Як умру, то поховайте Мене на могилі...
Т. Г. Шевченко
Поховали... Тільки ж чув я,—
Люди говорили,—
Ніби з мертвих він воскреснув,
Ніби встав з могили.
Ковалем зробився ніби,
Став мечі кувати
З кайданів, що встигли люди
Вже давно порвати.
Ой кував він, ой кував він,
Примовляв словами,
Як козацьке славне військо
Билось з ворогами.
А коли вкраїнську землю
Німці полонили,
Гнівно вдарив по ковадлу
З усієї сили.
І людей почав скликати
Темними ночами,
І на бій благословляти,
Наділять мечами.
Закликав він з ворогами
Битись до загину,
З-під фашистів визволяти
Рідну Україну.
Україно, Україно,
Дорогі могили!..
Мені віриться, що люди
Правду говорили.
(Євген Бандуренко)
За нас правда
Канів, рідний!
Тут до болю
Все близьке мені, як дома,—
І у лісі, і у полі
Кожна стежечка знайома.
На твоїй Чернечій кручі В сорок першім, на світанні, Як дими війни до тучі Підіймалися багряні, Я, поранений, прощався Із Тарасом в пеклі бою... Скільки горя і нещастя Подолали ми з тобою!
В сорок першому У гаї,
Поміж кленами й дубами, Кров посіялась і сяє,— Може, кров ото квітками? Я благав тоді Славуту: Дай снаги, врятуй солдата, Щоб спромігся орди люті Переможно подолати.
І Дніпро почув благання — Не втопив між берегами, Прогримів липі на прощання Кобзаревими словами: «Борітеся — поборете!..
За вас правда, за вас слава І воля святая».
З тої днини я повсюди
Де б не був,
А перед боєм
Чув слова його,
І люди
Скрізь браталися зі мною.
Повнилось мужанням серце,
Уперед вело солдата,—
Клич звитяги в кожнім герці,
Як наказ, сприймав завзято:
«Борітеся — поборете!.. За вас правда, за вас слава І воля святая».
Я вернувсь у Канів знову,
А в Тараса — також шрами!
В ту годину світанкову
У бою він був із нами.
То, можливо, і за Одер
Йшов, як ми, й вернувсь з походу..
Плине час.
В труді народи!
Сонце п'є дніпрову воду.
(Данило Бакуменко)
Сучасникові
Прикладаю насторожене вухо
До екзотики, де й дійсність мов казка...
А скидайте-но, Тарасе, кожуха,
А зголіть-но свої вуса, будь ласка.
Слави Вашої я тим не потьмарю —
Попрошу: без романтичних регалій
Почитайте нам Расіна, Кобзарю,
У французькому оригіналі.
Ви ж це вміли і любили, хоч, може,
І робили з українським акцентом.
Ви були не гречкосієм, а — боже!
Страшно вимовить! — інтелігентом!
Тих біографів послухай — і наче
Ви, Тарасе, тільки те і робили,
Що співали «Ой чумаче, чумаче»
Й дрібні сльози підливали в чорнило!
А ретельно штудійовані тропи?
А проблеми в суперечках завзятих —
Економіка старої Європи
Чи «проспериті» в Сполучених Штатах?!
У сльозах та у садочках вишневих
Утопала Україна далека...
0 аматори ефектів дешевих,
Вам здається, що його картотека,
Де епітетів народних багатство
За алфавітом було,— святотатство?!
Що журбою оповитії кручі,
Журавлині понад хатою клекоти,
Що любові його рани болючі —
Крик стихії, а не плід інтелекту?!
Що для геніїв накреслено трасу
До музеїв, а не в день сьогочасний?!
Як це добре: й у кожусі, Тарасе,
Ви наш геній — абсолютно сучасний!
(Ігор Муратов)
Коментарі