Твір на тему: НЕБО
Небо – це скатертина, розстелена під зорями, на яку може падати тільки зоряний порох.
Між цією намагніченою скатертиною і зорями зводиться людський розум, у якому може відбитися, мов у свічаді, цей вогняний дощ.
Нічне небо – зоряне море і, дивлячись на нього, ми усвідомлюємо, що між тими глибинами та нами нема ні коріння, за яке можна було б ухопитись, ні даху, ні гілки дерева, і ми повільно, мов нирці у морі, падаємо у безодню.
Небо – це двобій з чорними драконами і з гірськими пасмами, уквітчаними гривою синіх блискавок. Спроквола пересуваються зорі, небо позначає плин часу. Місяць схиляється до пісків, йдучи в небуття. Ще кілька хвилин – і в небесах почнуть згасати зорі. Ще кілька секунд – і народиться новий світ... У небі гасне зірка по зірці, але перехожим не до них.
Але ти, мов сущий поет, вмієш насолоджуватися ранковою зорею. Як часто у безодні важких ночей ти жадав, щоб там, далеко на сході, появився над чорною землею цей блідий спалах, прорізався перший промінь. Іноді те чарівне джерело, яке повільно розтікалося перед тобою, повертало тебе до життя, коли ти вже ждав смерті.
Той, хто пізнав незбагненну чарівність польоту, зрозуміє мене.
(Ротко Ірина)
Між цією намагніченою скатертиною і зорями зводиться людський розум, у якому може відбитися, мов у свічаді, цей вогняний дощ.
Нічне небо – зоряне море і, дивлячись на нього, ми усвідомлюємо, що між тими глибинами та нами нема ні коріння, за яке можна було б ухопитись, ні даху, ні гілки дерева, і ми повільно, мов нирці у морі, падаємо у безодню.
Небо – це двобій з чорними драконами і з гірськими пасмами, уквітчаними гривою синіх блискавок. Спроквола пересуваються зорі, небо позначає плин часу. Місяць схиляється до пісків, йдучи в небуття. Ще кілька хвилин – і в небесах почнуть згасати зорі. Ще кілька секунд – і народиться новий світ... У небі гасне зірка по зірці, але перехожим не до них.
Але ти, мов сущий поет, вмієш насолоджуватися ранковою зорею. Як часто у безодні важких ночей ти жадав, щоб там, далеко на сході, появився над чорною землею цей блідий спалах, прорізався перший промінь. Іноді те чарівне джерело, яке повільно розтікалося перед тобою, повертало тебе до життя, коли ти вже ждав смерті.
Той, хто пізнав незбагненну чарівність польоту, зрозуміє мене.
(Ротко Ірина)