Україна в житті і творчості Василя Стуса

Народився в с. Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Навчався в педагогічному інституті м. Сталіно, в аспірантурі інституту літератури АНУРСРім. Т. Г. Шевченка. Упродовж життя змінив багато професій: вчителював на Кіровоградщині й Донеччині, працював на шахтах, був будівельником, кочегаром, інженером у конструкторському бюро тощо. У 1965 р. був відрахований з аспірантури за виступ протесту в київському кінотеатрі «Україна". У 1972р. — арештований та засуджений до п'яти років таборів та трьох років заслання, відбував покарання в Магаданський області. У 1980 р. засуджений вдруге, засланий до Пермського краю. Рік перебував у камері-одиночці. Помер в карцері. У 1989 р. Прах Стуса було перевезено до Києва і поховано на Байковому цвинтарі.

Василь Стус — людина героїчної й трагічної долі. Усе життя присвятив боротьбі за права особистості в тоталітарному суспільстві. У його поезіях відбито настрої любові до рідного краю, туги за ним, уболівання за долю України й її народу, віра в краще майбутнє. Ліричний герой віршів — незламна, сильна людина, що, проходячи через важкі випробування, залишається духовно цілісною. Збірки поезій В. Стуса за його життя видавалися або за кордонами СРСР, або у «самвидаві» (нелегально): «Круговерть» (1968), «Зимові дерева» (1970), «Палімпсести» (1972-1979) та інші.

...Ми ще повернемось, обов'язково повернемось, бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні.
В. Стус

Справжніми поетами народжуються. Неможливо вивчитися ні на Шевченка, ні на Шекспіра. Доля сама обирає митців. А чи здатні нони оцінити цей дар, скористатися ним уповні, чи здатні, якшо потрібно, піти тернистими шляхами генія? Історія має приклади
того, як обдаровані особистості з тих чи інших причин занедбали свій талант, ішли на компроміси із совістю, ставали «придворними співцями».

Василь Стус був не тільки геніальним поетом, він став свідомим борцем за правду й права людини, одним із найактивніших діячів дисидентського руху. Його судили як політичного злочинця: за непокірність радянській владі, за поезії, що таємно розповсюджувалися в рукописних варіантах. Він відчайдушно не здавався: протестував, писав листи до КДБ, ЦК КПУ, в яких засуджував порушення прав людини в СРСР, відверто вголос висловлював свої думки. А вдома на нього чекали дружина, мати, маленький син. Я ставлю собі питання: чи варто було платити за боротьбу власним життям? Невже не можна було змовчати, стерпіти, скоритися?

Для нас, сучасних підлітків, життєва позиція Василя Стуса видається дивною. Мабуть, тому, що кожен цінує передусім своє, особисте, а громадські інтереси вважає чимось несуттєвим, другорядним. Але чи мали б ми право на вільний вибір, свободу слова, чи могли б спілкуватися з людьми інших країн, перетинати кордони держави, повно пізнавати світ і життя, якщо у свій час не було б таких людей, як Василь Стус? Мабуть, ні.
Не менш унікальною, ніж доля поета, видається мені його творчість. Вірші Стуса не може читати пересічний читач: вони потребують певного інтелектуального рівня, шо дозволяє їх повно зрозуміти. Але, мабуть, кожен, хто віз„ьме в руки книгу з творами Стуса, не зможе не відчути почуття, вкладені в чіткі, суворі рядки: біль, страждання, порив, заклик. У вірші «Господи, гніву пречистого» автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів !' за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність. '( У Богові та матері він бачить духовних провідників, котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.
У поезії «Посоловів од співу сад» духовне начало виражене в образах саду та небокраю, світлі свічки, образі матері. Під впливом прекрасного поет розкріпачується, стає здатним на творчість, де здобуває внутрішню свободу, духовне самовираження (віри «без титла» — тобто без обмежень).


Найбільше сподобалася мені поезія «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»:
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку. Через сто зневір. Моя душа запрагла неба...
Адже мета життя кожного з нас — «іти до добра і правди». Автор говорить нам: хто обрав цей шлях, не повинен спинятися, треба йти, дерзати, «прагнути неба».
«Україна є віссю, навколо якої обертається вся поезія В. Стуса», — так точно визначив тематику творчості митця М. Рильський. Україна була частиною душі поета, тому в останні роки єдиною мрією В. Стуса було повернення на Батьківщину. «Ми ще повернемось», — обіцяв він співвітчизникам. Він повернувся в Україну після своєї смерті «не переможений, але: безсмертний», безсмертний у своїй творчості.
Очень интересные новости