1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повістю «Земля», що стала вершиною творчості письменниці, викликала захоплення як в Україні, так і за кордоном. У ній гармонійно переплелося суспільне й особисте, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Відчуваєш, з якою емоційністю і теплотою О. Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним страждає і сподівається. Думаю, що саме тому в читачів виникає глибока довіра до всього, що так майстерно змальовано у творі.
Повість «Земля» розкриває для нас, сьогоднішніх читачів, складний і суперечливий образ українського села з його одвічними проблемами, моральними засадами, етичними нормами. Саме показом життя малоземельного і безземельного селянина Буковини кінця ХІХ — початку ХХ століття досягає Кобилянська розкриття теми влади землі над людиною.
Земля — володарка селянина від народження аж до його смерті. Саме вона і є головним героєм твору. О. Кобилянська тонко відчувала і розуміла природу, тому зуміла наділити землю рисами живої істоти, проникнути у її глибинні таємниці. Селяни кровно поєднані із землею. Саме це визначає їх духовний світ. Мораль і закони, адже земля — це підсвідоме уявлення людини про життя і смерть, вічність і небуття.
Сталася родинна трагедія: брат убив брата за землю. Жахливий випадок вражає, змушує замислитись над причинами трагедії, над сутністю людини і, що є найважливішим,— озирнутися на власне «я», зрозуміти, що витоки всіх наших вчинків — у душах. Мабуть, недарма саме село з його моральними засадами взяла письменниця для показу боротьби добра і зла, що повертаються до людини, як бумеранг. Село для України — праматір. Кожен з нас, навіть міських жителів, несе в собі щось від села, від землі. У селі формувалася наша культура, мораль, звичаї і традиції — ті неписані закони, на яких зросла українська нація.
Найсвятішим для селянина завжди була земля. Її ретельно доглядали, нею клялися, купку рідної землі брали з собою, збираючись у чужий край. Коли читаєш повість Кобилянської, весь час відчуваєш, що для мешканців села земля — жива і рідна істота. Вона заполонила їхні думки, мрії, почуття. І це зрозуміло, бо тільки земля робить селянина хліборобом, повноцінною людиною і дає сенс його життю. На мій погляд, і образи повісті показані через призму духовності землі, а проблема моральності тісно пов’язана з питанням про землю. Все це і є тією цілісністю, що є основою твору.
За багато століть українське село виробило свої принципи, які є нашим безцінним спадком і дотепер. Ніхто з односельців не похвалить зажерливого, скупого, злого і нечесного навіть тоді, коли він добре хазяйнує. І навпаки, порядність та доброта завжди нагороджувалася повагою людей і схваленням. Віками батьки вчили дітей зважати на суспільну думку: коли що робиш, то думай, що про тебе скажуть люди!
… Сьогодні свідомість українців знову звикає до слів «власник», «моє», а не «колективне». Земля колгоспна знов повернулася до селянина. Їй потрібні, як ніколи, працьовиті, дбайливі господарі. Наша земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, знаходить щастя душа.
… Книгу прочитано, але ще довго будуть жити в моїй душі постаті її героїв, їхні печалі й радощі, надії на краще О. Кобилянська допомогла мені усвідомити те, що чесна людська душа захоплюється прекрасним, щирим і добрим, але їй огиді жорстокість, зло, брехня. Авторка показала світлу й темну сторони селянської душі. Змалювала селянина таким, яким створило його тодішнє життя й обставини. Але повість «Земля» — твір гуманістичний, адже в ній О. Кобилянська опоетизувала високе благородство селянина-хлібороба, його кришталево чисту душу, добре, щире серце. Бо саме ці риси є найголовнішими ознаками українського менталітету.
Коментарі