Мій ніжний друг, Мій друг безцінний
Це трапилося біля десяти років тому. Як добре пам'ятаю той жаркий день на дачі, коли я вперше побачила этого, тепер нескінченно дорогого мені людини, вірніше, чоловічка (адже нам бу-те всього лише вісім років), але тоді я ще й не догадувалася про ту ниточку, що простягнеться між нами.
Я пам'ятаю її тендітної, небагато кутастої, з тонкими руками дівчинкою, на голову вище всієї дітвори, що неї оточувала. Але не це прикувало мою увагу, мене вразили її дорослі серйозні очі й не по-детски гордовита постава.
Напевно, із мною трапилося провидіння, пам'ятаю, я сказала собі, що вона буде моїм другом, а незабаром я набралася сміливості й познайомилася з нею. Але нічого не клеїлося. Панувало повне нерозуміння. Все це припинялося завдяки початку навчального року. Ми не бачилися до наступного літа.
Ио це було дитинство, а дітям свойствен максималізм, приступи капризів, зовсім дурний егоїзм і бажання бути в центрі уваги... Час швидко біжить, і непомітно приходить юність.
Мені тоді здійснилося чотирнадцять років, зима принесла мені масу проблем і неприємностей, які не давали мені спокою й навесні. Улітку ж я вирішила поїхати на дачу. Тоді я була самотня й мріяла, що завтра трапиться чудо: двері моєї «хатинки на курячих ніжках» (так я називаю свій будинок) відчиниться й увійде вона - Наташа, адже ми не бачилися з нею кілька років.
Напевно, Бог услихал мої молитви, усе відбувся гак, як я
і задумувала.
Пам'ятаю, я тоді мила посуд після обіду, треба мною брала гору утома, викликана жарою й нестерпною духотою, раптом почувся шум, я обернулася й відчула, як серце в мене в груди застукало, задзвеніло, закричало й готове було вирватися й полетіти. Вона прийшла! Виходить, вона не забула мене, виходить, є надія на продовження, ні, на відродження нашої дружби...
Ми сиділи обійнявшись, говорили, плакали, сміялися весь вечір і вся ніч, ні, ми не могли розстатися!
Нарешті наші душі відкрилися для обопільного вічного польоту, наші серця наповнилися довірою й нескінченною любов'ю й турботою... Як ми були щасливі, наші очі були наповнені слізьми радості! Ми хотіли говорити й говорити, і здавалося, що ми не зможемо всього розповісти один одному,..
Російська мова гарна, але немає таких слів, які могли б виразити те, що ми тоді почували. Ми навіть трималися за руки, боячись знову втратитися в цьому божевільному світі, адже так страшно бути самотнім і почувати байдужість навколишніх, бути чужим серед своїх... Але нам стояло пройти ще безліч різних випробувань. Але в радості й лиху ми були разом. Її будинок став моїм будинком. Трапся що із мною, і я знала, що вона не залишить мене.
Цей рік приніс мені багато потрясінь і випробувань.
Спочатку я не могла багато із чим упокоритися, але тільки недавно зрозуміла, що те, що трапилося оо мною, - було до кращого. Це зміцнило мою свідомість, допомогло очиститися, скинути «непотрібну шкурку», але знайти в собі сили, щоб перебороти всі перешкоди, допомогла мені вона ж. Що б я робила без її, без її відкритого, безкорисливого, люблячого серця? Без тієї дружби, що вона мені подарувала?
Я вірю, що людині дана прожити кілька життів на землі. І мені здається, що в минулому житті вона була поруч, як і в теперішній і, дай Боже, у майбутній...
Там, де панує любов, буде й дружба. Ці поняття для мене нероздільні. Це як абетка життя. Та людина, хто холодний, як камінь, і не страждав, випробовуючи борошна любові, не зможе ніколи по-справжньому прив'язатися душею... Але все-таки сподіваюся, що таких людей немає або, бути може, їх зовсім небагато...
Художні учнівські твори
Я пам'ятаю її тендітної, небагато кутастої, з тонкими руками дівчинкою, на голову вище всієї дітвори, що неї оточувала. Але не це прикувало мою увагу, мене вразили її дорослі серйозні очі й не по-детски гордовита постава.
Напевно, із мною трапилося провидіння, пам'ятаю, я сказала собі, що вона буде моїм другом, а незабаром я набралася сміливості й познайомилася з нею. Але нічого не клеїлося. Панувало повне нерозуміння. Все це припинялося завдяки початку навчального року. Ми не бачилися до наступного літа.
Ио це було дитинство, а дітям свойствен максималізм, приступи капризів, зовсім дурний егоїзм і бажання бути в центрі уваги... Час швидко біжить, і непомітно приходить юність.
Мені тоді здійснилося чотирнадцять років, зима принесла мені масу проблем і неприємностей, які не давали мені спокою й навесні. Улітку ж я вирішила поїхати на дачу. Тоді я була самотня й мріяла, що завтра трапиться чудо: двері моєї «хатинки на курячих ніжках» (так я називаю свій будинок) відчиниться й увійде вона - Наташа, адже ми не бачилися з нею кілька років.
Напевно, Бог услихал мої молитви, усе відбувся гак, як я
і задумувала.
Пам'ятаю, я тоді мила посуд після обіду, треба мною брала гору утома, викликана жарою й нестерпною духотою, раптом почувся шум, я обернулася й відчула, як серце в мене в груди застукало, задзвеніло, закричало й готове було вирватися й полетіти. Вона прийшла! Виходить, вона не забула мене, виходить, є надія на продовження, ні, на відродження нашої дружби...
Ми сиділи обійнявшись, говорили, плакали, сміялися весь вечір і вся ніч, ні, ми не могли розстатися!
Нарешті наші душі відкрилися для обопільного вічного польоту, наші серця наповнилися довірою й нескінченною любов'ю й турботою... Як ми були щасливі, наші очі були наповнені слізьми радості! Ми хотіли говорити й говорити, і здавалося, що ми не зможемо всього розповісти один одному,..
Російська мова гарна, але немає таких слів, які могли б виразити те, що ми тоді почували. Ми навіть трималися за руки, боячись знову втратитися в цьому божевільному світі, адже так страшно бути самотнім і почувати байдужість навколишніх, бути чужим серед своїх... Але нам стояло пройти ще безліч різних випробувань. Але в радості й лиху ми були разом. Її будинок став моїм будинком. Трапся що із мною, і я знала, що вона не залишить мене.
Цей рік приніс мені багато потрясінь і випробувань.
Спочатку я не могла багато із чим упокоритися, але тільки недавно зрозуміла, що те, що трапилося оо мною, - було до кращого. Це зміцнило мою свідомість, допомогло очиститися, скинути «непотрібну шкурку», але знайти в собі сили, щоб перебороти всі перешкоди, допомогла мені вона ж. Що б я робила без її, без її відкритого, безкорисливого, люблячого серця? Без тієї дружби, що вона мені подарувала?
Я вірю, що людині дана прожити кілька життів на землі. І мені здається, що в минулому житті вона була поруч, як і в теперішній і, дай Боже, у майбутній...
Там, де панує любов, буде й дружба. Ці поняття для мене нероздільні. Це як абетка життя. Та людина, хто холодний, як камінь, і не страждав, випробовуючи борошна любові, не зможе ніколи по-справжньому прив'язатися душею... Але все-таки сподіваюся, що таких людей немає або, бути може, їх зовсім небагато...
Художні учнівські твори