Твір роздум На все життя
У парку — високі гірки і вузькі стежки. Кататись тут треба вміло, так і дивись: або в кучугуру звалишся, або об дерево розіб'єшся. Та Валерика це не лякало. Він сміливо спускався з гір, вивертався між дерев, як білка.
Розчервонілий і щасливий, він гасав по парку. Зривався вниз і стрімголов поміж.дерев мчав, аж вітер шумів у вухах. Справді лижі слухалися його руху, а пухкий сніг немов розступався перед хлопцем. Інколи гілки дерев боляче били по обличчю, але хіба на це треба було звертати увагу? Якщо вже він забув і за книжки, і за домашнє завдання, то чи слід звертати увагу на якусь там гілку?
Валерик вихором мчався поміж дерев, ще й палицями відштовхувався. Він наперед бачив кожне дерево, обминав його, спрямовуючи лижі в білі просвіти. І раптом мало не налетів на гранітний постамент. На невеликій галявині Валерик швидко обернувся, підняв вище голову і побачив вгорі постать хлопчика. Такий знайомий, у гімназичній куртці, сидів на лаві, тримаючи в руках розгорнуту книгу, Володя Ульянов і задумливо дивився в парк.
Валерик, мов зачарований, стояв перед скульптурою. Він не міг відірвати очей від рідної постаті юного Леніна. Ленін сидів над розкритою книжкою і думав. Можливо, то він так старанно виконував домашнє завдання? Валерик раптом пригадав, як розповідалося в книжці про юного Ілліча: «Володя завжди перш за все готував уроки...»
Валерику стало соромно. Як же це він міг так, не виконавши завдання, на лижах кататися? А ще піо« нер, ленінець. Хіба ж можна ленінцем бути один день чи місяць? Ленінцем стають на все життя.
Валерик швидко зняв з ніг лижі, зв'язав їх докупи і закинув на плечі. Тільки тепер відчув себе вільніше,
Він негайно піде додому і насамперед виконає домашнє завдання.
Ще раз пильно заглянув Іллічеві в очі. йому раптом здалося, що Володя Ульянов посміхнувся до нього і підбадьорив: «Правильно, Валерику.... Треба вчитись... вчитись і вчитись... Запам'ятай це на все життя».
Валерик відриває зачарований погляд від дорогої скульптури і повільно рушає з парку. Глухо гомонять дерева, дзвінко лунають дитячі голоси. Та нічого не чує Валерик. Для нього на весь світ звучать одні слова:
— Буду таким усе життя!
Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину
Розчервонілий і щасливий, він гасав по парку. Зривався вниз і стрімголов поміж.дерев мчав, аж вітер шумів у вухах. Справді лижі слухалися його руху, а пухкий сніг немов розступався перед хлопцем. Інколи гілки дерев боляче били по обличчю, але хіба на це треба було звертати увагу? Якщо вже він забув і за книжки, і за домашнє завдання, то чи слід звертати увагу на якусь там гілку?
Валерик вихором мчався поміж дерев, ще й палицями відштовхувався. Він наперед бачив кожне дерево, обминав його, спрямовуючи лижі в білі просвіти. І раптом мало не налетів на гранітний постамент. На невеликій галявині Валерик швидко обернувся, підняв вище голову і побачив вгорі постать хлопчика. Такий знайомий, у гімназичній куртці, сидів на лаві, тримаючи в руках розгорнуту книгу, Володя Ульянов і задумливо дивився в парк.
Валерик, мов зачарований, стояв перед скульптурою. Він не міг відірвати очей від рідної постаті юного Леніна. Ленін сидів над розкритою книжкою і думав. Можливо, то він так старанно виконував домашнє завдання? Валерик раптом пригадав, як розповідалося в книжці про юного Ілліча: «Володя завжди перш за все готував уроки...»
Валерику стало соромно. Як же це він міг так, не виконавши завдання, на лижах кататися? А ще піо« нер, ленінець. Хіба ж можна ленінцем бути один день чи місяць? Ленінцем стають на все життя.
Валерик швидко зняв з ніг лижі, зв'язав їх докупи і закинув на плечі. Тільки тепер відчув себе вільніше,
Він негайно піде додому і насамперед виконає домашнє завдання.
Ще раз пильно заглянув Іллічеві в очі. йому раптом здалося, що Володя Ульянов посміхнувся до нього і підбадьорив: «Правильно, Валерику.... Треба вчитись... вчитись і вчитись... Запам'ятай це на все життя».
Валерик відриває зачарований погляд від дорогої скульптури і повільно рушає з парку. Глухо гомонять дерева, дзвінко лунають дитячі голоси. Та нічого не чує Валерик. Для нього на весь світ звучать одні слова:
— Буду таким усе життя!
Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину