Пахсарьян Н. Т. Про літературну й соціокультурну роль французького роману-фейлетону XIX століття
ПРО ЛІТЕРАТУРНУ Й СОЦІОКУЛЬТУРНУ РОЛЬ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНУ-ФЕЙЛЕТОНУ XIX СТОЛІТТЯ
XV ЩОРІЧНА БОГОСЛОВСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 2005 р. pstgu. ru/download/1236686449.pahsaryan. pdf
Слово "фейлетон" стало вживатися у Франції як типографський термін у середині 1790-х рр., спливало в назвах урядових брошур, а в 1800-е рр. стало означати критичну статтю про драматургію, що публікується звичайно в тій частині газети, що йменують "підвалом". Пізніше значення слова розширилося до позначення всякої неполітичної статті (критика театральних спектаклів, художніх виставок, музичних концертів і т.п.). Думають, що першим журналістом, що придумав включати в політичний друкований орган спеціальний додаток, присвячений критичним оглядам культурних новинок, був Луи Франсуа Бертен, відомий під ім'ям Бертен-Старший. Він був головним редактором "Журналь де Деба" і дав завдання своєму другові Жюльену-Луи Жоффруа готовити театральні огляди, які потім публікував. Коли різні паризькі періодичні видання стали друкувати романи окремими фрагментами-главами, для них не відразу найшовся особливий термін. Лише 30 жовтня 1838 р. у статті газети "Ла Котидьен" Т. Мюре оголосив про "винахід роману-фейлетону"1. Однак, як усяке літературне "винахід", роман-фейлетон був підготовлений всім ходом еволюції роману на рубежі XVIII-XIX вв. Убираючи в себе традицію готичного, сентименталистского й пригодницьких-пригодницької-любовно^-пригодницького романів, роман-фейлетон насамперед піклувався про те, щоб зберегти до себе інтерес читача протягом усього періоду публікації глав-фрагментів. Тому, головний прийом жанру, за твердженням Ф. Лакассена, полягав у тому, щоб у надрукованому фрагменті "залишити героя в момент найвищої небезпеки, а назавтра помістити його в нову, безпечну ситуацію, відтягнувши пояснення на кілька днів"2 . Сполучаючи переривчастість фейлетонної форми з романом як "триваючою історією", письменники експлуатували читацьку потребу в продовженні дії. Однак поетика роману-фейлетону цим не вичерпується. Насамперед, оскільки фабула, що викладається порціями, вимагає нагадування вихідних обставин, у романі широко використовується техніка повтору - іноді це назви глав, схожі на резюме, іноді це переказ тих або інших подій оповідачем або героєм, іноді діалог персонажів, що обговорюють происшедшее раніше.
Крім того, щоб підтримувати напруга, уводяться різноманітні театральні ефекти: зміна оповідальних "декорацій", несподівані появи героїв, перевдягання та ін.; серед персонажів неодмінно зустрічаються "кати" і "жертви", "лиходії" і "ангели", а основний конфлікт з'являється як "манихейское" зіткнення споконвічних початків - Добра й Зла; назва відразу ж повинне заінтригувати читача; дія занурює його безпосередньо в гущавину подій і т.д.3 З'явившись на стику журналістики й літератури, роман-фейлетон зв'язаний також із проблемою границі між референциальностью й функціональністю; його поетологическим властивістю є те, що можна назвати, слідом за М. - Е. Ті-Ренти, "естетикою актуальності"4: вона включає свого роду ігрове, "інтерактивне" співвідношення документальності й вимишленности, узнаваемости фактів, обставин, подробиць - історичних, соціальних, фінансово-економічних, - і гри уяви, домисливания, фантастичності. На думку Ж. - К. Азумея, одного з авторів статті "фейлетон" в "Міжнародному словнику літературних термінів", особливий тип розповідання в романі-фейлетоні припускає якась угода читача з оповідачем5, і одночасно "читач як конструкт естетического об'єкта"6 мислиться й втілюється максимально широко й абстрактно, письменник жадає догодити смакам тих, хто в оповіданні найчастіше позначається займенником "on" або "chacun", - тобто всім і кожному 7. В "Міжнародному словнику літературних термінів" виділені два шляхи створення " роману-фейлетону": з одного боку, автор міг написати роман повністю, а публікувати його (щоб обійти надто дорогі тарифи книжкових видань) окремими "фейлетонами", з іншого боку - він міг створювати свій " роман-фейлетон" із фрагментів хронік, мемуарів, з історичних і сучасних анекдотів, зводячи їх у єдину серію8. Таким чином, улюблена романтиками "історія в анекдотах", перетворена в роман, була досить підходящим матеріалом для майбутніх " романів-фейлетонів". Особливий вплив на романи 1830-х рр. роблять і "фізіологічні нариси": мабуть, саме вони підказують авторам романів-фейлетонів необхідність описувати своєрідну "екзотику" повсякденного
Бажання відтворити в мистецтві "усе, що є в житті" (В. Гюго), породжувало прагнення романтиків бути почутими (прочитаними) багатьма. Але дорожнеча книг була серйозною перешкодою для їхнього читання широкою публікою. У той же час "фейлетон надав літературу в розпорядження всіх і одночасно привів до письменників масу народу"9. Можливість друкувати романи частинами в періодичних виданнях початку планомірно реалізовуватися з 1836 р.: у цей час емиль Жирарден випускає "Ла Пресс", першу газету за доступною ціною; і з 23 жовтня цього року в ній стала публікуватися "Стара діва" О. Де Бальзака - на думку більшості літературознавців, добуток, у якому був уперше випробуваний новий спосіб публікації, але яке ще не було властиво романом-фейлетоном 10. Як уточнює Ж. - Л. Борі, у цей початковий період історії жанру " роман-фейлетон - особливий тип роману, написаного у відповідності зі смаком широкої публіки"11, існує поряд з "фейлетоном" як способом публікації будь-якого твору, у якому можна виділити окремі частини або глави. Так, наприклад, була опублікована в газетах середини 1830-х рр. давно переведена з іспанського анонімна ренесансна "Життя Ласарильо з Тормеса". У газетах публікували свої романи й О. де Бальзак, і Ж. Санд, хоча вони далеко не завжди прибігали до особливої фейлетонної поетики. Але вже із другої половини 1830-х рр. з'явилися й придбали незвичайну популярність властиво романи-фейлетони - Ф. Сулье, А. Дюма, е. Цю й ін., а в останній третині XIX століття цей жанр зусиллями Понсон дю Терайля, Полючи Феваля, е. Габорио, П. Суверстра й ін. став улюбленою формою розважальної, масової літератури. Пік успіху такого роду роману в пору його становлення незмінно пов'язаний з добутками з "актуальною фабулою" - це "Мемуари диявола" (1837) Ф. Сулье, "Паризькі таємниці" ( 1842-43) е. Цю й "Граф Монте-Кристо" (1844) А. Дюма: вони були першими, хто звернувся до зображення сучасної злочинності, бродяжництва, злодійства - небезпек міста наступаючої індустріальної епохи12.
Удосконалювання жанру "роману в газеті" було пов'язане з конкуренцією між періодичними виданнями, обсяг визначався читацьким успіхом (якщо той або інший друкований орган добре продавався й читачі вимагали продовження - сюжет роману розвивався далі). Одночасно роман-фейлетон повинен був відповідати ідеологічній орієнтації того періодичного видання, у якому він з'являвся13.
Диференціюючи політико-ідеологічні погляди авторів " романів-фейлетонів", дослідники зауважують у той же час, що автори цих добутків так чи інакше проявляли демократизм, адресуючись до публіки, частина якої не завжди вміла читати. Дуже важливим моментом побутування творів такого роду усе більше ставало колективне читання вголос: "Між 1840 і 1850 р. жінки збиралися в кімнаті консьєржки, а чоловіка в кафі, щоб разом читати роман-фейлетон"14.
Практика подібного колективного читання свідчить не тільки про те, що "тріумф романтизму довівся в той час, коли значно трансформуються лист, способи публікації й форми читання"15, але ще й про те, що "панування паралитератури в XIX столітті виникає саме тоді, коли втрачає силу властиво фольклорна усна традиція"16, і "народний роман" частково заміщає її, стаючи своєрідним "вторинним фольклором", літературою для слухаючої публіки. "Фольклорність" таких романів 17 відбиває взаимопереплетение літературно^-художнього й "соціального", точніше, соціокультурного романтизмов, тісно зв'язана й з тяжінням романтичної поетики до двох полюсів - полюсу індивідуальної оригінальної творчості й полюсу народної культури, що відбиває "дух нації". Мифотворчество романтиків з'являється в цьому аспекті як спроба з'єднати названі, одночасно протилежного й нерозривні, прагнення. Очевидно, варто звернути більше пильну увагу на проблему "народного романтизму" у Франції, побачити в літературному феномені романтизму не тільки естетические вершини, але й частина міської народної культури Нового часу
З іншого боку, роман-фейлетон з його естетикою актуальності, проблемно-сюжетною злободенністю й установкою на "дійсність" поступово входить у зону інтерференції літератури й паралитератури18, романтизму й реалізму. Його аналіз вносить істотні корективи в розуміння реалізму XIX сторіччя, в усвідомлення того, що установка на художню правду припускає не тавтологічне повторення реальності в словесному образі, а досить складну референциальность, що волає те до індивідуального психологічного досвіду, то до досвіду суспільно-історичному, то до наукового знання читачів. Паралитературность роману-фейлетону проявляється найбільше тоді, коли референтом стає повсякденний досвід, обивательська думка про "життя", а її літературність - тоді, коли художній вимисел несе більше складну й глибоку ідею реальності, важливе узагальнення її проблем і конфліктів
Інтерес широкої публіки до добутків цього жанру, їх специфічна "народності" і "відвертість", "правдивість" привели до того, що в критику навколо романів-фейлетонів розгорнулася в 50-е рр. теперішня журнально-газетна битва 19. Романістів-Фейлетоністів обвинувачували в пропаганді пороку, втраті віри, замаху на основи існуючого порядку, виправданні адюльтеру, убивства, у тім, що опис всіх цих пороків і злочинів використовуються авторами для розваги й задоволення читача, що втрачає гарний смак або не має його споконвічно. Однак наміру авторів романів-фейлетонів, особливо в епоху Ф. Сулье й е. Цю, скоріше, були моралізаторськ і дидактичними: відкриваючи читачам ока на проблеми навколишньої їхньої соціальної дійсності, вони виходили зі свого роду суміші романтичного максималізму з мелодраматичною однозначністю оцінок і реалістичною детермінованістю соціальних характеристик, притязая не тільки на розвагу читача перипетіями фабули, але й на прямий вплив своїх творів на соціокультурну дійсність своєї епохи
Примітки
1. Див. про це: Jolas Cl. Le Bossu members. aol. com/njolas/index7.html.
2. Lacassin F. A la recherche de l'empire cache. Mythologie du roman populaire. P., 1991. P. 85.
3. Ці риси масовий " роман-фейлетон" зберіг до сьогоднішнього дня. Див. розділ "Основні правила роману-фейлетону" у статті: Ernoud R. Stephen King. "La ligne verte", un feuilleton? Revue trimestrielle. 1998. N 1.
4. Це термін учений використовує в кн.: Therenty M. - E. Mosaiques. Etre ecrivain entre presse et roman. P., 2003.
5. Feuilleton DITL www. ditl. info/ art / definition. php? term=4078
6. Нестеров А. Ю. Проблема просторового моделювання символічної цілісності естетического об'єкта 03. 2003 / scriptum. gramota. ru / nesterov_1doc
7. ПРО "безособовість" звертань до читача в Бальзака як рисі, що зв'язує його з поетикою роману-фейлетону пише ПРО. Дерюель (Deruelle A. Les adresses au lecteur chez Balzac Cahiers de Narratologie. Nice. 2003. N 11. revel. unce. fr? cnarra / document. html? id=11).
8. Azoumaye J. - C. Le roman-feuilleton Dictionnaire International des Termes Litteraires www. ditl. info/ art / definitionphp? term=4078
9. Noe. Romans populaires francais du XIX siecle. WS 2001 / 02 ( інтернет-версія лекцій, прочитаних у Франкфуртском університеті). Р. 26.
10. Втім, сьогодні ця думка усе більше піддається сумніву: дослідники визнають, що відторгнення романів Бальзака від "фейлетонної" традиції скоріше продиктована міркуваннями чіткої естетической диференціації "класики" і літератури "другого ряду", чим більше тонким аналізом їхніх взаємин. Про використання Бальзаком в "Втрачених ілюзіях" журналістської стратегії й одночасно аналізі миру журналістики як би з боку див.: Poirmeur Y. L'enfance du journalisme. L'envers et l'endroit du monde journalistique dans " Illusions perdues " de Balzac www. polis. sciencepobordeaux. fr/ vol5n1 / article2htm 11
11. Bory J. - L. Preface Lewis M. G. Le Moine. P., 1964. P. XIX.
12. Kalifa D. Representer le crime: permanences et inflexions (France, XIX siecle) Actes de colloque. Maison Francaise d'Oxford http: www. mfo. uk/ Publications /actes / kalifa. htm
13. Brilhante M. J. Le roman-feuilleton est-il un objet litteraire? http: www. ip. pt/ cento-estudos-teatro / publications / artigo4html
14. Boyer A. - M. Questions de paralitterature Poetique. 1994. № 98. P. 135.
15. Allen J. S. Popular French Romanticism. Syracuse, 1981. P. 8.
16 Boyer A. - M. Op. cit. P. 132.
17. До фольклорної риси зрілого "народного роману" можна віднести й колективність творчості (добутки створюються в співавторстві, і ступінь участі кожного виявляється неустановима) і його "псевдоанонимность" (фактичну анонімність, коли героя добутку запам'ятовують, а його автора, що створив, - немає). Це навіть викликає роздратування критики того часу. Так, рецензент "Газет де Франс" 19 червня 1832 р. пише: "Аристотель забув додати до своїх єдностей єдність автора" (цит. по: Boyer. - M. Op. cit. P. 132).
18. Див.: Пахсарян И. Т. Література й паралитература: проблема інтерференції Філологія в системі сучасного університетського утворення. М., 2001.
19. Див. докладніше: Dumasy L. La querelle du roman-feuilleton. Grenoble, 1999.