Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 39. Сестри Ш. і е. Бронте
Глава 39. Сестри Ш. і е. Бронте.
ГЛАВА 39. СЕСТРИ Ш. і е. БРОНТЕ
У творчості Шарлотти Бронте (1816- 1855), одного з найцікавіших майстрів "блискучої плеяди", своєрідно переплітаються романтичні й реалістичні тенденції, обумовлені в англійському соціальному романі середини століття революціями в Європі й чартистському русі в Англії. Ш. Бронте, на відміну від Дизраели, Кингсли, Гаскелл, не звертається безпосередньо до зображення чартизму, але "схована" соціальність її кращого роману "Джейн ейр" (1847) проявляється в створенні нового для англійського реалістичного роману героя - жінки, що повстає проти деспотизму буржуазно-аристократичної моралі, що бореться за свою цивільну й духовну волю. Також співзвучної соціальним бурам "голодних сорокових" була й проблематика роману Ш. Бронте "Шерли" (1849), що оповідає про боротьбу луддитів у перші десятиліття XIX сторіччя
Тематика романів Шарлотти Бронте тісно пов'язана з життєвими враженнями письменниці. Більшу частину життя вона проводить у містечку Хауорт (графство Йоркшир) у будинку батька-священика, людини суворої, деспотичної вдачі, що пережили своїх рано збіглих з життя дітей (п'ятьох дочок і сина). Різнобічно й багато обдаровані, діти сільського пастора мріяли про заняття мистецтвом, про літературну працю; їхня уява малювала картини екзотичних королівств Гондал і Ангрии, де любили, страждали й робили подвиги романтичні герої, що нагадували байроновских Конрада й Лару.
Стиснутої ж обставини сім'ї змусили дочок пастора Бронте з раннього дитинства готовити себе до важкого трудового життя. Щоб одержати утворення, вони надходять у школу для дітей сільських священиків Коуен-Бридж (прототип Лоувудского притулку в "Джейн ейр), де від туберкульозу вмирають сестри Шарлотти Марія й елизабет, а потім - у пансіон Роухед, де, закінчивши курс навчання, Шарлотта працює вчителькою. Задумавши відкрити власну школу, Шарлотта із сестрою Емілією проводить біля року в Брюсселі, вивчаючи французьку мову в пансіоні подружжя егер. [593] Драматична історія любові Шарлотти Бронте до егеру, талановитому педагогові й неабиякій людині, лягла в основу її першого роману "Учитель" (1846), а потім роману "Вилльет" (1853).
Перші літературні досвіди сестер Бронте ввійшли в збірник "Вірша Керрера, еллиса й ектона Беллов" (псевдоніми Шарлотти, Емілії й Ганни Бронте). Пізніше з'являються їх перші прозаїчні добутки - чудовий роман Емілії Бронте "Грозовий перевал" (1848), роман Ганни Бронте "егнес Грій" (1848) і роман Шарлотти Бронте "Джейн ейр", що, вийшовши у світло в жовтні 1847 р., зробив ім'я його автора одним із самих знаменитих літературних імен Ванглии.
У романі, зверненому до першого, бурхливого десятиліття XIX в., немає описів революційних виступів робітників (лише мимохіть в 31-й главі згадується про закриття фабрики містера Оливера й про прибуття в місто С. солдат для придушення безладь). Подібно Ч. Диккенсу, письменниця аж ніяк не співчуває революціонерам; вихована батьком у дусі торизму, вона впевнена, що "повстання й бунти суть гострі національні хвороби", що вони "зупиняють хід цивілізації".
Але охоронна печатка відразу відчула "вибухову силу" роману. Рецензент консервативної "Куортерли ревю" заявив, що в "Джейн ейр" "виражені ті ж самі погляди й думки, які ниспровергли влада й заперечують закони, божеські й людські, за кордоном, і харчують чартизм і смуту в нашій країні". Сміливим викликом сформованим в Англії 40-х років суспільно-політичним відносинам був образ героїні роману. Повна протилежність буржуазно-викторианскому ідеалу "лагідного ангела", Джейн, подібно героїням Ж. Санд, прагне до рівності із чоловіком у любові й шлюбі, і, саме головне, вона сміло й успішно бореться за справедливість, за своє людське достоїнство. "Коли нас б'ють без причини, ми повинні відповідати ударом на удар - я впевнена в цьому,- і притім з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас",- заявляє десятилітня Джейн уже в перших розділах роману
"Джейн ейр" - соціально-психологічний роман виховання. Послідовно розкриваючи духовну еволюцію героїні, оповідаючи про формування цільного, [594] гордого й сильного характеру Джейн, про її прагнення жити незалежним трудовим життям, автор зіштовхує її із представниками різних соціальних шарів Англії початку століття. Це й міщанка, що претендує на аристократизм, миссис Рид, тітка Джейн, у будинку якої, гноблена господаркою і її дітьми, вона живе "з милості". Це й "благочестивий" хазяїн Лоувудского притулку Броклхерст (прототипом його був власник Коуен-Бриджу Уилсон), лицемірно стверджуючий, що голод і поганий відхід - кращі способи виховання в дітях благочестя й смиренності. Це - аристократи, із зарозумілістю яких зіштовхується Джейн у Торнфилде, будинку містера Рочестера, де після виходу з пансіону вона служить гувернанткою. Втеча з будинку Рочестера змусило героїню випробувати на собі долю багатьох тисяч бездомних англійців, яких "голодні сорокові" позбавили роботи й залишили без даху. Звичаї й вдачі сільського духівництва, які дочка пастора Бронте знала "з перших рук", втілені в образі Сент-Джона Риверса, у чиєму будинку Джейн знаходить притулок після втечі й своїх скитаний по дорогах Англії
Захоплена шанувальниця Теккерея, Шарлотта Бронте не уступає йому в стислості й точності реалістичної характеристики персонажа. Так, буквально смертельним холодом віє від вигляду містера Броклхерста, фігура якого нагадує Джейн "чорний стовп", а похмура особа - "висічену з каменю маску". Красномовна портретна характеристика підтверджується вчинками персонажа - його "методи виховання" дійсно стануть причиною смерті від тифу сорока п'яти з вісімдесятьох вихованок Лоувуда.
Наполегливо порівнюючи Сент-Джона з мармуровою статуєю, у доконаній античній красі якої криється щось "шалене, несамовите або нещадне", Бронте розкриває сутність цього релігійного фанатика, що у жертву своєму честолюбству приносить не тільки себе, свою людську природу, але готовий пожертвувати й Джейн, наполягаючи на її поїздці з ним в Індію в якості його дружини й помічника в справах релігійної місії
Разом з тим реалізм Бронте аж ніяк не був результатом копіювання життя, як у пізніших натуралістів. Правдивість зображення життя в "Джейн ейр" [595] органічно сполучалася з вимислом. У суперечці з теоретиком англійського натуралізму Д. Г. Льюисом Ш. Бронте. відстоює право письменника на використання уяви - "потужної й неспокійної творчої здатності", і це зближає естетику Бронте з естетикою романтизму
Роль романтичних традицій особливо велика в зображенні центрального епізоду роману - любові Джейн ейр і Рочестера. Сам демонічний вигляд хазяїна Торнфилда - "чорні густі брови... масивне чоло в рамці чорних волось", а також завіса таємниці, що оточує його минулу життя, повну бурхливих страстей і оман, змушували згадувати "байронічних" героїв Ангрии - юнацької країни мрій Шарлотти і її брата Бренуелла. А образ похмурого торнфилдского замка, у коридорах якого по ночах чутні таємничий несамовитий регіт і стогони, говорили про інтерес Бронте до романів В. Скотта й готичному роману А. Радклиф.
Романтичний початок проявляється й у прийомах композиції роману "Джейн ейр" - у несподіваних поворотах сюжету, у недосказанности, таємничості мотивувань подій. Так, таємниця минулого Рочестера (він одружений, і дружина його божевільна) з'ясовується тільки в церкві, коли Джейн уже готова з'єднати його долю зі своєю долею. Романтичний початок проявляється й тоді, коли Джейн, уже погодившись прийняти доводи Сент-Джона й вийти за нього заміж, чує за багато миль закличний голос Рочестера й поспішає до нього, що ослепли й покаліченому пожежею в Торнфилдхолле, для того щоб назавжди залишитися сним.
Більшою мірою із просвітительським, чим з романтичним романом, зв'язаний фінал "Джейн ейр", де героїня не тільки знаходить родичів в особі брата й сестер Риверсов, але й одержує спадщину, що забезпечує їй незалежність
Але реалістичний початок домінує в романі. Воно проявляється й у глибоко типових образах антагоністів головної героїні, і в чіткості й строгості психологічного малюнка її образа, і в підкреслено сухуватій манері оповідання, а головне - у співзвучності її образа революційній атмосфері 40-х років XIX в., коли надзвичайно актуально пролунали слова героїні роману Бронте - сільської вчительки Джейн ейр: "Я не повинна забувати, що ці бідно одягнені маленькі [596] селянки - такі ж істоти із плоті й крові, як і нащадки самих знатних прізвищ, і що зачатки природної шляхетності, чуйності, розуму й доброти живуть у їхніх серцях, так само як і в серцях дітей знатного походження".
Думка про те, що "кожна людина має свою частку прав", пролунає й зі сторінок роману "Шерли" (1849), над яким Бронте працює після завершення "Джейн ейр". По первісному задумі предметом зображення в романі повинен був стати чартизм, але за порадою друзів письменниця вирішила обійти цю острозлободневную тему й звернутися до недавньої історії Англії - до луддитскому руху й епохи наполеонівських воєн. Але це не знизило актуальності роману, що писався в період нового загострення класових протиріч у країні, і співчутливі слова Бронте про луддитів - "страждальцях", чиїм єдиним надбанням "була праця, і які його втратили й не могли знайти роботи... і, отже, не мали хліби" цілком могли бути віднесені до сотень тисяч сучасників Бронте.
Безпосереднє звертання до зображення соціальних конфліктів змінює творчу манеру письменниці. Вона повинна розповісти читачеві гірку правду, і тому романтичні тенденції в "Шерли" відходять на другий план. "На лісових рівнинах Йоркширу вже немає місця феям",- заявляє Бронте. Уроки романтизму виявилися в іншому - у створенні узагальненої картини катастрофи, що нависла над Англією - "країною крамарів". "Розпач досяг межі, під землею північних районів чулися перші розкати землетрусу",- міркує Бронте.
Працюючи над "Шерли", вона уважно вивчає газети й журнали 1812-1814 гг., сміло вводить в оповідання реальні факти дійсності. Так, в основі одного із центральних епізодів роману - нападу робітників на фабрику Роберта Мура, лежить епізод руйнування луддитами фабрики промисловця Картрайта. З точністю газетного звіту вона пише про уведену на фабриці системі штрафів, яким піддавалися навіть діти, про руйнування робітниками "рам" - машин
Газетні й журнальні публікації допомогли Бронте розібратися в складності й суперечливості луддитского руху. Серед луддитів є й "гарячого голови", [597] і небезпечні демагоги, і ті, хто, подібно робітникові Вільямові Феррену, бачать, що в лихах робітників винні не машини, а хазяї: "Винаходу винаходами, їх не зупиниш. І все-таки невірно, що бідняки змушені вмирати з голоду". У словах Феррена чутні відгомони міркувань самої письменниці, упевненої в тім, що в Англії прогрес індустріальний не сприяє прогресу моральним-моральній-соціально^-моральному
Зрілість і сила реалізму Ш. Бронте в "Шерли" виявилася в тім, що характери й учинки героїв роману логічно випливають із зовнішніх обставин, з їхнього соціального стану. Так, Роберт Мур - людина добрий і великодушний, однак він проявляє черствість і безсердечність, вириваючи вбогі пенні з дитячих рук - штраф за запізнення на роботу. Він же, корячись влади "голого чистогану", готовий зрадити люблячу його дівчину й просити руки аристократки Шерли Килдар, на чиїй землі коштує його фабрика, щоб з її допомогою поправити своєї фінансової справи, що похитнулися
При всій симпатії, з якої Ш. Бронте малює Шерли (а прототипом цієї героїні була її сестра Емілія), вона не може закрити очі на те, що Шерли - власниця. "Я буду битися за приналежне мені, як тигриця",- говорить заголовна героїня роману. Складність, суперечливість характерів - свідчення зрослої психологічної майстерності письменниці
Психологічний початок визначає центральну сюжетну лінію роману, що оповідає про любов племінниці пастора Хелстоуна Керолайн до Роберта Муру, про його зраду, що стала причиною хвороби дівчини, і його фінальному перетворенні, коли, оправившись від поранення, нанесеного йому робітником Майклом Хартли, Мур вертається до Керолайн і, ставши "добрим хазяїном" для своїх робітників, мріє про реформи й перетворення рідного краю. Подібна "еволюція" героя, що суперечить логіці життя, була викликана не тільки бажанням письменниці "нагородити" Керолайн шлюбом з улюбленим нею людиною, але й спробами Бронте знайти рішення соціальних проблем у сфері моральності, що виглядає утопією. Подібне перетворення характерно для багатьох героїв роману 40-х років - це й Скрудж в "Рождественській пісні" Диккенса, і фабрикант Карсон в "Мери Бартон" Гаскелл. [598] Посилення морально-психологічного початку - характерна риса англійського роману середини століття, і романам Ш. Бронте тут належить особлива роль. Вона досліджує жіночий характер в обставинах драматичних, і напруженість соціального життя її героїнь дозволяє письменниці розкрити складну картину їх внутрішнього, духовного життя
Емілія Бронте ( 1818-1848) по праву розділяє славу зі своєю старшою сестрою Шарлоттой - її іншому й учителем
Вона виховувалася в тім же пансіоні для дітей бідних священиків, що і її сестри Шарлотта й Ганна
В 18 років Емілія стала вчителькою. Невдачею окончилась спроба Шарлотти й Емілії вирватися з нестатку й відкрити свою школу. Із цією метою в 1842 р. вони приїхали в Брюссель, щоб вивчити французьку мову й літературу. За навчання сестри платили уроками англійського й музики. Але "важка праця з 6 годин ранку до 11 ночі з однією лише півгодинною прогулянкою між уроками" не приніс їм матеріальною незалежності, лише підірвав здоров'я
Трагічно обірвалося життя письменниці. Доглядаючи за братом, хворим туберкульозом, вона заразилася й сама. Однак, довідавшись про це, Емілія не покинула вмираючого. У вересні 1848 р. умер Бренуелл, а через три місяці не стало й Емілії. Їй було 30 літ
Творчість Емілії Бронте різноманітно. Вона залишила численні вірші, кілька поем і роман, що прославив її ім'я, "Грозовий перевал".
Сестри Бронте вступили в літературу в 1846 р., видавши за власний рахунок невеликий збірник віршів. Кращими в збірнику, по зауваженню рецензента, були вірші Емілії, присвячені природі
Природа залучає поетесу не в змозі спокою, умиротворення, а в русі, що заворожує своєю дикою силою. Відповідно до такого розуміння природи в е. Бронте часто є присутнім образ бунтаря, здатного протиставити себе стихії, бурі. Його владна душа затверджує не гармонію з миром природи й людини, а його індивідуальну владу
Поезія е. Бронте відрізняється простотою мови, що дозволяє поетесі створювати образи звичні, кожним пізнавані, як у Бернса, але оригінальність поетичної свідомості е. Бронте привела до появи ємного символу. Вітерець може бути й наперсником [599] самітності, але може й позбавити від нього, однак частіше він асоціюється з початком бури, він неї провісник
Художню програму, що зложилася в поезії, е. Бронте перенесла в роман "Грозовий перевал" (1847).
Роман відкривається датою - 1801 р., але події, описані в ньому, відбуваються протягом останніх десятиліть XVIII сторіччя. Це був час руйнування дворянських садиб в "старій добрій Англії".
У центрі добутку - образ Хитклифа, бунтаря, всі руйнуючого на своєму шляху, що нагадує романтичних героїв Байрона й Шеллі - борців проти насильства й несправедливості. Письменниця вдалася до оригінального прийому: читач уперше бачить героя в момент трагедії, що наближається до розв'язки. Оповідач уражений містичним закликом Хитклифа, зверненим до його померлої коханої. У наступних главах роману розповідається про долю Хитклифа.
Це занурення в минуле здійснюється двома оповідачами: Локвудом, мимовільним свідкою містичного заклику, і Неллі Дин, постійною учасницею подій. Її монолог обширнее й повніше, у той час як Локвуд лише констатував зміни в подіях, залишаючись стороннім спостерігачем. Композиція роману - це своєрідний діалог оповідачів, що у свою чергу драматизирован почуттями оповідачів, що виникли в тій або іншій ситуації, що деякою мірою ускладнило добуток письменниці
Любов Хитклифа до Кети ерншо, дочки людини, що приютили його у своїй сім'ї, була природна й вільна в ранній юності, що пройшла серед квітів і трав вересковой пустища. Коли ж вони змушені були підкоритися соціальним і моральним підвалинам суспільства, зникла краса й воля почуття. Члени сім'ї ерншо, що штовхнули Кети на зрадництво, на шлюб з едгаром Линтоном, розбудили в душі Хитклифа сили зла й мести. Поступово всі вони стають жертвами Хитклифа, що випробували на собі його руйнуючу владу, тому що він діє відповідно до тих законів, по яких живе суспільство, де підкоряються власникові більшого, ніж у них, капіталу
Таким чином, конфлікт роману соціальний. Герої роману е. Бронте реально відбивають, а скоріше - оголюють, ту духовну атмосферу, у якій вони жили. Вони, [600] наділені винятковими страстями, з'явилися як заперечення цього часу, цього стану суспільства
Кети така ж сильна й неабияка особистість, як і Хитклиф. Вона розуміє, що її шлюб з едгаром не що інше, як лицемірство перед навколишніми. Наодинці із собою вона цинічно відверта. Повернення Хитклифа після довгої відсутності удручающе подіяло на героїню. Насильство над власною любов'ю привело до настільки сильного вибуху почуттів, що це зруйнувало розум і життя Кети. Її інстинктивне прагнення до гармонії любові стало можливим для героїні тільки після смерті
Помста Хитклифа, вносячи сум'яття в сімейства ерншо й Локвудов, постійно бореться з любов'ю до Кети. Прояв ненависті в героя руйнує його особистість. Суперництво любові й ненависті приводить його до смерті. Але сама смерть відступає перед їхньою любов'ю. Кети стала примарою, що так жагуче призивав герой на початку роману. План реальний увібрав у себе містичний початок, зробив його своєю частиною. Тому, коли вмирає Хитклиф, його смерть сприймається як відновлення гармонії природної й вільної любові ніколи юних закоханих з верескових пустищ. Навіть ім'я героя означає "стрімчак, що поростив вересом". У них, як у стародавньому кельтському переказі про Тристане й Ізольду, всупереч законам суспільним, могили поруч. Свідок їхньої драми - Неллі Дин - уважає, що там їхній заколотний дух повинен знайти спокій
Обмежене невеликим числом діючих осіб простір роману також замкнуто двома садибами - фермою "Грозовий Перевал" сквайрів ерншо й маєтком "Миза Шпаків", що належать судді Линтону. Це має певне значеннєве навантаження. Письменниця не конкретизувала обставини втечі Хитклифа. Вона описала його повернення в добре відомої читачеві обстановці, тим самим контрастно підсиливши різку зміну героя. Постійні повернення Локвуда, що втекло від суєти столиці, дозволяють йому побачити в провінції "кипіння страстей", які своєю динамікою оттеняют статичність його образа
Тема мести вичерпала себе, поступившись місцем темі торжествуючої любові, що одержує подальший розвиток в образах дочки героїні - Кетрин і Гертона. Якщо трагедія старшого покоління займає основний простір роману, то оповідання про Кетрин і Гертоне трохи скромніше. Письменниця як би знову програла колишню ситуацію: Гертон у ролі підкидька Хитклифа, Кетрин на місці її матері. Але молоді герої інакше поставилися до соціальних і моральних норм суспільства, у якому вони живуть. У їхніх душах тріумфує любов, вона зрівнює їх, відроджуючи добро, знищуючи сили зла й руйнування. Появившийся після річної відсутності Локвуд уражений гармонією цієї пари
Внутрішній зв'язок поезії й роману е. Бронте виявився через наступність мотивів ліричного героя-бунтаря, через концепцію гармонії краси природи й людини, часом виражену письменницею в поетичні символах
У романі тісно переплітаються реалістичні й романтичні елементи, вони гармонійно сполучаються, збагачуючи один одного, але в оцінці своїх героїв, у зображенні навколишнього їхнього середовища письменниця виявила себе зрілим майстром-реалістом
Сестри Бронте у своїй творчості поставили важливі соціальні й моральні проблеми, внеся тим самим значний внесок у розвиток англійської й світової літератури. Наступні покоління письменників будуть опиратися на художні досягнення письменниць.