Тема твору: ПУСТЕЛЯ

В пустелі я добре узнав її смак.
Сахара – це ми самі.
І вона буває щасливою: день і ніч так просто переносять тут людей від надії до надії. Перейдеш через один горб, а далі знов такий же чорний і блискучий. Піщана долина внизу впадає в піщану пустелю, де немає каміння, а сліпучий блиск пісків ріже очі: скільки сягає око – гола пустеля.

Але на горизонті гра світла зводить міражі уже принадливіші: фортеці і мінарети, громаддя з чіткими геометричними формами.
А що таке пустеля для нас? Це те, що народжувалося в нас самих. Те, що ми узнавали про самих себе.

Мій літак зламався над пустелею. І за кілька днів я сам став пустелею. В роті немає слини, а в душі немає більше любих образів, які я міг би оплакувати. Сонце висушило в мені джерело сліз. Але раптом пустеля ожила. Безлюддя й тиша раптом змінилися, захвиювалися, завирували ще дужче, ніж велелюдний гамірний майдан... Я побачив сліди. Бедуїн іде до мене по піску, мов який бог по морю, і кладе на плечі долоні ангела.
Щоб зрозуміти Сахару, не досить побувати в оазі, для цього треба, щоб криниця стала твоїм богом.

Полюбити Сахару можна тільки тоді, коли криниця стане твоїм богом.

(Іздепський Олег)