Він чує, цар іде по ньому, У грудях грузнуть каблуки, Як тяжко дихати старому... Чом ти прийшов до мого дому, Північний злодію? Чому Мене ховаєш у труну? Автор дає зрозуміти, що Петро І використав Україну задля досягнення своїх цілей, тому зрада Мазепи була виправданою.
Одужавши, Мазепа кидає розкіш замків польської шляхти і, подібно до Мойсея, йде назустріч своєму трагічному служінню власному народові. Через увесь текст проходить ідея його прагнення до України, бажання послужити їй своїми вусиллями. Вірний романтичному максималізму, Сосюра інколи втрачає почуття міри: наприклад, замріяний долею України Мазепа порівнюється з лунатиком; надто вже нереально виглядає елітарність цієї постаті, яка живе «в іншому вимірі» цінностей і цілей:

Чужі героям почуття Людини тихої, малої.
В його душі, нічим не скутій,
Жіночі образи забуті
Живуть, як відгомін, як тінь.

І тільки про Вкраїну мрія Над ними вічно пломеніє... Взагалі ж поема Сосюри дуже легка, майстерна, світла і привертає нашу увагу до постаті Івана Мазепи — видатного діяча нашої історії, а також до його подвигу заради рідного народу.