Девид Дайчес. Сер Вальтер Скотт і його мир Університет
У листопаді 1783 року Скотт надійшов в единбургский університет, що тоді попросту називали "Коледж", оскільки він усе ще зберігав звання "Коледжу короля Иакова" ("Collegium Jacobi Sexti") з тих самих пор, як шотландський король Иаков VI, що став Иаковом I після того, як зайняв і англійський престол, подарував йому цей титул в 1617 році, через тридцять п'ять років після дарування університету його першого Уставу. Коледж, де вчився Скотт, перебував не в тім будинку, відомому за назвою "Старий квадрат", що було спроектовано Робертом Адамом, удосконалено в проекті Вільямом Плейфером 42 і закладено не раніше 1789 року, а в повидавшем види й досить постарілому старому будинку, що стояв на тім же місці
Може здатися, що надходити в університет дванадцяти років занадто вуж рано, але для Шотландії тої пори це було в порядку речей. Девид Юм 43став студентом в 1722 році, напередодні свого двенадцатилетия, а ім'я Генрі Маккензи вперше з'являється в університетської матрикулі в березні 1758 року, коли йому не здійснилося ще й тринадцяти. У деяких відносинах тодішній університет більше нагадував школу, чим нинішній. Професори опитували студентів і оцінювали їхні успіхи частиною по відповідях, а частково й за загальним спостереженням. По тимі або інших дисциплінах задавалися писати твори, однак обов'язкових письмових іспитів не було. Для того щоб одержати ступінь 44 на факультеті мистецтв, було потрібно відвідувати заняття протягом чотирьох семестрів; навчальна програма включала латинь, давньогрецький, риторику й красне письменство, логіку й метафізику. Курси можна було слухати в будь-якій послідовності. Переважна більшість студентів, однак, фактично не витягали на ступінь - вони просто ходили на курси, які їх цікавили або від яких очікувалася найбільш імовірна користь. Скотт відвідував семінар Джона Хилла, професори класичної філології (як іменувалася й усе ще йменується латинь в единбургском університеті). В автобіографічному уривку Скотт повідомляє, що Хилл "не попускав вузду дисципліни, і, хоча студенти любили його, тому що він була добра людина, так само як і доброму філологу, вона не мав мистецтво залучати до свого предмета стільки симпатії, скільки здобув своєї особистості. Такій натурі небезпечно було довіряти юнаків начебто мене, кого праця приваблювала досить мало, і в буйній атмосфері його класу я швидко втратив багато чого з того, що придбав в Адама й Уейла". Заняття давньогрецьким у професора Ендрю Далзелла виявилися для Скотта впустую витраченим часом. На відміну від багатьох своїх однокурсників він у школі не вчив давньогрецького й, виявивши, що безнадійно відстав, уперто виправдувався, заявляючи про свою відразу до мови й рішучості його не вчити - рішучості, у якій він превстиг, про що пізніше чимало жалував. Свої міркування він підкріплював порівнянням Гомера й Ариосто 45, до вящему звеличання останнього, підводячи під це, як визнавався сам, "достаток дурної декламації й хибких доводів". Лагідний фанатик свого предмета, Далзелл раз навіть вийшов із себе й заявив, що Скотт - тупиця й залишиться таким. При цьому він, щоправда, подивувався широті позапрограмних пізнань, які виявляв Скотт. Пізніше вони стали друзями
На другому курсі Скотт навчався логіці й метафізиці в семінарі професора Джона Брюса й так превстиг, що йому випала честь виступити із читанням свого твору перед самим ректором Вільямом Робертсоном 46, що видається істориком і видатним діячем Шотландської Освіти. Однак наприкінці 1785 або початку 1786 року йому довелося перервати заняття через внутрішню кровотечу, що відкрилося, викликаного, за словами Локхарта, "розривом кровоносної посудини в області кишечника" 47. Хвороба тяглася довго, дала кілька рецидивів, так що про точну дату її виникнення отут говорити не доводиться. Спочатку вдалися до радикальних засобів: "У мене був здоровий апетит зростаючого хлопця, але мені заборонили всяку їжу понад тої, що була потребна для підтримки моєї істоти, та й то давали одні овочі. А гірше всього - при моєї-те схильності побалакати - коштувало мені розкрити рот, що як невсипно чергували в мого одру старі дами шулікою на мене налітали, „ледве чутним звуком наказавши молчанье". Єдиною моєю розрадою були книги й шахи". Скотт повідомляє нас, що читав лицарські романи, поезію й твори по військовій історії, а битви, про які в них трактувалося, грав сам для себе, "по-дитячі розкладаючи раковини, зерна й камінчики, щоб позначити конфронтуючі армії". Він навіть спорудив модель міцності. Серед розіграних їм за цим зразком творів минулого й згадані "Мальтійські лицарі" Верто, яких він так довго зберігав впамяти.
На виправлення Скотт було відправлено в Келсо, де його дядько, відставний капітан Роберт Скотт, купив собі будиночок. В особі дядюшки, що досить схвалювало літературні захоплення племінника, Скотт знайшов те, чого був позбавлений удома, - старшого друга, на чию підтримку завжди міг розраховувати у своїх улюблених заняттях і в кого міг шукати ради в юнацьких пробах пера. Перед тим як відбути в Келсо, Скотт, тільки-но пішовши на виправлення, почав за всією формою готуватися до професії юриста, на п'ять років надійшовши в учні до рідного батька: зважаючи на все, іншого шляху доля йому не залишила. Пізніше він запевняв, що подався б у військові, коли б не кульгавість. "У мене, - писав він леді ейберкорн у квітні 1811 року, - завжди було серце солдата, хоча через кульгавість я не годжуся для справи, якесь і в старості обрав би охотнее будь-якого іншого". Але він відмовився від "снів наяву", як він їх називав, і вступив, хоча й не відразу, тому що усе ще неважливо себе почував, в "марну й випалену пустелю формулярів і юридичних паперів".
"Рутину контори я не терпів, катівні контори я ненавидів, але батька я любив і випробовував розумом гордість і радість, того що міг йому послужити. До того ж я був честолюбний, а серед моїх товаришів по роботі задовольнити честолюбство можна було єдиним способом - працювати добре й прилежно. Мене у відомій мері примиряли із цією в'язницею й інші обставини. Плата за переписку документів забезпечувала скромний капітал, потребний на menus plaisirs 48 - театр і абонемент у бібліотеці; і це чимало посувало мене до ретельності. Очутившись у запряжці, я тяг так, як ніхто; пам'ятається, я якось переписав 120 аркушів підряд, не зупиняючись, щоб поїсти або відпочити. Присутственние годинники мені знову ж скрашувала можливість самому вибирати книги для читання й читати їх на свій манер, починаючи нерідко із середини або з кінця Конторка моя, як правило, була похована під купою самих різномастих томів, особливо ж створінь красного письменства всякого роду, від якого я одержував найбільшу насолоду, за винятком, може бути, романів, крім найкращих і першокласних, тому що я хоча й читав їх у безлічі, однак з більшим розбором, ніж можна було припускати".
Він не любив романів про сімейне життя, але робив виключення для Фанни Берни 49 і Генрі Маккензи. "Ті ж, що оповідали про пригоди й речі романтичних, проковтував не перебираючи й намагався наслідувати тому, чим настільки посилено захоплювався".
В Единбурзі до послуг Скотта була велика бібліотека, що видавала книги додому (її в 1720-х роках заснував Аллан Рамзей, і вона вважається першої в країні бібліотекою-абонементом) і що мала в розпорядженні багатий фонд того роду книг, до яких він харчував особливу пристрасть. Відав нею в той час Джеймс Сиболд, людина, за словами Скотта, "у звертанні грубуватий, однак не позбавлений смаку й здорового глузду, що заохочував музику й поезію в його закладі я лицезрел деяких літературних знаменитостей, не говорячи вуж про привілей ритися в купах старих французьких і италианских видань - у більшої частини його передплатників 50 вони не користувалися особливим попитом". В "Загальному попередженні" до романів Уеверлеевского циклу, що Скотт подав новому комментированному "авторському виданню" романів в 1829 році, він досить докладно описує цей період своєї біографії й приводить відомості про бібліотеку-абонементі, "якась крім досить значної колекції книг по всіляких предметах розташовувала, як і слід було сподіватися, винятково багатим вибором повістей і романів. Там були зразки всякого роду, від лицарських романів і важких фоліантів „Кассандри" 51 і "Кира" 52 до самих визнаних творів нового часу. Мене жбурнуло в цей великий океан читання без компаса й без керманича". Саме в цій крамниці-бібліотеці-абонементі він уперше побачив Роберта Бернса, з яким тоді носилася единбургская знати: перша книжка його віршів недавно вийшла у світло. По-справжньому ці два найбільших письменники Шотландії зустрілися всього один раз узимку 1786/87 року в будинку видного філософа Адама Фергюсона 53. Бернсові було двадцять вісім років, Скоттові - п'ятнадцять, і хлопчик тихо сидів у тіні, поки старші вели бесіду зі знаменитим поетом. Бернса зворушила напис у віршах під картиною із зображенням полеглого воїна і його дружин, що оплакує, і дитину. Пізніше Скотт відновив для Локхарта цей епізод. Берні "запитав, чиї це рядка, і случаю було завгодно, щоб із всіх присутніх я один пам'ятав, що вони взяті з напівзабутого вірша Ленгхорна 54 з невиразною назвою "Світовий суддя". Я пошепки повідав про цьому одному знайомому, а той повідомив Бернсові, що подякував мене словом і поглядом, і, хоча подяка його була всього лише виявленням увічливості, мені вона тоді доставила відмінну радість".
Взявши його в учні, батько Скотта тим самим зберіг для сина можливість вступити в адвокатські стани, а не залишатися простим повірником. Яку би галузь права він не захотів обрати для себе надалі, попереднє навчання в повірника вважалося дорівнює бажаним і корисним. До того ж не слід думати, начебто юридичне поприще розглядалося як скільки-небудь неналежне для потенційного літератора. В XVIII - початку XIX століття право перебувало в Единбурзі на особливому положенні, і правознавці зустрічалися серед провідних шотландських літераторів. Відповідно до умов Акту про унію 1707 року 55 Шотландія злилася з Англією в "з'єднаний сполучник", щоб утворити Великобританію з єдиним Британським парламентом, що засідає у Вестминстере. Шотландський парламент припинив своє існування, і усе більше людей починало сприймати Шотландію як "Північну Британію", а не як самостійну країну із самобутньою культурою й традиціями. Але Акт про унію передбачав збереження в Шотландії існуючої й понині шотландської державної церкви, а також власної системи судочинства. Таким чином, після 1707 року закон і церква у відомому змісті стали хоронителями національної шотландської самосвідомості, і до цієї своєї ролі закон ставився з особливим розумінням. В Единбурзі, місці перебування Сесійного суду, право впливало на все суспільне й інтелектуальне життя. Ще раз звернемося до едварду Топхему, що писали про Единбург в 1775 році:
"Людям шляхетного звання, що величає себе адвокатами, у цій країні, можна сказати, несть числа, тому що всякий, кому нема чим зайнятися й кимсь боле назватися, іменує себе адвокатом. Ті ж, однак, хто на цьому поприщі практикує й веде справи, досить нечисленні, але серед цих деяких є чоловіки, чиї дарування не тільки збільшують славу країни, - чоловіки, що виявляють у суді зразки красномовства, а не тарабарщини варварських і ледве виразних мовлень, як те, з гіркотою зізнатися, відбувається в нас, і зберігають у дебатах увічливість і почуття, що личать Джентльменові".
Багато хто так звані literati 56 - історики, філософи, літературні критики й есеїсти, що сприяли перетворенням другої половини XVIII сторіччя в Золоте століття Единбурга, - одержали юридичне утворення, а деякі з них навіть засідали в Сесійному суді. Наприклад, сер Девид Далримпл 57, що став в 1766 році вищим суддею, був також видним істориком, антикварами, видавцем, есеїстом і взагалі літератором у широкому змісті слова; Генрі Хоум 58, зроблений у судді як лорд Кеймс в 1752 році, був філософом і літературним критиком, а його праця "Підстави критики" - віха в історії естетической думки; Джеймс Бернетт 59, зроблений у судді як лорд Монбоддо в 1767 році, висунув у своїх шеститомних творах "Походження й розвиток мови" і "Древня метафізика, або Вчення про универсалиях" самобутні, хоча часом і вигадливі ідеї, до яких нинішні історики-теоретики ставляться із всі зростаючою повагою. Правознавці й справді задавали тон інтелектуального життя Единбурга, а вивчення права розглядалося як гуманітарне утворення. Скотт це знав і розумів. Він міг назвати себе в листі до Ганни Сьюард від 1808 року "безмозким напівзаконником-напівполководцем, у голові в якого з п'яти років гарцює кінний полк", однак самознищення отут ніяк не поширювалося на "законника". Більш того, Скоттові-Романістові доводилося всі основательней і з куди більшим успіхом покладатися на юридичні, ніж військові знання, та й удалим втіленням у художній прозі підводних плинів шотландської історії періоду найближчих до нього поколінь він був багато в чому зобов'язаний чуйному розумінню того, що в сучасній йому Шотландії законники прийняли на себе роль, що раніше грали військові. (Це одна з найважливіших тем, виконана глибокого трагікомічного підтексту, у романі "Редгонтлет", із кращих у Скотта, де багато говориться про законний законниках.) Він розумів також, що історія шотландського права у великому ступені втілює історію шотландського суспільства, і використовував своє знання першої для тлумачення змін у звичаях, національному укладі й способі життя шотландців
Юридична підготовка Скотта не обмежувалася батьківською конторою. У батька були клієнти в прикордонних графствах і в горном Пертшире, так що Вальтера час від часу посилали туди по їхніх справах. В "Введенні" до "Роб Рию" він згадує про таку поїздку в край цього легендарного героя. Скотт побував там у зв'язку зі стягненням боргів Стюарта з Аппина й справами клану Мак-Ларенов. Належало вручити судову повістку, а "приписанням Корони в Балквиддере підкорялися не боляче охоче" навіть наприкінці 1780-х років. "З Полку Горців, що квартирувався в Стерлінгу, нам виділили в супровід сержанта із шістьома солдатами; авторові, що перебував тоді в учнях стряпчих, якесь положення було настільки ж почесно, як посада судового письмоводителя, був довірений нагляд над походом і дані вказівки простежити, щоб нарочний виконав все доручене, а доблесний сержант не перевищив повноважень, учинивши насильство або грабіж. Таким-Те примітним манером автор уперше побачив романтичний ландшафт озера Катрин, перебільшеній славі якого, повинен зізнатися, він, мабуть, і сам поспоспешествовал, виступаючи у всій величі небезпечного підприємства, з авангардом і ар'єргардом і при зарядженій зброї". Скотт не тільки відвідував місця, пов'язані з якобитским повстанням 1745 року й інших яскравих подій і колоритних особистостей шотландської історії, він жадібно слухав оповіданням тих, хто ще пам'ятав цю стару й більше дику Шотландію. Дивно, як часто у своїх примітках і попередженнях до романів Уеверлеевского циклу, присвяченим шотландської історії попереднього сторіччя (а до їхнього числа ставляться самі великі з його створінь), Скотт пригощає читача справжніми оповіданнями, чутими найчастіше в дитинстві або юності від тих, хто особисто або через рідню мав відношення до подій того часу. Скотт постійно збирав і тримав у пам'яті відомості такого характеру
Примітки
42. Адам Роберт ( 1728-1792) - шотландський архітектор, представник класицизму. Плейфер Вільям ( 1789-1857) - англійський архітектор; відомий тактовною реконструкцією класичних будинків, побудованих Адамом і іншими майстрами, при якій зовнішній вигляд будинків залишався внеприкосновенности.
43. Юм Девид ( 1711-1776) - шотландський філософ, історик, економіст; сформулював основні принципи агностицизму, в "Трактаті про людську природу" (1748) розвив ідеалістичне вчення про почуттєвий досвід, що зробив вплив на філософію И. Канта й філософію позитивізму
44. У Великобританії коледж або університет присуджує перший учений ступінь - бакалавра - випускникові, що успішно здав випускні іспити
45. Ариосто Лудовико ( 1474-1533) - італійський поет і комедіограф, автор сатир і любовна лірика, а також поеми в октавах "Шалений Роланд" ( 1516-1532) - багатопланового добутку, що з'єднав риси героїчної, ироикомической, фантастичної й сатиричної поеми й воплотившего гуманістичні ідеї епохи Відродження
46. Робертсон Вільям ( 1721-1793) - шотландський історик, просвітитель, релігійний діяч, ректор единбургского університету в 1762-1792 гг. Автор праць "Історія Шотландії в роки правління королеви Марії й Иакова VI „ (1759), „Історія правління імператора Карла V" (1770), "Історія Америки" (1777) і інших
47. Як справедливо пише далі Д. Дайчес, між біографами Скотта немає згоди щодо точного датування цієї хвороби. Так, X. Пирсон відносить її до 1784 р. (див. Пирсон Хескет. Вальтер Скотт. - М. ' Книга, 1983, с. 18-19), тоді як едгар Джонсон, автор фундаментального двотомного життєпису Скотта, уважає, що недуга вразила юнака в 1787 р. , коли той приступився до навчання в батьківській конторі (див. : Johnson E. Sir Walter Scott. The Great Unknown. - L, H. Hamil- ton, 1970, vol I, p 64-65).
48. Маленькі радості (франц.)
49. Берни Фанни (по чоловіку д'арбле, 1752-1840) - англійська письменниця, автор соціально-психологічних романів зі світського життя, пользовавшихся в сучасників більшим успіхом
50. Так у часи Скотта йменували абонентів, що брали із крамниці-абонемента книги на будинок
51. "Кассандра" ( 1642-1660) - галантно-героїчний роман французького письменника Готьє де Кост де ла Капьпренеда (1614- 1663);
52. "Кир" ("Артамен, або Великий Кир", 1649-1653) - галантно-героїчний роман французької письменниці Мадлен де Скюдери ( 1607-1701).
53. Фергюсон Адам ( 1723-1816) - шотландський філософ; основні твори - "Нарис історії цивільного суспільства" (1767), "Історія развшия й кінця Республіканського Рима" (1783), "Принципи науки моральної й політичної" (1792)
54. Ленгхорн Джон ( 1735-1779) - шотландський письменник і перекладач Плутарха, автор збірників віршів ("Сільська честь", 1774-1777, і ін.), есе, літературно-критичних робіт
55. Акт про унію, або Унія, - прийнятий англійським парламентом 6 березня 1707 р. закон, по якому шотландський парламент був скасований і Шотландія остаточно приєднана Канглии.
56. Утворені люди (італ.)
57. Далримпл Девид ( 1737-1808) - шотландський суспільний діяч, історик, видавець, публіцист, автор "Історичних анналов Шотландії" в 3-х томах (1797)
58. Хоум Генрі ( 1696-1782) - видатний шотландський теоретик права й естетики, автор фундаментальних трактатів "Досвіди про принципи моралі й суспільної релігії" (1751), "Підстави критики" (1762) і "Нариси історії людини" (1774); з 1769 р. - президент Шотландського філософського суспільства
59. Бернетт Джеймс ( 1714-1799) - шотландський філософ і історик, автор фундаментальних праць "Походження й розвиток мови" ( 1773-1792) і "Древня метафізика" ( 1779-1799).