Байдужість

Страшно впасти у кайдани, "Умирать в неволі, А ще гірше - спати, спати і спати на волі...
Т. Шевченко
Кажуть, що немає нічого гіршого за байдужість, бо вона вбиває душу. Ми дуже цінуємо людей турботливих, готових допомогти, чуйних і співчутливих, завжди хочемо мати таких друзів, але чи самі ми є такими? Чи не відмовляємо ми н допомозі тим, хто її потребує, чи не проходимо байдуже повз тих, кого ображають, чи зважаємо на чуже горе?
Байдужі люди завжди стоять осторонь подій - хороших чи поганих, вони не оцінюють їх і не беруть у них участь. І саме через це на Землі так багато зла і світ стає таким жорстоким. Із цього приводу мені б хотілося згадати один мудрий вислів: «Не бійся ворогів - у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів - у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих - вони не вбивають і не зраджують, але лише з їх мовчазної згоди існує на Землі зрада й вбивство».

З маленької байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодне, бездушне життя. Іноді за цим настає байдужість не лише до навколишнього світу, а й до самого себе. Ніщо не тішить серце байдужої людини, усе навколо стає їй нецікавим і непотрібним. Мені хочеться запитати у такої людини: для чого ж вона живе? Адже ми покликані не просто по-спо-живацьки «відбувати» своє життя, ми прийшли в цей світ, щоб творити, кохати, дарувати радість!

Тож не будьмо байдужими! Треба радіти життю, робити світ яскравішим, добрішим, благороднішим... Байдужа людина неспроможна ані любити, ані ненавидіти. Вона нездатна й захоплюватися, служити покликанню, віддаватися почуттям. Така людина не варта поваги й любові, а отже, й гідного життя на планеті.