Усе своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький «кров'ю й нервами» був зв'язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями ; та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно «наглядав» за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви — від трагічно-чорних до яскраво-комічних. Тому такими різними були і його твори: сумні й зворушливі повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», «Дві московки», твори про життя інтелігенції — «Хмари», «Над чорним морем», історична проза — романи «Князь Єремія Вишневенький» та «Гетьман Іван Виговський».
Серед них особливе місце посідає неперевершена повість «Каидашева сім'я» — твір, не схожий на будь-який інший ні в спадщині самого автора, ні в усій українській літературі. «Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капіталізму, як «Каидашева сім'я» Не-чуя», — писав Максим Рильський.
Нечуй-Левицький — великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту він відтворює з такою переконливою виразністю, що «Кайдашеву сім'ю» читаєш, наче гортаєш підручник з українського народознавства. Перш за все, в цьому пересвідчуєшся, коли ознайомлюєшся з образами повісті, такими колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх із великою любов'ю і гумором, бо, незважаючи на всі труднощі життя, український народ завжди виявляв оптимізм, сміявся, сипав дотепами, глузував із ворогів. Гумор у повісті виступає як споконвічна риса народного характеру, українського народного менталітету. Недарма «Каидашева сім'я» є вершиною гумористичного таланту митця.
Нечуй-Левицький вклав у характери своїх героїв ті риси народного характеру, які вважав найпритаманнішими українцям. Ось перед нами Омелько Кайдаш — чоловік працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвідом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в'їдливо насміхається з п'яного Кайдаша, що стає враз сварливим, бо пияцтво завжди засуджувалося в українській родині та суспільстві.
Маруся Кайдашиха має в характері чимало вад: пихатість, манірність, безпідставний гонор. Але, висміюючи їх, письменник водночас висвітлює в образі жінки і добрі риси, властиві українкам: охайність, хист гарної куховарки і господині. Українську впертість вклав автор в образ Карпа. Але саме за неї та за рішучість і непідкупність обирає громада Карпа десяцьким. Його характер доповнюється рисами черствості й грубуватості, за якими криється наполегливість і працелюбність. Зате Лаврін мав по-українськи ліричну вдачу і м'яке серце, але чомусь саме після розмови з ним Кайдаш зробив висновок: «Заженуть мене синки швидко на піч». І справді, згодом Лаврін з українською дбайливістю «загарбав хазяйство у свої руки».
Працьрвитість і моторність українських молодиць змальовує письменник в образах невісток — Мотрі та Мелашки. Але кожна з них має свою особисту вдачу, бо походять вони з різних соціальних прошарків. І цю деталь автор використовує, щоб краще висвітлити риси характеру, які з дитинства закладалися в них: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється добрій і лагідній Мелашці.
Прочитавши повість, дуже не хочеться залишати її героїв, бо від неї віє такий подих любові і тепла, що починаєш із гордістю відчувати свою причетність до великої української родини.
Коментарі