Історія французької літератури. К. Ловернья-Ганьер, А. Попер, И. Сталлони, Ж. Ванье. Бернарден де Сен-Пьер (1737 - 1814)
Бернарден де Сен-Пьер (1737 - 1814) 1814)
"Джерело: Література Освіти)&"Подорож на Иль-Де-Франс" (1773). У Парижу веде важке життя до 1784 р., коли "Етюди про природу" приносять йому успіх. Успадковує Бюффону на пості директора Ботанічного саду, потім стає професором в еколь Нормаль. Умирає в 1814 р., досягши благополуччя й почестей
Чоловік однієї книги
Бернарден де Сен-Пьер, учень Руссо, з яким він дружив і яким захоплювався, був розважливим кар'єристом і вважав, що завоює славу завдяки "Етюдам про природу". Але із цього величезного добутку &"Поль і Віргінія", добуток, що пізнає успіх, що набагато перевершує його літературні якості
"Поль і Віргінія" (1788)
"Джерело: Література Освіти)&"пастораль", модний в XVII-XVIII вв. жанр. Однак "Поль і Віргінія" - не пастушача історія в обрамленні сільських крас, хоча книга й відповідає цьому жанру, представляючи зворушливу ідилію між простими й чистими персонажами, що ховаються від спокус цивілізації. Але все-таки добуток можна скоріше віднести до жанру "утопії", милому вимислу, настільки улюбленому в цю епоху. Острів, збережений від пороків зовнішнього миру за допомогою прихильної природи, є теперішнім Едемом до гріхопадіння: "Нещастя далеко від мене; навколо мене одне щастя", - говорить мадам де ля Тур, мати Виржинии. Герої сповнені доброти й заразливої чуттєвості, що перетворить звичайне життя в небесний дарунок, а навколишню природу &"Джерело: Література Освіти)"Самому зіпсованому упередженнями світла людині подобається, коли йому говорять про щастя, що даруют природа й чеснота". Урок Руссо застосовується з карикатурною запопадливістю: щастя знаходить своє джерело в підпорядкуванні природі, у відході від цивілізованого миру, відмові від теології й лт прагнення до розуміння, у первинності "чуттєвості", тобто почуття: "Їхнє богослов'я цілком полягало в почутті". Піддавшись помилковим міражам успіху в суспільстві, торгівлі, спраги грошей, обидві сім'ї пізнають нещастя. Трагічний епілог є попередженням Провидіння.
"Кращий зі слащавих романів". Вираження належить Камю, що назвав книгу "просто обтяжуючої". Дійсно, "Поль і Віргінія" страждає слабостями тенденційного роману й поступками моді того часу: схематизмом ситуацій, умовним і пихатим стилем, переповненим клятвами й моралізаторськими афоризмами, ідеологічним конформізмом і тенденційною демонстративністю (особливо в тім, що стосується вихваляння природи й чесноти). Проте, незважаючи на явні недоліки, ця книга з моменту своєї появи користується величезною популярністю. Вона являє собою помітну віху в історії літератури, оскільки дає початок одному із самих плідних оповідальних напрямків XIX в. і, слідом за Руссо, сприяє відновленню мистецтва й мови в описі природи. Ставши справжнім "міфом", роман служить також зразком для всієї сентиментальної літератури.