Вірш «Ти знаєш, що ти — людина» входить до останньої прижиттєвої збірки поета «Земне тяжіння» (1964). До неї увійшли такі досягнення поетово го таланту, як «Задивляюсь у твої зіниці», «Лебеді материнства», «Розвели нас дороги похмурі», «Земле рідна! Мозок мій світліє...», «Ну скажи — хіба не фан тастично...».
Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні. Як багато вкладає Симоненко в слово «людина»! Це не біологічне поняття, а високий обов'язок і мета. Не кожен усвідомлює це. Між «просто життям» і життям свідомим — велика різниця. Подвиг, якість життя, внутрішня гли бина, краса душі не виникають у людині автоматично. Не залежать вони й від випадку. Це — результат цілеспрямованих зусиль.
Що ж означає «єдина» усмішка? Поет закликає до егоїстичного стверд ження людиною своєї унікальнооті? До унікальності, але відповідальної.
не маю права на тваринне існування. Моє завдання — з'ясувати своє припинення й діяти згідно з ним. Тому і «єдина» моя мука, бо я сам маю її пе-іживати:
Більше тебе не буде.
Завіра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохати муть люди —
Добрі, ласкаві її злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба
Гляди ж не проспи! Як ке схожі ці слова на заповіт тих же буддистів, які вчать, що для внутрішньої гармонії треба тікати від світу з його хвилюваннями.
Від загальнолюдського В. Симоненко переходить до національного. Цей заповіт поклоніння життю, цінування життя відповідає глибоким основам українського мислення.
Доведемо це прикладами. Теофан Прокопович — один із найцікавіших цер-іпішіих діячів "України. Аби здобути вищу освіту, він приймає католицизм. . ІІіиічаеться в Римі, осягає наквищі здобутки західної думки. Подорожуючи < пропою, знайомиться з реформаторськими рухами. Повертається на Україну. Перехрещується у православ'я. Стає префектом, а потім ректором Києво-Моги-ііі ііської академії. Завойовує довіру російських монархів.
На перший погляд — справжній «флюгер»: тримає «ніс за вітром» і повершіться за ним без зайвого рипу. З іншого боку, своєю працею та книгами Прович збагатив українську культуру. Може, в той час не було інших шляхів «бити це?
Більшість прихильників розбудови України була поставлена поза законом. ІІп мали права офіційно працювати на користь нашого народу Іван Мазепа, Пи-Анії Орлик та багато інших. Тому вони йшли на певні жертви, аби залишитись лити і зробити більше для свого народу. Подібної думки дотримувався і Мико-ііі Хвильовий, коли казав: «Бувають випадки, хоч і досить рідкі, коли смерть їм. іуговує на виправдання. І смерть твоя... повинна бути конче цілеспрямова-ІІ і І якраз ми... мусимо жити. Жити і діло робити. Конче жити. За всяку ціну І п їй».
Іиичайно ж, треба застерегти читача від буквального розуміння цих слів. V пащ час набереться чимало тих, хто живе тільки для того, щоб жити, тільки і ні нласних насолод. Якщо я знаю, що я — людина, то мушу знайти гідне при-'" гіення своєму життю. Не знаю, чи повністю праві ті, хто стверджує, що для "ІІОГО це призначення своє. Мабуть, таки ні. Тільки мотиви служіння іншим, " м.ки плани, спрямовані у вічність можуть бути визнані найкращими. Це не-' -і "і'ті питання, але їх треба вирішувати кожному з нас.
Чому цей світогляд названо правозахисним? Тому що, не ставлячи перед 'шиною високих цілей, ми обмежуємо її існування задоволенням чисто фізичці . потреб. Тим самим ми не поважаємо її, а це — тяжке порушення її прав 111/(пості. Показати людині, що вона призначена для найвищого польоту —- така її ні ка Симоненка:
Бо ти на землі — людина.
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина.
Очі твої — одні. .
Коментарі