Карху е. Г. Фінська література [другої половини XIX в.]
70-е роки XIX в. були періодом підготовки й проведення соціально-економічних і політичних реформ, що сприяли подальшому розвитку капіталізму у Фінляндії. Наприкінці 50-х і початку 60-х років наростала боротьба за автономні права фінського народу, за скликання сейму й ліквідацію ряду феодальних інститутів. В обстановці підйому визвольного руху в Росії царат змушений був піти на поступки й у Фінляндії. Реформи торкнулися також національної культури, були розширені права фінської мови, створювалися фінські школи. Виникли нові газети й журнали, був заснований професійний фінський театр (1872).
Література Фінляндії продовжувала розвиватися на двох мовах - фінському й шведському, але в порівнянні з попередніми періодами роль і питома вага финноязичной літератури рішуче зростають, а шведоязичная література до кінця століття стає вже літературою шведських національних меншостей
У літературі 70-х років ще значне місце займає характерна для романтиків історична й фольклорна тематика. Разом з тим намітився поворот до зображення сучасного народного життя, і ця тенденція підсилилася в наступні десятиліття у творчості критичних реалістів. 90-е роки - період становлення й інтенсивного розвитку реалізму у фінській літературі
У творчості письменників 70-х років з історичною тематикою було зв'язане осмислення сучасності як певної ланки в історичному процесі. В "Оповіданнях фельдшера" ( 1851-1867) Сакари Топелиуса ( 1818-1898), що представляють, по суті, історичний роман, що охоплює події шведсько-фінської історії протягом півтора сторіч, перехід від середньовіччя до Нового часу зображується як безперервне зіткнення людських страстей і станових інтересів
Драматизм історії з особою силою передається в лірику Юлиуса Векселля ( 1838-1907) і його трагедії "Даніель Юрт" (1862), присвяченої подіям так званої "дубинной війни" (найбільшого повстання фінських селян наприкінці XVI в.) і боротьби з феодально-католицькою Контрреформацією. На перший план у п'єсі висувається новий тип героя - борця за народні ідеали. У протесті Юрта втілюється ніколи не вмираючий дух плебейського бунтарства. Разом з тим через п'єсу проходить думка про трагічну "заплутаності" історії; з поразкою феодально-католицької реакції й перемогою герцога Карла народ не стала вільним, у зв'язку із чим недосяжність справжньої волі здається Юрту абсолютної. У цих мотивах звучить розчарування Векселля в сучасних реформах і в буржуазному розвитку взагалі. Атмосфера радості й світлих очікувань, заклики до боротьби й подвигу переміняються й у лірику поета трагічним світовідчуванням, свідомістю того, що "лик миру перекручений і його знову спотворюють на старий лад".
Топелиус і Векселль писали шведською мовою. Основоположником нової фінської літератури, зачинателем національної драматургії й роману, реформатором фінської лірики по праву вважається Алексис Ківі ( 1834-1872). Творчості Ківі, що зв'язано глибокими коріннями із селянською культурою, фольклором, також властив загострене почуття розпаду традиційних підвалин народного життя, свідомість історичної закономірності цього процесу й разом з тим чітка антибуржуазна тенденція. Уже в ранній романтичній трагедії "Куллерво" (1864), написаної на сюжет з "Калевали", є присутнім характерна для Ківі колізія, що виникає на стику двох різних епох як результат зіткнення двох різних "станів миру". Герой трагедії з його первіснообщинними поданнями зіштовхується із принципами власницьких відносин; він - останній епічний богатир, породжений для героїчних загальнонародних подвигів, і одночасно перша жертва соціального гноблення. Мрія Куллерво про відновлення общинної рівності отруєна свідомістю того, що від реальності вона відділена "морем неможливості".
В "Куллерво" розставання з історично вичерпали себе формами життя зображено ще трагічно, але вже в романі "Семеро братів" (1870) це розставання дане комічно. Тут поряд зі шляхетними, гуманістичними сторонами цивілізації, що йде, виступають інші її сторони, що здаються безглуздими в умовах сучасного суспільства, недоліки якого авторові також ясні. В "Сімох братах", розгорнутому романі-казці, сучасна дійсність із її чиновниками й пасторами гумористично зіштовхується з лісовою утопією героїв роману, з їхньою мрією жити вільним мисливським життям за прикладом далеких предків. Первозданна наївність сімох братів, що міркують про невпорядкованість миру, смішна, і в той же час їхнього міркування не позбавлені здорового глузду
Ківі написав більше десяти п'єс, що склали основу класичного реалістичного репертуару й способствовавших виникненню національного театру: комедії "Шевці Нумми" (1864), "Заручини" (1866), комедію-фарс "Хмільний похід у Шлезингене" (опубл. посмертно) і др.
Як художник Ківі відчував глибокий потяг до літератури європейського Відродження. Особливо близькі йому за духом Шекспір і Сервантес, його залучає зображення життя, повної руху й розкутості, у вигадливому змішанні серйозної й смішного, реальності й вимислу
Для Ківі характерно й властиве Сервантесові, Рабле, Шекспірові сполучення книжкової гуманістичної культури з народно-буффонной, народно-смеховой. Зокрема, гумор Ківі має глибоку народну основу; недарма він так цінував почуття гумору в селянина, уперше відкривши для фінської літератури цю сторону народної психології
Для створеною фантазією Ківі картини миру надзвичайно характерна великомасштабність художнього бачення. Одинична людина співвіднесена із цілою світобудовою, усе оточено простором, усе побачено в далекої просторовій і тимчасово́й перспективі. Для створення свого патріархально-епічного миру (більш-менш статичного) Рунеберг повинен був ізолювати його від великого миру (уже непатріархального й що змінюється). Навпроти, Ківі своїм епічним мистецтвом розімкнув патріархальний мир, увів патріархального селянина в мир нової цивілізації, що ставить перед ним нової проблеми
В укрупненому сприйнятті людей і їхньому оточенні Ківі багато в чому йде від фольклорного епосу і його гіперболічної образності
Разом з тим відношення Ківі й до фольклорного й до літературних традицій відрізнялося почуттям незалежності й волі. Це яскраво виявилося й у його лірику й стало однієї із причин того, чому вона довго не знаходила визнання. Ківі відмовився й від рим і від традиційних розмірів. Він по праву вважається одним із самобитнейших фінських поетів
Для художнього світосприймання Ківі найвищою мірою характерне почуття перспективи - зорової, тимчасовий, духовно-інтелектуальної. Улюблений його прийом в описах природи й фізичного миру - це погляд з вершини, звідки погляду відкривається простір
Реалістичні тенденції, що виявилися у творчості Ківі, не відразу стали визначальними для літератури в цілому, у цей період розвивається й романтична традиція. Наприкінці 70-х років у поезії Каарло Крамсу ( 1855-1895) прогресивні тенденції у фінському романтизмі досягають однієї з вершин свого розвитку, що потім стане відправною крапкою й для критичних реалістів. Невелике по обсязі творчість Крамсу має яскраво соціальну спрямованість, найбільш відомі його балади про заколотних героїв "дубинной війни".
Розквіт реалізму в 90-е роки пов'язаний із творчістю Минни Кант ( 1844-1897), Юхани Ахо ( 1861-1921), Арвида Ярнефельта ( 1861-1932), Юхани еркко ( 1849-1906), Казимира Лейно ( 1866-1919), Теуво Паккали ( 1862-1925), що писало по-шведски К. А. Тавастшерни ( 1860-1898) і ін. Реалісти входили в групу "Молода Фінляндія" і заснували ряд періодичних видань, у яких відстоювали соціально-критичний напрямок у мистецтві (статті Ю. Ахо, К. Лейно й ін.). На формування фінського реалізму вплив зробила реалістична література інших країн, особливо російськ і норвезька; почасти вплинув також французький натуралізм і позитивістська естетика
У літературі з'явилися нові теми, реалісти вперше стали писати про життя міської бідноти, про боротьбу робітників за свої права, про пригноблене положення працюючої жінки, про земельний голод і руйнування дрібних орендарів. Реалізм затверджував себе в боротьбі з епігонським романтизмом і його естетикою, піддаючись нападкам клерикалів і консерваторів з "старофинского" табору, незадоволених тим, що реалісти перенесли суперечки зі сфери національно-язикових розбіжностей у сферу соціальну. Постановки п'єс Минни Кант ("Дружина робітника", 1885; "Діти гіркої долі", 1888) вилилися в події немаловажного суспільного значення й викликали гостру полеміку. Основні досягнення критичного реалізму ставилися до області прози й драматургії. Розробляються жанри соціально-психологічного роману, повісті, новели
У реалістичних романах 90-х років немає вже настільки широкої епічності зображення народного життя, як, скажемо, в "Сімох братах" Ківі. Але зате роман стає в соціально-проблемному й психологічному змісті більше цілеспрямован і зосередженим, більш глибоко досліджуються взаємини людини із середовищем (не тільки його залежність від середовища, але і його бунтарство проти її). Найбільш характерні приклади таких добутків: романи "Дочка пастора" (1855), "Дружина пастора" (1893) Ю. Ахо; повести "Бедние люди" (1886), "Ханна" (1886), "Підводний камінь" (1887), "Агнес" (1893) і багато новел М. Кант; роман "Батьківщина" (1893), "Олена" (1902), "Діти матері-землі" (1905) А. Ярнефельта; романи "На гірці" (1891), "Ельза" (1894) Г. Паккали.
У центрі цих добутків доля особистості, її духовний мир, її моральний розвиток - сучасна людина і його соціальне оточення. Деяких критичних реалістів цікавлять історичні й фольклорні сюжети, які одержують нову, підкреслено сучасне трактування (як, наприклад, у віршованих драмах еркко на сюжети "Калевали").
Одне із центральних місць у фінській літературі 90-х років займає творчість М. Кант. По своїй натурі вона була активною особистістю, чуйної до передових ідей часу, готової відстоювати їх у боротьбі із суспільно-літературною реакцією. Кант являла собою новий тип жінки, що поступово вивільнилася з оковів релігійного мислення й осознавшей своє пригноблене положення
На відміну від Ахо, що изображали процеси розкладання патріархально-селянського укладу, увага Кант була зосереджена на нових, тільки-но соціальних явищах, що зароджуються, пов'язаних з виникненням робітничого класу. Вона харчувала інтерес до соціалістичних ідей, правда ще дрібнобуржуазно^-утопічним за своїм характером. Її творчість була своєрідною розвідкою не тільки в нову дійсність, з новими для фінської літератури конфліктами й героями, але й в область європейської драматургії, освоєнням досвіду Ибсена, Л. Толстого й інших художників
Творчість Толстого й інших російських реалістів зіграло особливу роль у літературній біографії Ярнефельта (ставши на початку 90-х років "толстовцем", він аж до кончини Л. Толстого листувався з ним і двічі відвідав його). У численних романах Ярнефельта відбилися настрої безземельного фінського селянства, багато в чому ще патріархального, але робочого руху, що швидко революціонізувалося під впливом, і поширення соціалістичних ідей. У свідомості Ярнефельта ці ідеї прийняли специфічну форму християнського соціалізму, "толстовства".
Теуво Паккала відомий насамперед як побутописець міської околиці, її "маленьких людей", представників напівзлиденного трудового люду. У дитячі роки сам Паккала пройшов сувору школу вбогості, і ці важкі роки він потім описав в автобіографічних "Спогадах дитинства", першому своєму опублікованому добутку
Паккала був одним з перших письменників у фінській літературі, хто з такою наполегливістю відшукував моральні цінності в людях, гранично принижених і пригноблених. І тут він звертається до досвіду російської класичної літератури з її увагою до "маленької людини". Критики, що писали про Паккале, звичайно згадували про західні впливи на нього, зокрема посилалися на Чи, Гамсуна, інших норвежцев. Але сам Паккала говорив про західні впливи досить стримано, зате вказував на впливи росіяни. "... Я с жадібністю читав російську літературу - усе, що тільки було у шведських і фінських перекладах. І як і раніше захоплююся нею. Саме з тої сторони (Достоєвський, Гоголь) випробував я впливу, помітні й стороннього ока".
У фінській поезії реалізм представлений творчістю К. Лейно і Ю. еркко. Вони одержали популярність саме як соціальні поети, пропагандисти нових ідей. По-новому використовуються в їхній творчості фольклорні традиції, народно-пісенні мотиви жіночої знедоленості, сирітства, жебрання. У своїх віршованих драмах еркко "социологизировал" і осовременил традиційні фольклорні сюжети
У драмі "Айно" (1893) еркко на фольклорному матеріалі освітив стала в 90-е роки актуальної проблему жіночої емансипації, у драмі "Куллерво" (1895) - проблему робочого руху, що зароджувалося у Фінляндії. Якщо Ківі в трагедії "Куллерво" цікавила насамперед тема індивідуального бунтарства, то в п'єсі еркко Куллерво зображений вождем заколотних рабів
Інтерес реаліста еркко до фольклору відрізняється й від наступного неоромантического фольклоризма: йому була ще далека неоромантическая естетизация "Калевали" і її древнього язичеського миру. Погляд еркко був прикутий до майбутнього, він вірив у гуманістичний зміст історичного прогресу й не віддавався елегійної ідеалізації минулого.