Краса врятує світ (за твором «До прекрасного»)
Хто відчув насолоду мистецтва, для того вже інші насолоди не існують. А. ТІ. Чехов
Сонет «До прекрасного» Вільяма Вордсворта, видатного англійського поета-романтика, розкриває перед читачем сутність мистецтва в житті людства., його функцію у формуванні «прекрасних» рис людини. Вірш починається словами: «Святе мистецтво! В пензлі чи пері...» Лптор визначає мистецтво як «святе», бо вважає, що воно має якусь нищу силу та може увінчати будь-яку мить: чи то хмарина, що пливе н небесній висі, чи то «веселі промінці в химерній грі». Сонет Вордсворта — це своєрідний гімн, уславлення «святої сили мистецтва». Людина, що займається будь-якою творчою діяльністю: музикою, художньою літературою, живописом — це людина, яка має божий дар, що надала їй природа для виконання в цьому світі певної місії.
Художник, який «вириває мить із плину часу» за допомогою фарб чи пензля, дарує людству свої творіння, що залишаються й після ііого життя. Особисто мене дуже зачаровують полотна геніального художника Аивазовського, Дивлячись на них, можна побачити «справжнє море», хвилю, яка за мить накриє тебе. У сонеті «До прекрасного» поет описує мистецтво як «дитя весни, і літа й падолисту», що може спинити плин часу, спіймати будь-яку мить життя іі увінчати її назавжди: «І подорожніх, що ідуть у лісі.Д корабель, що при скелястім мисі, навік в заливі кинув якорі...»; Скульптор, залишаючи майбутньому поколінню дивовижні образи й фігури, вкладає в них свою душу, а також відображає історію епохи, у яку піп жив і творив. Музикант, який за допомогою звуків дарує світові свою чарівну музику, що сповнює нас позитивними емоціями, викликає почуття насолоди й задоволення, теж є тією частинкою людства, яка має особистий дар своїм творінням передати «божисту вічність». Письменник, поет за допомогою «свого художнього пера» відображає свої почуття, думки, всю свою людську сутність чи то у вірші, чи то у іншому творі, увінчує себе в цьому світі як «майстра слова», використовуючи при цьому художній вимисел, фантазії та почуття, що виникають у нього впродовж усього життя. Тим самим митець залишає нащадкам те найцінніше, що є духовним надбанням як особистості, так і цілої нації.
Людина за,будь-яких умов завжди повинна прагнути «прекрасного, святого» мистецтва, і тільки тоді її життя буде «чистим» і «яскравим». Адже недарма Вордсворт у своєму сонеті визначає мистецтво як святе, що дарує людству вічну благодать.
Зарозумілі, мудрування про мистецтво з рідкими посиланнями на сонет одного британця
Вітер дме в напрямку розмови про мистецтво, і, придушуючи бажання почати щонайменше від Адама та Єви (адже скільки існуємо ми, стільки ж існує й мистецтво — один з головних компонентів нашого життя), поставимо вітрило та з божою милостю пустимося в море зарозумілих мудрувань, попередньо перепрошуючи за банальність і повтори вічних істин.
Святе мистецтво! Саме такими словами починає свій сонет «До прекрасного» відомий британський лірик Вільям Вордсворт. І дійсно, мистецтво — святе, тому що воно є подарунком Богів, амброзією, насолодоюдля наших душ, втіленням чистої краси й мудрості. А якщо пишномовство залишити за бортом, то все буде ще простіше: мистецтво дає можливість нашому буттю, прикутому ланцюгом безумовних інстинктів виживання та продовження роду до чіткого й розміреного існування, стати життям, повним, насиченим і цілком нами усвідомлюваним (пишномовство за борт не схотіло). Людей людьми робить діяльність: розумова, фізична, творча. А мистецтво як раз і є плодом останньої — творчим відображенням дійсності (а-ргороз, тут закрався цікавий парадокс: фантазія, якщо розглядати її в контексті наших мудрувань, також є дійсністю).
В пензлі чи пері
Є сила дати вічність кожній рисі
Хмарини, що пливе в небесній висі,
Веселих промініців химерній грі.
І знову ж таки знімемо капелюха перед англійським поетом на знак поваги та нашої згоди з ним: за допомогою мистецтва ми маємо змогу передати швидкоплинну мить століття,- народження й смерть, танок молекул і парад планет (та чи не є це одним і тим же?) І не просто передати, а й трансформувати їх нашою уявою, зобразити їх у нових іпостасях і... увічнити. Різцем, пензлем, пером чи просто неозброєними пальцями — усім їм підкоряться і простір, і час (в ім'я святого мистецтва!) Але не тільки в цьому його святість. Мистецтво, а краще навіть сказати «роль митця» — одна з граней діаманту, у якому заключено нашу сутність. Лише крізь «загартування творчістю» ми можемо повною мірою пізнати себе та свій внутрішній світ. Люди прийшли на цю землю вільними творцями (як не хотіли б служителі деяких релігій викривити це), і особисто я бачу ключ до розгадки всіх таємниць Всесвіту саме у мистецтві, бо суть його є акт творіння. Зрозумівши механізми останнього, ми зрозуміємо Абсолют.
Блукати лабіринтами думок про мистецтво і його роль у нашому житті важкувато навіть для їх власника. За планом я маю ще сказати про «благодать мистецтва» і його цілющу силу, про те, як воно інспірує нас, насичує енергією, дарує гармонію та резонує з нашими мікро й макро (космосами, світами та іншими теософськими й езотеричними термінами). Але на моєму морі вже повний штиль і біле вітрило провисло, та й банальностей хотілося б уникнути. Але є ідея: диісі рго ^ио — коротше, тепер ваша черга розповідати, як сприймаєте мистецтво та його роль у житті-бутті (бажано, з посиланнями на той же сонет Вордсворта), а я буду слухати й насолоджуватися бунацією, у яку вже перетворився мій штиль.
Сонет «До прекрасного» Вільяма Вордсворта, видатного англійського поета-романтика, розкриває перед читачем сутність мистецтва в житті людства., його функцію у формуванні «прекрасних» рис людини. Вірш починається словами: «Святе мистецтво! В пензлі чи пері...» Лптор визначає мистецтво як «святе», бо вважає, що воно має якусь нищу силу та може увінчати будь-яку мить: чи то хмарина, що пливе н небесній висі, чи то «веселі промінці в химерній грі». Сонет Вордсворта — це своєрідний гімн, уславлення «святої сили мистецтва». Людина, що займається будь-якою творчою діяльністю: музикою, художньою літературою, живописом — це людина, яка має божий дар, що надала їй природа для виконання в цьому світі певної місії.
Художник, який «вириває мить із плину часу» за допомогою фарб чи пензля, дарує людству свої творіння, що залишаються й після ііого життя. Особисто мене дуже зачаровують полотна геніального художника Аивазовського, Дивлячись на них, можна побачити «справжнє море», хвилю, яка за мить накриє тебе. У сонеті «До прекрасного» поет описує мистецтво як «дитя весни, і літа й падолисту», що може спинити плин часу, спіймати будь-яку мить життя іі увінчати її назавжди: «І подорожніх, що ідуть у лісі.Д корабель, що при скелястім мисі, навік в заливі кинув якорі...»; Скульптор, залишаючи майбутньому поколінню дивовижні образи й фігури, вкладає в них свою душу, а також відображає історію епохи, у яку піп жив і творив. Музикант, який за допомогою звуків дарує світові свою чарівну музику, що сповнює нас позитивними емоціями, викликає почуття насолоди й задоволення, теж є тією частинкою людства, яка має особистий дар своїм творінням передати «божисту вічність». Письменник, поет за допомогою «свого художнього пера» відображає свої почуття, думки, всю свою людську сутність чи то у вірші, чи то у іншому творі, увінчує себе в цьому світі як «майстра слова», використовуючи при цьому художній вимисел, фантазії та почуття, що виникають у нього впродовж усього життя. Тим самим митець залишає нащадкам те найцінніше, що є духовним надбанням як особистості, так і цілої нації.
Людина за,будь-яких умов завжди повинна прагнути «прекрасного, святого» мистецтва, і тільки тоді її життя буде «чистим» і «яскравим». Адже недарма Вордсворт у своєму сонеті визначає мистецтво як святе, що дарує людству вічну благодать.
Зарозумілі, мудрування про мистецтво з рідкими посиланнями на сонет одного британця
Вітер дме в напрямку розмови про мистецтво, і, придушуючи бажання почати щонайменше від Адама та Єви (адже скільки існуємо ми, стільки ж існує й мистецтво — один з головних компонентів нашого життя), поставимо вітрило та з божою милостю пустимося в море зарозумілих мудрувань, попередньо перепрошуючи за банальність і повтори вічних істин.
Святе мистецтво! Саме такими словами починає свій сонет «До прекрасного» відомий британський лірик Вільям Вордсворт. І дійсно, мистецтво — святе, тому що воно є подарунком Богів, амброзією, насолодоюдля наших душ, втіленням чистої краси й мудрості. А якщо пишномовство залишити за бортом, то все буде ще простіше: мистецтво дає можливість нашому буттю, прикутому ланцюгом безумовних інстинктів виживання та продовження роду до чіткого й розміреного існування, стати життям, повним, насиченим і цілком нами усвідомлюваним (пишномовство за борт не схотіло). Людей людьми робить діяльність: розумова, фізична, творча. А мистецтво як раз і є плодом останньої — творчим відображенням дійсності (а-ргороз, тут закрався цікавий парадокс: фантазія, якщо розглядати її в контексті наших мудрувань, також є дійсністю).
В пензлі чи пері
Є сила дати вічність кожній рисі
Хмарини, що пливе в небесній висі,
Веселих промініців химерній грі.
І знову ж таки знімемо капелюха перед англійським поетом на знак поваги та нашої згоди з ним: за допомогою мистецтва ми маємо змогу передати швидкоплинну мить століття,- народження й смерть, танок молекул і парад планет (та чи не є це одним і тим же?) І не просто передати, а й трансформувати їх нашою уявою, зобразити їх у нових іпостасях і... увічнити. Різцем, пензлем, пером чи просто неозброєними пальцями — усім їм підкоряться і простір, і час (в ім'я святого мистецтва!) Але не тільки в цьому його святість. Мистецтво, а краще навіть сказати «роль митця» — одна з граней діаманту, у якому заключено нашу сутність. Лише крізь «загартування творчістю» ми можемо повною мірою пізнати себе та свій внутрішній світ. Люди прийшли на цю землю вільними творцями (як не хотіли б служителі деяких релігій викривити це), і особисто я бачу ключ до розгадки всіх таємниць Всесвіту саме у мистецтві, бо суть його є акт творіння. Зрозумівши механізми останнього, ми зрозуміємо Абсолют.
Блукати лабіринтами думок про мистецтво і його роль у нашому житті важкувато навіть для їх власника. За планом я маю ще сказати про «благодать мистецтва» і його цілющу силу, про те, як воно інспірує нас, насичує енергією, дарує гармонію та резонує з нашими мікро й макро (космосами, світами та іншими теософськими й езотеричними термінами). Але на моєму морі вже повний штиль і біле вітрило провисло, та й банальностей хотілося б уникнути. Але є ідея: диісі рго ^ио — коротше, тепер ваша черга розповідати, як сприймаєте мистецтво та його роль у житті-бутті (бажано, з посиланнями на той же сонет Вордсворта), а я буду слухати й насолоджуватися бунацією, у яку вже перетворився мій штиль.