П. Кулішеві належить першість у створенні історичного роману в українській літературі. Головна ідея «Чорної ради» в тому, що Руїні, злим символом якої стала чорна рада, письменник протиставляє тиху гавань справедливої української держави, суспільна організація якої нагадувала б, життя на хуторі — Череваня. «Чорна рада» — твір багатоплановий. Автор яскраво показує козацькі звичаї, закони, життя панства та простого люду, їх взаємини між собою. Реальні герої й герої вигадані діють тут згідно з принципами романтизованої історичної легенди, де любовні пригоди переплітаються з описами суворих сторінок національної історії. Тут змальовуються бурхливі події минулого країни, розкриваються сильні характери, безмежно віддані правді. Сомко, Тур, Шрам дбають про Україну. Брюховецький — тільки про владу. Цей разючий контраст допомагає краще зрозуміти конфлікт між, начебто однаковими, січовиками. Брюховецького можна порівняти з хитрючим лисом. Щоб узяти в руки булаву, він не відступає ні перед чим. Шрам же із Сомком самі склали свої повноваження представників влади.
Письменник яскраво змальовує історичну добу Запорізької Січі. Читачі повинні усвідомити, що Запорізька Січ була першою демократичною республікою Європи і всього світу. За словами П. Куліша, «Запоріжжя споконвіку було серцем українським…». Автор шановливо доводить, що Січ мала мудрі закони: «На Запоріжжі усі рівні: нема, там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні бідних». Особливо захоплюється він законом побратимства козаків. Найколоритніший, найяскравіший серед козаків образ курінного отамана Кирила Тура. Це — втілення лицарства, відваги, волелюбності. Головне для нього — козацька честь. Уся його сутність протестує проти того, щоб напасти вдвох на одного. Лицарство, щирість душі Тура виявляються тоді, коли він бажає віддати життя за Сомка. Туру не сидиться на місці, він серцем лине в похід, в степ, на військову стежину.
В атмосферу епохи П. Куліш вводить читачів через образи історичних постатей. На сторінках роману читаємо: «як вода в чорному морі не переведеться, поки світ сонця, так і в світу злітаються вони туди, як орли на недоступну скелю».
Крім основних героїв, автор часто згадує про давні часи української історії, про славних лицарів: Петра Конашевича — Сагайдачного, Самійла, Кішку, Морозенка, Наливайка та інших.
З любов’ю зображений Кулішем полковник Шрам, який був палким поборником об’єднання України.
Шрам — особа історична. В його образі втілено почуття патріотизму. Через риси характеру полковника і священика Шрама письменник узагальнює характер запорожців — старшин, їхніх звичаїв, любові до рідної землі. «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани», — говорить Шрам
Гідний батька і його син Петро — «орел не козак». Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «Не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати».
Втіленням громадянського сумління в романі виступає Божий чоловік — сліпий старець-кобзар. Це романтичний образ людини зрілої національної свідомості, котрий у моральному плані стоїть вище козацької верхівки. Цей кобзар — патріот виконує думи та історичні пісні. Автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі».
Яскраво описується завзятий січовик, батько Пугач, який обстоює демократичну козацьку республіку. Запам’ятовується він найперше своїм правдолюбством. Коли Кирило Тур зганьбив запорізький звичай, Пугач найсильніше лупцює його. Не боїться Пугач і Брюховецького, промовляючи до нього мужнє слово: «Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся! Плюйте, братці, на його гетьманство!»
Роман П. Куліша «Чорна рада» є відображенням лицарства козаків, їх безмежної любові до України, готовності віддати життя за рідну землю.
Соціально-історичний роман «Чорна рада» П. Куліша вийшов друком у 1857 році і одразу завоював щиру симпатію читачів, зокрема таких, як Т. Шевченко, а згодом І.Франко. Показово, що започаткувавши собою традицію великого прозового жанру, твір П. Куліша одразу здобув таку високу оцінку критики.
Сюжет «Чорної ради» взято з історії. Він грунтується на подіях так званої Руїни, доби після смерті Б.~Хмель-ницького, коли Україну роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до «чорної ради» 1663 року. Куліш визначає жанрову специфіку роману як хроніку, вказуючи тим самим на спорідненість свого твору з літописами (адже хроніками у давнину називали літописи). Хроніка як літературний твір передбачає послідовно викладену історію якоїсь суспільної чи родинної події за тривалий проміжок часу. Тому розрізняють хроніки як історичні, так і сімейні.
У «Чорній раді» П.Куліш не заявляє про себе як про вченого-історика, бо зображення історичної ситуації позбавлене і фактичної точності, і точності деталей. М.Максимович свого часу зазначив, що Куліш занадто вільно поводиться з історичним фактом, зазначаючи, наприклад, що Васюта Золотаренко в 1663 році був молодою людиною, а не дідом, Сомко був жонатий і не міг бути нареченим Лесі Череванівни тощо. І все ж роман П. Куліша — твір історичний, бо основний зміст подій 1663 року (розмежування України на дві частини: про-польску Правобережну і промосковську Лівобережну, хаос, спустошливі війни, боротьба за владу, соціальні суперечності) подано за літописами Самовидця і Гра-бянки. Наводячи реальні факти в одному ряду з вигаданими, Куліш грунтує свій вимисел на історичних матеріалах, тобто вигадані герої (Кирило Тур, божий чоловік, Черевані, Петро і Леся) та вигадані ситуації (хутірське життя Череванів, любовна лінія Петра і Лесі) не суперечать правді історії. Вони лише поглиблюють відомості про побут козацьких зимівників, соціальну психологію різних верств тогочасного суспільства, різні соціальні орієнтації його представників. Особливість зображення історії у «Чорній раді», авторське суб’єктивне начало полягає в тому, що, правдиво змальовуючи основний зміст історії України другої половини XVII століття, П.Куліш подає своє тлумачення подій, свій коментарій, програмуючи шляхи утвердження державності, національної злагоди, громадянського миру.
«Чорна рада» — роман не лише історичний, а й соціальний. У ньому яскраво показано ті соціальні зрушення які зробила Хмельниччина (поява соціальної верстви «череванів», заміна виборності козацьких старшин спадковістю старшинської влади). Але якщо на соціальних змінах автор не акцентує своєї уваги, то на соціальних суперечностях доби Руїни робить особливий наголос. У романі правдиво змальовано антагонізм між селянами і поміщиками, між міщанами і шляхтою, міщанами і козаками, низовим козацтвом і козацькою старшиною. І саме ці соціальні суперечності призвели до «чорної ради» у Ніжині 1663 року. Таке ж трактування подій подає і літопис Самовидця.
Соціальну мотивацію за Кулішем мають і козацькі повстання під проводом Б.Хмельницького. Гетьман Хмельницький у романі Куліша — виключно позитивний образ, визначний народний вождь. А от запорозькі козаки, збірний образ Запорожжя мають у Куліша неоднозначне трактування. З одного боку, «на Запорожжі воля ніколи не вмирала», там рівність шанувалася, а тому «Запорожжя іспокон віку було українським», а з другого — «Запорожжя було перше гніздом лицарства козацького, а тепер виводить тілько хижих вовків да лисиць», запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки», які, «аби не робити діла на господарстві», ішли на Запорожжя, щоб «п’янствовати да баглаї бити, а не лицарювати!..»
А тому, як видно з усього змісту роману, П. Куліш вважає, що стихія запорозької вольниці не може послужити підґрунтям української державності.
М. Костомаров писав, що «Чорна рада» однаковою мірою відзначає «и могущество, и слабость духовной жизни народа». І таке зауваження справедливе. Воно спонукає до роздумів над тим, чому народ з одвічним прагенням до свободи, до соціальної і національної незалежності лише дуже короткий час все те мав. А можливо, винні в тому не тільки «злії воріженьки», а й такі риси народного єства, яких бажано було б позбутися?
Шукаючи відповіді на питання, яка суспільна сила може стати оберегом політичної свободи й громадянського миру в Україні, П.Куліш повертає свій погляд до козацької старшини. Але попри всі свої симпатії й ідеали він правдиво змальовує, як ненаситна жадоба збагачення, боротьба за гетьманську булаву розхитують шляхетсько-старшинську верхівку, як ця верства народжує нове панство, представником якого у романі постає Гвинтовка. Тому «Чорна рада» закінчується авторськими настановами жити християнськими чеснотами, очищати свою душу від скверни і земних гріхів, шукати гармонію в собі, бо все інше — марнославне, суєтне.
Суб’єктивізм Кулішевих тлумачень не перешкодив основному — правдивому показу змісту конкретної історичної епохи, що зображена простою і водночас колоритною мовою. І за це, як писав Максимович, «да будет ему навсегда подобающая честь в истории малороссийской литературьі!»
Коментарі