Алексєєв М. П. Д. Дідро й російські письменники його часу
"Росіяни книги Дидерота в Парижу",2"Джерело: Література Освіти)
Однак спеціальному літературознавчому аналізу список російських книг, що належали Дідро, ще не піддався
"Джерело: Література Освіти) їх з рядом відкликань Дідро про деякі з перерахованих имсочинений.
"Джерело: Література Освіти) і вдумливого вивчення російської культурии, що Дідро склав собі, живучи в Петербурзі. Уже те, що Дідро зумів зробити розумний опис цих книг, свідчить, що він знав про їхній зміст, міг прочитати й перевести (хоча й не завжди точно) їхнього заголовка. Ще більш важливо для нас те, як свідчать самі книги, розшукані Ж. Порше, що Дідро, здобуваючи ці книги в Петербурзі або одержуючи в подарунок від друзів, безсумнівно читав деякі з них у російських оригіналах. Якщо Дідро в момент свого прибуття в Росію не знав ні слова по-російському, як це можна укласти з його власного визнання в листі до дружини,3"Джерело: Література Освіти) окремих слів та інші сліди його роботи над ними
П'ять із зайвим місяців, прожитих Дідро в Петербурзі,4 — з вересня 1773 року до 5 березня (нового стилю) 1774 року — збіглися з періодом пожвавлення в російській літературі, ще не подвергшейся важкому тиску з боку трону. Сатирична журналістика, щоправда, була вже на спаді, але всім ще пам'ятні були баталії "Трутня", "Усякої всячини" і "Живописця"; просвітительська діяльність Н. И. Новикова була в повному розпалі; у Петербурзі діяло кілька літературних кружків, що гаряче обговорювала суспільні й літературні теми й далеко не приголосних між собою в думках; у Петербурзі жили в той час багато письменників, серед них деякі, що лише недавно приїхали з Москви (наприклад, Херасков); спостерігалося помітне пожвавлення й у театральному житті; нові книги виходили часто й викликали до себе діючий інтерес. Усього цього не міг не помітити будь-який іноземець-мандрівник; тим більше це повинне було звернути на себе увага Дідро
"Джерело: Література Освіти)—Ломоносова й Сумарокова, про які суперечки в російських літературних колах тривали досить інтенсивно і які мали й своїх послідовників і своїх ворогів і ганьбителів. Ломиносів був уже в могилі, Сумароков — старий і в опалі, але усе ще продовжував активну творчу діяльність. 5 Про Ломоносова Дідро знав ще у Франції6 і навіть написав замітку про французький переклад його "Древньої російської історії". Перебуваючи в Росії, Дідро скористався з нагоди, щоб поповнити свої відомості про цього поета й ученого. У числі книг, придбаних Дідро в Петербурзі, найшлися наступні праці Ломоносова: "Збори різних творів у віршах і прозі. Книга друга" (Спб., 1768),7 "Російська граматика" (Спб., 1755), "Коротке керівництво до красномовства, книга перша, у якій утримується риторика" (1748), "Перші підстави металургії, або рудних справ" (Спб, 1763) і "Слово похвальне... Петру Великому" (1755). Та обставина, що серед цих книг виявилися видання кінця 40-х і середини 50-х років, може бути, свідчить об них спеціальному підборі
Книг Сумарокова в зборах Дідро виявилося ще більше, але всі вони переважно представлені тут новими виданнями, кінця 60—початку 70-х років. Дуже повно підібрані тут драматичні добутки Сумарокова. Може бути, випадковістю варто пояснити те, що серед трагедій Сумарокова виявилися переважно його трагедії на теми з російської історії: "Синав і Трувор", "Хорев",8 "Ярополк" (усе в петербурзьких виданнях 1768 року), "Димитрий Самозванець" (б.г., 1771); крім них, також "Семира" (1768) і "Аристона" (1751), "Пустельник" (1769), опера "Альцеста" (1764), балет "Притулок чесноти" (1764) і пролог "Нові лаври" (1764). З комедій Сумарокова в руках Дідро було п'ять пізніх комедій (усе у виданнях 1768— 1769 років): "Три брати совместника", "Нарцис", "Лихоимец", "Придане обманом" і "Отрутний", — остання зі слідами читання Дідро. Важко сказати, чому із всіх цих комедій Дідро вибрав для читання одну комедію про наклепника й циніка Геростраті, в узагальненому образі якого дослідники довідаються риси особистого й літературного ворога Сумарокова — Ф. А. емина. 9
"Джерело: Література Освіти)"Притчі" у трьох частинах (Спб., 1762— 1769), переплетені в одному томі, і його історична праця "Перший і головний стрілецький бунт, що був у Москві в 1682 році" (1768); усього — двадцять творів. Це був, звичайно, достатній матеріал для судження про російського письменника. Як відомо, Дідро залишив дійсно відгук про Сумарокове в одній зі своїх записок Катерині II — виразний, хоча короткий і не цілком ясний. Один раз Дідро наставляв російську імператрицю із приводу того, що "государеві варто мати під боком священика й літератора, — переважніше, драматичного поета"; "проповідників не читають, гарну ж комедію або прекрасну трагедію перечитують десятки разів. Її можна знайти навіть у передмістях. Якщо вашу величність призвете до себе й поговорите раз-іншої з вашим посереднім Сумароковим (votre médiocre Soumarokoff), якщо ви дасте йому тему для поеми, то вам, бути може, удасться зробити з нього теперішньої людини. Якщо ж він все-таки залишиться колишнім, то ця милість розбудить якого-небудь іншого обдаровану людину, що стане проповідувати, голосно проповідувати своє євангеліє". 10"Джерело: Література Освіти) "Зібранні творів" Дідро 1947 року дає аналогічну довідку й нагадує, що "незадовго до приїзду Дідро в Петербург Сумароков викликав на себе невдоволення Катерини постановкою своєї трагедії „Синеус (!) і Трувор"". 11"Джерело: Література Освіти)"посереднім", чому він радить Катерині дати Сумарокову тему для поеми, а не для трагедії, і що означає його припущення, що Сумароков може залишитися "колишнім". Ясно лише одне, що відкликання Дідро носить негативний характер. Сумароков Дідро не подобався: у його трагедіях і комедіях було те, що претило йому. З подібною поетикою Дідро боровся й на своїй батьківщині. Характерно, що Дідро написав французький переклад заголовка на шмуцтитулі лише однієї трагедії Сумарокова — "Димитрий Самозванець" (1771), що особливо повинна була залучити його увагу й своїм російським історичним сюжетом з картинами повстання проти пануючи-тирана й тими політичними толками, які вона викликала при дворі. 12 На початку цього видання перебуває відповідний лист Вольтера Сумарокову від 26 лютого 1769 року. Чи міг Дідро не знати про привід до обміну листами між російським і французьким драматургами? Чи міг він співчувати літературним позиціям Сумарокова, про які, зрозуміло, сповіщений був у Петербурзі? Здається, що оцінка Сумарокова, дана йому Дідро, повинна була бути досить стриманої, хоча він, мабуть, не зовсім заперечував його заслуги й здатності, визнаючи, що при бажанні з нього можна зробити "теперішньої людини".
В особливу групу у своєму переліку російських книг Дідро виділив твору В. И. Майкова в чотирьох книгах, з них дві в плетінні. Ж. Порше вдалося виявити в Національній бібліотеці лише одну книгу з тих, які Дідро мав на увазі. У ній в одному плетінні об'єднані чотири окремих видання. Томик відкривається поемою Майкова: "Єлисей, або роздратований Вакх" (Спб., б.г.), тобто першим виданням цієї поеми, що появились у листопаді 1771 року 13 (на звороті шмуцтитулу заголовок по-французькому, може бути рукою С. В. Наришкіна: "Elissei, poème de M-r Maikoff); далі йдуть: "Різні вірші Василья Майкова. Книга перша" (Спб., б.г.) і його ж "Оди врочисті... книга друга" (Спб., б.г.) — два невеликих поетичних збірники, що вийшли наприкінці 1773 року, як це видно з оголошення " Санкт-Петербурзьких відомостей",14 т. е. у момент перебування Дідро в Петербурзі; перший із цих збірників зайнятий перекладанням псалмів, і вони-те, імовірно, і названі Дідро "Философическими одами". Навряд чи оди Майкова представляли для Дідро який-небудь інтерес, але він, безумовно, цікавився творчістю Майкова й, імовірно, насамперед його "Єлисеєм". Саме після видання цієї поеми про зимогорском ямщике Майков, живучи в Петербурзі, користувався тут значною популярністю; суперечки й кривотолки про його поему, що сподобалася одним і викликала різкий осуд інших, не припинялися. Відзвуки цих суперечок повинні були дійти й до Дідро; так саме можна витлумачити кілька збережених свідчень по цьомуе приводу
Одне з них належить П. А. В'яземському. У своїй книзі про Фонвізіна В'яземський говорить, не вказуючи на своє джерело (найімовірніше, воно ґрунтувався на усному переказі), про особливий інтерес Дідро до Майкову, як до національно-своєрідного письменника, нічим не зобов'язаному у своїй творчості іноземним поетичним зразкам. Правда, сам не почуваючи до Майкову-Поета ніякого розташування, В'яземський, видимо, засуджує не тільки вибір Дідро, але навіть мотиви його цікавості. "Навряд чи був прав Дидерот, принаймні, у загальному застосуванні, коли на обіді петербурзьких літераторів у графа Григорія Григоровича Орлова говорила він через перекладача Майкову, що не знали ніякої іноземної мови, що особливо його твору бажав би він прочитати, тому що вони повинні бути чисто творчі, без усякої домішки загальних форм і понять". 15
Про особливий інтерес Дідро до творів Майкова згадує також С. Н. Глинка у своїх "Записках" і також, безсумнівно, на підставі усної традиції (сам Глинка народився в 1775 році). Характеризуючи творчість другорядного поета — архаиста Шатрова, Глинка писав: "Наметів не знає іноземних мов, але у віршах його — загальний обсяг думки. Дидерот під час перебування свою в Петербурзі, де перечитував з Екатериною Наказ її, довідавшись, що Василь Майков, автор про-казних поем, не знаючий ні в живих, ні в мертвих мовах, упросив Олександра Ілліча Бібікова перезвістка для нього кілька сторінок з Майкова. — Я хочу бачити, сказав Дидерот, як пропонує й міркує думки письменник, що не знає французької мови. Бібіков перевів, а Дидерот і в перекладі знайшов той же хід думки, який і у французькій мові". 16
"Джерело: Література Освіти)— ні у творах і листах Дідро, ні в аналогічних російських джерелах. Лише в журналі "Телескоп" ми натрапили на кілька рядків, що ймовірно ставляться до цього ж випадку. "Назад тому кілька десятків років Дидерот просив для рідкості перезвістка йому кілька віршів з Майкова... самородного російського поета, щоб бачити, чи такий механізм думок і відчувань у нас, північних гіперборейців, як в інших жителів земної кулі...". "Нині, хоча людство наше й не піддається сумніву, але не зле зрідка нагадувати про нього". 17 "Джерело: Література Освіти) не менш ми думаємо, що всі наведені свідчення сходять до однієї події, спотворюючи його в передачі, і що В'яземський і Глинка точніше передають його, чим автор замітки в "Телескопі". Справді, завдання Дідро полягала зовсім не в тім, щоб визначити, чи схожі вірші Майкова на французькі, а саме у зворотному — у встановленні розходження між ними, у визначенні своєрідності Майкова, цього "самородного" поета; він сподівався, що вірші Майкова повинні бути "чисто творчі, без усякої домішки загальних форм і понять", тобто створені поза всякими іноземними впливами
"Джерело: Література Освіти) і M. M. Хераскову, і, можна думати, що саме із цього табору дійшли до Дідро як рекомендація росіянці "самобутності" Майкова, так і висвітлення багатьох інших подій сучасної йому російського літературного життя. М. Д. Чулков, що полемізував з журналами Новикова й був затятим літературним супротивником Майкова, висміював його, змушуючи вимовляти наступний, наприклад, монолог:
Латинской мені мова й росіянці не відомий, Інших не знаю я, а інших не вчив; Однак, лише перо в чорнило омочив, То здумав про сгбе, що є в мені прикмета Така, що мені бути вчителем полсвета, — Так повинне чи ж у чому піти кому? Я дав вільний шлях великому розуму. . ,18
"Джерело: Література Освіти)"Єлисей" з її героєм-ямщиком, з її соковитим місцевим колоритом, з її гротескними жанровими епізодами з життя петербурзького міщанства й злочинного миру — в "работном будинку", в'язниці, шинку. Ця грубувата поема, що опиралася, втім, на живі джерела народного гумору, не позбавлена міткою спостережливості й сатиричної гостроти, була для свого часу дійсною відмовою від умовних літературних вимог і свого роду викликом пануючим салонним смакам. Але це-те й визначало цікавість Дідро й до неї й, може бути, до "байок" і "казкам" Майкова (також тяжіють до народно-оповідального й "лубочній" стихії) як до добутків, що дійсно мають яскравий національний відбиток. У русявий-, ской літературі Дідро сподівався знайти засіб до пізнання справжньої Росії, вихід на великий простір народного життя з тої тісної іпридворно-аристократической сфери, у якій замикали його кабінет імператриці й стіни наришкинского будинку. Так саме тлумачимо ми його інтерес до Майкову, випадково засвідченого, але безумовно достовірний. Новим і немаловажним підтвердженням його уваги до добутків Майкова може служити тепер також екземпляр "Єлисея", що був у руках Дідро
Як уже були відзначено вище, не всі твори Майкова, якими розташовував Дідро, збереглися в Національній бібліотеці. Складений Дідро перелік у розділі, що ставиться до Майкову, згадує ще "комедію й трагедії"; однак неясно, що він міг мати на увазі; що стосується трагедій Майкова, те жодна з них не була видана до 1775 року; 19 відносно ж "комедії" можна зробити лише одне більш-менш правдоподібне припущення, що Дідро приписав авторству Майкова п'єсу, що належить іншому росіянинові письменникові. Дійсно, у тім же плетінні, де об'єднаний "Єлисей" і дві книжечки од Майкова, перебувало ще й четвертий твір: "Так і повинне, комедія в п'яти діях" (М., 1773). Автор на титульному аркуші книги не позначений, але ми знаємо, що їм був М. И. Верьовкін. Як би ми не вирішували питання про те, чи знав Дідро про дійсного автора або змішав його з Майковим, але знаходження саме цієї п'єси серед книг Дідро становить особливий інтерес. Справа в тому, що комедія М. И. Верьовкіна—його перший драматичний добуток (що й робить імовірним незнайомство Дідро або його російських співрозмовників із ще маловідомим "анонімом), що представляє немаловажний етап в історії російської драматургії й уже що здавна зв'язується дослідниками саме із драматургічними теоріями й естетикою Дідро. 20 Це — "слізна комедія" з російських вдач, комедія нового типу, предметом якої є "чеснота й обов'язки людини"; до того ж це досить правдива картина російських провінційних вдач, життєвість якої підтверджена була сучасниками. Ще Державін був високої думки про цю п'єсу й знаходив, що про"а "точно описує" "подячих крючкотворцев 21 — Уриваючи Алтинникова, вірного слугу воєводи Протазана Бесщотного; образ старозаветной поміщиці Афросиньи Си-Соевни нагадує героїнь комедій Фонвізіна. Якщо Дідро знав про зміст цієї п'єси Верьовкіна, то вона, звичайно, повинна була дуже зацікавити його й своєю реалістичною документальністю, і своєю побудовою, і своїм основним завданням — продемонструвати "відмінні дії чесноти", настільки близької його власним завданням як драматурга й театрального критика. От чому поява екземпляра цієї комедії в числі російських книг Дідро навряд чи можна пояснити випадковістю
Питання драматургії й театру продовжували цікавити Дідро під час його життя в Петербурзі не менш, ніж раніше (згадаємо, що його "Парадокс про актора" написаний в 1773 році), і нітрохи не в меншому ступені, чим російські бурлескні поеми або "философические оди" російських поетів. Драматургія в його очах була одним з основних і найдійовіших жанрів просвітительської літератури. Проблеми театрального життя становлять особливий розділ у його записках, що направлялися Катерині II; вона, у свою чергу, посилала йому на відкликання свої комедії22, запрошувала на шкільні спектаклі смолянок, даючи йому зайві приводи для надсилання їй серйозних наставлянь про значення театру в загальній системі виховання. Дідро, як ми бачили, читав п'єси Сумарокова й прио'брел їх у великій кількості, зацікавився комедією Верьовкіна. Особливо цікаво, що Дідро сам засвідчив свій інтерес ще до одного російського драматурга — Фонвізіну. Дідро згадує його саме в одній з тих записок до Катерини II, де мова йде, якими повинні бути п'єси, якщо вони хочуть досягти мети, і про вирішальне значення їх "якостей". "Мені говорили, — продовжує Дідро, — про одному з ваших підданих, на прізвище, здається, Визин (appelé Vise". 23 Не підлягає сумніву, що Дідро говорить тут не тільки про Фонвізіна, але саме про Фонвізіна-Драматургу: за це ручається весь контекст цієї його записки (озаглавленої видавцями: "Проект театральної п'єси). Єдиним добутком молодого Фонвізіна, що могли мати на увазі російські співрозмовники Дідро, є його комедія "Бригадир", ще в той час ненадрукована: тим примітніше осведом\ ен-ность Дідро і його критичне чуття; на підставі усних оповідань про молодого письменника й про його п'єсу він проникливо визначив значення майбутнього автора "Недоука", якщо зважився вказати на нього в записці, посланій високопоставленій співбесідниці, як на драматурга, що особливо подає надії. Сильне враження, що ця рання комедія Фонвізіна, написана в 60-х роках,24 залишила в його сучасників, що чули її в майстерному читанні автора, пам'яталося ще в 1773 році, коли про молодого драматурга розповідали Дідро. Очевидно, він знав також і про завдання, які ставив перед собою Фонвізін, про тему комедії і її діючих осіб, якщо він слідом за своїми російськими друзями міг говорити про її "жвавість і веселість" і про те, що Фонвізін знає російські вдачі. Дідро не збентежило при цьому, що в "Бригадирі" осміюються "офранцуженние" чепуруни й кокетки: вірність дійсності, життєвість сатиричного завдання, просвітительський дидактизм, своєрідний національний росіянин колорит, очевидно, були, з погляду Дідро, найважливішими й найціннішими якостями п'єси
"Джерело: Література Освіти)— шістьома книгами; з них збереглася одна в плетінні: "Нума, або процвітаючий Рим", у московському виданні 1768 року (на звороті шмуцтитулу не рукою Дідро, але кого-небудь із Наришкіних заголовок повторений по-французькому: "), інші п'ять до нас не дійшли, і про їх можна догадуватися лише по короткій вказівці в списку: тут були "Чесмесский бій", "оди" і "трагедії". Наявність всіх цих видань у російській бібліотечці Дідро цілком природно: на початку 70-х років, залишивши службу при Московському університеті й переселившись у Петербург, M. M. Херасков входив тут у славу як нове світило російської поезії й був центром того літературного кружка, що видавав власний журнал ("Вечора", 1772—1773). Дідро не міг не знати цього плідного письменника, характерного представника російського дворянського лібералізму кінця 60—початку 70-х років, що з'єднував "зі своїм трохи відверненою волелюбністю прихильність до чистого "розуму"; дуже імовірно, що Дідро міг мати з Херасковим і особисті зустрічі. Прозаїчний політосвітній роман Хераскова "Нума, або процвітаючий Рим" міг збудити цікавість Дідро як яскравий документ російського "просвітительства" і в той же час як політична програма легальної дворянської опозиції престолу. 25 Цікаво підкреслити, що Дідро ніде не говорить про віршовані досвіди французькою мовою російських аристократів його часу й очевидно не схильний був уважати їхніми добутками "російської музи", якими вважав їхній Вольтер": його цікавили тільки російські вірші, різкий, виразний національний у них відбиток. Та й російський народ цікавив Дідро сильніше, ніж купка, що оточувала його самого, аристократів. Він, зокрема, досадував на те, що безвідлучно прожив у Петербурзі. Цього було недостатньо для пізнання країни, у якій він гостював: "Я не бачив її, — визнавався Дідро в листі до г-же Неккер. — <...> Петербург — це всього лише двір, нескладна суміш палаців і хат, більших бар, оточених мужиками (de moujieks) і постачальниками". 26"Джерело: Література Освіти)"мужицька" Росія починалося для Дідро далеко за межами цього міста, і її-те доля й представляла для Дідро найбільший інтерес. Недарма в самий розпал Пугачевского повстання Дідро міг запропонувати Катерині II безліч питань про російське селянство, про "його власність і права" і серед них, наприклад, що випливає: " чиНе приводить позбавлення селян власності до дурних наслідків". 27 Не випадково, звичайно, кілька сторінок "Записок" Е. Р. Дашковой присвячені викладу їхньої суперечки з Дідро про "рабство наших селян", і в такій же мері, очевидно, закономірно й те, що ми знаходимо ім'я Дідро в одному із чорнових планів "Капітанської дочки" Пушкіна ("Орлів їде просити Катерину — Орлів — Дидерот — Страта Пугачова). 28 Можна до цього додати ще один примітний факт: серед російських книг Дідро найшовся окремий відбиток маніфесту Катерини II із приводу повстання Пугачова від 24 грудня 1773 року, переплетений разом з декількома одами Сумарокова на честь імператриці й підручником російської мови для французів Шарпантье! Які книги Хераскова сховані за узагальнюючим визначенням переліку "Оди", установити важко (може бути, "Нові оди" видання 1762 року або "Философические оди або пісні" видання 1769 року?), так само як важко в цей час дізнатися, якими "трагедіями" Хераскова розташовував Дідро — чи трагедіями з російської історії, написаними слідом Сумарокову, або ж "Венеціанською черницею" (1758), надрукованої Херасковим ще до того, як Дідро написав свою "Черницю" (1761), родинну їй по сюжеті й по антицерковних настроях; ще більш імовірно, що серед "трагедій" Хераскова в Дідро повинна була бути його "слізна драма" "Друг нещастних" (1771); у Дідро були всі підстави цікавитися російськими досвідами в тім драматичному жанрі, розвитку якого він сам настільки сильно сприяв і який "посередній" у його очах драматург Сумароков у тім же 1771 року проголосив "новим і капосним родом". Серед книг Хераскова в руках Дідро була ще одна поема—"Чесмесский бій", видана в 1771 році й визнана сучасниками видатним поетичним добутком. У Національній бібліотеці Ж. Порше не знайшов цієї книги в числі інших, ніколи приналежних Дідро. У зв'язку із цим дозволено висловити здогад, що представила б відомий інтерес, якби вона підтвердилася: книга, що Дідро продав бібліотеці, була не російська, а французька, хоча й видана в Петербурзі. В 1772 році в Петербурзі окремим виданням вийшов французький переклад "Чесмесского бою", і заголовок його збігається з тим, що наведене в списку Дідро. 29 Особливе значення цьому французькому виданню поеми Хераскова надає, як відомо, те, що самому тексту поеми тут подане "Міркування про віршування російському" ("Discours sur la poésie russe) Хераскова, невідоме в російському оригіналі30 Якщо, як ми припускаємо, саме це видання й було в Дідро, то з "Міркування" він міг витягти чимало даних для історії російської поезії й для характеристики її сучасного стану, викладених і пояснених одним з видатних діячів російської літератури
Кілька десятків книг російською мовою, зібраних Дідро, не могли не забезпечити його інтересу до російської літературної історії. Тому для нас дуже істотно, що серед цих книг, у всякому разі, була й дійшла до нас інша книга, російською мовою, у якій при бажанні можна було почерпнути докладні дані про російських письменників старого й нового часу, але в ще більшій кількості, чим з "Discours surla poésie russe" Хераскова. У списку ця книга позначена дуже неточно - "Essai historique sur les auteurs et traducteurs russes, jusqu'e"; на ділі це виявився відомий "Досвід історичного словника про російських письменників" Миколи Новикова <Спб., 1772, XII—264 стор.).
Словник Новикова завершує в списку Дідро відділ "Belles lettres", будучи природним кінцем цього систематичного переліку 31
"Джерело: Література Освіти) свої книги не по роках їхнього виходу у світло, але по письменниках, чітко уявляючи собі хронологію їхньої літературної діяльності і як би внутрішню закономірність їхнього проходження один за одним. Якби Дідро написа\ нарис історії російської літератури, він повинен був би назвати цих письменників у тім же самому порядку, у якому названі вони в переліку Це зайвий раз переконує нас у тім, що з російською літературою Дідро познайомився цілком ґрунтовно, як і з усім тим, що його цікавило в Росії Дійсно, як ні вбогі розрізнені дані про це, наявні в нашім розпорядженні, але підкріплені вивченням переліку, вони самі собою складаються в досить виразну картину
Дідро добре знав Ломоносова, ясно уявляючи собі і його багатогранності й всі основні ухили його вченої й літературної активності у всіх основних її областях, до металургії включно. Вивчення Сумарокова не наблизило письменника до смаків Дідро, і враження залишилося негативним. У суперечці про превосходствах Ломоносова й Сумарокова, які, мабуть, дійшли до Дідро, він був на боці першого й засудив другого. З "сумароковской школи" він найбільше зацікавився Майковим, ища в нього проявів самобутності й національної своєрідності; Дідро вгадав ці риси в молодого Фонвізіна. Він знав, нарешті, Хераскова й міг уявляти собі не тільки минуле росіянці літератури, але і її майбутнє. Радищева, зрозуміло, Дідро ще не міг знати, але примітно, що в той самий рік, коли Дідро жив у Петербурзі й над зібраними їм російськими книгами замислювався й про долі Росії, і про російське селянство, і про російських письменників, Радищев уже діяльно працював як перекладач, випустивши "Міркування про грецьку історію" Мабли з визначенням "самодержавства" (деспотизму) як "наипротивнейшего людському єству стану" і вже, імовірно, був автором анонімного "Уривка з подорожі" у новиковском "Живописці" (1772) з його, уперше з такою силою написаною, жорстокою картиною жахів кріпосництва...
"Джерело: Література Освіти) сучасників могло оцінити в російській літературі її прогресивні сили, що зріють, її ще що не розкрилися багатства. І це могло відбутися насамперед тому, що він належав, за словами енгельса, до числа великих мужів, що підготували у Франції розуми для сприйняття прийдешньої могутньої революції. 32 Дідро я за межами своєї батьківщини міг бути тверезим і чуйним спостерігачем усього того, що, в остаточному підсумку, повинне було прийти на зміну відживаючому "старому порядку", феодально-абсолютистській системі. Звідси — ненависть Дідро до російських форм кріпосництва й до російського варіанта "освіченого" деспотизму; але звідси також його інтерес до російського народу, до російського селянства, несподівана на перший погляд для француза XVIII століття любов до російської національної пісні. 33 Віра Дідро в російський народ була непохитна: "Зізнаюся, — писав Дідро, — я був би в захваті, довідавшись, що моя батьківщина в сполучнику з Росією". 34 А в одному зі своїх листів (жовтень 1773 року) він виражав упевненість у тім, що в майбутньому Росія (le "стане однієї з найбільш чесних, однієї з найбільш мудрих і однієї з найбільш грізних країн Європи й миру" (u"Джерело: Література Освіти)"Дідро про російську літературу", написаної в 1948 році, читаної тоді ж на науковій сесії Інституту російської літератури й ставшей відомої ряду радянських дослідників Поява статей В И Чучмарева "Французькі енцик\опедисти XVIII століття про успіхи розвитку російської культури" і "Про вивчення Дени Дідро російської мови" ("Питання філософії", 1951, № 6, стр 179—193, 1953, № 4, стр 192—206), у значній частині співпадаючих по своєму фактичному матеріалі (заснованому переважно на публікації Ж Порше) із зазначеною роботою M П Алексєєва, зробило недоцільним публікацію останньої в повному виді Тому редакція збірника "XVIII століття" з дозволу автора друкує в теперішньому томі уривок із цієї роботи, присвяченій темі, що не знайшла дотепер висвітлення в радянському літературознавстві; із цього уривка виключене все те, що ставиться до вивчення Дідро російської мови, т е. до питання, що вже привлекали до себе в цей час увага дослідників, зокрема французьких (див, наприклад, статтю Jргоus t. La grammaire russe de Diderot "Revue d Histoire Littéraire de la Fra", 1954, № 3, Juillet—Septembre, стор. 329—331).
2 Временник Суспільства друзів російської книги (Société des amis du livre russe), III, Париж, 1932, стр 132—138
3 "Revue des viva", 1928, Mai, стор. 933.
"Джерело: Література Освіти)édite, publ. par A. Bibelo"Revue des viva"; можливо, однак, що деякі із цих саме листів майже за сто років до їхнього надрукування вже були з-вестни в нас по копіях. А. И. Тургенєв писав П. А. В'яземському 16 квітня 1837 року: "Посилаю собі лист Дидеро до дружини про Петербург і Катерину II" (Остафьевский архів, т. IV, Спб., 1899, стор. 6). Найбільш докладне зведення даних російською мовою про перебування Дідро в Петербурзі ми знаходимо в заключному десятому томі "Зібрання творів" Дідро в російському перекладі, що з'явився в 1947 році, з коментарями П. И. Люблинского й вступною статтею А. И. Молока "Дідро в Росії". Однак і після виходу у світло цього тому надруковані були нові матеріали, наприклад цікава записка з питаннями Дідро до Петербурзької Академії наук, їм самим оголошена на засіданні Академії 1 листопада 1773 року (М. В. Крутикова й А. М. Черников. Дідро в Академії наук. "Вісник Академії наук СРСР", 1947, № 6, стор. 64—73). У названому десятому томі російського зібрання творів Дідро ця записка згадується (стор. 386) як ще нерозшукана й неопублікована. Див. також: Учена кореспонденція Академії наук XVIII століття. Науковий опис. Сост. И. М. Любименко. Праці ААН, Л., 1937, вип. 2, стор. 442— 443: С. Кузьмін. Забутий рукопис Дідро (Бесіда Дідро з Катериною II). "Літературна спадщина", т. 58, 1952, стор. 927—948.
5 М. Лонгинов. Останні роки життя Сумарокова. "Російський архів", 1871, кн. 10, стор. 1637—1711.
6 Diderot. Oeuvres, éd. J. Assézat, vol. XVII, Paris, 1877, стр 495—496.
7 У цю книгу ввійшли наступні твори Ломоносова: "З\ово похвальне. . . Петру Великому" ( щобув у Дідро й в окремому виданні), героїчна поема "Петро Великий", оди, напису, ідилія "Полидор" і "Лист про користь скла".
8 На цій книзі був зроблений ряд позначок чорнилом і олівцем (стр 8, 30, 31, 60), частина — рукою Дідро; очевидно, він читав її із чиєї-або допомогою
"Джерело: Література Освіти)"Учені записки БРЕШУ", Серія філолог, наук, вип 2, Л, 1939, стр 175—176) обмежує ця думка, убачаючи в Геростраті риси інших сучасників і ворогів Сумарокова
10 М. Тоur"Джерело: Література Освіти)"Про театр", М.—Л., 1940, стор. 110—115; С. С. Данилов. Нариси по історії російського драматичного театру. М.—Л, 1948, стор. 44.
13 У. И. Майков, Твори й переклади, Спб., 1867, стор. 563; В. С. Сопиков. Досвід російської бібліографії, ч. IV. Спб., 1905, № 8660.
14 У. И. Майков, Твори й переклади, стор. 565, 573.
15 П. А. В'яземський. Фонвізін Спб., 1848, стор. 139—140; П. А. В'яземський, Полн. собр. соч., т. V, Спб., 1880, стор. 90. На цьому свідченні В'яземського (не посилаючись на нього), безсумнівно, ґрунтувався й Н. Булич (Сумароков і сучасна йому критика. Спб., 1854, стр 64), втім ще більше підсилюючи його осуд цікавості Дідро: "Знаменитий Дідро, що був в 1773 р. у Петербурзі, думав бачити в Майкове письменника оригінального, тому що останній не був знаком з іноземними мовами. Наївний філософ не знав, що така оригінальність — мнима", і т. д.
16 Записка Сергія Миколайовича Глинки. Спб., 1895, стор. 158.
17 "Телескоп", 1831, ч. II, № 8, квітень, стор. 545.
18 У. И. Майков, Твори й переклади, стор. ХХХХІІ; А. В. 3 а-падов. Журнал М. Д. Чулкова "И те й сьо". Сб. "XVIII століття", вип. II. М.—Л., 1940, стор. 109.
19 Трагедія Майкова "Агриопа", представлена в перший раз у придворному театрі в 1769 році, була видана лише в 1775 році, тобто вже після від'їзду Дідро з Росії; трагедія "Фемист і Ієроніма" готувалася до постановки в 1773 році, але представлена не була й також опублікована лише в 1775 році
20 Н. М. Тупиків. М. И. Верьовкін. Спб., 1895; Д. Д. Благий. Історія російської літератури XVIII в. М., 1945, стор. 217—218.
21 Г. Р. Державін, Поли. собр. соч., т. III, ред Я. К. Грота, Спб., 1866, стор. 726.
"Джерело: Література Освіти)"Пані Вестни-Кова із семьею" і "Іменини г-жи Ворчалкиной".
23 Дідро, Собр. соч., т. X, стор. 9; французький оригінал: M. Tour" "До хронології творів Фонвізіна „Бригадир"" ("Науковий бюлетень БРЕШУ, 1946, № 13, стр 33, 36) відносив її до 1769 року, В H Всеволодский-Гернгросс у недавно опублікованій статті {Коли був написаний "Бригадир""Вісті Академії наук СРСР, Відділ літер і мови", 1956, т. XV, вип. 5, стор. 460—463) наполягає на більше ранній даті — до 1766 року, коли комедія була читана Катерина II Для нашої мети це питання не настільки существенен, важливіше підкреслити, що в другій половині 60-х років Фонвізін не один раз і з незмінним успіхом читав свою комедію в придворних і аристократичних колах Петербурга
25 М. В. Черняков. Політико-дидактичний роман M. M. Хераскова. "Наук. зап. Харьк. держ. педагог, інституту", т. VII, Харків, 1941, стр99-119.
"Джерело: Література Освіти)ème siècle, vol. I. Paris, 1880, стор. 330 — 331; D. S. Mohre"Тихенько я заприсягну вам, що наші філософи, які здається добре довідалися деспотизм, бачили його лише через горлечко пляшки. Яка різниця між тигром, зображеним на картині Удри, і між тигром у його лісі" (Е. Саго, ук. соч, стор. 331—332).
27 Дени Дідро, Собр соч., т. V, М.—Л., 1936, стор. 393.
28 "Літературна спадщина", т. 16—18, M., 1934, стор. 451.
29 Le Combat de Tzesmé. Poème e"Combat", замість якого могло стояти й інше (La Bataille),
30 П H Берков "Міркування про російське віршування" Невідома стаття M M Хераскова "Літературна спадщина", т 9—10 1933, стр 287—294; П H Берков З літературної спадщини M M Хераскова Сб "ХѴШ століття", вип I, Л, 1935, стр 366—370
31 Раніше в цьому ж відділі згадана ще "Квінта Курция Історія про Олександра Великому" у перекладі Із Крашенинникова (2 тому, 1762, 1768) і "Les oeuvres de Tediakouski" (sic'), т е "Три міркування про найголовніші стародавності російських" Тредиаковского (Спб, 1773)
32 Ф. енгельс. Варіант введення до " Анти-Дюрингу". К. Маркс ш Ф енгельс, Твору, т. XIV, стор. 357.
33 Про це ми знаємо з листа Дідро до Е. Р. Дашковой, з його прохання до Бороздиной доставити йому в Париж російські народні пісні-ноти з російським текстом (avec des paroles russes écrites au dessous) і акомпанементом ("Росіянин вісник", 1866, № 7, стор. 137; В. Михневич. Історичні етюди російського життя, т. I. Спб., 1879, стор. 281; Н. Тгопсhо п. Roma