Гроші, слава чи честь? (за творами О. Коломійця «Дикий, ангел» та О. Гончара «Собор»)
У кожної людини є своя система цінностей. В одного — це багатство, гро- ; ші, в іншого — слава, почесті, ще інший найбільше цінує свою родину, теплі стосунки, дружнє спілкування. Часто ці прагнення переплітаються, і людину оцінюють по тому, що в ній переважає.
На перший погляд, у житті героя п'єси 0. Коломійця «Дикий Ангел» Платона Микитовича найголовніше — гроші. До їх заробітку він привчає й дітей, , спонукає їх працювати надсрочно, заощаджувати кожну копійку. Він навіть виганяє сина з дому «на власний хліб» за те, що той одружився без дозволу й не маючи засобів утримувати свою сім'ю.
Уже дорослі діти здають батькові свою заробітну плату, якою він повністю розпоряджається. Коли ж уважніше придивитися до постаті Платона Микитовича, то можна зрозуміти, що це люблячий й мудрий батько, для якого гроші — мірило працьовитості й старанності, основа добробуту. Причому, Ангел-стар-ший визнає лише чесний, відповідальний труд, який приносить користь собі й оточуючим. Тому навіть пориває із сином-начальником, що не подумав про людей і підписав проект спорудження житлового будинка в екологічно несприятливому місці. Кінець-кінцем діти Ангела, які ображалися на батька, зрозуміли його правоту й далекоглядність.
А сусід Крячко, що картав Платона Микитовича за ощадливість, грошолюбство, суворе виховання дітей, тепер пожинав плоди своєї праці — його син, не працюючи, живучи на батькових харчах, став на злочинну стежку й потрапив у колонію.
Володька Лобода з роману О. Гончара «Собор» — інший тип. За його нібито діяльнісною, навіть творчою натурою криється кар'єрист і окозамилювач, тип людина, що здала свого батька до пригу-іку, зазіхнула на національну святиню — собор, викравши з нього охорони у табличку.
Звичайно, у сучасному світі не обійтися без грошей, якогось матеріального шібезпечення. Нічого поганого немає і в прагненні підвищити свій професійний рівень, піднятися по службовій драбинці відповідно до здібностей і старання. Ллє при цьому не можна втрачати людського обличчя, поступатися моральними принципами чи вклонятися якомусь ідолові — грошам, славі, владі, чомусь Іншому.
Художня література подає нам багато прикладів, як фанатична пристрасть до багатства, землі, речей, до слави вела людину до морального занепаду, розчарування і трагедій. Згадаймо Калитку І. Карпенка-Карого, Гобсека Оноре де Ппльзака, Плюшкіна М. Гоголя та інших. Сучасний світ дуже змінився, але основні загальнолюдські цінності — чесна праця, порядність, мудрість — залишилися, і, думаю, залишатимуться завжди.
На перший погляд, у житті героя п'єси 0. Коломійця «Дикий Ангел» Платона Микитовича найголовніше — гроші. До їх заробітку він привчає й дітей, , спонукає їх працювати надсрочно, заощаджувати кожну копійку. Він навіть виганяє сина з дому «на власний хліб» за те, що той одружився без дозволу й не маючи засобів утримувати свою сім'ю.
Уже дорослі діти здають батькові свою заробітну плату, якою він повністю розпоряджається. Коли ж уважніше придивитися до постаті Платона Микитовича, то можна зрозуміти, що це люблячий й мудрий батько, для якого гроші — мірило працьовитості й старанності, основа добробуту. Причому, Ангел-стар-ший визнає лише чесний, відповідальний труд, який приносить користь собі й оточуючим. Тому навіть пориває із сином-начальником, що не подумав про людей і підписав проект спорудження житлового будинка в екологічно несприятливому місці. Кінець-кінцем діти Ангела, які ображалися на батька, зрозуміли його правоту й далекоглядність.
А сусід Крячко, що картав Платона Микитовича за ощадливість, грошолюбство, суворе виховання дітей, тепер пожинав плоди своєї праці — його син, не працюючи, живучи на батькових харчах, став на злочинну стежку й потрапив у колонію.
Володька Лобода з роману О. Гончара «Собор» — інший тип. За його нібито діяльнісною, навіть творчою натурою криється кар'єрист і окозамилювач, тип людина, що здала свого батька до пригу-іку, зазіхнула на національну святиню — собор, викравши з нього охорони у табличку.
Звичайно, у сучасному світі не обійтися без грошей, якогось матеріального шібезпечення. Нічого поганого немає і в прагненні підвищити свій професійний рівень, піднятися по службовій драбинці відповідно до здібностей і старання. Ллє при цьому не можна втрачати людського обличчя, поступатися моральними принципами чи вклонятися якомусь ідолові — грошам, славі, владі, чомусь Іншому.
Художня література подає нам багато прикладів, як фанатична пристрасть до багатства, землі, речей, до слави вела людину до морального занепаду, розчарування і трагедій. Згадаймо Калитку І. Карпенка-Карого, Гобсека Оноре де Ппльзака, Плюшкіна М. Гоголя та інших. Сучасний світ дуже змінився, але основні загальнолюдські цінності — чесна праця, порядність, мудрість — залишилися, і, думаю, залишатимуться завжди.