Танкіст із вулиці Даукшос Історію
Історію надіслав Ілля Аронас
Я народився в 1947 у зруйнованому Вільнюсі. Закопчені будинки, руїни, люди, як тіні навіть в 1954, коли я пішов у перший клас. Гори цегл, змієподібні рейки, не вивітрений захід горілого й напису на стінах, що проступають через фарбу: на кожному будинку страшними готичними буквами «ахтунги». Так я йшов у школу. Не більше кілометра. Але вся війна перед очами. Як тільки займався ранок, на вулиці викочували безногі інваліди, викативались на підшипникових дошках, п'яні "братишки", які приставали до кожному й не відставали, поки брудними пальцями не схоплювали п'ять або десять копійок. І шкода воїни всетаки, і кривдно невже ці нещасні кинуті напризволяще долі? Але не їм я давав 5 зі своїх 10 щоденних копійок
Андрій стояв на куті вулиці Даукшос і Горького, саме напроти Святих Воріт, де зберігалася й зберігається одна зі святинь католицизму: ікона Святої Марії. Він стояв у військовій формі, чистий і гарний з відкритою російською особою й пшеничним чубчиком. Але замість очей в Андрія на особі сиділи дві рожевих плями. Андрій горів у танку вже гдето під Берліном
Андрій не просив, він вимагав! Він простягав руку поперек тротуару й треба було зійти на проїзну частину, щоб уникнути зустріч із ним. Він приймав гроші, а не хапав. И йому давали більше, ніж іншим, але безногі не торкали його й не вимагали ділитися, хоча між собою вони конкурували з люттю чиказьких банд. Потім він відправляв гроші в кишеню. І дивні слова він говорив: «Усе на сьогодні. Мені на заводі більше не платили. Мені більше зарплати не треба"
Я був дуже маленького росту, але Андрій мене почував, коли я підходив кнему.
Ділитися прийшов? він посміхався, отчого особа його ставало хлоп'ячим, і я, шалапут шалапутом, завжди плакав.
Один раз, після того як я "поділився", Андрій взяв мене за руку й потяг у їдальню. Гуляємо, мол, сьогодні. І не в просту їдальню, де пьянь і дрантя, а в привокзальний ресторан
Інвалідів у ресторани не пускали: напивалися, билися, блевали. Але перед Андрієм какойто гарненький викидайло двері розгорнули
Андрій замовив мені таке, що було вкусновкусно, особливо ситро з керамічною пробкою хто пам'ятає.
От, що я пам'ятаю з його розповіді. Призвался Андрій з Москви. В 1941 році він працював не те інженером, не те техніком на какомто заводі, пов'язаному з машинами. У нього була дружина й дитина
Пішов на фронт добровольцем, але на фронт потрапив не відразу, а після не те курсів, не те школи танкістів. Воювати початків це я точно пам'ятаю з розповіді вже після того, як арійців відкинули від Москви. Помоему брав участь у битві на Курській дузі, тому що говорив слово "Прохоровка". І від Курська дійшов до Берліна, тобто до його пригородів. Там і згоріли в танку його ока, але особа залишилася чистим
Він не захотів вертатися в Москву й застряг у Вільнюсі. До третього класу я "дружив" з Андрієм. Ми часто сиділи в садку біля Святих Воріт, і він мені розповідав про історію древнього миру. В 1957 або 1958 зникли всі інваліди, начебто вітер здер з вулиць. Але Андрій урятувався, тому що жив у районі вулиці Лигонинес (Лікарняної) у напівпідвалі 3х4 метри з вікном на тротуар. Але він уже не стояв і не просив боявся міліціонерів. А потім він пропав, Андрейтанкист.
В 1955 році йому було 38 літ
Де він тепер...
чиДочекався він пенсію для інвалідів ВОВ...
Всі історії Автори історій Герої історійРедакція сайту не відповідає за вірогідність присланих читачами листів і історій
12997