Мюллер-Кочеткова Т. Стендаль. Зустрічі з минулим і сьогоденням. Стендаль і А. И. Тургенєв
Олександр Іванович Тургенєв, брат декабриста Миколи Тургенєва, часто зустрічався зі Стендалем у Парижу й у Римі. Французький письменник харчував щиру симпатію до свого російського друга й проводив багато годинників у бесідах з ним. Тургенєв високо цінував спілкування зі Стендалем - письменником і людиною, його оригінальні погляди й гострий розум. Він проявляв також велику довіру до Стендалю й радився з ним по досить серйозному особистому питанню. Про все це свідчать листи Стендаля до А. И. Тургенєва, численні записи в щоденниках Олександра Івановича, його листа до брата й до друзів, зокрема до П. А. В'яземського
Син директора Московського університету, А. И. Тургенєв одержав ґрунтовне утворення, спочатку в Москві, в університетському пансіоні, потім у Німеччині, у Геттингенском університеті. На початку 20-х років, маючи чина дійсного статського радника, він займав пост директора головного керування духовних справ іноземних сповідань. В 1824 році, після відставки його брата Миколи, жагучого поборника звільнення селян від кріпосної залежності, втратився своєї посади й сорокалітній Олександр Іванович
Під час повстання декабристів брати Тургенєви перебували за кордоном. Це врятувало Миколи Івановича (він був присуджений заочно до страти, заміненою "вічною каторгою"), але не врятувало третього із братів Тургенєвих, Сергія, що не зміг перенести важкі переживання, пов'язані зі справою декабристів, і вмер за кордоном від божевілля
Жорстока розправа пануючи над декабристами розкрила ока А. И. Тургенєву, відтепер уже що не харчував ілюзій відносно Миколи I і його уряду
Більше помірний по своїх поглядах, чим його друзі А. С. Пушкін і П. А. В'яземський, А. И. Тургенєв мав дивну здатність уловлювати все нов і цікаве, що з'являлося в культурному житті цього часу. Він зіграв неоціненну роль як посередник між росіянці й західноєвропейській культурі
Виявляючи глибоку цікавість до історії (А. И. Тургенєв розшукував і вивчав документи про Росію в закордонних архівах) він разом з тим постійно стежив за науковими досягненнями й подіями культурного й суспільно-політичного життя Європи. Він відрізнявся надзвичайною допитливістю й начитаністю, прекрасно володів іноземними мовами. Не випадково відомий французький письменник і політичний діяч Шатобриан охарактеризував його як людини, що володіє всебічною вченістю ("le comte Tourgueneff est un homme de toutes sortes de savoir")87.
А. И. Тургенєв подовгу бував за кордоном. Він спілкувався з багатьма знаменитими письменниками, ученими й суспільними діячами. Знаючи величезний інтерес утворених людей Росії, у першу чергу - пушкінського кола, до подій і нових видань у Західній Європі, Тургенєв систематично відзначав у своєму щоденнику й повідомляв друзів цікаві деталі. "[...] Подивися на журнал його - не промовлена й чверть секунди: хоч зараз до протоколу страшного суду", - з гумором писав П. А. В'яземський88.
Однак Тургенєв не тільки фіксував все цікаве у своєму щоденнику. Він також незмінно стежив за своєю великою кореспонденцією, жадаючи від друзів звіту про одержання його листів. По прочитанню ці листи або копії з них повинні були бути відправлені в його родовий маєток, до двоюрідної сестри, А. И. Нефедьевой. Як відзначив А. А. Сабурів, між щоденником і листом у Тургенєва не було "рішучої грані". "Лист був сторінкою із щоденника, відправленої до друга"89, причому сторінкою дуже живим, написаним чудовим складом
Під заголовком "Хроніка російського" листа А. И. Тургенєва друкувалися в журналі Пушкіна "Сучасник". Про склад ці кореспонденції говорилося в другому томі цього видання (1836): "[...] Ми зволіли зберегти в ньому живий, теплий, раптовий відбиток думок, почуттів, вражень [...]". Як установлено, ці слова належать П. А. В'яземському90.
У такий спосіб зібрався величезний і найцікавіший документальний матеріал, чудовий культурний пам'ятник епохи, на жаль, опублікований лише частково. Багато листів А. И. Тургенєва й всі його щоденники - фоліанти різних розмірів, поцятковані досить нерозбірливим почерком - зберігаються в Ленінграді, в Інституті російської літератури (Пушкінський Будинок) АН СССР.
Ці матеріали зацікавили письменника А. К. Виноградова, що привів уривки із записів і переписки Тургенєва у своїх книгах про Стендале ("Стендаль і його час", 1938, і ін.). Мені теж пощастило виявити в щоденниках Тургенєва ще не опубліковані рядки й навіть сторінки, що ставляться до Стендалю91. Вони доповнюють раніше відоме новими цікавими деталями й дозволяють краще зрозуміти умови, у яких Анри Бейлю доводилося жити в Чивитавеккье, де він виконував посаду французького консула. Об всім цьому мова йтиме нижче.
Коли А. И. Тургенєв уперше зустрівся зі Стендалем? Це питання не одержало однозначної відповіді
А. К. Виноградов писав, що Анри Бейль зблизився з Тургенєвим ще в 1825 році, у салоні Ансело92. Однак документально це не підтверджено. М. И. Гиллельсон відносить першу зустріч Тургенєва зі Стендалем до 1829 року93. На мою думку, вони зустрілися вже в червні 1827 року
А. И. Тургенєв уперше приїхав у Париж у жовтні 1825 року й перебував тут до середини січня наступного року. Щоденник його повний різнорідних вражень; відзначено також, що про романтичну й класичну поезію "з жаром" сперечаються навіть адвокати94. Треба думати, що Тургенєв знав про памфлет "Расин і Шекспір", однак самого письменника він у цей час, очевидно, ще не зустрічав. Але вони неминуче повинні були зустрітися 30 червня 1827 року в Жоржа Кюв'є, відомого вченого-натураліста, засновника палеонтології
У будинку Кюв'є в паризькому Ботанічному саду по суботах збиралося численне суспільство: знамениті вчені, лікарі, літератори й ін. Потайная двері вели з вітальні в лабораторії, куди хазяїн будинку нерідко відлучалися, надаючи пані Кюв'є й своїй пасербиці й секретарці Софи Дювосель зустрічати гостей
А. И. Тургенєв уперше відвідав салон Кюв'є ще в листопаді 1825 року. У своєму щоденнику він описав перше відвідування цього будинку, куди його ввів Олександр фон Гумбольдт. З тих пор він часто бував у Кюв'є під час своїх приїздів у Париж. Він також продовжував підтримувати дружні зв'язки із сім'єю вченого після його смерті (травень 1832 року). Про цьому яскраво свідчать листи Софи Дювосель до А. И. Тургенєва95.
Стендаль, серед приятелів якого були відомі натуралісти Віктор Жакмон і Адриен де Жюссье, почав відвідувати салон Кюв'є в 1826 році96. Він заставав там багатьох добре знайомих йому осіб. Незабаром він подружився й із сім'єю вченого, особливо з розумної й утвореної Софи Дювосель.
У травні-липні 1827 року А. И. Тургенєв знову був у Парижу. Тоді-Те, цілком ймовірно, він і познайомився зі Стендалем.
У листі до брата Тургенєв описує один з вечорів у Кюв'є
За Тургенєвим і його іншому поетом Жуковським заїхав Давид Кореф, завсідник салону Кюв'є, що славився своєю дотепністю й пізнаннями в області медицини. (Стендаль неодноразово згадує у своїх листах про нього. Письменник додав зовнішні риси лікаря Корефа одному з персонажів роману "Люсьен Левен", докторові Дю Пуарье.)
"Завдяки дотепності й веселості Корефа,- пише А. И. Тургенєв братові, - вечір не був так важкий для Жуковського, як ми побоювалися". "Кореф забавний, але й Жуковському й мені нагадав він Мефистофеля. Кюв'є по колишньому важливий, але в розмові його багато повчального й натурального. Вони їдуть на зустріч до жирафі, і ми, імовірно, ще побачимо його в королівському саду" (так називався Ботанічний сад в епоху Реставрації).
У тім же листі Тургенєв розповідає, що його, Жуковського й Корефа залишили в Кюв'є до вечері й почастували яєчнею з одного яйця "строхокамила" (страуса - struthio camelus). "Воно приємніше звичайного й рівняється масі 24-х яєць курки"97.
Все це відбулося в суботу, 30 червня 1827 року. У цей день, як відзначено в "Календарі Стендаля", складеному Анри Мартино по документальних джерелах98, письменник був у Кюв'є. Разом із сім'єю вченого й із професорами Ботанічного саду він поїхав подивитися на жирафа, що прибував з Африки
Ботанічний сад славився не тільки багатими колекціями рослин, мінералів і ін., але й своїм звіринцем. Однак жирафа там ще не було. Прибуття цієї екзотичної тварини сколихнуло весь Париж. В 1827 році в Театрі Водевілю навіть була поставлена п'єса "Жираф".
Будучи в день прибуття жирафа в Кюв'є, А. И. Тургенєв неминуче повинен був зустрітися зі Стендалем, тим більше, що там був і Кореф, що незмінно залучав увагу письменника неабияким розумом і гострослів'ям
Снову Тургенєв міг зустрітися зі Стендалем лише наприкінці 1829 року, коли вони обоє минулого в Парижу. З тих пор і до від'їзду Стендаля в Трієст (листопад 1830 року) вони часто бачилися у світських салонах, за винятком періоду подорожі Тургенєва по Франції й поїздки у Швейцарію в липні-серпні 1830 року
Вони зустрічалися не тільки в Кюв'є, але також у художника Жерара й у будинку чоловіків-письменників Ансело.
З живописцем Франсуа де Жераром Тургенєв познайомився ще в листопаді 1827 року, але вперше побував на його вечорі 15 січня 1828 року. От як він описує салон Жерара в листі до брата: "По середам (сьогодні) у нього збирається й знати й артисти й учені. Салони повні гостей, але хазяїн і розумна розмова його про мистецтва всього цікавіше. [...]. Тісно й пекуче у всіх кімнатах; побалакавши, подивившись на амурів, хазяїном у різних положеннях написаних, приплентався додому [...]"99.
У той вечір Тургенєв познайомився в Жерара з Россіні. Але в цьому салоні бували й письменники. Відомо, що Тургенєв зустрічав там не тільки Стендаля, але й Проспера Мериме. Очевидно, саме в Жерара почалося знайомство Тургенєва з Виржини Ансело.
24 лютого 1830 року А. И. Тургенєв розповів у листі до брата про вечір, проведеному в Жерара, де він "задивився на миле, гарне" особу співачки Малибран, і де в проміжках між її співом Мериме й Стендаль розповідали пані Ансело такі анекдоти, що він не зважується переказати їхньому братові. Тоді ж Виржини Ансело запросила Тургенєва на свої вечори по вівторках100.
За кілька днів до цього Олександр Іванович познайомився з Віктором Гюго, що особисто доставив йому квиток на перше подання своєї п'єси "ернани". 25 лютого на прем'єрі був і Стендаль. Перші подання цієї романтичної п'єси перетворилися в теперішню "битву" між прихильниками класицизму й романтиками, у якій перемогу одержали останні
Природно, що ця тема була одним з головних предметів розмов у суспільстві, особливо в салоні Ансело, де збиралися літератори. Пізніше, в 30-х роках, коли не стало багатьох світських салонів епохи Реставрації, у будинку Ансело, за словами Тургенєва, бувала також "юрба всякої всячини", "всіх думок і всіх академій"101.
У своїх спогадах Виржини Ансело із глибокою симпатією озивається про Олександра Тургенєві, бесіди з яким завжди робили щиру приємність. Він увів у її будинок "чарівних росіян": Сергія Олександровича Соболевського - приятеля Пушкіна, бібліофіла, з яким познайомився й Стендаль; Андрія Миколайовича Карамзина - сина відомого історика; елима Петровича Мещерского - поета й дипломата, а також інших
Виржини Ансело відзначила у своїй книзі, що Тургенєв особливо любив розмови Стендаля й Корефа, що теж був завсідником цього салону102.
А. И. Тургенєв почав відвідувати будинок Ансело 3 березня 1830 року. Про це свідчить його лист до брата від 3-4 березня, де він повідомляє, що "пішов на першу вечірку до Ансело, авторові Шість місяців у Росії"103. У цей час Тургенєв уже знав Анри Бейля по зустрічах у Кюв'є й у Жерара. Він також знав його як письменника, якщо не по його книгах, то по відгуках про їх, зокрема, про книгу "Прогулянки по Риму" (1829).
У тім же листі до брата Тургенєв розповів, що "рано поутру" (4 березня) він "забрався" до Бейлю, "інакше Стендалю", щоб взяти в нього кращий маршрут у Рим для графині Потоцкой<A
. Однак він сам теж охоче скористався б цим маршрутом, "самим коротким і приємним".
Положення А. И. Тургенєва було в цей час досить складним. Він давно вже клопотав через В. А. Жуковського про скасування вироку братові, оскільки Микола Іванович не був особисто причетний до повстання декабристів. Але Жуковський, що виховував спадкоємця престолу, не міг нічого домогтися на користь Н. И. Тургенєва
Друзі Олександра Івановича вмовляли його упокоритися з тим, що його брат не зможе повернутися в Росію. П. А. В'яземський писав йому: "[...] Ти клопочеш, ти рвешся - із чого? Щоб абияк, протиприродно, сколотити йому з уламків нове життя на старий лад; життя, для нього неможливу [...]"104.
У сформованих обставинах А. И. Тургенєву не хотілося їхати в Росію, і він зволів би відправитися в Італію. Але вперше він потрапив у цю країну в серпні 1832 року. В Італії Тургенєв довідався Стендаля ближче, і як людини, і як письменника
Перш ніж перейти до італійського періоду зв'язків Стендаля з А. И. Тургенєвим, розповімо про один цікавий момент
У серпні 1829 року, по шляху з Німеччини в Париж, Тургенєв зупинився в Ахене. 9 серпня він записав у свій щоденник: "[...] Пішов у редут, читав газети, бачив дам в Rouge et noir<B, росіян". Наступного дня він знову відправився в редут і "перший раз у житті грав в Rouge et noir". Як Тургенєв відзначив у щоденнику, він, на щастя, не програв, але відчув, що міг би "зробитися жагучим гравцем". 11 серпня він знову захопився цією азартною грою й цього разу програв 33 талера. Після чого він дав собі зарік: "Більше не буду!"105
4 березня 1830 року, коли Тургенєв відвідав Стендаля, він міг побачити на столі письменника об'ємистий рукопис, озаглавлений "Жюльен" - майбутній роман "Червоне й чорне". Як затверджував кузен Стендаля, Ромен Коломб, письменник знайшов нову назву раптово, немов з натхнення, коли перші аркуші роману вже набиралися
Багато було пролито чорнила із приводу заголовка "Червоного й чорного". Воно інтерпретувалося по-різному: "червоний" - колір бунту, протипоставлений "чорному" - єзуїтському духу епохи; полум'яне серце героя, що схиляється перед героїчним минулим Франції, і його шалене честолюбство, що обирає засобом досягнення мети лицемірство, чорну сутану, і т. д.
чиНе згадав Тургенєв один раз у розмові зі Стендалем про пережитий ним психологічному стані в Ахене, те, що він міг би "зробитися жагучим гравцем"? Чи не зіграло це якусь роль у тім, що Стендаль знайшов для свого роману нова, багатозначна назва?
Липнева революція 1830 року, захоплено зустрінута Стендалем, змінила багато чого в його долі. За допомогою друзів він домігся поста французького консула, але не в Італії, як він сподівався, а в її "прихожей" - Трієсті. Однак там йому не довелося влаштуватися. Австрійський уряд відмовився прийняти його призначення, уважаючи Бейля небезпечним лібералом. Анри Бейль покинув Трієст і у квітні 1831 року прибув на нове місце служби - у Чивитавеккью. Відтепер він ділив свій час між закуткової Чивитавеккьей і Римом, якщо не вважати поїздки по Італії й більш-менш тривалі відпустки у Францію
Липнева революція змінила також плани А. И. Тургенєва. Він збирався співробітничати з "Літературною газетою" Дельвига, але із цього нічого не вийшло. Царський уряд озлобив цензуру. До того ж росіянином підданим заборонялося їздити у Францію. Не випадково мало листів А. И. Тургенєва цього періоду
У грудні 1830 року він виїхав в Англію й звідти в червні наступного року повернувся в Росію. Тут він відчув всю ворожість, що до нього харчували офіційні кола. Тим більшу теплоту й увагу проявляли до Олександра Івановичу його друзі: Пушкін, В'яземський, Жуковський і ін. Коли Тургенєву вдалося знову одержати закордонний паспорт, друзі проводжали його до Кронштадта, звідки пароплав відпливав Вгерманию.
Сюди він прибув разом з Жуковським у липні 1832 року, і незабаром один відправився в Італію. Про щиросердечний стан А. И. Тургенєва красномовно свідчать його щоденникові записи
27 серпня Тургенєв приїхав у Трієст і наступного дня відправився далі, у Верону. По шляху зупинилися в Боргето годувати коней і обідати. "Боргето, - відзначив Тургенєв у своєму щоденнику, - останнє містечко в [...] італійському Тіролеві. - Я бродив по березі еча, бажаючи розсіяти нудьгу свою, але ніщо не вдається: навіть читання Пушкіна й Білячи - не допомагає. Пора від пустель і стрімчаків і водоспадів - до людей і до людей, з якими я міг би говорити не по складах. Мене давить туга за браті, по Жуковському, по Москві: скоріше в Милан. - Недобро людині едину бути!"106
Ні прекрасна недоторкана природа, ні розмова із занятним ветурино (візником) не могли зменшити тугу, що Тургенєв випробовував. Примітно, що в шляху він звертався до творів Пушкіна й Стендаля. У них він знаходив настільки необхідну йому духовний хліб. Цей момент викликає особливий інтерес не тільки тому, що Тургенєв в одному ряді називає імена цих двох письменників, але також тому, що тут він уперше згадує про читання Бейля.
Не відомо, яку книгу Пушкіна Тургенєв взяв із собою в дорогу, але яку книгу Стендаля він читав у шляху, з'ясовується з наступних записів у нього щоденнику
Після Боргето дорога викликала побоювання. За словами ветурино, у чагарниках, що покривав схили гір, часто вкривалися розбійники. Тургенєв приклав шаблю свого покійного брата Сергія, що він возив із собою, а камердинера озброїв виноградним кийком. Погнавши коней, ветурино розважав російського мандрівника оповіданнями про розбійників...
У Вероні Тургенєв зупинився в тім же готелі, де Стендаль ночував по шляху в Трієст - "La Tour de Londres"<C107.
Наступного дня, 30 серпня, Олександр Іванович прибув Вмилан.
Записуючи у свій щоденник враження від відвідування картинної галереї Брера, Тургенєв відзначає: "Не знаю, про одному із цих картонов говорив Біль у Римі своєму: стор. 52, 1. т.". Далі треба виписка із книги Стендаля "Promenades dans Rome", що у російському перекладі говорить так: "У Милане, у музеї Брера, ("але там немає картини", - зауважує в дужках Тургенєв) перебуває один з юнацьких шедеврів Рафаеля - "Заручення св. діви", гравіроване знаменитим Лонги. Ніжна, шляхетна, витончена душа юного художника починає проступати з-під глибокої шанобливості, що він ще почуває до рад свого вчителя"108.
"Я довго стояв перед цим картоном і вчився дивуватися Рафаелю", - пише А. И. Тургенєв109.
Картини й гравюри знаменитого миланского музею Тургенєв розглядав із книгою Стендаля в руках. Зазначена ним сторінка першого тому "Прогулянок по Риму" дозволила уточнити, що він читав брюссельське видання 1830 року
27 листопада 1832 року Тургенєв писав братові із Флоренції: "Третього дня зустрів я тут Білячи (Стендаля). Він консулом у Римі, і сьогодні туди їде. Я радий відновити з ним знайомство, тому що він знає Італію й особливо Рим. Я везу книгу його про Рим"110.
Своє времяпрепровождение у Флоренції Тургенєв докладно описав у листі до П. А. В'яземського: по ранках він брав уроки італійської мови, читав Данте й Тассо в оригіналі; потім оглядав музеї й церкви, відвідував герцогську бібліотеку, де він збагачував свої знання про Італію. "Діяльність розуму освіжила мене, - писав він В'яземському, - і я не так уже тужу за вами, як колись [...]"111.
По вечорах Тургенєв проводив час у театрі, на концертах або на вечірках у росіян знайомих. Стендаля він міг зустріти швидше за все на концерті або в театрі, де виступала відома співачка Кароліна Унгер, з якої Стендаль познайомився Втриесте.
5 грудня Тургенєв прибув у Рим і відразу зустрів Стендаля, як він відзначив у щоденнику. Письменник ще не бачив бельгійського видання "Прогулянок по Риму", і Тургенєв показав йому його книгу<D. Стендаль дав Олександру Івановичу записку до власника готелю, але він знайшов більше зручну квартиру. Очевидно, у той же день він знову зустрівся зі Стендалем і повідомив його своя адреса. Уже наступного дня, 6 грудня, Тургенєв одержав від нього записку й книгу Мишле: Стендаль рекомендував йому цього французького історика, що зробило ясними "мріяння" німецьких учених про Рим112.
Судячи із щоденника А. И. Тургенєва й запискам Стендаля до нього, вони часто зустрічалися в Римі й запросто заходили друг до Друга. Так, не заставши Тургенєва в готелі, Стендаль залишив йому записку, у якій він із задоволенням погоджувався бути його гідом
Про те, що вони часто відправлялися разом оглядати Рим і околиці, свідчать листи й щоденникові записи Тургенєва. Вони є важливим джерелом відомостей про Стендале цей період. Цінність записів Тургенєва складається також у тім, що, маючи дивну пам'ять, він зафіксував думки французького письменника, висловлені під час їх спільних прогулянок
13 грудня 1832 року А. И. Тургенєв писав братові: "Біль (Стендаль) п'ята година їздила із мною й розмова його про нинішній Рим цікавіше його книг. Його тут не люблять, навіть і між французами; але для мене він дуже корисний і я знову поїду з ним гуляти по Риму"113.
Через тиждень Тургенєв знову повідомляє брата: "Я багато бачив; але безладно й без ученого тлумача; тільки Висконти й Біль недавно були ще із мною, і з останнім провів я цілий ранок. Він усіх розумніше й цікавіше [...]"114.
Докладніше про Стендале Тургенєв розповів у листі до В'яземського від 24 грудня: "[...] Три ранки (до 5 годин пополудні) об'їжджав я Рим і околиці з Белем (Стендалем, автором des promenades dans Rome), якого знавав у Парижу й зустрів у Сполето й у Флор [енции]. Цей розумний француз цікавіше й дотепніше всіх Cicerone<E і знає Рим древн і нинішній, і мислить із мною вголос. Йому зобов'язаний я самими вірними Ansichten<F Рима і його внутрішнього становища й нинішньої політики. Його тут не люблять за правду й за дотеп, яким він неї прикрашає, але в головному, на мою думку, він правий"115.
Тургенєв дуже цікаво характеризує манеру Стендаля розмовляти: він "мислить" зі своїм супутником "уголос". Вона відбилася й у стилі його книги "Прогулянки по Риму", що теж є своєрідною бесідою із читачем про древній і сучасний Рим, про художників і твори мистецтва, про пам'ятники архітектури й т.д. У книзі багато вставних анекдотів - новел і різних відступів, як це буває в невимушеній бесіді. Ця книга користувалася великою популярністю серед мандрівників, неї читав і Гоголь
Як уже згадано вище, А. И. Тургенєв записував у свій щоденник оповідання Стендаля про римські пам'ятники й римлянах. Про одному такій раніше не відомому записі розповім докладніше.
10 грудня 1832 року Тургенєв заповнив кілька сторінок звітом про побаченому й почутому:
"[...] В 12 годину[ов] зайшов за мною Біль (Стендаль) і ми відправилися оглядати Рим, насамперед до церкви Св. Петра in Montorio<G тому що, на думку його, ні звідки Рим так добре не видний, як із цієї гори. - Дорогою вказав він мені деякі палаци й церкви; древню статую Паскино<H у палацу Braschi<I, цей Браск був останнім племінником Тата, що встиг грабежом спорудити собі палац. Тато довго не знав про багатство свого племінника. Запевняють, що коли він у перший раз побачив його, то заплакав і велів повернути у Ватикан, не відвідавши племінника в його пишному палаці. Ми проїхали французької, німецьку церкви й піднялися нарешті по крутій горі до Св. Петра [...]. Церква багата картинами й статуями, але славиться ще більше тим, що тут знайдено chef d'oeuvre<J Рафаеля, перенесений звідси у Ватикан: перетворення Господне<K [...].
Перед церквою - площадка, з якої можна бачити Рим з усіх боків. Товариш мій пояснював мені всі головні пункти древнього й нового Рима і його околиць, указав цікаві пункти в горах Абрузских, звідки він недавно вернувся із С. Олером<L. - У цих поясненнях вмішував він безупинно цікаві відомості про теперішній Рим і про римлянах, про Тата й про кардиналів, про духівництво й про тутешню внутрішню політику. Помічу нашвидку: кардинали колись були тільки парафіяльні священики або наглядачі госпіталів та ін. у Римі; звідси звичай, що кожний новий кардинал із цим званням одержує на своє піклування й церкву римську, робиться її протектором і часто збагачує її, при житті й по смерті своєї. Тато Сикст V - найбільший з Тат по керуванню, [...] поклав за правило, законом, щоб кардиналів було стільки, скільки було учнів у Христа: тобто 70, але щоб у цьому числі були неодмінно 4 кардинала із чернечих орденів; тому що він помітив, що інші, тобто знатні, втрачали достоїнство церкви й тільки розкошували, не підкріплюючи церкву особистими своїми якостями: від того самі розумні Тата, тому що й нині царюючий<M, з орденів чернечих".
А. И. Тургенєв відзначив також те, що Стендаль йому розповів про тата Григорію XVI: "Теперішній Тато хоче накласти подать 15-ти відсотків із всіх церковних маєтків, і відбирав на це думки кардиналів; але побоюється отрути. Більша частина погодилися, але деякі відповідали, що дадуть податок тоді, коли не будуть збагачуватися навколишнього Тата. Запевняють, що фінанси в такому дурному положенні, що нема чим платити платня".
З подальших записів Тургенєва з'ясовується весь маршрут його прогулянки зі Стендалем.
Говорячи про Пантеон Тургенєв пише: "Скільки разів уже проходив я повз його портик, любувався ним - і не знав, що коштую перед одним з найдавніших і великолепнейших пам'ятників Рима! Я зачудувався, коли коляска наша зупинилася в колон портика; але Біль запевняє, що не один я проходив без уваги - монумента, яким після дивувався".
Записуючи оповідання Бейля про цей античний храм, спочатку присвяченому Юпітеру-Месникові, Тургенєв відзначає:
"Замість статуй Августа й Агриппи в ротонді християнські вівтарі й дві aediculae<N дошки - але ці дошки над порохом Рафаеля й Ганибала Каража!<O... У нішах стояли їхні погруддя [], але в 18-м або 19-м сторіччі погруддя ці винесли, тому що тільки одні духовні або принци крові можуть стояти в церквах!! И ті, хто добутками свого генія тягнуть до храмів і збуджують почуття, благають самих невіруючих, лики тих не могли залишатися в храмах, ними споруджених або прикрашених".
З Пантеону Стендаль і Тургенєв відправилися до собору св. Петра
"Тут знову оглянув я з Белем - пам'ятники, учився відрізняти поганий смак Бернини від добірності Канови й навіть досконалості Торвальдсена<P; обійшов всі межі; довго стояв у двох геніїв пам'ятника Стуартам<Q, і прочитав значний напис над оним, над твором якої довго умудрялися латинци... Із церкви пройшли ми з Белем у Ватикан, він пояснив мені все внутрішнє господарство Тата, показав ложі Рафаеля й види з Ватикану, дуб Тасса<R, Альбано, Крашати<S, всі, усе... і в галереї знову любувалися кращими картинами. В 5-ть годин ми розсталися"119.
У записах А. И. Тургенєва ми довідаємося гострі судження Стендаля про католицьке духівництво й про внутрішню політику Ватикану, характерну для Стендаля манеру зв'язувати питання мистецтва із соціальними й політичними проблемами, його погляд на Бернини й Канову. Крім того, вражає достаток вражень, отриманих Тургенєвим за допомогою Стендаля за одну цю прогулянку (адже тільки від скарбів собору св. Петра й музею Ватикану кружляється голова...).
Через кілька днів, 14 грудня, Тургенєв знову докладно описує в щоденнику побачене під час прогулянки зі Стендалем по античному центрі Рима: Римський Форум, античні храми, терми Диоклетиана й Каракалли, Амфітеатр Флавія (Колізей) і ін. У зв'язку з термами Тургенєв пише, очевидно, переказуючи слова Стендаля: "Лазня була для римлян теж що Раlais Rоуаl<T для парижан: там минулого й гулянка, і бібліотека"120. А 23 грудня, після спільного огляду "головної домініканської церкви", на площі Мінерви (церква Санта-Марія сопра Мінерва), він відзначає в щоденнику: "Звідси розширювала свій вогненно-кривавий прапор св. Інквізиція"121.
Стендаль і Тургенєв зустрічалися й у перших місяцях 1833 року
19 січня Стендаль письмово повідомляє свого російського друга, що наступного дня він зможе подивитися порцеляну г-на Константена<U. "Буду щасливий, якщо ваш наймиліший супутник прийме в цьому участь"122.
Кого письменник мав на увазі? Досить можливо, літератора й лінгвіста Н. М. Рожалина, якого Стендаль неодноразово бачив у Римі в суспільстві Тургенєва, судячи із щоденникових записів Олександра Івановича. До речі, у ті дні, у січні 1833 року, Тургенєв писав В'яземському: "Важко знайти делікатніше людину, чим цей скромний, учений і милий Рожалин!"
13 квітня Тургенєв повідомляє В'яземському про подарунок, отриманому від Стендаля - "прекрасне, виразне погруддя Тиверия" - і зміст записки, прикладеної до подарунка. Стендаль писав Тургенєву, що він велів виготовити цей зліпок; коли Тургенєв виїде, він зможе подарувати його якій-небудь дамі, просячи неї розглядати погруддя ввечері, при світлі лампи
Далі Стендаль повідомляв Тургенєву, що в перший погожий день вони відправляться Втиволи.
"Збираюся після завтра, - пише Олександр Іванович В'яземському, - кращого товариша - cicerone знайти неможливо. Але куди подітися з погруддям?"123
22 квітня, після поїздки з Тургенєвим у Тиволи, на околицях Рима, Стендаль надіслав йому астрономічний щорічник зі статтею відомого вченого Араго. У прикладеній записці він повідомляв, що Тургенєв довідається із цієї статті причину холоду, що раптово нахлинув, коли вони верталися в Рим. "Вся стаття примітна", - писав у той же день Тургенєв В'яземському, розповідаючи йому про записку Стендаля. У тім же листі він докладно описав і поїздку з Бейлем у Тиволи124.
Наступного дня, 23 квітня, Олександр Іванович повідомляє й братові свої враження про Тиволи, де він "роскошничал з Белем (Стендалем) любуючись водоспадами, віллами, руїнами й прекрасним сонцем і видами на Campagnia di Roma. Принадність!"
Із цього листа довідаємося ще одну цікаву подробицю. Тургенєв пише: "Учора з Белем я радився про натуралізацію. Він порядно правил не знає, але думає, що у всякому разі можна й в'їхати у Фр[анцию] і виїхати звідти. Я нічого не зроблю до побачення нашого в Женеві; але як не вмовляють знову різні й сестриця<V не продавати маєтки - я буду клопотати про продаж Гур'єву".
Ще до цього, у листі від 10-12 квітня, А. И. Тургенєв писав братові: "Вона не знає, що мені знову заборонене їхати у Фран[цию] і що може Государеві притти на думку заборонити росіянином і взагалі жити в чужих краях"125.
Микола Іванович Тургенєв жив у Парижу. Олександра Івановича мучило свідомість того, що він не може поїхати до брата. От чому він носився в цей час із думкою прийняти французьке громадянство й оселитися в Парижу. Про це він радився зі Стендалем під час прогулянки Втиволи.
Хоча в А. И. Тургенєва було в Римі багато знайомих, у тому числі й у французькому посольстві, він не міг ні з ким про це говорити, тому що це стало б відразу ж відомо російської місії в Римі. Те, що Тургенєв звернувся до Стендалю із цим особистим питанням, свідчить про його велику довіру кнему.
У ці ж дні Тургенєв збирався зустріти Жуковського, що повинен був прибути в Чивитавеккью пароплавом з Марселя
Стендаль повідомив його розклад диліжанса й дав йому "горацианское" лист для Лизимака Тавернье, у веденні якого французьке консульство залишалося під час відсутності Анри Бейля. Як Тургенєв повідомив В'яземському, Бейль писав своєму помічникові: "Запропонуєте моєму другові мої книги й моє вино" ("Offrez à mon ami mes livres et mon vin") 126.
24 квітня Олександр Іванович відправився в Чивитавеккью. Ця поїздка також детально описана в його щоденнику й у згаданому листі до В'яземського. Запису Тургенєва особливо цікаві для нас, тому що ой розповідає про містечко, де Стендаль провів ряд років, знемагаючи від нудьги, а також про людей, з якими письменник там спілкувався
Наближаючись до Чивитавеккье, Тургенєв побачив значні зміцнення - містечко зиґзаґами оточувала зубчаста кріпосна стіна. На одному з бастіонів він помітив вартового. Незабаром диліжанс зупинився в трактиру, і Тургенєв відправився у французьке консульство. Там він знайшов грека Тавернье "на канапе із греческ[ними] і французькими] книгами, якими скорочує він нудний час". Прочитавши лист Бейля, Тавернье негайно запропонував російському мандрівникові свої послуги
У супроводі Лизимака Тавернье Тургенєв оглянув місто, древній порт, а також в'язницю, де була укладена знаменита зграя розбійників, що наводила жах на римську область. Він побачив закованих у ланцюзі каторжників (Стендалю вони здавалися єдиними поетичними істотами в цьому сумовитому містечку).
Тургенєв побував також у місцевого антиквара й любувався його етрусскими вазами. Це був друг Стендаля Донато Буччи, якого Олександр Іванович прийняв за француза, так бездоганно володів він французькою мовою
Тургенєв познайомився й з іншим приятелем Стендаля в Чивитавеккье, археологом Пьетро Манци, якого він уже знав по його статтях у журналі римського археологічного суспільства. Манци повів російського мандрівника у свою заміську віллу, де бував і Стендаль. Свої враження Тургенєв заніс у щоденник:
"Як все нечисто: і будинок, і жилет і борода його, і діти! [...] Саркофаг з Корнето<W лежав у стайні, [...] майже під гноєм, іншої в особливій кімнаті, заваленої мебельми й старою збруєю... Ми побалакали з годину про екскавациях у Корнето [...]. Діти в порваних і залатаних платтях їли зелений мигдаль із кофею, навколо будинку ростуть артишоки, яких на 400 scudi у рік продає Манци в Римі, для пісних обідів кардинальських".
Увечері в театрі йшла п'єса "Жертва дружби й любові". Тургенєв відзначає гарну гру акторів. Але театр був погано освітлений, йому важко було розглянути глядачів
"Ні однієї школи немає у всьому місті", - пише він у щоденнику. "[...] Тата перешкодили влаштувати тут навіть заклад для цілющих вод, побоюючись залучити сюди іноземців, а з ними й освіта... Ці цілющі джерела пропадають і для жителів і для хворих".
Наступного дня, 25 квітня, в 6 ранки Тургенєв відправився з Лизимаком Тавернье в Корнето. Майже увесь час дорога йшла уздовж берега моря. "У самої дороги вказав мені мій товариш пагорби, що заросли травою й чагарником. Вони прикривають древні етрусские гробнини".
Увечері Тургенєв знову відвідав театр. "Давали фарс Полішинеля: по цьому театрі можна судити про публіку й про ступінь освіченості". Не догледівши п'єсу, Олександр Іванович пішов спати. Уночі була гроза, "блискавки блискали у вікнах"; Тургенєв думав про Жуковського, думки його були "далече"127...
26 квітня погода затихла, прибув пароплав, але Жуковського усе ще не було. Але прийшов лист, у якому він повідомляв Тургенєву, що приїде наступним пароплавом
Очікуючи прибуття свого друга, Олександр Іванович проводив час у прогулянках по Чивитавеккье й околицях. За містом він побував в "віллі Траяновой, що недавно купив Манци за 4000 франків для того, щоб ритися в ній [...]. Він уже почав копати під древніми стінами". Тургенєв зібрав кілька уламків мармуру, "на яких ще не изгладились сліди різця"128.
У щоденникових записах А. И. Тургенєва багато цікавих подробиць. У них також згадується "лист Манци до Білю про етрусских стародавності", що Олександр Іванович почасти переписався
Такий лист стендалеведам не відомо. Тим більше цікаві ті відомості, які Тургенєв звідти приводить у листі до В'яземського від 27 квітня 1833 року. Він тут докладно розповідає про древню Етрурію й проведених у цих місцях розкопках, про які в ті часи знали лише археологи
У другому півріччі 1833 року Тургенєв провів кілька місяців у Швейцарії, куди приїхав його брат. Микола Іванович женився там, і Олександр Іванович уже в зовсім іншому настрої повернувся в Рим. "Я точно розцвів душою [...]", - писав він В'яземському129. Щастя брата його заспокоїло, і він думав про повернення Вроссию.
У грудні 1833 року, довідавшись, що Стендаль у Парижу (А. И. Тургенєву про це повідомила Софи Дювосель), він просить брата надіслати йому з Бейлем нове видання віршів Шенье або "жилет самий ошатний" - Тургенєв часто посилав подарунки друзям у Росії, і це йому, імовірно, теж знадобилося для тої ж мети. Однак Стендаль у цей час уже виїхав
Прохання Олександра Івановича дозволяє припускати, що Микола Іванович теж був особисто знаком зі Стендалем і знав, як його знайти Впариже.
11 січня 1834 року А. И. Тургенєв зустрів письменника в Римі. Він розпитував його про Мериме й про сім'ю Кюв'є. Стендаль поспішав, і розмова була коротким. Через два дні він відвідав Тургенєва й уже докладно розповів йому про Париж, про приятельку Олександра Івановича пані Рекамье, що усе ще користувалася впливом ("Париж - рай для жінок похилого віку") , про державних діячів і ін. Мова йшла також про релігію, що "не оживає", незважаючи на те, що аристократи "з досади й від нудьги" ідуть у церкву, а не на бал до короля130... Після Липневої революції до влади прийшов " король-буржуа" Луи-Филипп.
У наступні тижні, до свого від'їзду з Італії, Тургенєв часто бачив Стендаля.
4 лютого, під час карнавалу, він зустрів письменника в кафі; "бовтав про кн[яз] В'яземському, повідомив його зміст листа його про нього й разом, розмовляючи про процес Чезарини, про літературу, 1..] ми бродили по Corso, що обсипаються крейдою й квітами; зупинялися проти будинку, принадл[ежащего] Торлонии, де була ніколи церква (єдина церква в Римі, звернена в приватне житло, і то чого не міг зробити Тато Пий VI - для свого племінника Браски, те вдалося банкірові!)"131.
Крім останніх слів про князя Торлониа, безсумнівно приналежних Стендалю, цей щоденниковий запис Тургенєва особливо цікавий тим, що вона доводить: ще до приїзду В'яземського в Рим Стендаль чув про нього від Тургенєва. Він також довідався відкликання В'яземського про його книги "Життя Россіні" і "Червоне й чорне". Вище ми привели слова В'яземського в листі до А. И. Тургенєва від 9-10 травня 1833 року. Як виявилося, Олександр Іванович одержав цей лист із більшим запізненням; очевидно, тільки після свого повернення зі Швейцарії
чиРозповів Тургенєв коли-небудь Стендалю про Пушкіна?
Відповідні записи поки не виявлені, але це здається безсумнівним, маючи на увазі великий інтерес Стендаля до Росії і його настільки гарне знайомство з найближчими друзями поета
На наступний же день, 5 лютого, Стендаль надіслав Тургенєву записку й шість томів мемуарів одного з головних діючих осіб вищезгаданого процесу, Филиппо Монтани, що видавав себе за спадкоємця герцога Чезарини.
На початку березня 1834 року А. И. Тургенєв покинув Італію. Знову він приїхав у Рим через рік. У цей час, як ми вже згадували в попередньому нарисі цієї книги, у Римі були його друзі В'яземські. Тургенєв не раз зустрічав у них Стендаля, що відвідував і його. Із приїздом Тургенєва коло росіян знайомих Стендаля розширився. Судячи із щоденникових записів Олександра Івановича, у квітні 1835 року Стендаль неодноразово проводив у нього вечора:
"У нас Мортемар<X, Давидов<Y, Біль [...]". "До напівночі сиділи в нас гості: M-me Mortemart, Кривц[ов]<Z, Штакельб[ерг]<A, Біль - Стендаль"132.
1 травня Тургенєв записав у свій щоденник: "Уночі чув стрілянину з гармат: тріумфували весну, але з весною - смутному смутно [...]". Далі надзвичайно лаконічно, але дуже виразно описані враження цього дня
Тургенєв відвідав княгиню В'яземську (її чоловіка, Петра Андрійовича, у цей час уже не було в Римі). Від її він відправився в церкву св. Людовика, де французи святкували іменини короля Луи-Пилипа: "Музика й спів прекрасні. Повер[енний] у справах, Біль - у мундирах, принадність - і з розою! Итал[ьянци], англійці слухали, звернувшись спиною до [червоний] тарю, а очами до оркестру. Я оглянув пам'ятники: всі французи, у Римі умерш[ие]..."133.
Під час цього торжества Тургенєв побачив Анри Бейля у всій його пишноті французького консула. Як отут не згадати гіркі слова Стендаля про те, що він зволів би писати роман на горищі, задоволенню носити розшитий мундир ценою у вісімсот франків!"134
Наступного дня, 2 травня, Тургенєв застав у княгині В'яземської Стендаля в суспільстві Кестнера<B, Штакельберга й інших. Стендаль незабаром збирався в Чивитавеккью. Тургенєв попрощався з ним і передав йому лист для брата, що письменник обіцяв звідти відправити
Незабаром і Тургенєв покинув Рим. В Італію він більше не приїжджав
У травні 1836 року Стендаль виїхав у тривалу відпустку у Францію, що затягся до середини 1839 року. У ті періоди, коли Тургенєв бував у Парижу, вони знову зустрічалися у світських салонах. Характер їхніх взаємин був у ці роки іншим, чим в Італії. Це вже не були колишні прогулянки вдвох і колишня відвертість, коли можна було стосуватися навіть сугубо особистих справ
Не випадково в щоденнику А. И. Тургенєва в ці роки зустрічаються такі записи: "Біль - силкувався блищати розумом [...] "135, "вся Франція злетить у жартах і в думках Білячи [...]"136.
У висловленнях Стендаля підсилилися ноти іронії й сарказму. І це не дивно. У Франції прийшли до влади люди, які в роки Реставрації були в опозиції. Колишні ліберали стали завзятими захисниками Липневої монархії. Стендаль був глибоко розчарований у результатах Липневої революції, що він у свій час зустрів з таким захватом
Не пройшли для нього безвісти й роки, проведені в Чивитавеккье, гіркі міркування на самоті...
Тургенєв уперше після п'ятирічної відсутності приїхав у Париж в 1835 році
1 червня 1836 року він зустрів прибулого з Італії Стендаля в художника Жерара. Згадали Рим, загальних знайомих, зокрема, Гурьевих. Стендаль знав російського посланника в Римі, Н. Д. Гур'єва. Гарна зовнішність графині Гурьевой послужила письменникові зразком для пані Гранді, персонажа роману "Люсьен Левен".
Це була остання зустріч Стендаля й Тургенєва в цьому салоні. Через два тижні Олександр Іванович виїхав з Парижа, а коли він знову приїхав, Жерара вже не було вживих.
4 березня 1838 року, перебуваючи в Парижу, Тургенєв прочитав у журналі "Revue de Paris" статтю Стендаля й "угадав автора: бігає за розумом і оригінальністю й не завжди ловить їх". У п'ятдесят перших томів цього журналу надрукований уривок із книги Стендаля "Записки туриста". Ім'я письменника не згадано. Він зазначений у змісті як автор роману "Червоне й чорне".
Через два дні Тургенєв зустрів Стендаля в Ансело й розмовляв "з ним про статтю його: він видає подорож по Франц[ії]. Важко, тому що мало історичних] примечательностей], як на ін[имер] в Італії"137.
У перших місяцях 1839 року Тургенєв знову часто згадує Бейля у своєму щоденнику
2 січня Олександр Іванович провів вечір в Ансело. "Там княгиня Сапег[а] і з нею багато бовтав. Їй дають паспорт у чужі краї. Біль багато брехав і сбирался брехати; вона виїхала".
Цей запис не тільки розширює подання про коло осіб, що бували в салоні Ансело й зустрічали там Стендаля. Вона цікава й в іншому відношенні: згадана княгиня - чоловіка польського князя Лева Сапега, що був камергера російського двору, що емігрував у Галичину. Стендаль згадує цього князя в досить загадковій замітці на полях книги "Життя Россіні".
Особливо цікава наступний щоденниковий запис Тургенєва про оповідання Стендаля про Наполеона і його наближених:
"16 січня. До Ансело [...]. Біль - про Мерлене<C, про Дарую<D, якого був аудитором у Москві, і носив перший бюлетень із Петровского, під диктант Наполеона<E. - Дарую - у немилість після Московського походу, де був міністром, а не інтендантом, як колись [...]. Наполеон не хотів оголосити вільність російських селян, хоча багато хто йому радили це; тому що не хотів шкодити цим засобом - своїм братам-государям; від того не хвилював і Польщі. Біль був дуже цікавий, говорячи про Дарую, якого був племінником"138.
Стендаль присвятив Наполеонові багато сторінок, але він ніде не стосується згаданого питання так прямо, як у цьому оповіданні, лаконічно зафіксованому А. И. Тургенєвим. Тим-Те особливо коштовні такі матеріали, що вони дозволяють довідатися судження письменника, висловлені у вузькому колі друзів
Наприкінці січня 1839 року в Париж приїхав В'яземський. 30 січня Тургенєв відзначив у щоденнику, що він провів вечір разом з В'яземським в Ансело. Там було "веселе суспільство журналістів і літераторів". Стендаль розсмішив їх своїми словами про Кюстине139. (У попередньому нарисі наведене висловлення Стендаля із приводу того, як Кюстин зображував у своєму романі "етель" любов.)
У наступні місяці Тургенєв неодноразово згадує Бейля у зв'язку з відвідуванням світських салонів. Роман же "Пармская обитель" у його записах не згадується, хоча його друг В'яземський уже тоді ознайомився із цим добутком. Тургенєв проводив багато часу в суспільстві В'яземського. Може бути вони разом відвідали Стендаля й побачили коректурні аркуші роману, над якими письменник у той час працював? Чи читав Тургенєв цей добуток, яким через кілька років буде зачитуватися юний Лев Толстої? Подальша робота над рукописами А. И. Тургенєва, може бути, внесе ясність у ці питання
Останні зустрічі Тургенєва зі Стендалем відбулися наприкінці 1841 - початку 1842 року. Про цей період життя французького письменника дуже мало відомостей. Тому запису Тургенєва особливо важливі для дослідників
Тургенєв бачив Стендаля в останні місяці його життя. Здоров'я письменника сильно погіршилося. Ще в Чивитавеккье в нього почалися спазми посудин головного мозку, як у наші дні встановили лікарі по симптомах хвороби, описаним самим Стендалем у листах кдрузьям.
У листопаді 1841 року, зустрівши приехавшего на лікування Бейля в салоні Ансело, Тургенєв пише: "Він постарів і чи не охилел і розумово, але бігає за розумом і гостротами як і раніше". Відразу Тургенєв коротко викладає оповідання Стендаля про з'їзд учених у Флоренції, під час якого палаци, музеї й сади були віддані в розпорядження вчених, що прибули сюди із всіх кінців Італії, а також з інших країн140.
Третій з'їзд учених відбувся у Флоренції у вересні 1841 року. Стендаль побував тут через тиждень після закриття з'їзду
Надзвичайно цікаві й останні записи Тургенєва про зустрічі з Бейлем у салоні Ансело.
1 грудня там був поет і драматург Франсиско Мартинес де ла Роса, активний учасник війни за незалежність Іспанії, проти наполеонівської навали. Він розповів Стендалю й Тургенєву історію генерала Диего Леона, незадовго до цього страченого регентом Іспанії еспартеро. Мартинес де ла Роса порівнював Леона з легендарним Сидом: "Хоробрість його й краса його. Страта його й безвинність"141, - так гранично стисло зафіксував у своєму щоденнику Тургенєв це драматичне оповідання, що безсумнівно схвилював Стендаля, що захоплювався мужністю іспанців, що вигнали наполеонівські війська й розгорнули потужний національно-визвольний рух
20 січня 1842 року Тургенєв повідомив у листі до В'яземського про забавний випадок, що происшли в театрі, свідками якого були Стендаль і публіцист Кантагрель. Тургенєв у той же день зустрів їх в Ансело.
У Французькому театрі виступала знаменита Рашель у п'єсі Корнеля "Сид". Олександр Іванович не потрапив на це подання, але почув відгуки про нього в Ансело: і Бейль, і Кантагрель запевняли, що Рашель не мала великого успіху. "У центрі партеру, і навіть у ложах - починали шикати вороги її, але [...] вона грала добре, хоча в 3-м акті ніжні слова й озивалися суворістю її таланта".
Стендаль був уражений некрасивістю акторів. "До несчастию всі актори й малі ростом і пуголовки, [...] і не відповідають ідеалу гишпанской краси. - До того ж особливий випадок заважав трохи увазі публіки: у галереї сидів якийсь ніс незвичайної величини, перед яким і Argout<F - кирпатий!! Його помітили й безупинно на нього поглядали, сміялися. Він, не зауважуючи, що сміються над ним, також оглядався й також сміявся - і збільшував сміх інших: партер реготав у трагедії [...]"142. Оповідання Тургенєва свідчить про незмінний інтерес Стендаля до гри Рашели й в останні місяці його життя
Увечері 22 березня 1842 року Анри Бейль упав на вулиці, убитий апоплексичним ударом. Уночі він помер. Наступного дня Тургенєва повідомили про це в Ансело: "Довідався про смерть учора Beyle - на дорозі з café - у театр на бульварі. Давно ль? - і без покаяння в гріхах і глузуваннях!"143
Обставини смерті Стендаля займали дослідників і в наші дні. Детально з'ясовано, де він упав і де вмер. Навіть знайдене друковане повідомлення рідних про похорони Анри Бейля, безсумнівно послане також дружинам Ансело.
24 березня Тургенєв до 11 годин ранку писав листа, у тому числі й В'яземському, якому він повідомив про смерть Бейля. Після цього він, очевидно, відправився на похорони, які були призначені на 12 годинника
Олександр Іванович Тургенєв був одним з рідких сучасників Стендаля, що залишили нам не тільки свої свідчення про письменника, але й відгомони його думок і слів. У саме важке для Стендаля час, у роки життя в Чивитавеккье й у Римі, Тургенєв проявляв до нього велика увага, искреннее повага й розуміння. Інтерес його до французького письменника не висохнув і в наступні роки
Подальша робота над літературною спадщиною А. И. Тургенєва, імовірно, відкриє ще чимало нових цікавих подробиць, що ставляться до Стендалю. Але вже те, що відомо сьогодні, є переконливим доказом багаторічних дружніх зв'язків Стендаля з А. И. Тургенєвим
___________
A Потоцкая Марія Олександрівна, дочка князя А. Н. Салтикова, поета й співвидавця журналу "Друг освіти". Стендаль міг зустріти її на початку 30-х років Вриме.
B Червоне й чорне (франц.). Мається на увазі гра врулетку.
C Лондонський Тауер (франц.).
D А. К. Виноградов помилково припускав, що мова йшла про друге видання "Червоного й чорного" ("Стендаль і його час", гл. 17).
E Чичероне - гіди (італ.).
F Поглядами (на Рим... - немецк.).
G У церкві Сан - Пьетро-ин-Монторио була похована Беатриче Ченчи, трагічну історію якої Стендаль розповів в італійській хроніці "Сім'я Ченчи".
H Антична статуя, що одержала назву статуї Паскино по ім'ю поета XV століття, що мало звичай прикріплювати до неї свої сатиричні вірші. Такі вірші знаходили там і в часи Стендаля, і до статуї був поставлений вартовий, як відзначено в книзі "Прогулянки по Риму"116.
I Палац Браски був побудований для племінника тата Пия VI (колишнього кардинала Браски, вибраного татом в 1775 році). Стендаль писав про цього тата, що замість того, щоб створювати на осушені їм землях села, він віддав ці землі своєму племінникові, герцогові Браски117.
J Шедевр (франц.).
K Картина Рафаеля "Перетворення", кінчена його учнями, перебуває у Ватиканській пінакотеці
L В Абруццких Апеннінах Стендаль був з 7 по 20 жовтня 1832 року. Про те, що він звідти повернувся зі своїм начальником, французьким послом у Римі Сент-Олером, ніде не згадується, крім як у записах А. И. Тургенєва
M Григорій XVI, вибраний татом в 1831 році
N Маленькі капели (латинск.).
O Аннибале Карраччи ( 1560-1609), один із засновників болонской школи живопису
P Мовленння, по - видимомуому, ідеде про тр знамениті надгробки собору св. Петр, виконаних згаданими скульпторами: тат Урбана VIII (Джованни Бернини), Климент XIII (Антонио Яка) і Пия VII (датський скульптор Торвальдсен).
Q Гробниця англійського короля Иакова III і його синів. Захоплюючись красотою двох ангелів з боків гробниці, Стендаль писав про цей пам'ятник Стюартам: "Нинішній король Англії, Георг IV, [...] побажав ушанувати порох нещасних государів, яких він відправив би на ешафот, попадися вони живими в його руки"118.
R Древній дуб, під яким Торквато Тассо любив сидіти в саду монастиря Сант-Онофрио, де він провів свої останні дні
S Тургенєв безсумнівно мав на увазі містечко Фраскати, що, як і Альбано, видний з вершини Яникульского пагорба, де перебуває монастир Сант-Онофрио, поблизу від Ватикану
T Палац, побудований в XVII столітті для кардинала Ришелье. У часи Стендаля - улюблене місце розваг парижан. Там містилися театр, ресторани, кафе, різні крамниці й др.
U Женевський живописець по порцеляні й емалі Абрахам Константен, друг Стендаля.
V А. И. Нефедьева.
W У Корнето - древнє місто у двох милях від Чивитавеккья, на розкопки етрусских поховань, разом з Пьетро Манци й Донато Буччи не раз відправлявся й Стендаль.
X А. В. А. де Рошешуар, віконт де Мортемар (1806- 1885).
Y Л. В. Давидов ( 1792-1848), учасник Вітчизняної війни 1812 року, брат поета-партизана Дениса Давидова
Z П. И. Кривцов ( 1806-1844), секретар російської місії в Римі, брат декабриста С. И. Кривцова.
A Цілком ймовірно, О. - М. Штакельберг (1786- 1837), археолог і художник з лифляндских дворян
B Дипломат з Ганноверу, археолог-аматор і художник
C Очевидно, Ф. - А. Мерлен (з Дуе, 1754- 1838), граф, державний радник I Імперії
D Пьер Дарую ( 1767-1829), граф, державний діяч I Імперії, начальник і родич Анри Бейля.
E А. И. Михайлівський-Данилевський писав у книзі "Опис Вітчизняної війни в 1812 році" (ч. 3, Спб., 1839, с. 54-55): "Вигнаний із Кремля пожежею, Наполеон, після прибуття в Петровский палац, негайно зайнявся припущеннями загрожувати Петербургові [...]. Обчисливши на карті відстані, він почав диктувати веління корпусним командирам [...]".
F Стендаль називав політичного діяча графа д'аргу "Grandnez" (Носатий).
Джерела
87. Остафьевский архів князів В'яземських. Т. 3, с. 224.
88. Там же, с. 281.
89. Сабурів А. А. Олександр Тургенєв. - У кн.: Листа Олександра Тургенєва Булгаковим. М., 1939, с. 10.
90. Тургенєв А. И. Хроніка російського. - Щоденники. ( 1825-1826 гг.). М-Л., 1964, с. 483-484.
91. Мюллер-кочеткова Т. В. Стендаль за матеріалами архіву А. И. Тургенєва. - Учені записки Латв. гос. університету. Т. 174. Питання теорії, історії й критики закордонної літератури. ( XIX-XX вв.). Клуня, 1972, с. 118-134.
92. Виноградів А. К. Стендаль і його час. М., 1960, с. 240.
93. Тургенєв А. И. Хроніка російського. - Щоденники, с. 525.
94. Там же, с. 348.
95. Mü ller-Kotchetkova T. Lettres inédites de Sophie Duvaucel à Alexandre Tourgueniev. - Stendhal Club, N: 77, 1977, p. 1-14; N: 79, 1978, p. 275-293; N: 80, 1978, p. 356-366.
96. Théodoridès J. Stendhal du côté de la science. Aran, Editions du Grand Chêne, 1972, p. 240.
97. Листа Олександра Івановича Тургенєва до Миколи Івановичу Тургенєву. Лейпциг, 1872, с. 35-36.
98. Martineau H. Le Calendrier de Stendhal. Paris, Le Divan, 1950, p. 230.
99. Листа Олександра Івановича Тургенєва до Миколи Івановичу Тургенєву, с. 363.
100. ИРЛИ, ф. 309, № 312.
101. Тургенєв А. И. Хроніка російського. - Щоденники, с. 72.
102. Ancelot madame. Un salon de Paris. 1824 à 1864. Paris, E. Dentu, 1866.
103. ИРЛИ, ф. 309, № 312, л. 203об.
104. Остафьевский архів князів В'яземських. Т. 3, с. 189.
105. ИРЛИ, ф. 309, № 308, л. 74.
106. Там же, № 12, л. 58об.
107. Мюллер-кочеткова Т. В. Стендаль, Трієст, Чивитавеккья й... Клуня. Клуня, 1983, с. 94.
108. Стендаль. Зібрання творів. Т. 10, с. 52.
109. ИРЛИ, ф. 309, № 12, л. 74.
110. Там же, № 350, л. 187.
111. Переписка Олександра Івановича Тургенєва із кн. Петром Андрійовичем В'яземським. Т. 1, с. 118.
112. Stendhal. Correspondance. T. 2, p. 488.
113. ИРЛИ, ф. 309, № 350, л. 190, 190 об.
114. Там же, л. 192.
115. Переписка Олександра Івановича Тургенєва із кн. Петром Андрійовичем В'яземським. Т. 1, с. 126.
116. Стендаль. Зібрання творів. Т. 10, с. 608.
117. Stendhal. Correspondance. T. 3, p. 484.
118. Стендаль. Зібрання творів. Т. 10, с. 124.
119. ИРЛИ, ф. 309, № 14, л. 12 про. - 14.
120. Там же, № 4, л. 14 про. - 15.
121. Там же, л. 19.
122. Стендаль. Зібрання творів. Т. 15, с. 247.
123. Переписка Олександра Івановича Тургенєва із кн. Петром Андрійовичем В'яземським. Т. 1; ИРЛИ, ф. 309, № 2689.
124. Там же. [Переписка.] с. 204-205.
125. ИРЛИ, ф. 309, № 350, л. 236-236 про., 233.
126. Переписка Олександра Івановича Тургенєва із кн. Петром Андрійовичем В'яземським. Т. 1, с. 207.
127. ИРЛИ, ф. 309, № 14, л. 88 про. - 89 об.
128. Там же, л. 91.
129. Переписка Олександра Івановича Тургенєва із кн. Петром Андрійовичем В'яземським. Т. 1, с. 372.
130. ИРЛИ, ф. 309, № 311, л. 52об.
131. Там же, л. 64об.
132. Там же, № 305.
133. Там же, л. 59об.
134. Stendhal. Correspondance. T. 3, p. 57.
135. ИРЛИ, ф. 309, № 318. Запис від 21 листопада 1838 г.
136. Там же, л. 103об.
137. Там же, л. 28 про., 29 об.
138. Там же, л. 96.
139. Там же, л. 98.
140. Тургенєв А. И. Хроніка російського. - Щоденники, с. 223.
141. ИРЛИ, ф. 309, № 319.
142. Там же, № 2720 а, л. 24.
143. Там же, № 319.