Ідейно-художній аналіз новели Коцюбинського «Intermezzo»

Новела «Intermezzo» — один із кращих творів М. Коцюбинського — написана в добу найбільшого розгулу реакції. Кожен день приносив письменникові сумні вісті. Все це разом з тяжкою працею на службі, постійними матеріальними нестатками підривало здоров’я Коцюбинського. 18 червня 1908 року Коцюбинський поїхав у село Кононівку, щоб відпочити. В своїх листах він розповідає, як гарно на нього впливає природа, самотність. Цей період життя письменника, враження, винесені з Кононівки, лягли в основу написання твору.
Цьому творові передувала філософсько-психологічна новела «Цвіт яблуні» та цикл поезій у прозі «З глибини», присвячений темі покликання митця, його обов’язку перед народом.

Отже, новела «Intermezzo» — закономірне явище у творчості великого художника слова. Вона є наслідком його роздумів над питаннями про призначення літератури, про моральне обличчя митця. Це яскрава і глибока відповідь тим, хто прагнув звести літературу до ролі панської забавки, позбавити її великої суспільно-виховної сили.
«Intermezzo» — слово італійське, в буквальному перекладі означає «перерва». Так називали в XVII столітті невеликий музичний твір, що виконувався у перерві між актами трагедії, а пізніше — опери. Цим терміном з часом стали називати і самостійні фортепіанні п’єси. Коцюбинський вжив термін «Intermezzo» в переносному значенні.
Це — не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи. Під час цього перепочинку він слухав симфонію поля, хор жайворонків — музику природи, яка оздоровила його, дала натхнення для нової праці й боротьби.
Багатий внутрішній світ ліричного героя розкривається у його роздумах і почуттях. «Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря, крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім», — щиро признавався він.
Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотожний Коцюбинському. Він втілює ідейно-етичні якості всіх кращих митців своєї епохи.
Ліричний герой переймається долею скривдженого народу, який кидає до свого серця, «як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свій розпач».
Вразлива душа героя переповнена стражданнями. Митець-патріот палко любить рідну землю, тонко відчуває її красу. Ліричний герой глибоко любить природу, але людину — над усе.
Герой Коцюбинського упивається красою природи. «Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск».

У світі природи ліричний герой особливо любить сонце, яке сіє у його душу золотий засів — любов до життя, людини, свободи.
Сонце — традиційний образ волі, нового життя. Саме такий зміст мають роздуми ліричного героя про морок і сонце. Морок — символ гніту й насильства. Сонце — бажаний гість героя. Він збирає його «з квіток, з сміху дитини, з очей коханої», творить його подобу в своєму серці і нарікає ідеалом, який йому світить.
Новела «Intermezzo» з її ліричним героєм дали нове славне ім’я Коцюбинському — Сонцепоклонник.
Образ селянина — це втілення народного горя. Недарма «крізь нього» митець побачив усі жахи села в епоху найбільшого розгулу реакції — безземелля, хронічне голодування, хвороби, горілку, індивідуалізм, провокації, страждання людей по тюрмах і в засланні.
Селянин — типовий образ сільської бідноти, яка під час революції 1905 року «голіруч хотіла землю взяти». За участь в революції він рік сидів у тюрмі, а тепер раз на тиждень становий б’є його в обличчя. В зеленому морі хлібів селянин має тільки краплину, маленький клаптик землі, з якого не може прогодувати п’ятеро діток голодних.
Образ «звичайного мужика» з усіма його стражданнями уособлює народ, за щастя якого митець повинен боротися своїм художнім словом.
Новела Коцюбинського «Intermezzo» заперечує теорію про незалежність митця від суспільства, вона образно утверджує, що неможливо жити в суспільстві і бути вільним від нього. У цьому творі яскраво виражено ідейно-естетичні погляди М.Коцюбинського, всіх передових митців того часу.
Цей твір — один з найвидатніших в українській і в усій світовій літературі.
«Intermezzo», як справедливо відзначив Л. Новиченко, «займає у творчості Коцюбинського, можливо, таке ж місце, як ми відводимо «Пам’ятникові» у творчості Пушкіна, «Заповітові» в поезії Шевченка, бо в ньому знаходимо уже сильний і яскравий ідейно-естетичний маніфест найзаловітніших поглядів на митця і його ставлення до народу, на мистецтво і його суспільну роль».
Очень интересные новости

загрузка...