ІРИНА ЖИЛЕНКО. «КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРИПКИ, ДОЩУ І ЦВІРКУНА»
Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Ірини Жиленко; проаналізувати вірш «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна»; розкрити основні емо ційно змістові лінії у творчості поетеси; удоскона лювати навики виразного читання поезій; розвивати культуру зв’язного мовлення, уміння орієнтуватися в прочитаному і знаходити підтвердження своїх ду мок у тексті, логічно мислити; формувати світогляд учнів; стимулювати їх до власних висновків; вихо вувати почуття любові та пошани до Батьківщини. Тип уроку: засвоєння нових знань, урок бесіда. Обладнання: портрет І.
Жиленко, бібліотечка її творів ХІД УРОКУ I. Організаційний Момент II. Оголошення Теми, Мети Уроку. Мотивація Навчальної Діяльності Учнів • Чи потрібні дорослим людям казки й усілякі вигадки про чудеса?
(Не менше, ніж діти, дорослі потребують віри в добро, в існування на світі наївних диваків з чистою совістю, про стодушних і непрактичних поетів, і навіть у симпатичних гномиків, які живуть в домашньому буфеті, а також у те, що комусь, буває, щастить побачити кольорові сніги: золоті, зелені, ніжно фіалкові... Саме такими мотивами пройняті твори Ірини Жиленко, які дивним чином впливають на дорос лих і дітей, зігрівають, не дають закам’яніти в нещадному своїми непохитними законами світі) III. Сприйняття І Засвоєння учнями Навчального Матеріалу «Хай живе казка в поезії і поезія в казці, що звиває собі гніз до на долонях натруджених рук!
» Борис Олійник. Жиленко Ірина Володимирівна народилася 28 квітня 1941 ро ку в м. Києві.
Перший вірш написала у восьмирічному віці.
У 1958 р. закінчила вечірню середню школу, працюючи вихова телькою дитсадка.
Того ж року вступила на вечірній філологіч ний факультет Київського університету, який закінчила в 1964 р. Працювала в пресі (газети «Вечірній Київ», «Молодь України», «Літературна Україна»).
Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричи нила тривалу дискусію у пресі.
Ірина Жиленко — автор близько двадцяти книг: «Соло на сольфі» (1965), «Автопортрет у черво ному» (1971), «Вікно у сад» (1978), «Концерт для скрипки, до щу і цвіркуна» (1979), «Дім під каштаном» (1982), «Ярмарок чудес» (1982), «Збулося літо» (1983), «Останній вуличний шарман щик» (1985), «Дівчинка на кулі» (1987; премія ім. В.
М.
Сосюри 1897 р.), «Вечірка у старій винарні» та ін. Провідні мотиви лірики І.
Жиленко — життя сучасного міста і міської родини, пошуки щастя й духовної гармонії в праці, любові, материнстві. Харак терним для творчості І. Жиленко є пафосне утвердження людської доброти як найбільшої цінності.
Опублікувала твори і для дітей: «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983), «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номе ром» (1986).
І. Жиленко охоче звертається й до жанру дитячої лірики, розкриваючи малому читачеві красу навколишнього сві ту, опроміненого людською сердечністю (збірки віршів «Достига ють колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1979), «Казки буфетного гнома» (1985).
За книжку «Вечірка у старій винарні» вшанована Державною премією ім. Т. Г.
Шевченка.
Твори І.
Жи ленко перекладено багатьма мовами зарубіжних країн. IV. Робота Над Твором І. Жиленко «Концерт Для Скрипки, Дощу І Цвіркуна» 1. Виразне і вдумливе читання кожної частини вірша 2. Слово вчителя Однією з особливостей поезії Ірини Жиленко є багатоваріант ність наявних у ній мотивів, що засвідчує багатство й рухливість фантазії, винахідливість у шуканні нових і яскравих художніх форм і способів утілення важливих для авторки думок і почувань.
Відтак у творчості поетеси можна виділити дві основні емо ційно змістові й, відповідно, стильові лінії. Перша — реалістична, лірико інтимна, або ліро епічна. Так, конкретними історико біографічними реаліями сповнені цікаві лі ро епічні поеми, присвячені митцям: «Цар колос» — про Катерину Білокур, «Збережи сонце для світанку» — про Анрі Матісса та «Облога» — про Мікеланджело.
Друга — казково фантасмагорична, гротескова, для якої ха рактерна вигадлива гра уяви, буйність фантазії, відображення чудесного й чарівного — на противагу сіро буденному. Обидві ці лінії тільки на перший погляд здаються непоєдна ними.
Насправді ж вони пов’язані в І.
Жиленко однією спільною ідеєю — добра і щастя як основи й мети людського існування.
Реалістичне й романтико фантастичне начала у творчості поете си часто поєднуються, зливаючись в одне художнє ціле. 3. Теорія літератури Фантасмагорія (гр. Phantasma — привид, agoreuo — кажу) — зображення фантастичних картин та фігур за допомогою оптич них пристроїв, використання несподіваних графічних та вербаль них (словесних) засобів.
Гротеск (франц. Grotesque) — художній засіб, який полягає у свідомій зміні, порушенні розмірів та форм предметів, пере більшенні та применшенні, зображенні «світу навиворіт», поєд нанні несумісних ознак, різких контрастів і заснований на пере творенні дійсності за допомогою фантазій. Щоб зрозуміти душу поетеси, думки та сподівання, звернемось до поетичного світу та простежимо змістові лінії твору.
4. Аналіз прочитаного твору. Бесіда за питаннями • Які картини та художні образи постають перед нами? • Що таке художній образ? (Художній образ — це словесне відображення подій, явищ, почуттів, людей, предметів, уявлю ване письменником; особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі) • Куди вернулася поетеса?
Підтвердить свою думку рядками вірша. (Туди, де минуло и дитинство. Любов до рідної зем лі — найпотаємніше почуття людини. I ким би вона не бу ла — багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, — і якою б вона не була — дорослою чи малою, — рідна домівка кличе до себе, небаченою надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці рядком маминої пісні, навіює спогади чарівними звуками дитинства. Мов за віки нічого тут не сталосъ. Завжди тут бив годиннику кутку. Завжди під ним дівчатко виростало. В товсті косички банти заплітало. I сутінки торкалися вікна. Крізь складне й вигадливе мереживо поетичної фантасмагорії простежуються цілком конкретні реалії авторської біографії) Як ви розумієте зміст першої строфи вірша? (Вірш «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» входить до однойменної книги I. Жиленко, яка була написана в 1979 р. На той час поетесі було 33 роки. Час летить невгамовно і письменниця намагається ловити кожну хвилину життя, насолоджуючись затінком, який вона знаходить тільки вдома. Серед буденності I. Жиленко помічає та вітає «радощі прості») «Я сіла в крісло до вікна лицем.
І милостиво осені кивнула, мовляв, я вже готова». До чого готовий ліричний герой?
(Життя людини змінюється подібно порам року. Осінь асоціюється зі старістю, яку готова зустріти поетеса («Я сіла в крісло до вікна лицем»). Ірина Жиленко відчуває плинність часу, повноту усього сущого, прагне зупинити мить радості чи смутку, розкоші спілкування чи якогось особливого настрою від доторку до прекрасного («Розпочинай класичний свій концерт») Чому у третій строфі зображено не концерт, до якого приготувався ліричний герой, а годинник. Що він символізує?
(Годинник — це відлік сприйняття часу (Зображення минулого, теперішнього і передчуття майбутнього). Лине час вічний. Він «проходить крізь людину» і йде туди, куди немає дороги ані людині, ані її розуму. Поетеса гостро відчуває плинність часу, тому так дорожить простими радощами, що їх дарують дім, природа, спілкування з найближчими людьми) Визначте художні засоби твору. (Епітети: «айстра смутна», «казкова тінь», «меланхолійний погляд», «високий і безмежний дощ», «холодний білий сум». Метафори: «скрипочка співала», «заговорив годинник», «час проходить крізь людину», «вступає дощ», «сум просторів», «нетерпляче галасує чайник», «славословить затишок цвіркун», «сутінки торкалися вікна». Символи: «осінь» — старість, «годинник» — плинність часу, «цвіркун» — домашній затишок. Оживлюючи свій уявний світ і персоніфікуючи світ речей, І. Жиленко одухотворює кожен прожитий день) У яких рядках серце поезії? Розкрийте ідею твору.
(Усе мина... Але довіку буде — твій дім, і осінь, і ласкаве чудо концерту для дощу і цвіркуна. Усе, що оточує ліричного героя, у майбутньому залишиться, але без нього. Природа вічна, а людське буття плинне. Тому потрібно цінувати кожну хвилину життя і вміти бачити прекрасне) • Як ви розумієте назву твору? Чому концерт саме для скрипки, дощу і цвіркуна?
(Скрипка, дощ і цвіркун виступають як вічні грані буття в житті поетеси: матеріальна річ, що навіює спогади («...десь, за стіною, скрипочка співала»); явище при роди, що примушує замислитися над майбутнім («Вступає дощ... Високий і безмежний. // Заслухатись його — необережно. // Розмиє дощ той нетривкий сосуд, // в який тебе при родою відлито, // яким тебе одділено од світу, // і переллє в холодний білий сум // просторів... «) та вічний світ живої природи («І славословить затишок цвіркун»), що символізує сталість.) • Чому саме дощ відображено у творі? (Дощ — явище природи, що характерно переважно для осіннього періоду, який зо бражено у вірші. Звуки дощу навіють спогади, спонукають до роздумів) V. Творча Робота Напишіть твір мініатюру на тему «Дощ». Зразки творчих робіт Текст 1 Я чую дощ...
Я чую — плаче небо. А може, плачу я? Душа?
Моя душа. Чого б я плакала — весна, сповнене сонцем усе жит тя, життя усіх. Я є!
Це каже дощ!
Це словом плаче мені небо, шепоче тихо, як і мало б. А що той дощ?
Чи може зрозуміти во да людину?
Ні, так само, як і людина не розуміє воду, але по рівнює з нею своє життя. Я чую дощ...
його сумну мелодію, якій акомпанує вітер. Я лю блю ту мелодію, її породжує моя душа, бо десь серед мільярдів краплин загубилась одна моя...
Я знаю: дощ не вічний, не вічне все й усі, і я. Вічна душа. Треба її очистити від бруду і негараз дів і жити, просто жити, текти плавною течією — ми ж люди дощу.
Текст 2 Сьогодні теж ішов дощ.
Почався він якось непомітно. Я про пустила його народження.
Великі краплі легко торкнули скло, і воно радісно задзвеніло у відповідь. Я не відразу почула їх ній передзвін. Але краплі ставали все сильніші й настирливіші, Примушуючи нещасне скло виправдовуватися все голосніше й го лосніше.
Посміхнувшись, я вийшла на вулицю. Ми довго гуляли разом пустотливим містом. Я жаліла й ро зуміла дощ.
Він такий самотній.
Тому й чіпляється до кожного перехожого, бажаючи розповісти про свої маленькі вологі таєм ниці. Але люди поспішають, відштовхують його парасольками й капюшонами, тікають від нього.
І лише дерева відповідають йому шерхотом листя.
Раптом виглянуло сонечко, і добрий чарівник дощик посміх нувся перехожим і мені яскравою радісною веселкою.
VI. Підбиття Підсумків Уроку Поетичний світ Ірини Жиленко твориться за принципом інак шості, несхожості зі світом реальним. Але її уявний світ викли каний дійсністю, яку поетеса змінює завдяки образній розповіді про себе, точніше, завдяки вивільненню себе уявою, мрією, фан тазією з реального існування й «поселенню» в художнє буття. Наш урок можна назвали «Урок роздум».
Ірина Жиленко дала нам можливість замислитися над життям і плинністю часу. Пое теса жила в складні часи за законами власної душі, прагнула по дарувати читачам щасливі миті чудесних перевтілень реальності на казку, заманити уяву свого читача у світ фантасмагорії.
Тож «хай живе казка в поезії і поезія в казці, що звиває собі гніздо на долонях натруджених рук!» Оригінальність, несподіваність у світовідчутті поетеси допома гає читачеві побачити довколишнє у новому вимірі, коли реаль ність існує на межі химерної вигадки, а вигадка, мрія — на межі реальності.
Треба тільки прийняти такі «правила гри», пристати на її умови поетичного бачення часу й простору, що відвоювала поетеса в сірого будня, аби довести нам, що кожна мить (хай і най драматичніша) неповторна, а через те значуща й прекрасна. VII. Оголошення Результатів навчальної Діяльності Школярів VIII. Домашнє Завдання У письмовій формі розкрити дві змістові лінії твору І. Жи ленко «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» — ліро епічну та казково фантасмагоричну, гротескову, підтверджуючи при кладами.