Соціально-психологічний роман «Перехресні стежки» І. Франка побачив світ у 1900 році. Твір вважався новаторським явищем у розвитку української літератури. Орієнтуючись на європейські моделі реалізму, зокрема, французького, Каменяр значно ускладнив, психологічно збагатив образи твору. В образі головного героя роману Євгенія Рафаловича автор намагався показати інтелігента-борця за народні інтереси. Адвокат добре знав громадські справи, організував народне віче, відстоював національні традиції. Це все зумовило низку конфліктних ситуацій у стосунках Євгенія з оточуючими. Герой цілеспрямований у досягненні мети «незлічимим оптимізмом», стійкістю у незвичайних обставинах. Як правило, світ рідко сприймає суспільно активні особистості. А Євгеній завжди залишався морально нездоланним. Йому забороняли проводити віче, кинули до в’язниці, підозрювали у вбивстві. Це могло зламати слабку духом людину, але Рафалович довів власну спроможність впливу на світ, кинувши виклик оточенню.
Протистояння Євгенія та властей міста загострювалося на основі активізації громадянської активності адвоката, який став на захист інтересів селян. Підкорює почуття власної гідності головного героя, який заявив старості після ув’язнення: «…Попрошу пана старосту - перед таким самим вічем прилюдно вернути мені честь і заявити урядово…»
Образом трагедійного звучання є Регіна. Життєвою драмою героїні було те, що вона всупереч власному бажанню (хоч і на деякий час) погодилась із жорстокими нормами соціального світу. Розкриттю справжнього єства Регіни сприяють зображення сцен ЇЇ сімейного життя.
Її чоловік Стальський скаржився на своє нещасливе подружнє життя, «знищене, затроєне». Для нього Регіна - «ворог, найтяжчий, смертельний ворог». Якою ж стала героїня після десяти років заміжжя? Автор описує здивування, біль та приховане егоїстичне почуття задоволення Євгенія у момент зустрічі після довгої розлуки з ідеалом своїх мрій: «То була якась виблідла, невдатна копія його ідеалу. У неї не було того чарівного блиску, що колись так раптово, безвідпорно заполонив його душу».
І. Франко підкреслював думку про те, що Регіна - жертва багаторічної боротьби між високою піднесеністю та негативним сприйняттям світом подібних натур. Отже, цілісний розвиток характеру героїні гальмувався несприятливим оточенням.
Божевільна Регіна вбила свого чоловіка жорстоко. «Хробачок» відліковував кожен рік її страждань, коли доводилося терпіти знущання нелюба. Не знайшла й часточки своїх ідеалів героїня. її смерть вражає читачів, примушує замислитись над проблемами трагедії людини, що не знайшла реалізації своїх мрій. Образ Регіни такий же психологічно вмотивований, як і Анни Кареніної чи Офелії.
Таким чином, І. Франку при зображенні головних героїв вдалося подолати обмеженість соціального устрою, наблизитися до умотивування поведінки персонажів при включенні їх у систему соціальних відносин, де один гине, а інший має сили підкорити умови співжиття.
Коментарі