Як тебе не любити, Харкове мій!

Мабуть, кожна людина вважає, що її місто або село, де вона народилася і живе, — найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місто — єдине, неповторне. Воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило своєю касою, подарувало друзів. Ти — його частинка, його надія.
Таким для мене є мій Харків: добрий і чесний трудівник, допитливий дослід- . ник, культурний діяч. Це друге за величиною місто України. Воно розташоване на перехреотяірік Лопань, Уди та Харкова. В ньому дивовижно переплітаються сива і славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний! поважно тихий. Головна і найкраща вулиця міста, його історичний центр — вулиця Сумська.
Я щиро й ніжно люблю свій рідний куточок землі. Найбільше він мені подобається у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом бузку і свіжого зеленого вбрання.
А який він загадково дивний взимку! Цієї пори року він найбільш красивий увечері; коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерев а, вгамовуються і затихають будинки.
Золотом вкритий мій Харків восени. Мені здається вона у нас особлива, може це тому, що в місті багато дерев, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою.
Літо уквітчує вулиці Харкова.

Пройде зовсім небагато часу, і буття рідного краю буде залежати від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас буде залежати його майбутнє.

Я впевнена, якщо й надалі в наших серцях буде палати вогонь любові до Харкова, Харківщини, то повік не згасне його слава!