Фронтовий альбом До ворога були
Історію надіслав Дмитро Бритвин
Мій дід Вацуро Дмитро Дмитрович народився 1925 року в багатодітній робочій родині. Ледь закінчивши десятилітку, в 1943 році пішов у Червону Армію. Був спрямований спочатку в Смоленське, а потім у Подільське артилерійське училище, що у той час було евакуйовано в Середню Азію. Свій бойовий шлях молодший лейтенант Дмитро Вацуро почав зі звільнення м. Бреслау, командуючи взводом в артилерійському истребительнотанковом полку Першого Українського фронту.
До ворога минулого й особиста рахівниця. Помер від ран у госпіталі під Вінницею брат майор Володимир Вацуро (командир артилерійського дивізіону). Упав смертю хоробрих у боях під Ростовим ще один брат старший лейтенант Віктор Вацуро. Обоє вони пішли на фронт із перших днів війни. В 1942 р. устав на захист Батьківщини третій брат Сергій Вацуро, але, одержавши поранення під Сталінградом, був демобілізований
Молодший лейтенант Дмитро Вацуро зустрів довгоочікувану Перемогу під Прагою, із двома орденами Червоної Зірки й бойових нагород на груди. Потім продовжив служити в Радянських військах находящихся у Відні, Будапешті й Німеччині.
В 1946 році його направили служити на Далекий Схід, потім Сахалін, потім Чукотка. Тільки 1955 року Дмитро Вацуро був демобілізований у званні старшого лейтенанта в м. Чебакуль Челябінської області. Після цього ще 27 років проробив у цеху пароснабжения Першого рудоуправління ВАТ «Сильвініт» у м. Солікамську Пермської області
В 2005 році тепер уже майорові Дмитру Дмитровичу Вацуро виконується 80 років. Він перебуває на заслуженому відпочинку, виховавши двох дочок і трьох онуків, зараз виховує й першого правнука.
Редакція сайту не відповідає за вірогідність присланих читачами листів і історій
13225