Вибір професії — це важливо. Адже це твоя майбутня робота, праця. І якою вона буде (не лише в матеріальному плані), залежить від правильно ти обереш свою стежину чи ні.
Я хочу стати юристом. Не знаю, як складеться моя подальша доля — чи зможу вступити до юридичної академії... Але прагнути буду. Бо у мене є друг Антон, котрий тричі складав іспити, і йому нарешті пощастило — він став студентом Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого. Зараз вчиться на адвоката.
Антонів вибір і приклад — то не єдине, що вплинуло на моє рішення у виборі професії. Ще — повість І. Франка «Перехресні стежки». Дуже люблю цей твір. Коли прочитав, зрозумів: це — моє. Я теж хочу займатись юриспруденцією, вивчати і знати закони, роз'яснювати їх і допомагати людям. Тобто моя мета — бути освіченою людиною, мати престижну і корисну роботу. Звичайно ж — і нормальну зарплату, якої б вистачило на життя: сьогодні це питання особливо гостро постає перед випускниками. Тому говорити вголос про зарплату ще в школі вважаю правильним — не кожного батьки можуть утримувати до старості Я живу з мамою і хочу бути допомогою їй на старість. І вже не маю сумнівів - я буду адвокатом. Як Євгеній Рафалович у «Перехресних стежках».
Заробітна плата — не самоціль. Адже для мене важливо, чим зайнятись Іван Франко наче відповів на мої питання, підказав, куди йти, де прикласти свої сили і знання. «Ах, як багато праці потрібно!» — цим коротким реченням Євгенія Рафаловича письменник визначив мій вибір професії.
Справді, як багато потрібно працювати, щоб сьогоднішня наша Україна пі;г велась у повний ріст, забула про злидні, вийшла з економічної кризи.
А люди наші, прекрасні наші люди, теж заслуговують на кращу долю. Мев і здається, що самезнанняв галузі правовій можуть допомогти ба гатьом звестис. \ на ноги, розібратися і визначитися, як жити далі. Не хочеться бачити свій на род темним і безграмотним, як це було в повісті Франка. Згадаймо епізод, коли Євгеній зустрічає на лісовій дорозі старого селянина, що заблукав у лісі. «Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?» — ці слова Рафаловича беру собі за життєве кредо. Допомагати людям, бути їм корисним, отримувати гроші як матеріальну оцінку моєї роботи і (головне!) людську вдячність як виян чесно виконаного обов'язку — ось що я хочу. Моральне задоволення від щоденної праці — то найвища зарплата, котра не вимірюється грошовими одиницями.
Євгенія Рафаловича любили селяни — до нього йшли, його питали, його слу хали, йому вірили.
Маю надію теж стати таким адвокатом
Коментарі