Мнацаканян К. А. Психологізм пейзажної деталі в прозі Джейн Остин
ПСИХОЛОГІЗМ ПЕЙЗАЖНОЇ ДЕТАЛІ В ПРОЗІ ДЖЕЙН ОСТИН
XV ЩОРІЧНА БОГОСЛОВСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 2005 г
pstgu. ru/download/1236686523.mnazakanyan. pdf
Вибір подібної теми для аналізу може на перший погляд здатися трохи несподіваним. Дійсно, пейзаж у прозі Остин ніколи не посідав значного місця. У ранніх її добутках, написаних в епістолярній формі, таких, як "Juvenilia" і "LadySusan", пейзажні деталі взагалі практично відсутні. І в подальших її добутках опису природи або місця дії займають украй скромний обсяг, особливо в порівнянні із творчістю її сучасників-романтиків, з якими вона полемізувала, і попередників-просвітителів, наприклад Филдинга або Стерна, яких вона любила й цінувала. На відміну від широкомасштабних полотен просвітительських романів, де найчастіше представлена вся Англія "у поздовжньому й поперечному зрізі", романи Остин відрізняються камерністю й відсутністю епічного розмаху. Сама Остин визначала тематику своєї творчості як опис "життя декількох сімейств, що живуть у сільській місцевості"1. Дійсно, оскільки Остин принципово воліла не описувати того, чого вона не знала й про що не мала власного подання, місце дії в її романах - практично завжди сільські садиби; іноді дія відбувається в невеликих курортних городках, де бувала сама Остин: у Лайме або Бате; зрідка й ненадовго дія може переноситися в Лондон. При цьому пейзажні замальовки будь те сільської або міської місцевості не займають у тексті скільки-небудь значного обсягу. Якщо не вважати двох-трьох досить великих описів маєтків (таких, як Пемберли або Менсфилд-Парк), пейзажні деталі зводяться буквально до одному-двох штрихів, які найчастіше навіть не становлять одного закінченого речення, а як би "вкрапляються" у текст легкими окремими "мазками". Виключення становить її останній роман "Доводи розуму": тут художня манера Остин помітно відрізняється від стилістики її колишніх добутків. Це ставиться також і до пейзажних замальовок
Навіть коли по розвитку сюжету виникає мотив подорожі "за пошуками нових вражень"2 , як, наприклад, поїздка елизабет Беннетт із дядьком і тіткою на північ Англії, Остин із властивої їй іронією відразу попереджає читача, щоб він не настроювався на традиційні в таких випадках докладні описи визначних пам'яток, зводячи їх до сухого перерахування: "метою теперішнього оповідання не є опис усього Дербишира або яких-небудь примітних місць по шляху до цьому графству. Оксфорд, Бленхейм, Уорик, Кенилворт, Бирмингем і т.д. досить добре відомі"3. Але, проте, Остин вдається створити в читача досить виразне подання про місце дії й про тім просторі, що оточує героїв. Дослідники творчості Остин уже відзначали, що при тім, що більшість назв маєтків і садиб у її добутках вигадані, вона завжди гранично точна в топографії, особливо, у визначенні точних відстаней. Читачеві, наприклад, повідомляється про те, що Лукас - Лодж перебуває в п'ятдесяти милях від Розингс-Парку, що маєток містера Найт-Чи розташовано в милі від Хартфилда, і т. д.
Таким чином, читач одержує саме "достовірне" і реалістичне подання про місце дії
Як відомо, Остин свідомо полемізує як із преромантичною естетикою "готичного" роману, так і із властиво романтичною естетикою, що вже виявила свої зразки у творчості Вордсворта, Кольриджа й ін., і організація простору в цілому й пейзажні описи зокрема стають важливими конструктивними аргументами в цій полеміці. У ранньому романі "Нортенгерское абатство", де пародіюються основні сюжетні й психологічні кліше "готичного роману", пейзаж також стає невід'ємною частиною цього пародіювання. Але тут ці деталі поки ще вкрай рідкі й дані у вигляді іронічного авторського коментарю. У міру розвитку й поглиблення оповідальної манери Остин пейзажна деталь стає усе більше й більше функціональної й починає нести в собі усе більше додаткових значеннєвих навантажень. Так, у романі "Почуття й чутливість" пейзажна деталь перестає бути тільки елементом авторського нарратива. Письменниця всі частіше "передоручає" оцінку навколишнього пейзажу своїм героям, і підкреслена опозиція в сприйнятті природи між романтично настроєною Маріанною й більше раціональним і тверезо мислячим едвардом є одночасно й авторським маніфестом у визначенні критеріїв мальовничості, і важливою психологічною характеристикою учасників цього діалогу. Тут пейзажна деталь, беручи участь у прямого мовлення героїв, як не можна краще ілюструє домінантні риси їхньої натури. Така, наприклад, повна вигуків захоплене мовлення Маріанни, присвячене опалим листам у Норленде: "Ах! З яким захватом, бувало, я спостерігала, як вони облітають! Як я насолоджувалася, коли вітер закручував їхніми вихрами навколо мене під час прогулянок! Які почуття будили й вони, і осінь, і саме повітря!"4. Репліки іншого учасника цього діалогу, едварда, навпроти, підкреслено спокійні й іронічні, і в пейзажі його увагу залучають зовсім інші деталі:
"- Місця тут гарні, - відповів він, - але взимку дороги, імовірно, потопають у бруді. - Як можете ви згадувати про бруд, бачачи перед собою така пишнота! - Тому лише, - відповів він з посмішкою, - що бачу перед собою й досить брудний путівець"5. Далі едвард розвиває свої погляди на природу, а також на епітети, уживані для її опису, у відомому монолозі, що я дозволю собі процитувати з невеликими купюрами:
"Я назву пагорб крутим, а не гордим, схил - нерівн і горбистим, а не майже неприступним, скажу, що далекий кінець долини губиться з виду, хоча йому слід лише тонути в неясному блакитному серпанку. Це відмінна місцевість, пагорби круті, дерева в лісі одне до одному, а долина виглядає дуже приємно - соковиті луги й подекуди розкидані добротні фермерські будівлі. Саме такий пейзаж я й називаю відмінним - коли в ньому краса сполучається з корисністю... Охоче вірю, що отут повнісінько скель і стрімчаків, сивих мохів і темних хащ, але ці принадності не для мене... Корявою, скривленою, розбитою блискавкою дерева мене не захоплюють, я волію бачити їх стрункими, високими, непокаліченими. Мені не подобаються старі, що руйнуються хатини. Я не занадто люблю кропиву, реп'яхи й бур'ян... Добротний фермерський будинок радує мій погляд більше сторожової вежі, і компанії задоволених, веселих селян мені незрівнянно більше по серцю, чим банда самих чудових італійських розбійників"6.
Показово, що цей важливий для піднімання не тільки поглядів Остин, але й характеру едварда монолог закінчується властивій її манері своєрідною "оцінною крапкою", що відразу ж визначає відношення обох сестер до почутого, і, відповідно, по їхній реакції читач одержує додаткові штрихи й до їхнього психологічного портрета: "Маріанна подивилася на едварда зі здивуванням, а потім кинула на сестру жалісливий погляд. Але елинор тільки засміялася"7.
Можна сказати, що Остин цілком солідарно зі своїм героєм у критеріях оцінки краси й мальовничості пейзажу: не тільки реалістичність в описі, але й "корисність" є для неї важливою художньою категорією. Пейзажна деталь у її прозі дійсно рідко є самодостатньою; вона практично завжди несе в собі якусь "корисне навантаження", а часом і не одну. У таких романах, як "Почуття й чутливість" і "Гордість і упередження", "Емма", пейзажна деталь найчастіше використовується Остин в одній із трьох основних функцій: у якості сюжетообразующей, для мотивації дій персонажів або для характеристики того або іншого персонажа. Іноді ці функції сполучаються. Прикладом того, як пейзажна деталь стає сюжетообразующей, може служити епізод з роману "Почуття й чутливість", де прогулянка по крутому схилі й дощ, що почався, приводять до падіння Маріанни й "романтичному" знайомству з Уилоуби. У романі "Гордість і упередження" розмита після дощу дорога через поля від Лонгборна до Незерфилда послужила причиною того, що поділ плаття елизабет виявляється сильно заляпаний брудом, і ця обставина, як і сам факт того, що елизабет зважилася перебороти три милі пішки через поля, дає привід сестрам містера Бингли позлословити на її рахунок. У діалозі, що зав'язався в результаті цього, визначається відношення різних персонажів до елизабет і до її поводження. "Обсаджені кущами доріжки біля будинку"8 у Незерфилде, де прогулюються Дарси й мисс Бингли, виявляються занадто вузькими, щоб до них могли приєднатися ще два чоловіки. Ця маленька деталь служить тут приводом для додаткової ілюстрації певних рис характеру відразу декількох персонажів - проявляє безтактність миссис Херст, що, "вчепившись за вільну руку містера Дарси... надала елизабет далі йти однієї"9, підкреслює зацікавленість і чуйність містера Дарси, що "помітивши її безтактність", пропонує дамам покинути стежку й вийти на більше широку алею, і, нарешті, дає можливість елизабет покинути неприємну їй компанію, попутно відзначивши, що утрьох вони утворять "незвичайно мальовничу групу", тобто зрівнявши їх, по суті справи, з пейзажною картиною. У романі " Менсфилд-Парк" замкнена хвіртка в парк дає можливість проілюструвати норовливість і легковажність у поводженні Марії, що, не чекаючи, поки принесуть ключ, пробирається за порадою Генрі Крофорда крізь огорожу, незважаючи на застереження Фанни, і цей епізод стає важливою ланкою в поглибленні психологізму образів чотирьох задіяних у романі героїв: Фанни, Марії, Генрі й Ра-Шуота. Густа ліщина, по якому "немов вузьким, тісним коридором"10 пробираються капітан Уентворт і Луїза, і "кущ розкидистого падуба", що захищає що присіла відпочити енн елиот від їхніх поглядів, дозволяють їй мимоволі підслухати їхня розмова, що має таке важливе значення для розуміння взаємин головних героїв роману "Доводи розуму". Сильний вітер на березі моря спонукує що гуляють спуститися долілиць по крутим кам'яним сходам - і ця обставина приводить до нещасного випадку з падінням Луїзи Масгроув на гранітні камені набережній Лайма в ключовому епізоді того ж роману
При тім, що проза Остин далека від сентименталізму й романтизму, на сторінках її романів часом зустрічається така характерна для цих напрямків чорта, як співвіднесення пейзажу й картин природи з настроєм і внутрішнім станом героїв, хоча виражено вона в неї набагато більше редуцированно й неявно. Так, наступного дня після першого речення Дарси елизабет виходить у парк, і тут Остин відзначає, що "за п'ять тижнів, проведених нею в Кенте, у природі відбулося чимало змін, і тепер з кожним днем всі пишнее розкривалося молоде листя на рано зазеленілих деревах"11. Згадування весняних змін у природі, безумовно, співзвучно першим змінам у відношенні елизабет до Дарси, які відбулися напередодні, і, хоча Остин не акцентує на цьому уваги й не підкреслює цієї відповідності в тексті відкрито, дана деталь виникає тут все-таки не випадково.
Опис маєтку Дарси, Пемберли, - мабуть, один з деяких прикладів того, як пейзажна деталь, використовувана для розкриття характеру героя, переростає під пером Остин у розгорнутий символ
"Окремі частини великого парку становили досить різноманітну картину. Почавши огляд з одного з його самьж низинних місць, вони якийсь час їхали по гарної, що широко розкинулася гаю........... Це був величний кам'яний будинок, вдало розташоване на схилі лісистих пагорбів. повноводний струмок, Що Протікав у долині, без помітних штучних споруджень перетворювався перед будинком у більше широкий потік, береги якого не здавалися зайво строгими або надмірно доглянутими. елизабет була в захваті. Ніколи ще вона не бачила місця, що було б більш щедро обдароване природою й у якому природна краса була так мало зіпсована недостатнім людським смаком"12. Читач дивиться на Пемберли й оцінює його очами героїні, і очевидно, що маєток персоніфікує в очах елизабет його власника, відношення до якого в неї поступово міняється. Для ілюстрації цієї зміни, що і становить основну сюжетну лінію роману, Остин намагається використовувати всі наявні в її розпорядженні художні засоби, у тому числі й пейзажній деталі, вибір якої в даному контексті здобуває особливу роль. Далеко не випадковий підбор епітетів і визначень в описі маєтку й парку: greatvariety, beautiful, wide, remarkable, considerable, handsome, naturalimportance, naturalbeauty. Образпротекающегопереддомомручья: "A stream of some natural importance... without any artificial appearance... Itsbankswereneitherformalnorfalselyadorned" є своєрідною символічною проекцією характеру Дарси, і не випадково цьому опису підбиває підсумок чергова "оцінна крапка" - фраза, що відзначає, яке враження цей величний і прекрасний вид робить на елизабет: "У цей момент вона цілком оцінила, що значить бути господаркою Пемберли!"13. Далі треба досить докладне для Остин опис маєтку й парку, де також підкреслюються їхня природна краса й величавість. Ті ж риси відзначає й миссис Гардинер, описуючи своє перше враження від Дарси: "Звичайно, у ньому є деяка величавість, але вона скоріше ставиться до його зовнішності й анітрошки його не псує"14. Характерно, що перед зустріччю із власником маєтку елизабет перетинає ріку по "немудрому містку, що цілком гармоніював з навколишньою природою". Ця маленька деталь також виконана символічного змісту, оскільки саме в цей момент між головними героями нарешті виникають перші паростки взаєморозуміння й довіри. Неодноразово підкреслена Остин "неосяжність" і краса парку, і те, що його неможливо обійти за один день, теж служать непрямим натяком на характер і натуру його власника, у якій елизабет ще має бути відкривати багато нового для себе. Очевидно, почасти на це й натякає їй наприкінці роману в листі її лукава й прониклива тіточка: "Я не відчую себе цілком щасливої, поки не огляну весь парк цілком"15. У контексті цієї символічної паралелі, між видом маєтку й характером його власника репліка елизабет у відповідь на питання Джейн, чи давно вона любить містера Дарси, - "Мабуть, початком можна вважати той день, коли я вперше побачила його чудовий маєток у Пемберли"16 - звучить як жарт лише почасти.
Досить часто краса пейзажу не описується прямо, а передається через те враження, що він робить на глядачів: наприклад, опису моря в Лайме в романі "Доводи розуму" ми практично не зустрінемо, але можемо скласти враження про його красу хоча б по наступній фразі: "Молоді люди, проходячи повз сумовиті занедбані будинки, спускалися, спускалися, поки не досягли берега; И забарившись, як бариться, задивившись на море, усякий, хто тільки гідний на нього дивитися, Вони направили шлях свій до Кобу"17 (курсив мій. - КМ.).
Дослідниками вже відзначалося, що "у просторовому концепті Джейн Остин відкритість, розімкнення простору не зв'язується з волею й природним поводженням, а асоціюється із благопристойністю (decency, goodness), приємністю для погляду й упорядкованістю. Причому, ці ознаки в Джейн Остин неможливо представити в опозиціях щодо антитези Замкнутість простору Iоткритость простору. В Остин будь-який простір відрізняється впорядкованістю й благопристойністю, а замкнутий простір викликає лише роздратування й розчарування, але не є небезпечним"18. Погоджуючись зі справедливістю цієї оцінки, хотілося б при цьому все-таки відзначити, що любов до відкритого простору, до довгих піших прогулянок по відокремлених стежках або алеям парку відрізняє практично всіх улюблених героїнь Остин, у той час як нелюбов до прогулянок і перевага перебувати в замкнутому просторі (у межах кімнати або будинку) скоріше характерно для тих персонажів, до яких автор не випробовує особливої симпатії (леді Бертрам, миссис Беннет, Мери Беннет і т. буд.). Цікаво також та обставина, що речення руки й серця (найважливіші, ключові епізоди в романній структурі Остин), які робляться в замкнутому просторі (у кімнаті, як речення Коллинза, перше речення Дарси, речення Генрі Крофорда Фанни Прайс, або в кареті, як речення містера елтона Еммі Вудхаус), зустрічають найчастіше непохитна й рішуча відмова. Вирішального ж освідчення в коханні між головними героями, у тих випадках, коли вони описуються докладно, як правило, відбуваються в Остин на природі, на відкритому повітрі, на тлі розімкнутої пейзажної перспективи: по дорозі через поля, як в "Гордості й Упередженні", або у квітучій алеї, як в "Еммі", або в сквері, як в "Доводах розуму".
Таким чином, при зовнішньому лаконізмі пейзажних деталей і їх порівняно незначному обсязі в загальній структурі романного оповідання Джейн Остин, вони не тільки створюють загальне мальовниче й гармонічне тло, але й практично завжди несуть додаткове функціональне навантаження, відіграючи помітну роль як у розвитку сюжету, так і в поглибленні психологізму персонажів
Примітки
1. Демурова Н. И. Джейн Остин і її роман "Гордість і упередження" Остин Джейн. Гордість і упередження. М., 1967. С. 267.
2. Остен Джейн. Гордість і упередження. Спб., 1992. С. 220.
3. Там же.
4. Остен Джейн. Почуття й чутливість. Менсфилд-Парк. М., 1997. С. 50.
5. Там же.
6. Там же. С. 55.
7. Там же.
8. Остен Джейн. Гордість і упередження. С. 50.
9. Там же.
10. Остен Джейн. Доводи розуму. М., 1996. С. 507.
11. Остен Джейн. Гордість і упередження. С. 181.
12. Там же. С. 224-225.
13. Там же. С. 225.
14. Там же. С. 235.
15. Там же. С. 296.
16. Там же. С. 338.
17. Остен Джейн. Доводи розуму. М., 1996. С. 514.
18. Белозерова Н. Н. Інтегративна поетика. ТГУ, 1999. С. 84.