Переказ сюжету Довге прощання Трифонов Ю. В
Усе почалося із Саратова, куди трупа приїхала на гастролі й де акторів оселили в поганому готелі. Коштує жару, режисер Сергій Леонідович покотив у Москву, залишивши замість себе помічника Смурного. Цей Смурний давно поклав око на Лялю (Людмилу Петрівну Телепневу), одну з акторок театру, але, мстячи їй за те, що вона його відкинула, він улаштовує їй «затир», тобто або взагалі не дає їй ролі, або тримає на третьорядні. У Саратові Смурний викликає Лялю до себе й показує їй лист, складений її матір'ю, де та скаржиться, що дочці, талановитій акторці, не дають працювати. Між акторами відразу поширюються слухи, Ляле безумно соромно, вона багато разів просила матір, що давно грішила такого роду петиціями, не робити цього. Так що на вечірці в автора п'єси, Миколи Дем'яновича Смолянова, уродженця Саратова, Ляля не знаходить собі місця. У неї кепський настрій, вона почуває відчуженість від колективу, жаль їй і провінційного, малообдарованого драматурга, що расстарался, щоб добре прийняти акторів, а ті насміхаються над ним
Ляля допомагає матері Смолянова накривати на стіл, а після мити посуд, затримується в них і зрештою змушена заночувати. Смолянов здається їй жалюгідним, слабким, вона вислухує оповідання про життя цього нещасливого в сімейному житті людини, що до того ж цілком усвідомлює свою обдарованість
Пошкодувавши Смолянова, Ляля стає його коханкою. Повернувшись у Москву, Ляля на місяць їде в Крим, вертається засмагла, відпочила, приваблива й зустрічає в театрі Смолянова, нову п'єсу якого «Гнат Тимофійович» збирається ставити Сергій Леонідович. У цій п'єсі Ляля, не без сприяння Смолянова, одержує головну роль. У Москві Смолянов заводить різноманітного корисного знайомства
Роман Ляли з ним триває, вона не випробовує страсті до цієї людини, але почуває, що потрібна йому, і тому зв'язку не обриває, хоча іноді неї мучать каяття совісті перед її неофіційним чоловіком Григорієм Ребровим, з яким вони живуть уже багато років. Ребров - теж початківець драматург, автор двох п'єс, які ніде не може прибудувати. Болісно самолюбний Ребров страждає від своїх невдач, утішаючи себе тим, що твір п'єс - не головне в його житті. Він захоплений також історією, сидить у бібліотеці, риється вархивах.
Спочатку його цікавить така особистість, як Іван Гаврилович Прижов, автор «Історії шинків», побутописець народного життя, п'яничка, благороднейший людина, один з учасників убивства студента Іванова, організованого С. Нечаєвим, потім Микола Васильович Клеточников, агент народовольців у Третім відділенні. Ребров задумує п'єсу онародовольцах.
Через свою невпорядкованість він не жениться на Ляле, незважаючи на глибоку й давню любов до неї. Із цим зв'язані й Лялини аборти, на які неї підштовхує мати Ирина Ігнатіївна, у минулому невдала балерина. Реброва мати вважає невдахою, що живе за рахунок її дочки. Прем'єра п'єси Смолянова проходить із більшим успіхом, Лялю кілька разів викликають оплесками, навколо чуються заздрі шепотки. Після спектаклю вона змушена познайомити поджидающего її Реброва із проводжаючої її Смоляновим. Сам Ребров на прем'єрі не був, тому що вважає автора графоманом
Смолянов пропонує відсвяткувати успіх п'єси в ресторані. Після вечері вони втрьох, хмільні, приїжджають у гості до Ляле й Реброву в будинок її батьків, де залишаються ночувати
Ребров підозрює, що між Лялей і Смоляновим щось є, але жене від себе цю думку. Зачіпає його й Лялин успіх, що росте з кожним спектаклем. Вона стає популярна, неї запрошують зніматися в кіно, улаштовують концерти з її участю, на яких вона виконує пісні зі спектаклю. Їй підвищують оклад, роблять особливі знаки уваги. Вона відчуває себе багатою жінкою. Єдине, що заважає їй почувати себе цілком щасливої, - це страждання рідних: невпорядкованість Гриши, нервозність матері через хворобу батька Ляли Петра Олександровича, у якого третій інфаркт. Їх старий дерев'яний будинок збираються ламати, як і всі навколишні, тому що місто наступає, але Петро Олександрович хоче зберегти сад, свою гордість, де він розводить квіти
Він готовий передати сад у державну власність, намагається боротися, ходить по інстанціях, шле листа, але йому мало що вдається, і це позначається на його різко, що погіршилося стані. Турбуючись про Грише, Ляля, ніколи ні про що не просила Смолянова, просить допомогти прибудувати куди-небудь ребровские п'єси. Смолянов неохоче відгукується на це.
Він не розуміє, що зв'язує Лялю з таким жалюгідним, за його словами, «чоловічком». Він уважає, що в Реброва немає ґрунту, тоді як Ребров, сперечаючись із ним, говорить, що його ґрунт - досвід історії
На вечірці в якогось «солідного працівника» Агабекова, куди неї привозить Смолянов, Ляля виявляється в центрі загальної уваги, щиро веселиться, потім Смолянов кудись відлучається, а Ляля чекаючи його залишається наодинці з Агабековим. Після дзвінка Смолянова, що повідомив, що застряг з машиною й заїде за нею ранком, Ляля раптом догадується, що все підбудовано й Смолянов поступився її начальникові, від якого багато чого залежало в його кар'єрі. Із цієї миті з ним усе кінчено, про що Ляля й повідомляє його при зустрічі. Розрив Смолянов сприймає важко, тим більше що в сім'ї в нього неблагополучно: душевно неврівноважена дружина намагається викинутися з вікна, мати з інсультом у лікарні, та й театральні справи його погіршуються. Сергій Леонідович і завліт Маревин відмовляються брати його нову п'єсу, і Ляля зненацька підтримує їх.
Тим часом у Реброва назрівають серйозні проблеми. Від нього вимагають довідку для домоуправління з місця роботи, у противному випадку він буде вважатися тунеядцем, аж до виписки й виселення з Москви. Він іде в театр, куди віддав свої п'єси для розгляду, і в нього зав'язується серйозна розмова з режисером Сергієм Леонідовичем, що з гіркотою дивується, чому драматурги не пишуть про те, що їм дійсно близько, а вибирають кон'юнктурні теми. З жадібним інтересом вислухавши оповідання Реброва про Клеточникове, він з ентузіазмом говорить, що було б чудово, якщо б удалося зобразити на сцені перебіг часу, що несе всіх, багатожильне проведення історії, де все слитно. Смоляне шукає собі талановитого літературного «раба».
Хтось Шахів, їх загальний з Ребровим знайомий, приводить до нього Гришу. Смолянов поки ще в силі: якщо його ім'я виявиться поруч із ребровским на п'єсі, те це може дати їй зелене світло. Однак запрошення Смолянова таїть під собою ще й інше: він улаштовує Реброву випробування, навмисно надягаючи сорочку, що йому подарувала у свій час Ляля.
Сорочку Ребров випадково виявив у шафі, і Ляля на його питання збрехала, що це колективний подарунок музикантові з оркестру. Тепер він зі здивуванням дивиться на сорочку, потім не витримує й запитує, де Микола Дем'янович її купив. Смолянов відповідає, що подарувала Людмила Петрівна. Між Ребровим і Лялей відбувається пояснення. Ляля відверто зізнається, що в підґрунті її зв'язку зі Смоляновим, майже неусвідомленої, було бажання «якось себе влаштувати».
Та розмова стає фактичним кінцем їхніх відносин. Незабаром удома в Реброва з'являється Смолянов, що повідомляє, що домовився в театрі про місце завліта для нього, і Ребров не може зрозуміти, чи то бити Смолянова, чи те їхати влаштовуватися на роботу. І все це як у сні - і сором, і подив. До всього іншого, Ляля під натиском матері робить черговий аборт, але Ребров уже почуває, що в ньому щось безповоротно переломилося, що колишнє життя скінчилося
На інший день він їде, нікого не попередивши, у геологічну експедицію. Проходить багато років. Удома Телепневих давно ні, як і батьків Ляли. Сама вона була звільнена з театру, вийшла заміж за військового, народила сина, і тепер коло її знайомих зовсім іншої. Випадково зустрівши в Гуме стару подругу по театрі Машу, вона довідається про Смолянова, що він п'єс не пише й живе тим, що здає дачу на літо
Довідається вона й про Реброве: він процвітаючий сценарист, у нього машина, двічі був одружений, у нього роман з дочкою Машиною подруги. Не знає вона тільки одного: ті давні роки, коли він бідував і страждав, Ребров уважає кращими, тому що для щастя потрібно стільки ж нещастя...