Кондалинцева Е. А. Тема природи у творчості Семюеля Тейлора Кольриджа. Розділ 2. §1. Природа в ранній ліриці Кольриджа
А. "еОЛОВА АРФА"
Уже в ранній ліриці Кольриджа ("Сонет: осінньому місяцю" (1788), "Пантисократия" (1795), "Солов'єві" (1795), "еолова арфа" (1795), "Соловей" (1798)) виникають деякі теми й образи, характерні для його зрілої поезії. Ми зупинимося на докладному розгляді "Еолової арфи". Еоловою арфою в той час називали музичний інструмент, що злегка нагадував лютню, струни якого під дією вітру видавали мелодійні звуки. Для поета ж інструмент стає метафорою, що позначає людський дух, спонукуваний поривом натхнення. Струни еолової арфи звучать гармонійно, поки ще нічим не передвіщаючи її "жалібний бренькіт" у більше пізній оді "Зневіра" [30, c. 364].
Вірш "еолова арфа" привертала увагу багатьох критиків. Цей інтерес до неї обумовлений тим, що даний добуток Кольриджа має довгу й складну історію створення; воно листувалося й перероблялося поетом протягом 25 літ
Перший варіант добутку з'явився 20 серпня 1795 року й складався всього з 17 рядків. Очевидно, воно було написано, коли Кольридж знімав будиночок у Кливдоне (у перші місяці після весілля). Ця перша версія називалася "Вилив" (Effusion), і описувала сплеск людських емоцій і почуттів і була деяким більше, ніж пасторальний опис котеджу і його околиць, у якому поет пропонує розташувати на вікні еолову арфу:
In the half-closed window we will place the Harp, Which by the desultory Breeze caress'd, Like some coy maid half willing to be woo'd, Utters such sweet upbraidings as, perforce, Tempt to repeat the wrong! [75, c. 22]
Добуток уперше був опублікований в 1796 році й вийшов за назвою "Вилив XXXV". Тепер воно складалося з 56 рядків, у які входили первісні шістнадцять із половиною з деякими змінами. Тепер це була не просто ідилія на лоні природи. Взявши первісний варіант за відправний пункт, Кольридж розвиває далі образ звучання арфи. Другим центром стають спогади про минуле, коли поет був сприйнятливий до навколишнього світу як арфа. Ці спогади наштовхують його на міркування про те, що, можливо, всі живі істоти є "organic Harps", що приводяться в рух "one intellectual breeze". [75, c. 22]
Вірш був виданий знову в 1797 році. І знову Кольридж вніс у нього кілька значних змін. Він забрав 7 рядків (5, 8, 13, 21-25) і додав один чотиривірш на місце прибраних 21-25 рядків. Так після "soft floating witchery of sound" вірш триває:
Methinks, it should have been impossible Not to love all things in a world like this, Where e'en the Breezes of the simple Air Possess the power and spirit of Melody! [75, 24]
Через 14 років, коли Кольридж готовив вірш до видання в Sibylline Leaves (1817 р.) - у першому збірнику його віршів - поет знову переробив своє "Вилив" і цього разу змінив назву добутку. Саме в 1817 році вперше з'являється "еолова арфа". У цю версію поет включив всі рядки вилучені з вірша в 1803 році й розширив додане в цьому ж році чотиривірш
O! the one Life, within us and abroad, Which meets all Motion and becomes its soul, A light in Sound, a sound-like power in Light, Rhythm in all Thought, and joyance every where - Methinks, it should have been impossible Not to love all things in a world so fill'd Where the breeze warbles and the mute still Air Is Music slumbering on its instrument. [75, c. 24]
Ці рядки вперше з'явилися у виданні 1817 року, але не в самому тексті, а в додатку, і тільки в збірнику віршів Кольриджа, виданому в 1828 році, вони були включені в текст вірша - це був остаточний варіант добутку. У виданнях 1829 і 1834 року у вірш не вносилося ніяких змін
Складна еволюція "Еолової Арфи" з 1795 по 1828 роки являє собою величезний матеріал для критиків. М. Х. Абрамс робить наступний висновок зі змін у змісті добутку: "У первісному короткому варіанті "Еолової Арфи" 1795 року перед нами чудовий зразок любовної лірики, де любов співзвучна відносинам вітру й струнам арфи. У версії 1796 року воно переросло в добуток про шлюб і про природу, "all of animated nature". В остаточній версії це все ще вірш про любов, космічну любов, у якій любов між поетом і Сарой стає містком і поясненням відносин у всесвіті - єднання людини із всесвіту, що відбувається, за словами Кольриджа, через любов. Це вірш і про шлюб, але в якому "all other marriages are celebrated inclusively" [75, c. 25].
Ще одна проблема цього вірша - символічне використання Кольриджем образа еолової арфи. В 1795-1796 гг. Кольридж перебував під впливом філософії Локка й Хартли, еолова арфа була зручним образом для зображення людського розуму пасивно сприймаючого й тільки зовнішніх сил, що приводиться в рух. Після 1800 року Кольридж змінив свої філософські пристрасті й писав про те, що розум активний у сприйнятті навколишнього світу. Образ еолової арфи стає менш адекватні як метафора й у цьому змісті він був остаточно відкинутий критиками. Американський критик Нидекер писав: "Людський розум не схожий ні на еолову арфу, ні на орган, ні навіть на скрипку" [75, c. 25].
У роботах Кольриджа після 1800 року, за словами Джона Биира, образ арфи "втрачає своє центральне місце й символічний зміст" [53, c. 25].
Складна еволюція вірша й зміни у філософських поглядах Кольриджа з 1795 по 1828 р. заважають критикам дати однозначне тлумачення добутку
У вірші "еолова Арфа" описується подорож з будиночка в Кливдоне в космос і назад. Але цей простий сюжет, за словами Абрамса, оманна - форма рондо приховує під собою більше складну структуру подвійної спіралі [75, c. 26]. Перша спіраль (1 - 33 рядка) веде нас із будиночка до розуміння "one Life within us and abroad". Друга - від спогадів кразмишлениям.
У перших 12 рядках поет зображує просту картину природи:
Most soothing sweet it is To sit beside our Cot, our Cot o'ergrown With white-flowe'd Jasmine.... [3, c. 21]
Це не просто зображення пастушачої ідилії, де зображені умиротворені закохані поруч зі своїм будиночком, оточені розкішною зеленню, що нагадують Адама й Еву з "Загубленого раю" Мільтона (у згадуванні жасмину й мирта, і в спробі зробити їхніми символами Безвинності й Любові).
My pensive Sara! Thy soft cheek reclined Thus on mine arm, most soothing sweet it is To sit beside our Cot, our Cot o'ergrown With white-flower'd Jasmine, and the broad-leav'd Myrtle, (Meet emblems they of Innocence and Love!) [3, c. 21]
У рядках 6-12, де дія виходить за межі котеджу, просто невловимо сполучається дія й бездіяльність: вечірня зірка й рух хмар. Чергування руху і його відсутності утворить настрій спокійного очікування, що досягає свого апогею в 11-12 рядках - при описі океану все це супроводжується наполегливою алітерацією звуку [s]:
The stilly murmur of the distant Sea Tells us of silence [3, c. 22]
Завдяки даному стилістичному прийому ми майже чуємо "шепіт" моря, відчуваємо його присутність
Пасивно сприймаючи навколишній світ, поет вичікує в атмосфері, напруженої передчуттям майбутніх подій
В 12-ой рядку дія переносить поета туди, де вітер грає на арфі, що коштує на вікні. Потім тиша перериває її звучання. Звуки лютні символізують людську любов. Потім іде кілька порівнянь: перше - любовне:
And that simplest Lute... Like some coy maid half yielding to her lover, It pours such sweet upbraiding, as must needs Tempt to repeat the wrong! [3, c. 21]
Друге - розвиває тему раю перших рядків вірша - поет зненацька попадає в гармонічний мир буття
As twilight Elfins make, when they at eve Voyage on gentle gales from Fairy-Land, Where Melodies round honey dropping flowers, Footless and wild, like birds of Paradise... [3, c. 21]
В уривку - рядка 12-33 - два плани. У першому ми бачимо зрушення сприйняття в метафізичну сферу й появу відчуття єдності з навколишнім світом. У другому відбувається перехід від порівняння до метафори, перехід від фантастичного, нереального, приблизного сприйняття до повного сприйняття життя (one Life) навколо поета. Удивительнее всього те, як ці два плани переплітаються між собою, і як образи стають те більше розпливчастими, те більше відчутними. У першому порівнянні була земна й відчутна дівчина "half yielding to her lover" [3, c. 22]. Потім звуки лютні несуть нас із реальності в країну квітів, що роняють мед, і численних райських птахів, а наприкінці, у висновку ми бачимо, як змінилося сприйняття поета: "A light in sound, a sound-like power in light" [3, c. 23]. Це вже не арфа, а сам вітер співає й навіть "mute still air" перетворюється в музику. Від почуття людської любові (рядка 1-11) поет переходить у рядках 12-33 до участі в загальній всесвітній радості. Радість Кольриджа - це не просто наша реакція на природу - це радість від можливості стикнутися із чимсь за межами нашого миру
O! the one Life within us and abroad, Which meets all motion and becomes its soul, A light in sound, a sound-like power in light, Rhythm in all thought, and joyance every where... [3, c. 22]
На початку другий значеннєвий "спирали" в 34-ой рядку поет переноситься назад до Саре, у реальне життя. І зараз у центрі оповідання - спогаду поета. Він згадує час, коли був сприйнятливий до краси зовнішнього миру:
As on the midway slope Of yonder hill I stretch my limbs at noon [3, c. 22]
У цій частині вірша образ арфи займає центральне місце. Поет міркує про спокій, і в його свідомості проносяться примарні фантазії різноманітні, немов вітерці, що грають на покірній арфі:
And what if all of animated nature Be but organic Harps diversely framed, That tremble into thought, as o'er them sweeps Plastic and vast, one intellectual breeze, At once the Soul of each, and God of all? [3, c. 22]
Тут ми бачимо, що Кольридж ототожнює Бога, людину й природу - у цьому можна доглянути пантеїзм поета
Безсумнівно, що "еолова Арфа" є справжнім успіхом Кольриджа. На початку вірша - опис людини на лоні природи - у цьому можна побачити вплив Вордсворта.
"еолова арфа" - це оспівування краси природи, на тлі якої й під впливом якої з поетом відбуваються зміни. Природа створює настрій умиротворення й спокою, створюється відчуття єдності людини й природи, ми бачимо взаємозв'язок природи із внутрішнім миром людини. На передньому плані коштує щиросердечний стан, передане через образ пейзажу, що гармоніює з ним,
Переживання зв'язку людини із природою, властивим всім романтикам, проявляється в різних письменників досить по-різному. У Кольриджа в даному добутку тема природи тісно переплітається з темою любові, краси, радості - у даному баченні Кольриджем природи можна доглянути вплив німецького романтизму - Шеллинга й Новалиса. Ідея єдності любові, природи, краси, творчості є центральною в добутку Новалиса "Голубой квітка".
Уже в цьому вірші ми бачимо, що природа в Кольриджа з'являється не як опис краси рідної землі, а як Космос. Поема виходить за межі земного життя й переноситься до хмар і зірок
Б. "СОЛОВЕЙ"
До ранньої лірики також можна віднести вірш Кольриджа "Соловей". Воно було створено в 1798 році й було одним із чотирьох віршів, що ввійшли в збірник "Ліричні Балади". Вірш з'явився з підзаголовком "a Conversational Poems" В 1800 році, у другому виданні "Ліричних Балад" воно було видано знову. У друге видання Кольридж вніс деякі зміни: він забрав підзаголовок і 64 - 69 рядка. У двох наступних виданнях (1802 і 1805 р.) вірш публікувався з тими ж змінами. У виданні 1817 року в Sibylline Leaves рядка 64-69 були відновлені, і в 1828, 1829 і в 1834 р. перевидавалися у своєму первісному варіанті. Із всіх віршів Кольриджа "Солов'єві" критики приділяли найменше уваги, а ті, які приділяли, були досить стримані у своїх оцінках. Але, Джорж Ватсон писав: "Часом мені здається, що це один із самих значних добутків Кольриджа" [75, c. 53].
Сам Кольридж, бачачи деякі недоліки свого добутку, писав своєму другові Вордсворту 10 травня 1798 року:
In stale blank verse a subject stale I send per post my Nightingale; And like an honest bard, dear Wordsworth, You'll tell me what you think, my Bird's worth. My own opinion's briefly this ---і His bill he opens not amiss; And when he has sung a stave or so, His breast, & some small space below, So throbs & swells, that you might swear No vulgar music's working there. So far, so good; but then, 'od rot him! There's something falls off at his bottom. Yet, sure, no wonder it should breed, That my Bird's Tail's a tail indeed And makes it's own inglorious harmony Жolio crepitи, non carmine [75, c. 51].
Вордсворт же сприймав цей вірш дуже серйозно. У своєму листі Джонові Вилсону в червні 1802 року він писав:
But a great Poet ought to do more than [faithfully reflect the feelings of human nature;] he ought to a certain degree to rectify men's feelings, to give them new compositions of feeling, to render their feelings more sane pure and permanent, in short, more consonant to nature, that is, to eternal nature, and the great moving spirit of things. He ought to travel before men occasionally as well as at their sides. I may illustrate this by a reference to natural objects. What false notions have prevailed from generation to generation as to the true character of the nightingale. As far as my Friend's Poem in the Lyrical Ballads, is read it will contribute greatly to rectify these [75, c. 21].
Не можна із упевненістю сказати, що Кольридж прагнув "to rectify men's feelings" у своєму вірші, але із упевненістю можна сказати, що вірш був одним з найвідоміших і читати^ся в 90-х роках 18 сторіччя [75, c. 59].
Майже всі ліричні вірші Кольриджа носять експериментальний характер. Всупереч класичній традиції поет пише білим віршем. "Соловей" - вірш-бесіда
Вірш складається з 3 частин. Перша частина (рядка 1-49) описує нічим не примітні події - Кольридж і Вордсворти коштують уночі на мосту ("old mossy bridge") і слухають пісню солов'я. У цій частині можна помітити контраст обозначившийся між природою в літературних творах і природою в реальному житті. Поет засуджує літературну традицію, у якій пісня солов'я завжди означала меланхолію й дорікає молодих людей з поетичними похилостями ("youths and maidens most poetical,/ Who lose the deepening twilights of the spring/ In ball-rooms and hot theatres") за їхню сентиментальність і неприродність: "their sighs/ O'er Philomela's pity-pleading strains" [4, c. 119]. Цієї неприродності Кольридж протиставляє "зовсім інші знання" ("different lore"), які він разом з Дороти й Вільямом Вордсвортом придбав, живучи на лоні природи, де пісня солов'я зовсім не схожа на смутну пісню, а повна любові й радості: "'Tis the merry Nightingale/ That crowds, and hurries and precipitates/ With fast thick warble his deliciouse notes" [4, c. 118]. Кольридж із обуренням відкидає образ меланхолійного птаха, що затвердився в поезії завдяки "Солов'єві" Мільтона
'Most musical, most melancholy' bird! A melencholy bird? Oh! idle thought! In Nature there is nothing melancholy Nature's sweet voices, always full of love And joyance!.. [4, c. 118]
У природі немає місця суму - її сладостние голоси завжди повні любові й радості. Це твердження, що йде коріннями у філософію Кольриджа, підтверджується його емоційним досвідом
Також уже на самому початку вірша позначається протиріччя між тими, хто слухає спів солов'я всім серцем і тими, хто асоціюють свою самозакоханість із пісень і тим самим псують її. Категорія останніх представлена у вірші " night-wandering man", що переносить, асоціює й бачить своє нещастя в пісні солов'я, "filled all things with himself,/ And made all gentle sounds tell back the tale/ Of his own sorrow" [4, c. 118]. Протилежністю йому є Кольридж і Вордсворти, для яких голос природи повний любові й радості, "Nature's sweet voices, always full of love And joyance" [4, c. 118], і які прислухаються до внутрішнього голосу природи:
Come, we will rest on this old mossy bridge! You see the glimmer of the steam beneath, But hear no murmuring: it flows silently, O'er its soft bed of verdure. All is still, A balmy night! and though the stars be dim, Yet let us think upon the vernal showers That gladden the green earth, and we shall find A pleasure in the dimness of the stars. And hark! the Nightingale begins its song... [4, c. 119]
Уявлювана бесіда відбувається пізно ввечері, незабаром після заходу сонця, на старому, що поросли мохами містку. Тиша й темрява підкреслені зіставленням з тим, що могло б порушити їх - з довгою тонкою смугою похмурого світла, із дзюркотом струмка
... no long thin slip Of sullen light, no obscure trembling hues... [4, c. 118]
Виникає несподівана асоціація з весняними дощами, яким має бути обрадувати зелену землю. І тут як і в "Еоловій арфі" виникає тема радості в злитті з темою природи
У запашний спокій уриваються звуки солов'їного співу, відтворені з дивною музичною винахідливістю; звуконаслідування, прискорення й уповільнення темпу передають ритм багатоголосої пісні, повнозвучний потік мелодії, її переливи й перекати. Краса солов'їного співу підпорядкована урочисто-щасливому настрою поета і його незримих співрозмовників
And hark! the Nightingale begins its song... ... In wood and thicket, over the wide grove, They answer and provoke each other's song, With skirmish and capricious passagings, And murmurs musical and swift jugjug, And one low piping sound more sweet than all... [4, c. 118]
Щаслива впевненість у дружбі, у неподільності взаєморозуміння, одержимість власним поетичним покликанням і мрією, що "його пісня зробить природу ще пленительней і буде зачаровувати так само як природа" [33, c. 42], визначають його блаженне сприйняття солов'їних рулад і трелей
У другій частині вірша (рядка 49-86) дія зненацька переноситься в дикий гай неподалік від величезного замка ("hard by a castle huge") - гай, де багато солов'їв, які "answer and provoke each other's song" [4, c. 119], а також ми бачимо тут "a Lady vowed and deicate/ To something more than Nature in the grove" [4, c. 120], що знає всі пісні солов'їв і всіх, хто сковзає вночі по стежках гаю й слухає їхньої пісні. Неможливо не побачити мотиви "Кристабели" у готичній обстановці й дівчині вночи.
Hath a toothless mastiff bitch... [10, c. 76]
Ever and aye, by shine and shower, Sixteen short howls, not over loud; Some say, she sees my lady's shroud. [10, c. 76]
There she sees a damsel bright, Drest in a silken robe of white, That shadowy in the moonlight shone... [10, c. 78]
У цій частині вірша тема свідомого й чуйного звертання до природи розвивається далі. Не прямо (через поета і його друзів), а побічно й віддалено, в образі "gentle Maid", що сковзає по гаї в замка, але це образ не зовсім звичайної дівчини, а вона "like a Lady vowed and dedicate/ To something more than Nature in the grove" [4, c. 120]. Її подання як жриці надає особливого значення цій сцені; робить яскравіше й драматичнее зібрані тут образи тиші й темряви:
She knows all their notes, That gentle Maid! and oft, a moment's space, What time the moon was lost behind a cloud, Hath heard a pause of silence; till the moon Emerging, hath awakened earth and sky With one sensation, and those wakeful birds Have all burst forth in choral minstrelsy, As if some sudden gale had swept at once A hundred airy harps! [4, c. 120]
В останній частині (рядка 87-110) поет на мгновенье вертається до початкової сцени, щоб побажати спокійної ночі Вільямові й Дороти Вордсворт ("We have been loitering long and pleasantly,/ And now for our dear homes" [4, c. 121] і закінчується вірш зароком, що, коли дитина виросте, із природою, він буде асоціювати тільки радість, "shall grow up/ Familiar with these songs, that with the night/ He may associate joy" [4, c. 121], а також воно закінчується останнім прощанням із солов'єм і Вордсвортами.
Усього на секунду, десь між паузою тиші "pause of silence" і раптовою лавиною світла з появою місяця, ми відчули непояснену радість від співу солов'їв. І у висновку ця картина повторюється й переміняється сімейною історією про Хартли. У ранньому віці дитина інтуїтивно відповідає на спів солов'я:
How he would place his hand beside his ear, His little hand, the small forefinger up, And bid us listen! [ 4, c. 121]
-і на заспокійливу дію місяця:
And he beheld the moon, and, hushed at once, Suspends his sobs, and laughs most silently. [ 4, c. 121]
Відвернена думка, інтимні емоції, захват натхнення, невичерпна щедрість солов'я зливаються в сяйві місячного світла: у блиску місяця марить на моховитому березі струмка поет, на місячних кущах гойдаються солов'ї, жовтий промінь утішає наляканої дитини
Не можна не погодитися зі словами самого Кольриджа в листах до Вордсворту, що, "До кінця щось іде не так"("There's something falls off at the bottom") [75, c. 57]. І дійсно здається дивним, що складне переплетення образів переміняється описом події з життя сім'ї
Деякі критики дотримуються тої думки: що вірш не робить враження єдиного цілого: а складається з декількох окремих частин. Так Джорж Ватсон уважає, що вірш далеко не є єдиним і "відхиляється від своєї основної ідеї у двох останніх строфах для опису дівчини, 'a most gentle maid', що подобається спів солов'я, і на сентиментальний відступ про сина, і його реакцію на спів. А "заключне звертання до Вільяма й Дороти занадто недбало, щоб повернути віршу його цілісність із основним змістом вірша"[75, c. 58].
"Соловей" без сумніву дуже складний вірш. На мій погляд, тут проблема складається в розходженнях цілей Кольриджа й Вордсворта. Як ми знаємо Кольридж прагнув відтворити "особи й характери надприродні або, принаймні, романтичні" [30, c. 328], а Вордсворт хотів "вірно додержуватися правди життя" [30, c. 328]. В "Солов'ї" же змішані ці дві тенденції. Перша й друга частини написані цілком у манері Кольриджа, у заключній же, де він розповідає про свого сина чутний голос Вордсворта, з його "правдою життя".
Але, незважаючи на цей вірш все-таки становить собою єдине ціле. На доказ цього необхідно уточнити, що значить образ дитини в мистецтві романтизму. Саме в романтичній свідомості виникає культ дитини й культ дитинства. "XVIII століття, - пише Берковский - розумів дитини як дорослого маленького формату, навіть одягав дітей у ті ж камзольчики, прихлопував їх зверху паричками з кіскою й під мишку підсував їм шпажонку. З романтиків починаються дитячі діти, їх цінують самих по собі, а не як кандидатів у майбутні дорослі". Якщо говорити мовою Фрідріха Шлегеля, то в дітях нам дана як би "етимологизация" самого життя, у них її "первослово". У тім же змісті висловлювався Новалис: "Кожний щабель розвитку починається з дитинства. Тому земна людина, що володіє найвищим розвитком, так близька до дитини" [23, c. 43]. Романтики бачать у дітях максимум можливостей, які розсіюються й губляться пізніше. Увага романтиків спрямована до того в дітях і в дитячій свідомості, що буде загублено дорослими. Тому те й зміг місяць заспокоїти сина Кольриджа, що це миле створення ще не втратило первісного зв'язку природи й людини
Ще одним доказом того, що вірш являє собою єдине ціле може служити особливе переплетення образів природи. Так, наприклад, образи звуку й тиші проходять лейтмотивом через весь вірш і тонко переплітаються з образами світла зірок і місяця так, що з кожним новим рядком підсилюються й стають глибше.
No cloud, no relique of the sunken day Distinguishes the West, no long thin slip Of sullen light... [4, c. 118]
A balmy night! and though the stars be deem... [4, c. 118] ... and we shall find A pleasure in the dimness of the stars. [4, c. 118]
By sun or moon-light, to the influxes Of shapes and sounds and shifting elements [4, c. 118]
That gentle Maid! and oft, a moment's space, What time the moon was lost behind a cloud, Harth heard a pause of silence... [4, c. 120]
У даному переплетенні образів можна побачити реалізацію принципу "єдності" Кольриджа. Поет ще раз хоче показати, як прекрасний навколишній нас мир - тема природи тонко переплітається з темою краси
Одні із труднощів тлумачення вірша полягає в ряді алюзій. У вірші багато мильтоновских мотивів. Крім прямої цитати 62-ой рядка із твору Мільтона "Il Penseroso" в 13-ой рядку "Солов'я", є й інші відгомони Мільтона
Sweet bird that shunn'st the noise of folly, Most musical, most melancholy! [86, c. 2]
Так 24-ая рядок "building up the rhyme" - пряма алюзія на 11 рядок "Lycidas".
Who would not sing for Lycidas? he knew Himself to sing, and build the lofty rhyme. [ 85, c. 1]
Думка Кольриджа про поета, висловлене у вірші "of his fame forgetful! so his fame/ Should share in Nature immortality" [4, c. 118] схоже, є алюзією на цей же твір Мільтона "Lycidas":
Fame is no plant that grows on mortal soil, Nor in the glistering foil Set off to th'world, nor in broad rumour lies, But lives and spreads aloft by those pure eyes And perfect witness of all-judging Jove; As he pronounces lastly on each deed,
Of so much fame in Heav'n expect thy meed.[85, c. 2]
Алун Джойнс знаходить дивні відгомони "Комуса" (рядка 102-104) в " tipsy joy that reels with tossin head" [4, c. 120] і вважає, що в стихотврении Кольриджа виникають образи не тільки "Il Penseroso", але й щасливі солов'ї Мільтона з "Сонета I" і "Загубленого раю" (4 частина, 602-604), а так само з "Елегії V", (рядка 25-26). В "Загубленому раї":
Now came still Evening on, and Twilight gray Had in her sober livery all things clad; Silence accompanied; for beast and bird, They to their grassy couch, these to their nests Were slunk, all but the wakeful nightingale; She all night long her amorous descant sung; Silence was pleased: How glowed the firmament... [87, c. 34]
Як це можливо спростовувати Мільтона добутком, написаним у його стилі? Джорж Ватсон уважає, що тут справа в попеременном притяганні й відштовхуванні, у чергуванні мильтоновского й анти - мильтоновского й навпаки [75, c. 59]. Більше того, за словами Джоржа Ватсона, стиль "Солов'я" повторює у всім мильтоновский [75, c. 59].
Ці алюзії взяті разом являють собою серйозну проблему для критиків
Учені виявляють ще одну проблему: з однієї сторони "Соловей" явно говорить нам про цінність "утворення природою", а сам не може обійтися без книжності - цитат з інших добутків і алюзій, тим самим входячи в суперечність зі своєю позицією. Можливо, що тут справа у внутрішніх протиріччях Кольриджа, в основі яких був вплив особистості Вордсворта. Вірша Вордсворта говорять про те, що він був послідовником доктрин Руссо й Хартли про природне утворення природою. Кольридж же дуже цінував книги, і для нього були важливі як природа так і книги й це неминуче відбивалося в його віршах. Не дивно, що в "Солов'ї" Кольридж проголошує погляди свого друга Вордсворта й разом з тим виражає їх у своїй власній манері спостережень і алюзій
Таким чином, ми бачимо, що вірш "Соловей" пронизано образами природи. Кольридж сприймає природу через суб'єктивний емоційний мир своєї особистості. Він співвідносить свій настрій з миром природи
Також тут не можна не згадати про іншому солов'ї Кольриджа, написаному за три роки до розглянутого вище, в 1795 році
У вірші 1795 року "Солов'єві" Кольридж уперше зупиняється на образі солов'я [9, c. 20]. Уже тут поет протиставляє себе тим незліченним віршотворцям, які звертаються до образа "музичного й сумного птаха". Кольридж малює образ сприйнятий їм безпосередньо із природи, і вже на даному етапі його творчості образ солов'я потрібний йому насамперед для вираження своїх почуттів улюбленій жінці:
I hymn thy name: and with a proud delight Oft will I tell thee, Ministrel of the Moon! Most musical, most melancholy' Bird! That all thy soft diversities of tone, Tho' sweeter far than the delicious airs That vibrate from a white-arm'd Lady's harp, What time the languishment of lonely love Melts in here eye, and heaves her breast of snow... [9, c. 20]
Тут також ми бачимо злиття теми любові й теми природи
Для Кольриджа природа ніколи не є мертвою матеріальною масою. Вона завжди - вираження духовного життя. У природі він бачить дзеркало. Тому природа наділяється змістом, нерідко більше красномовним, чим зміст слів
У віршах Кольриджа даного періоду природа завжди приносить поетові радість, завжди асоціюється з любов'ю й красою. Ліричний герой віршів і сам автор - це одна особа, що почуває й сприймає неї красу
Таким чином, можна зробити висновок, що в ранньому періоді творчості Кольриджа тема природи виступала в нерозривній єдності з темами радості, любові, дружби, творчості й краси. Природа для поета у віршах даного періоду - це щастя, вона завжди безтурботна, спокійна й прекрасна. Природа перебуває в гармонії з миром людини. Гармонічний стан природи тотожно гармонії душі лиреического героя.