Комедія Карпенка-Карого «Сто тисяч» і «вічна» тема влади грошей
Драматургія Карпенка-Карого розмаїта за тематикою, жанрами, образами… У багатогранних характерах він відобразив інтереси, прагнення різних соціальних слоїв українського суспільства: стяжателів землі, капіталу, землевласників-мільйонерів і селян-бідняків. Сила комедії «Сто тисяч» у тому, що в ній правдиво відтворено нові зміни в житті села, глибоко розкрито хижацька характер сільської буржуазії, нові її засоби експлуатації та збагачення. Головним персонажем твору є Герасим Калитка. Життя в його розумінні складається з двох понять — грошей і землі, всі думки його і мрії, розмови і вчинки базуються на них. Земля для Калитки — це скарб, основа для наживи, тому він говорить про неї із захопленням, благоговінням: «Ох, земелька, свята земелька, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку… Глянеш оком навколо — це твоє, там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і молосується жито: і все то гроші, гроші, гроші…».
Він не бачить іншої мети у житті, як накопичення землі, мріє про той час, коли його «розіпре грішми». Тільки гроші можуть визвати у нього лагідні слова, пісню, хвилинку уваги до жінки, навіть сльози.
Прагнення накопити грошей, землі і визначають його життєві принципи: «лупи і дай», «бери у свого і в чужого». Він засліплений жадобою багатств, для нього навіть життя нічого не варте. Калитка, ставши шахраєм, звироднів морально.
Тому, коли людина втрачає моральні якості, а над нею бере владу матеріальне багатство, вона перетворюється на жалюгідного «монстра». Таким став і Калитка.
Карпенко-Карий створив новий тип соціальної; комедії. Розвиваючи, як і Островський, гоголівську традицію принципово «безгеройної» (тобто без позитивного героя) комедії, він знайшов своєрідний аспект художнього аналізу соціальних явищ.
Комедійний сюжет письменник розгортає навколо одного персонажа, а його оточення — як ті, що йому протистоять, так і ті, що його підтримують, — змальоване контрастними барвами, що дає змогу відтінити, яскравіше виявити суть дійової особи.
Деморалізуючу силу грошей показав драматург в образі Калитки (драма «Сто тисяч») і в образі Пузиря («Хазяїн»). Сам І. Карпенко-Карий писав: «Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде лише сміху. «Хазяїн» же — зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!»
Характер Пузиря розкривається опосередковано, через розповідь інших персонажів про нього, а також у його стосунках з оточенням, яке складається з різноманітних типів свого часу. Серед них найяскравіші — його підручні, Феноген і Ліхтаренко, яких «хазяїни викохали» і в яких принцип поведінки такий: «Як на війні нікого не жаліти, бо ти не вб’єш, тебе уб’ють».
Трагічні нотки в цій. сатирі пов’язані з образом економового помічника Зозулі: чесна людина, яка опинилась між трибками «хазяйської» машини, тине, розчавлена «хазяйським колесом».
Своєрідна композиція п’єси, як слушно зазначав Франко, більше епічна, ніж драматична. Комедія насичена подіями й конфліктними ситуаціями, «вбивчо-саркастичними» сумами, що об’єднані однією наскрізною подією — участю Пузиря в гігантській афері злісного банкрота Михайлова з метою наживи.
«Хазяїн», як видатне досягнення української драма тургії XIX ст., найбільше виявляє тенденції тогочасного літературного процесу, коли комедія почала набли жатися до оповіді.
Він не бачить іншої мети у житті, як накопичення землі, мріє про той час, коли його «розіпре грішми». Тільки гроші можуть визвати у нього лагідні слова, пісню, хвилинку уваги до жінки, навіть сльози.
Прагнення накопити грошей, землі і визначають його життєві принципи: «лупи і дай», «бери у свого і в чужого». Він засліплений жадобою багатств, для нього навіть життя нічого не варте. Калитка, ставши шахраєм, звироднів морально.
Тому, коли людина втрачає моральні якості, а над нею бере владу матеріальне багатство, вона перетворюється на жалюгідного «монстра». Таким став і Калитка.
Карпенко-Карий створив новий тип соціальної; комедії. Розвиваючи, як і Островський, гоголівську традицію принципово «безгеройної» (тобто без позитивного героя) комедії, він знайшов своєрідний аспект художнього аналізу соціальних явищ.
Комедійний сюжет письменник розгортає навколо одного персонажа, а його оточення — як ті, що йому протистоять, так і ті, що його підтримують, — змальоване контрастними барвами, що дає змогу відтінити, яскравіше виявити суть дійової особи.
Деморалізуючу силу грошей показав драматург в образі Калитки (драма «Сто тисяч») і в образі Пузиря («Хазяїн»). Сам І. Карпенко-Карий писав: «Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде лише сміху. «Хазяїн» же — зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!»
Характер Пузиря розкривається опосередковано, через розповідь інших персонажів про нього, а також у його стосунках з оточенням, яке складається з різноманітних типів свого часу. Серед них найяскравіші — його підручні, Феноген і Ліхтаренко, яких «хазяїни викохали» і в яких принцип поведінки такий: «Як на війні нікого не жаліти, бо ти не вб’єш, тебе уб’ють».
Трагічні нотки в цій. сатирі пов’язані з образом економового помічника Зозулі: чесна людина, яка опинилась між трибками «хазяйської» машини, тине, розчавлена «хазяйським колесом».
Своєрідна композиція п’єси, як слушно зазначав Франко, більше епічна, ніж драматична. Комедія насичена подіями й конфліктними ситуаціями, «вбивчо-саркастичними» сумами, що об’єднані однією наскрізною подією — участю Пузиря в гігантській афері злісного банкрота Михайлова з метою наживи.
«Хазяїн», як видатне досягнення української драма тургії XIX ст., найбільше виявляє тенденції тогочасного літературного процесу, коли комедія почала набли жатися до оповіді.