Переказ сюжету Зачарований мандрівник Лєсков Н. З
По дорозі до Валааму на Ладожском озері зустрічаються трохи подорожан. Один з них, одягнений у послушничий підрясник і по виду «типовий богатир», розповідає, що, маючи «Божий дарунок» до приручиванию коней, він, по батьківській обіцянці, все життя гинув і ніяк не міг загинути. На прохання подорожан колишній конесер («Я конесер-з, я в конях знавець і при ремонтерах складався для їх руководствования», - говорить про себе сам герой) Іван Северьянич, пан Флягин, розповідає своє життя. Відбуваючись родом із двірських людей графа ДО.
з Орловської губернії, Іван Северьянич із дитинства пристращається до коней і один раз «сміху заради» забиває до смерті ченця на возі. Чернець є йому вночі й корить за позбавлення життя без покаяння. Він же розповідає Іванові Северьяничу, що той - «обіцяний» Богові син, і дає «знамення», що буде він багато разів гинути й жодного разу не загине, перше ніж прийде теперішня «погибель» і Іван Северьянич піде вчернеци.
Незабаром Іван Северьянич на прізвисько Голован рятує своїх хазяїв від неминучої загибелі в страшній прірві й упадає в милість. Але відрубує хвіст хазяйській кішці, що тягає в нього голубів, і на кару його жорстоко порють, а потім відсилають в «аглицкий сад для доріжки молотком камінчики бити». Останнє покарання Івана Северьянича «домучило», і він вирішується покінчити з життям. Приготовлену для смерті мотузку обрізає циган, з яким Іван Северьянич іде від графа, прихопивши із собою коней. Із циганом Іван Северьянич розстається, і, продавши чиновникові срібний хрест, він одержує відпускний вид і наймається «нянькою» до маленької дочки одного пана. За цією роботою Іван Северьянич сильно нудьгує, водить дівчинку й козу на берег ріки й спить над лиманом. Тут він зустрічає бариню, матір дівчинки, що благає Івана Северьянича віддати їй дитини, але він невблаганний і навіть б'ється з нинішнім чоловіком барині офіцером-уланом
Але коли бачить розгніваного хазяїна, що наближається, віддає дитини матері й біжить разом з ними. Офіцер відсилає безпаспортного Івана Северьянича ладь, і він іде в степ, куди татари приганяють кінські косяки. Хан Джанкар продає своїх коней, а татари призначають ціни й за коней борються: сідають друг напроти друга й один одного батогами стегут. Коли на продаж виставляють нового красеня коня, Іван Северьянич не стримується й, виступаючи за один з ремонтерів, засікає татарина до смерті. По «християнському звичаї», його відводять за вбивство в поліцію, але він тікає від жандармів у самі « Ринь-Піски».
Татари «подщетинивают» ноги Івана Северьянича, щоб не втік. Іван Северьянич пересувається лише поповзом, служить у татар лікарем, тужить і мріє про повернення на батьківщину. У нього кілька дружин «Наташ» і дітей «Колек», яких він жалує, але слухачам зізнається, що полюбити їх не смог, тому як вони «нехрещені». Іван Северьянич зовсім отчаивается потрапити додому, але в степ приходять російські місіонери «свою віру уставляти». Вони проповідують, але відмовляються платити за Івана Северьянича викуп, затверджуючи, що перед Богом «усі рівні й однаково». Через деякий час одного з них убивають, Іван Северьянич ховає його по православному звичаї
Слухачам він пояснює, що «азията у віру треба приводити зі страхом», тому як вони «смирного бога без погрози нізащо не вважать». Татари приганяють із Хіви двох чоловік, які приходять коней закуповувати, щоб «війну робити». У надії залякати татар вони демонструють могутність свого вогненного бога Талафи, але Іван Северьянич виявляє ящик з феєрверком, сам представляється Талафой, обертає татар у християнську віру й, знайшовши в ящиках «їдку землю», виліковує ноги
У степу Іван Северьянич зустрічає чувашина, але відмовляється з ним іти, тому як той одночасно почитає й мордовського Ке-Ремети, і російського Миколи Чудотворця. На шляху попадаються росіяни, вони хрестяться й п'ють горілку, але проганяють «безпаспортного» Івана Северьянича.
В Астрахані мандрівник попадає в острог, звідки його доставляють у рідне місто. Батько Ілля відлучає його на три роки від дієприкметника, але богомольним граф, що зробився, відпускає «на оброк», і Іван Северьянич улаштовується по кінській частині. Після того як він допомагає мужикам вибрати гарного коня, про нього йде слава як про чарівника, і кожний вимагає розповісти «секрет». У тому числі й один князь, що бере Івана Северьянича до себе на посаду конесера. Іван Северьянич купує для князя коней, але періодично в нього трапляються п'яні «виходи», перед якими він віддає князеві на схоронність всі гроші для покупок
Коли князь продає прекрасного коня Дидону, Іван Северьянич сильно засмучується, «робить вихід», але цього разу залишає гроші при собі. Він молиться в церкві й відправляється в трактир, де зустрічає « препус-тейши-порожнього» людини, що затверджує, що п'є, тому як «добровільно на себе слабість взяв», щоб іншим легше було, і кинути пити йому християнські почуття не дозволяють. Новий знайомий накладає на Івана Северьянича магнетизм для звільнення від «старанного пияцтва», а з тим надзвичайно його напуває. Уночі Іван Северьянич попадає в інший трактир, де витрачає всі гроші на прекрасну співуху циганку Грушеньку. Повинившись князеві, він довідається, що хазяїн і сам за Грушеньку полсотни тисяч віддав, викупив її з табору й оселив у своєму будинку. Але князь - людин мінливий, йому набридає «любовне слово», від «смарагдів яхонтових» у сон хилить, до того ж кінчаються все гроші
Відправившись у місто, Іван Северьянич підслухує розмову князя з колишньою коханкою Євгенією Семенівною й довідається, що його хазяїн збирається женитися, а нещасну й щиро полюбила його Грушеньку хоче видати заміж за Івана Северьянича. Повернувшись додому, він не застає циганку, що князь таємно відвозить у ліс на пчельню. Але Груша збігає від своїх охоронниць і, загрожуючи, що стане «стидною жінкою», просить Івана Северьянича її утопити. Іван Северьянич прохання виконує, а сам у пошуках швидкої смерті видає себе за селянського сина й, віддавши всі гроші монастирю як «внесок за Грушину душу», іде на війну. Він мріє загинути, але «ні земля, ні вода приймати не хоче», а вирізнившись у справі, розповідає полковникові про вбивство циганки
Але слова ці не підтверджуються спрямованим запитом, його роблять в офіцери й відправляють у відставку з орденом святого Георгія. Скориставшись рекомендаційним листом полковника, Іван Северьянич улаштовується «справщиком» в адресний стіл, але попадає на незначну букву «фіту», служба не ладиться, і він іде в артисти. Але репетиції проходять на жагучому тижні, Іванові Северьяничу дістається зображувати «важку роль» демона, так до того ж, заступися за бідну «дворяночку», він «тріпає за вихри» одного з артистів і йде з театру в монастир. За словами Івана Северьянича, монастирське життя його не обтяжує, воно й там залишається при конях, але приймати старший постриг не вважає для себе гідним і живе в слухняності. На питання одного з подорожан він розповідає, що спочатку йому був біс в «звабному жіночому образі», але після старанних молитов залишилися тільки маленькі біси, «діти». Один раз Іван Северьянич зарубує біса сокирою, але він виявляється коровою. А за інше рятування від бісів його на ціле літо саджають у порожній льох, де Іван Северьянич відкриває в собі дарунок пророцтва
На кораблі Іван Северьянич виявляється тому, що ченці відпускають його на богомоление в Соловки до Зосима й Саватія. Мандрівник зізнається, що очікує близької смерті, тому як дух вселяє ополчатися і йти на війну, а йому «за народ умерти хочеться». Закінчивши оповідання, Іван Северьянич упадає в тиху зосередженість, знову відчуваючи в собі натхнення таємничого віщального духу, що відкривається лише дитинам