Під осінніми туманними зорями, коли земля ще спросоння І вбирає в себе шелест пташиних крил, проста українська селянка Ївга Остапівна подарувала світу ще одну дитину (їх в сім’ї всього було одинадцятеро), яку охрестили Андрієм. З дитячих літ потяглася рука хлопчика до письма, душа — до краси, а серце — до людини Цей початок став тим продовженням, який не має кінця, не має краю і наколихане вітром зерно, і довершений сонцем погляд творця, і велич людського духу. Закоханий в людину, у працю, у творчість, народжений для прекрасного, Андрій Малишко усюди ніс це прекрасне і чиюсь радість, і чиєсь весілля зустрічав як своє. Але й чиєсь лихо він теж сприймав як своє, і тоді в його лабораторії з’являлися вірші, неспівзвучні з епохою. Тому нічого дивного немає в тому, що з деякими віршами сучасники знайомляться тільки сьогодні. Для Малишка характерне тематичне і жанрове розмаїття. Багато в його доробку пейзажно-філософської лірики, в якій вимальовується гармонія людини і природи.
А. Малишко зосереджено розмірковує над питаннями етики і моралі, людяності та жорстокості, добра й зла, правди і кривди,, розвитку мистецтва. Якщо раніше картини природи у його віршах були лише тлом для змалювання певної події, то тепер його ліричний герой виступає від імені самої природи, відчуваючи себе її дитям:
Я — небо. Я — полотнише віків.
Я — корчуватий без.
Я — фіолєт рай-дерева, — пише лірик у вірші «Скарга ромашки». Від імені природи промовляли ліричні герої і раніше. Та в Малишка це «промовляння» набуло нового значення: дозріло-екологічного. Бо змінився час. Осмисливши свою сутність, людина зрозуміла, що несе відповідальність не тільки за себе, не тільки за свою родину, свою державу, а й за планету. Проблемі наука і природа присвячено багато віршів збірки «Листи на світанні», рік видання якої (1961) збігається зі світанком космічної епохи. Поет щиро вітає науковий поступ:
Напливають події, як хмари,
як блискавки, в ніч горобину.
Космонавте крилатий,
то слава твоя зроста,
І мільярди квітів
з’єднались в одну жоржину. («Космонавтові») Він розуміє, що з початком космічної ери людина хоче відірватися від своєї земної колиски, поєднати діалектику душі з діалектикою нового світу. І поетові до всього є діло:
В житті своїм до всього маю діло:
До жита, що в полях не відшуміло,
До трактора з загущеним пальним,
До вченого в тривожному безсонні,
і яблуні, що сохне на осонні,
До ядер атомних у схованках…
(«В житті своїм до всього маю діло…»)
Поет-лірик прагне не просто споглядання, він хоче відчути свій світ, заглибитися в його досконалість і гармонію. Ось один з прикладів:
Я волошка, споконвік волошка,
Я земну енергію несу… Вірш «Дуб» Малишка залишився поза збірками, як і багато інших поезій. Та молодому на той час поету Д. Павличку вдалося витрусити «з дубів тупе мовчання». Як бачимо, любов до рідної землі, її природа єднала різні покоління митців. Вірш «Дуб» проектований на автора та його бажання передати свою мудрість прийдешнім поколінням:
Вже не чув того, як підійшли
Люди до розчахнутого тіла
Й місце, Де він ріс, благословили
Лиш за те, що він стояв у бурі.
Наче воїн у запеклім бою,
Тільки б інших грудьми захистити. Так, Малишко-чарівник хотів захистити інших від земних катастроф. Збагнута «серпневою душею поета триєдиність буття» включала й нерозривність поколінь. Не лише батьків і дітей, а й дідів. Порушення цієї єдності, як і втручання людського розуму в земні таємниці, загрожує фатальними наслідками:
Землю тривожать галактик акорди.
Транспозиційних енграмів орди.
Відеотрони. Протони. Фатони.
Синтези. Тези. Формули стислі.
Цереброфантифікатори в мислі… Люди! Схаменіться! В ім’я майбутнього світу! В ім’я своєї держави. Згадайте, життя вам дане один раз. Це незвичайний дар Всевишнього. Будьте вдячні!
Коментарі