Беовульф У Данії ніколи правил король зі славного роду Скильдингов по ім'ю Хродгар. Він був особливо щасливий у війнах із сусідами й, нагромадивши більші багатства, вирішив увічнити пам'ять про себе й своє правління. Він надумав вибудувати чудову пиршественную залу для королівської дружини. Не жалував Хродгар ні сил, ні засобів на будівлю, і самі митецькі майстри вибудували йому залу, рівної якої не було на всьому білому віті. Як тільки оздоблення чудової зали було завершено, Хродгар став бенкетувати в ній зі своїми воїнами, і вся околиця оголошувала дзенькотом дорогих кубків і піснями королівських співаків. Але веселі свята славного Хродгара тривали недовго, недовго лилися рекою пінисте пиво й золотавий мед, недовго звучали веселі пісні... Шум застіль короля Хродгара долітав до лігвища страшного величезного чудовиська Гренделя, що жило неподалік у смердючих болотах. Грендель ненавидів людей, і їхні веселощі збуджували в ньому злість...
И от один раз уночі це чудовисько підкралося нечутно до залі Хродгара, де після довгого буйного бенкету розташувалися на відпочинок безтурботні воїни... Грендель схопив тридцять витязів і потяг у своє лігвище. Ранком крики жаху перемінили кличі веселощів, і ніхто не знав, звідки наскочило страшне нещастя, куди поділися Хродгарови витязі. Після довгих розтрощенні й здогадів безтурботність узяла гору над побоюваннями й страхами, і Хродrap зі своїми воїнами знову затіяв бенкети в чудової залі. І знову наскочило лихо - дивовижний Грендель став щоночі нести по нескольку витязів. Незабаром всі вже догадалися, що саме Грендель вторгається вночі в залу й викрадає мирно сплячих воїнів, Ніхто не наважився вступити в єдиноборство з диким чудовиськом. Хродгар дарма молив богів, щоб вони допомогли йому позбутися від страшної напасти
Бенкету в залі припинилися, змовкли веселощі, і тільки Грендель зрідка забирався туди по ночах у пошуках видобутку, сіючи навколо жах, Слух про це страшне нещастя дійшов до землі гаутов (у Південній Швеції), де правил славетний король Хигелак. І от самий знаменитий витязь Хигелака, богатир Беовульф, заявляє своєму володареві, що хоче допомогти королеві Хродгару й вступить у боротьбу з дивовижним Гренделем. Незважаючи на всі спроби відговорити його від задуманого, Беовульф споряджає корабель, вибирає чотирнадцять найвідважніших воїнів зі своєї дружини й пливе до берегів Данії. Підбадьорюва_ щасливими ознаками, Беовульф висаджується на сушу. Негайно до прибульців під'їжджає береговий сторож, розпитує їх про мету прибуття й квапиться з доповіддю до короля Хродгару. Беовульф з товаришами тим часом надягають броні, розбирають зброя й по дорозі, вимощеної строкатими каменями, направляються до пиршественной залі короля Хродгара. І всякий, хто бачить воїнів, що приплили через море, дивується їхньому міцному додаванню, вигадливим шоломам, прикрашеним зображеннями вепрів, що блискають кольчугам і широким мечам, важким списам, які богатирі несуть слегкостью.
Заморську дружину зустрічає Вульфгар - один з наближених короля Хродгара. Розпитавши їх, він доповідає королеві - мол, прибутку важливі гості, проводир називає себе Беовульфом. Хродгару це славне ім'я відомо, він знає, що доблесний Беовульф силою дорівнює тридцяти могутнім витязям, і король велить скоріше кликати гостей, сподіваючись, що з ними прийшло й рятування від великої напасті. Вульфгар передає приїжджим гостям королівське вітання й запрошення на бенкет. Беовульф із дружиною, склавши списа в кут, склавши щити й мечі, в одних шоломах і бронях випливають за Вульфгаром; тільки два воїнів залишаються сторожити зброю. Беовульф привітає Хродгара уклоном і розповідає, що от, мол, я - рідний племінник короля гаутов Хигелака, почувши про нещастя, які терплять датчани від страшного Гренделя, приплив поборотися счудовищем.
Але, зважуючись на цей подвиг, Беовульф просить короля, щоб тільки йому з товаришами дозволено було йти на чудовиська; у випадку ж загибелі Беовульфа - щоб броня його (краще якої немає на всьому білому віті, тому що кував її віщий коваль Вилунд) була відправлена королеві Хигелаку. Хродгар дякує Беовульфа за готовність допомогти й докладно йому розповідає, як Грендель забирався в його залу й скільки витязів загубив. Потім король запрошує Беовульфа і його супутників до загального бенкету й пропонує підкріпитися медом. По велінню короля негайно очищена для гаутов лава за столом, слуги пригощають їхнім медом і пивом, і співак тішить їхній слух веселою піснею. Бачачи, з какою честю Хродгар приймає чужинців, багато хто з датчан починають дивитися на них із заздрістю й невдоволенням. Один з них, по ім'ю Унферт, насмілюється навіть звернутися до Беовульфу із зухвалими мовленнями. Він пригадує безрозсудне змагання між Беовульфом і Брекой, їхню спробу здолати хвилі грізного морячи
Тоді Брека узяв гору в змаганні, чому й страшно за життя Беовульфа, якщо той залишиться на ніч у залі. Дивуючи мудрістю всіх присутніх, Беовульф відповідає на нерозумні слова Унферта. Він пояснює, що плавання було задумано тільки заради захисту морських шляхів від чудовиськ, а ніякого змагання насправді не було. У свою чергу, бажаючи випробувати хоробрість Унферта, Беовульф пропонує йому самому залишитися на ніч у залі й тримати оборону від Гренделя. Унферт умовкає й більше не сміє задирати, а в залі знову запановують шум і веселощі. Довго б ще тривав бенкет, але король Хродгар нагадує, що гостям має бути нічний бій, і всі встають, прощаючись зі сміливцями, Розстаючись, Хродгар обіцяє Беовульфу, що він, якщо позбавить датчан від тяжкого лиха, може вимагати всі, чого не захоче, і будь-яке бажання буде негайно виконане
Коли пішли люди Хродгара, Беовульф наказує замкнути двері міцними засувами. Готуючись до сну, він знімає збрую й залишається зовсім беззбройним, оскільки знає, що в битві із Гренделем ніяка зброя не допоможе й потрібно сподіватися тільки на власну силу. Беовульф міцно засипає. Рівно опівночі до залі підкрадається дивовижний Грендель, миттю вибиває важкі засуви й жадібно накидається на сплячих гаутов. От схопив він одного з них, розірвав тіло нещасного й ковтає видобуток величезними шматками. Розправившись із першим, Грендель уже готовий пожерти й іншого воїна
Але отут потужна рука вистачає його за лапищу, так так, що лунає хрускіт костей. Збожеволівши від страху, Грендель хоче бігти, але не отут-те було, могутній Беовульф стрибає із крамниці й, не випускаючи лапу чудовиська, кидається на нього. Починається страшний бій. Всі навкруги тріскотить і валить, що прокинулися воїни в жаху. Але Беовульф бере гору, він міцно схопив лапу Гренделя, не даючи йому вивернутися. Нарешті хрящі й жили в плечі чудовиська не витримують і рвуться, лапа чудовиська залишається в руці Беовульфа, а Грендель виривається із зали й біжить, минаючи кров'ю, издихать на свої болота
Ранком радості немає кінця. Всі датські воїни на чолі з унфертом шанобливо мовчать, поки Беовульф спокійно розповідає про нічну битву. Всі столи перевернені, стіни заляпані кров'ю чудовиська, а на підлозі валяється його страшна лапа
Вдячний король Хродгар, знавець стародавніх сказань, складає на згадку цієї битви пісню. І починається бенкет горою. Король із королевою підносять Беовульфу богатие дарунки - золото, дорогоцінну зброю й коней
Гримлять заздоровні пісні, пиво й мед ллються рекою. Нарешті, відсвяткувавши перемогу, все спокойно розташовуються на нічліг у чудовій залі
И знову наскочило лихо. Дивовижна мати Гренделя є опівночі мстити за сина. Вона уривається в залу, всі сплячі підхоплюються з місць, від переляку не встигши навіть одягтися. Але й мати Гренделя перелякана такою кількістю людей і, схопивши одного лише воїна, мчиться ладь. Ранком горю немає межі - виявляється, загинув улюблений радник Хродгара ескер. Король обіцяє щедро нагородити Беовульфа, слізно молить його погнатися за чудовиськом на болота, куди до цього ніхто не наважувався ходити
И от дружина на чолі із Хродгаром і Беовульфом відправляється до згубного болота. Спішившись, вони підбираються до краю болота там, де отчетливей усього видний кривавий слід. Поруч, на березі, лежить голова бедного ескера.
Вода кишить морськими чудовиськами, одного з них наздоганяє стріла Беовульфа. Обратясь до Хродгару, Беовульф просить, якщо призначено йому загибель, переслати всі дарунки королеві Хигелаку. Потім, взявши древній знаменитий меч, богатир стрибає у вир, і хвилі приховують його.
Цілий день опускається Беовульф, і морські чудовиська не можуть заподіяти йому шкоди, тому що на ньому непробивна збруя. Нарешті богатир досягає дна, і негайно на нього накидається мати Гренделя. Беовульф б'є її мечем, але товста луска не уступає звичайної стали
Чудовисько стрибає на Беовульфа, давить його всею своєю вагою, і зле б довелося витязеві, не згадай він вчасно про величезний древній меч, викуваний ще велетнями. Спритно зринувши з-під чудовиська, він вистачає меч і щосили рубає мати Гренделя по шиї
Один удар вирішив справу, чудовиська падає намертво до ніг Беовульфа. Як трофей Беовульф забирає із собою голову чудовиська, хоче він взяти й древній меч, але від меча залишилася одна рукоять, тому що станув він, тільки-но закінчилася битва
Товариші Беовульфа вже отчаялись побачити його живим, але отут він з'являється із кривавих хвиль. Галасливо й весело сіли в той вечір гості за стіл короля Хродгара, бенкетували далеко за північ і лягли спати, нічого тепер уже не побоюючись. На інший день гаути стали збиратися домийся
Щедро обдаривши кожного, король Хродгар сердечно распрощался з ними. Після повернення Беовульфа всюди чекали пошана й повага, про його подвиг складалися пісні, у його честь дзенькали кубки. Король Хигелак обдарив його кращим зі своїх мечів, землями й замком у довічне володіння. З тих пор пройшло багато літ
Король Хигелак із сином упали в битві, і на престол довелося сісти Беовульфу. Він мудро й щасливо правил своєю країною, раптом - нове нещастя. У його володіннях оселився крилатий змій, що по ночах убивав людей і спалював будинку. Ніколи одна людина, переслідуваний ворогами, схоронив величезний скарб
Дракон розшукав печеру зі скарбами й триста років охороняв їх. Один раз нещасний вигнанець випадково заблукав у печеру, але із всіх скарбів взяв собі тільки маленький кубок, щоб умилостивити їм свого невблаганного пана. Змій помітив пропажу, але викрадача не знайшов і став мстити всім людям, спустошуючи володіння Беовульфа. Почувши про цьому, Беовульф вирішує розправитися із драконом і захистити свою країну
Він уже літній і почуває, що кончина близька, але все-таки відправляється на змія, наказавши викувати собі великий щит для оборони від драконова полум'я. У провідники був узятий той самий нещасливий блукач. Підійшовши до печери, Беовульф із дружиною бачать величезний вогненний потік, перетнути який неможливо. Тоді Беовульф починає голосно викликати дракона, щоб той виліз назовні. Почувши людські голоси, дракон виповзає, викидаючи струменя страшного жару. Вид його так жахливий, що воїни рятуються втечею, кинувши свого владику на волю долі, і лише відданий Виглаф залишається при королі, марне намагаючись удержати боягузів. Виглаф оголює меч і приєднується до Беовульфу, що б'ється сдраконом.
Могутня рука Беовульфа навіть у старості занадто важка для меча, від удару по голові дракона розжарений меч розлітається на шматки. І поки Беовульф намагається дістати запасний меч, змій наносить йому смертельну рану. Зібравшись із силами, Беовульф знову кидається на дракона й за допомогою Виглафа вражає його.
Із працею притулившись до скелі, знаючи, що вмирає, Беовульф просить Виглафа винести назовні відняті в змія скарбу, щоб він міг помилуватися на них перед смертю. Коли Виглаф вертається, Беовульф уже впав у забуття. Із працею відкривши ока, воно оглядає скарби. Останнє веління Беовульфа було таким: щоб схоронили його на березі моря й насипали над ним великий курган, видний здалеку мореплавцям. Своя збруя Беовульф заповів Виглафу й умер
Виглаф скликав воїнів, що злякалися, вичитав їх. За всіма правилами вони поклали тіло Беовульфа на похоронне багаття, а потім звели величний курган на березі моря. І моряки, видали направляючи свої кораблі на цей пагорб, говорять один одному: «Геть високо над прибоєм видніється могила Беовульфа. Честь і слава йому!»
Коментарі