“Енеїда” Івана Котляревського
Понад двісті літ минуло від народження І.П.Котляревського, а його творчість і нині захоплює серця читачів. Незабутні «Енеїда», «Наталка—Полтавка», «Москаль—чарівник» і досі відзиваються у серцях читачів і глядачів, захоплюючи неповторним колоритом і цікавим сюжетом. Твори письменника не раз екранізувалися, а за «Енеїдою» навіть був нещодавно поставлений чудовий мультфільм. У чому ж причина невмирущої привабливості творів письменника, зокрема його поеми «Енеїда»? Тема і фабула поеми І. Котляревського були запозичені у античного поета Вергілія — мандри Енея після зруйнування Трої до далекої Латинської землі. Однак, зберігши класичний «маршрут», І. Котляревський вкладає в поему свої власні думки, переінакшує ідею, зміщує акценти.
Поема античного класика була героїчною. В ній розповідалось, як у важких походах троянці здобули землі латинян, а Еней, син богині Венери, заснував царство, що згодом називатиметься Римом. Ідея поеми Вергілія — героїчне освячення імперії, феодальної монархії, ситуації у нього ідеалізовані, герої подані в патетичному плані. У І. Котляревського ж свій задум, своя ідея — утвердження українського народу, його багатовікових традицій, його волелюбних прагнень, духу свободи і побратимства, а тому і стиль, і прийоми зображення було вибрано інші.
Сміх, іронія, комічне зображення ситуацій і образів (і богів, і троянців), поєднання дійсності й вигадки, серйозного і нісенітниці обумовили ту неповторну атмосферу, що приваблює своїм життєствердним настроєм і сьогодні.
Запозичена у Вергілія «висока» тема у І. Котляревського мала буденно-побутове трактування і оповідалася підкреслено низьким, бурлескним стилем. Представники Олімпу не тільки спущені І. Котляревським на українську вулицю, а й наділені далеко не «божественними» вчинками: «Зевес тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав», «Нептун іздавна був драпічка» і тому подібне.
Матеріалом для «Енеїди» І. Котляревського є патріархальний народний побут і вітчизняна історія, передусім гетьманщина. Зобразивши в перших двох частинах побутову народну культуру (звичаї, обряди, народні вірування й прикмети, одяг, житло, розваги, танці, національну кухню, народну медицину тощо) і подавши, таким чином, своєрідну енциклопедію побуту, автор продемонстрував те, що складалося віками, передавалося з покоління в покоління, у такий спосіб стверджуючи давній родовід і національне коріння українців.
Ситуації і образи зображені Котляревським неоднозначно. З одного боку, як і у Вергілія, — це герої, лицарі, з другого — пройдисвіти, гультіпаї, волоцюги (і боги, і троянці). Подвійний характер зображення не дає змоги трактувати Енеєву ватагу як козацьке військо, а окремих героїв (Енея, Низа, Евріала) як славних патріотів, лицарів-охоронців рідної землі. Ситуації, у які потрапляють ці герої, сприяють введенню І. Котляревським своїх дидактичних настанов, моральних повчань («Де общеє добро в упадку,,.», «Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть…»). І ці повчання грунтуються на морально-етичних традиціях козацького війська і українського народу в цілому.
Отже, відобразивши минуле і сучасне українського народу, заговоривши про нього живою, колоритною розмовною мовою, Котляревський відстоює і майбутнє цього народу. Адже той, хто має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову, хто вміє так життєствердно сміятися над собою і своїми недоліками, той має і майбутнє.
«Еней був парубок моторний…» (за поемою І.П.Котляревського «Енеїда»)
Одним з найвидатніших творів Івана Котляревського є «Енеїда». Ця поема була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. «Енеїда» живе вже понад півтора століття, і це, безумовно, талановитий, по-справжньому народний твір. Вона написана багатою народною мовою, а динамічні характеристики богів та царів, здається, списано з живих людей.
Центральним образом поеми є Еней. Котляревський бачить його веселим, дотепним парубком, сміливим, відчайдушним, але трохи легковажним;
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак…
Але разом з тим Еней — лицар, хоробрий полководець, розважливий державний діяч:
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав,
Він думав, мислив, умудрявся…
В його образі відтворено деякі національні риси українського характеру. Його вдача дуже суперечлива: він то несерйозний і легковажний, то мудрий і дбайливий. Він поважає своїх козаків, намагається бути з ними, щоб не трапилось: буря на морі або похід ворожого війська, або низка любовних пригод.
Еней — добра, щира, пряма людина, дійсно
така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх… І тільки потім боги схаменулись, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильніша за богів. Можна впевнено стверджувати, що тією людиною був Іван Котляревський.
Котляревський, за словами Д. Обрадовича, своєю «Енеїдою» показав, що наша нація не тільки співає плачучи, а й сміється співаючи. Автору вдалося підтвердити народну мудрість: якщо ти вірний син народу, то береги свою пісню і мову більше, ніж кордони.
Найхарактерніша риса поеми — народність. Дивуєшся і захоплюєшся картинами народного життя, що наскрізь пронизують твір. І який же талант треба мати, яку проникливу спостережливість, як треба було близько стояти до народу, яку любов плекати до рідної мови, щоб отак чудово, неперевершено майстерно й реалістично змальовувати ці картини!
У поемі соковито змальовано багатими, розмаїтими фарбами народні гуляння, свята, ігри і танці, звичаї і повір’я, народний одяг і хатню обстановку; тут називаються десятки народних страв; троянці носять численні українські імена; українські назви дано і багатьом селам, містам, місцевостям; з щирим замилуванням описано святкові розваги, сцени вечорниць і ворожіння. І як же описаної
Котляревський вражає кулінарно-гастрономічною обізнаністю: яку тільки їжу вживали троянці — галушки, лемішку, куліш, запивали брагою та горілкою. І все це — прості селянські страви.
А який багатий вибір одягу в героїв твору! Венера одягнена розкішно, як і личить богині. Юнона «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». На Дідоні «караблик бархатовий», «спідниця і корсет шовковий».
В поемі згадується багато ігор, як наприклад; у свинки, у панаса, у журавля. Подає автор і відомості про українські народні інструменти і танці: Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала. … Кругом дівчата танцювали. Троянці знають багато пісень. І яких же пісень! Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ! Не випало з поля зору письменника і образотворче мистецтво. Для оздоблення царських палат Латина привезли картини: «Патрети всіх богатирів…».
Це цілий каталог картин, що були розповсюджені тоді і в поміщицьких будинках і в селянських хатах.
Захоплюють читача народні легенди: казкові образи — кобиляча голова, чоботи-скороходи, килим-самоліт. А один з найколоритніших казкових образів — баба-яга, — чудовий витвір народної фантазії.
А ще: Котигорох, Іван-царевич, Кощій з прескверною ягою, І дурень з ступою новою. Як глибоко треба було знати І. П. Котляревському життя, історію та культуру народу, щоб з такою колоритністю і точністю все це описати.
Особливо яскраво виявляється народність поеми в описах потойбічного світу — пекла і раю, в яких ми впізнаємо життя і побут народу на цій «грішній» землі, впізнаємо взаємини між людьми, їхні звички, натури.
Ці картинки — справжня енциклопедія для етнографа з описами вечорниць, ворожіння і шептання, народного лікування.
І. Котляревський гарно і влучно підмітив найколоритніші деталі вечорниць: Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки і молодиці І там робили не пусте… Подавши картину вечорниць, письменник з глибоким знанням народних обрядів описує далі ворожіння, пророкування долі Енею.
Як один з елементів народності поеми слід відзначити наявність в ній простих народних імен, носіями яких були козаки-українці. От кого, наприклад, зустрів Еней у підземному царстві:
Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка… Картини життя і побуту змальовані І. П. Котляревським на основі глибокого знання ним вірувань і уявлень з народних джерел: Піду я до людей старих,… І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх «Енеїда» — твір великої сили і краси, твір, що має важливе пізнавальне значення, твір, де відбивається все життя народу: його діяння, його поняття, його думи, бажання, надії, радості і печалі.
О. Білецький зазначив: «Усією своєю поемою Котляревський продемонстрував незвичайну силу і волю народу до життя».
Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в ім’я майбутнього, це його сучасники, люди, які своєю самовідданою працею борються «за будуче Русі».
Іван Петрович Котляревський… Ім’я це викликає у кожного з нас низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка, і рядки «Будеш, батьку, панувати…» поета, який першим передбачив світову славу Котляревського.
Творчість Котляревського є вершиною української літератури дошевченківської доби. У літературному доробку першим твором за часом і за значенням є поема «Енеїда», над якою автор працював багато років.
І хоч першоджерелом поеми був твір Вергілія, все ж в її основі — сучасне життя, сучасна письменникові дійсність. Зі сторінок поеми постають перед нами не абстрактні троянці, а українці з їх національним характером і побутом.
Широко відтворюючи суспільне життя на Україні в другій половині XVIII — на початку XIX століття, письменник змалював реальну картину переходової доби від старої гетьманщини до нових форм життя, коли посилювалось соціальне гноблення й царат намагався перетворити Україну на провінціальну губернію Росії. Козаки перетворювались на селян «панських і казенних», у містах зростала нова бюрократична верства: «судці і стряпчі безтолкові, повірені секретарі».
«Енеїду» Котляревського справедливо називають енциклопедією українського побуту. Письменник, відійшовши від античних традицій, показав українців у типових обставинах їхнього життя, замінивши при цьому римські імена на українські. Ось один з епізодів: Еней у пеклі зустрів:
Панька, Терешка, Шелідюна,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархома, Іська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса… Жодного, як бачимо, античного імені. Так само в українському стилі написані портрети дійових осіб:
Сестру Дідона мала Ганну,
Навсправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну.
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фанелевій,
В стьожках, в намисті і в ковтах… Трохи менше місця приділено інтер’єрові. Та все ж автор подає типові описи хат козацької старшини і панів. Цар Латин звелів «клечання по двору саджати, шпалерів різних нанести і вибивать царськую хату», він радиться, як краще прибрати хату, «де як ковдрами застилати і підбирать до цвіту цвіт».
Особливо докладно описуються напої і їжа, ігри й танці, пісні та музичні твори. У репертуарі троянців пісні запорозьких козаків:
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали… Широко відтворені в поемі звичаї і обряди українського народу: вечорниці, ворожіння, похорони, поминки тощо.
Своєрідна і географія «Енеїди». Котляревський змушений був зберігати маршрут подорожі Енея за Вергілієм, але в деталях не раз згадує українські міста і села: Полтаву, Опішню, Решетилівку, Келебереду. Цар Латин просить Турна відмовитись від руки Лависі і знайти собі панночку в іншому поселенні. І тут він перелічує цілу низку українських сіл, в яких живуть панночки:
Чи трохи в світі панночок?
Ну взяв би Муньку або Прісю,
Шатнувсь то в сей, то в той куток,
В Івашки, Мильці, Пушкарівну,
І в Будища, і в Горбанівку,
Тепер дівчат, хоть гать гати… Таким чином, використавши сюжет Вергілієвої поеми, І. П. Котляревський дав йому нове наповнення, вивертаючи навиворіт текст оригіналу. Під його пером травестія Вергілієвої поеми набуває ознак нравоописного жанру: завдяки всебічній українізації латинського тексту вона віддзеркалила картини української старожитності. Причому риси реалістичності в «Енеїді» виявляються не тільки в етнографічному висвітленні народного життя — відображенні застиглих і традиційних форм народного побуту, а також побуту української шляхти,— а в тому, що, малюючи побут і звичаї, автор розкриває станову й класову структуру суспільства.
І. П. Котляревський у своєму творі звеличує патріотичні подвиги народу, закликає особисті інтереси підкорити суспільним:
Де обшеє добро в упадку.
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять. Підносячи кращі національні традиції, утверджені історичним досвідом народу, письменник закликає самовіддано любити Вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть.
Там грудь сильніша од гармат. Поема набула характеру громадського документа. Це своєрідна енциклопедія тогочасного українського життя.
Поема античного класика була героїчною. В ній розповідалось, як у важких походах троянці здобули землі латинян, а Еней, син богині Венери, заснував царство, що згодом називатиметься Римом. Ідея поеми Вергілія — героїчне освячення імперії, феодальної монархії, ситуації у нього ідеалізовані, герої подані в патетичному плані. У І. Котляревського ж свій задум, своя ідея — утвердження українського народу, його багатовікових традицій, його волелюбних прагнень, духу свободи і побратимства, а тому і стиль, і прийоми зображення було вибрано інші.
Сміх, іронія, комічне зображення ситуацій і образів (і богів, і троянців), поєднання дійсності й вигадки, серйозного і нісенітниці обумовили ту неповторну атмосферу, що приваблює своїм життєствердним настроєм і сьогодні.
Запозичена у Вергілія «висока» тема у І. Котляревського мала буденно-побутове трактування і оповідалася підкреслено низьким, бурлескним стилем. Представники Олімпу не тільки спущені І. Котляревським на українську вулицю, а й наділені далеко не «божественними» вчинками: «Зевес тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав», «Нептун іздавна був драпічка» і тому подібне.
Матеріалом для «Енеїди» І. Котляревського є патріархальний народний побут і вітчизняна історія, передусім гетьманщина. Зобразивши в перших двох частинах побутову народну культуру (звичаї, обряди, народні вірування й прикмети, одяг, житло, розваги, танці, національну кухню, народну медицину тощо) і подавши, таким чином, своєрідну енциклопедію побуту, автор продемонстрував те, що складалося віками, передавалося з покоління в покоління, у такий спосіб стверджуючи давній родовід і національне коріння українців.
Ситуації і образи зображені Котляревським неоднозначно. З одного боку, як і у Вергілія, — це герої, лицарі, з другого — пройдисвіти, гультіпаї, волоцюги (і боги, і троянці). Подвійний характер зображення не дає змоги трактувати Енеєву ватагу як козацьке військо, а окремих героїв (Енея, Низа, Евріала) як славних патріотів, лицарів-охоронців рідної землі. Ситуації, у які потрапляють ці герої, сприяють введенню І. Котляревським своїх дидактичних настанов, моральних повчань («Де общеє добро в упадку,,.», «Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть…»). І ці повчання грунтуються на морально-етичних традиціях козацького війська і українського народу в цілому.
Отже, відобразивши минуле і сучасне українського народу, заговоривши про нього живою, колоритною розмовною мовою, Котляревський відстоює і майбутнє цього народу. Адже той, хто має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову, хто вміє так життєствердно сміятися над собою і своїми недоліками, той має і майбутнє.
«Еней був парубок моторний…» (за поемою І.П.Котляревського «Енеїда»)
Одним з найвидатніших творів Івана Котляревського є «Енеїда». Ця поема була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. «Енеїда» живе вже понад півтора століття, і це, безумовно, талановитий, по-справжньому народний твір. Вона написана багатою народною мовою, а динамічні характеристики богів та царів, здається, списано з живих людей.
Центральним образом поеми є Еней. Котляревський бачить його веселим, дотепним парубком, сміливим, відчайдушним, але трохи легковажним;
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак…
Але разом з тим Еней — лицар, хоробрий полководець, розважливий державний діяч:
Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав,
Він думав, мислив, умудрявся…
В його образі відтворено деякі національні риси українського характеру. Його вдача дуже суперечлива: він то несерйозний і легковажний, то мудрий і дбайливий. Він поважає своїх козаків, намагається бути з ними, щоб не трапилось: буря на морі або похід ворожого війська, або низка любовних пригод.
Еней — добра, щира, пряма людина, дійсно
така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх… І тільки потім боги схаменулись, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильніша за богів. Можна впевнено стверджувати, що тією людиною був Іван Котляревський.
Котляревський, за словами Д. Обрадовича, своєю «Енеїдою» показав, що наша нація не тільки співає плачучи, а й сміється співаючи. Автору вдалося підтвердити народну мудрість: якщо ти вірний син народу, то береги свою пісню і мову більше, ніж кордони.
Найхарактерніша риса поеми — народність. Дивуєшся і захоплюєшся картинами народного життя, що наскрізь пронизують твір. І який же талант треба мати, яку проникливу спостережливість, як треба було близько стояти до народу, яку любов плекати до рідної мови, щоб отак чудово, неперевершено майстерно й реалістично змальовувати ці картини!
У поемі соковито змальовано багатими, розмаїтими фарбами народні гуляння, свята, ігри і танці, звичаї і повір’я, народний одяг і хатню обстановку; тут називаються десятки народних страв; троянці носять численні українські імена; українські назви дано і багатьом селам, містам, місцевостям; з щирим замилуванням описано святкові розваги, сцени вечорниць і ворожіння. І як же описаної
Котляревський вражає кулінарно-гастрономічною обізнаністю: яку тільки їжу вживали троянці — галушки, лемішку, куліш, запивали брагою та горілкою. І все це — прості селянські страви.
А який багатий вибір одягу в героїв твору! Венера одягнена розкішно, як і личить богині. Юнона «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». На Дідоні «караблик бархатовий», «спідниця і корсет шовковий».
В поемі згадується багато ігор, як наприклад; у свинки, у панаса, у журавля. Подає автор і відомості про українські народні інструменти і танці: Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала. … Кругом дівчата танцювали. Троянці знають багато пісень. І яких же пісень! Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ! Не випало з поля зору письменника і образотворче мистецтво. Для оздоблення царських палат Латина привезли картини: «Патрети всіх богатирів…».
Це цілий каталог картин, що були розповсюджені тоді і в поміщицьких будинках і в селянських хатах.
Захоплюють читача народні легенди: казкові образи — кобиляча голова, чоботи-скороходи, килим-самоліт. А один з найколоритніших казкових образів — баба-яга, — чудовий витвір народної фантазії.
А ще: Котигорох, Іван-царевич, Кощій з прескверною ягою, І дурень з ступою новою. Як глибоко треба було знати І. П. Котляревському життя, історію та культуру народу, щоб з такою колоритністю і точністю все це описати.
Особливо яскраво виявляється народність поеми в описах потойбічного світу — пекла і раю, в яких ми впізнаємо життя і побут народу на цій «грішній» землі, впізнаємо взаємини між людьми, їхні звички, натури.
Ці картинки — справжня енциклопедія для етнографа з описами вечорниць, ворожіння і шептання, народного лікування.
І. Котляревський гарно і влучно підмітив найколоритніші деталі вечорниць: Тоді-то в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки і молодиці І там робили не пусте… Подавши картину вечорниць, письменник з глибоким знанням народних обрядів описує далі ворожіння, пророкування долі Енею.
Як один з елементів народності поеми слід відзначити наявність в ній простих народних імен, носіями яких були козаки-українці. От кого, наприклад, зустрів Еней у підземному царстві:
Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка… Картини життя і побуту змальовані І. П. Котляревським на основі глибокого знання ним вірувань і уявлень з народних джерел: Піду я до людей старих,… І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх «Енеїда» — твір великої сили і краси, твір, що має важливе пізнавальне значення, твір, де відбивається все життя народу: його діяння, його поняття, його думи, бажання, надії, радості і печалі.
О. Білецький зазначив: «Усією своєю поемою Котляревський продемонстрував незвичайну силу і волю народу до життя».
Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в ім’я майбутнього, це його сучасники, люди, які своєю самовідданою працею борються «за будуче Русі».
Іван Петрович Котляревський… Ім’я це викликає у кожного з нас низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка, і рядки «Будеш, батьку, панувати…» поета, який першим передбачив світову славу Котляревського.
Творчість Котляревського є вершиною української літератури дошевченківської доби. У літературному доробку першим твором за часом і за значенням є поема «Енеїда», над якою автор працював багато років.
І хоч першоджерелом поеми був твір Вергілія, все ж в її основі — сучасне життя, сучасна письменникові дійсність. Зі сторінок поеми постають перед нами не абстрактні троянці, а українці з їх національним характером і побутом.
Широко відтворюючи суспільне життя на Україні в другій половині XVIII — на початку XIX століття, письменник змалював реальну картину переходової доби від старої гетьманщини до нових форм життя, коли посилювалось соціальне гноблення й царат намагався перетворити Україну на провінціальну губернію Росії. Козаки перетворювались на селян «панських і казенних», у містах зростала нова бюрократична верства: «судці і стряпчі безтолкові, повірені секретарі».
«Енеїду» Котляревського справедливо називають енциклопедією українського побуту. Письменник, відійшовши від античних традицій, показав українців у типових обставинах їхнього життя, замінивши при цьому римські імена на українські. Ось один з епізодів: Еней у пеклі зустрів:
Панька, Терешка, Шелідюна,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархома, Іська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса… Жодного, як бачимо, античного імені. Так само в українському стилі написані портрети дійових осіб:
Сестру Дідона мала Ганну,
Навсправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну.
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фанелевій,
В стьожках, в намисті і в ковтах… Трохи менше місця приділено інтер’єрові. Та все ж автор подає типові описи хат козацької старшини і панів. Цар Латин звелів «клечання по двору саджати, шпалерів різних нанести і вибивать царськую хату», він радиться, як краще прибрати хату, «де як ковдрами застилати і підбирать до цвіту цвіт».
Особливо докладно описуються напої і їжа, ігри й танці, пісні та музичні твори. У репертуарі троянців пісні запорозьких козаків:
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали… Широко відтворені в поемі звичаї і обряди українського народу: вечорниці, ворожіння, похорони, поминки тощо.
Своєрідна і географія «Енеїди». Котляревський змушений був зберігати маршрут подорожі Енея за Вергілієм, але в деталях не раз згадує українські міста і села: Полтаву, Опішню, Решетилівку, Келебереду. Цар Латин просить Турна відмовитись від руки Лависі і знайти собі панночку в іншому поселенні. І тут він перелічує цілу низку українських сіл, в яких живуть панночки:
Чи трохи в світі панночок?
Ну взяв би Муньку або Прісю,
Шатнувсь то в сей, то в той куток,
В Івашки, Мильці, Пушкарівну,
І в Будища, і в Горбанівку,
Тепер дівчат, хоть гать гати… Таким чином, використавши сюжет Вергілієвої поеми, І. П. Котляревський дав йому нове наповнення, вивертаючи навиворіт текст оригіналу. Під його пером травестія Вергілієвої поеми набуває ознак нравоописного жанру: завдяки всебічній українізації латинського тексту вона віддзеркалила картини української старожитності. Причому риси реалістичності в «Енеїді» виявляються не тільки в етнографічному висвітленні народного життя — відображенні застиглих і традиційних форм народного побуту, а також побуту української шляхти,— а в тому, що, малюючи побут і звичаї, автор розкриває станову й класову структуру суспільства.
І. П. Котляревський у своєму творі звеличує патріотичні подвиги народу, закликає особисті інтереси підкорити суспільним:
Де обшеє добро в упадку.
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять. Підносячи кращі національні традиції, утверджені історичним досвідом народу, письменник закликає самовіддано любити Вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть.
Там грудь сильніша од гармат. Поема набула характеру громадського документа. Це своєрідна енциклопедія тогочасного українського життя.