Н. И. Стороженко. Кальдерон де-ла-барка
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" За словами самого К., це змусило його остаточно кинути право й звернутися до поезії. Надійшовши у військову службу, він брав участь у походах, не перестаючи в той же час займатися літературою. До періоду його військової служби ставляться деякі з його кращих п'єс, напр. "Лікар своєї честі" і "Життя є сон".
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" в 1653 р. одержав місце священика в Толедо, а в 1663 р. був призначений капеланом при особі короля; цю посаду він займав до самої смерті в 1681 р.
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" і релігійних торжеств.
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" своїми 73 духовних і 108 світських п'єс.
"Цитування тексту взяте із книги: століття й Відродження" драм К. - "Поклоніння Хресту", у якій проводиться думка, що віра в силу св. Хреста достатня для порятунку людини, які б лиходійства він не зробив.
Сюжет іншої знаменитої духовної драми К., "Дивовижний чарівник" (El Magico Prodigioso), запозичений з легенди про св. Купріяна, в основі якої лежить древнє східне сказання про договір людини з дияволом. На цій підставі багато критиків називають героя п'єси іспанським Фаустом і навіть намагаються порівнювати його з "Фаустом" Ґете. Насправді порівняння це цікаво не по подібності, а хіба по протилежності обох типів. Іспанський Фауст нудиться спрагою любові, а не спрагою осягнути таємниці природи; глибоко релігійний, він прагне створити своє власне подання про божество, що є вже крок до християнства.
Світські п'єси К. можна розділити на три класи: трагедії, драми філософського змісту й комедії. В основі трагедій К. лежать три почуття, що одушевляли всякого іспанця цієї епохи: честь, ревнощі й любов, причому верховним почуттям є перша. У жодного народу почуття честі не досягло такої екзальтації й не вимагало таких жахливих жертв, як в Іспанії. Честь грає в іспанське драмі майже ту ж роль, як доля в древній трагедії. Подібно античному фатуму, вона розпоряджається долею людей і змушує їх на догоду умовним правилам придушувати в собі людські почуття й робити жахливі злочини.
У драмі "Лікар своєї честі" чоловік, запідозривши дружину в зраді, велить лікареві відкрити їй жилу й залишає її минути кров'ю. Король схвалює цей обурливий самосуд під умовою, щоб Дон Гутьерре женився на своїй колишній нареченій, Леонор, що він і обіцяє у виді не остиглого ще трупа дружини.
У п'єсі "За таємну образу таємна помста" ревнивий чоловік убиває свою дружину, запалює свій будинок і повідомляє королеві, що дружина задохлась від диму. Король розуміє, у чому справа, але цілком схвалює такий спосіб помсти за ображену честь.
У п'єсі "Живописець власної ганьби" чоловік убиває дружину, що змінила йому, і її коханця - і рідні їх не тільки схвалюють це вбивство, але виражають готовність захищати вбивцю. Почуття любові є переважним у трагедіях "Любов після смерті", "Немає чудовиська ужаснее ревнощів".
Символічних або філософських драм у К. досить небагато, але одна з них, "Життя є сон", придбала всесвітню популярність. Що наше земне життя не більш як мрія або сон у порівнянні з реальністю вічного життя - про цьому неодноразово повторювали як християнські, так і язичеські моралісти; але К. зумів наділити цю думку в драму, багату поетичними достоїнствами.
Чи не самий великий відділ добутків К. становлять так звані "комедії плаща й шпаги", тобто п'єси з любовною інтригою, у яких діють особи вищого суспільства, кавалери й дами. Найвидатніші з них - "Гірше, ніж було", "Краще, ніж була", "Дама Чарівниця", "Будинок із двома виходами". Є в К. і драми історичні (" Стійкий принц"), драми міфологічного змісту ("Персей і Андромеда"), п'єси, запозичені з народного життя ("Саломейский алькад" і ін.).
Комедії в нашім змісті слова в нього ні, але епізодичні сцени, де діють блазні, показують, що він володів і комічним талантом. Для К., як і для Лопе де Вега, основним принципом творчості й головним мотивом діяльності було бажання подобатися. Для цієї мети він готовий був порушити закони ймовірності, переміщати століття й події, зневажити завітами "Поетики" Аристотеля й "De Arte Poetica" Горация.
Скориставшись усім, що було зроблено його попередником в області драматичної композиції, К. довів до досконалості форму драми, але залишив недоторканної її сутність. Уступаючи Лопе в трагічній силі, енергії стилю й окресленню характерів, К. перевершує його в складності плану, достатку ідей і тонкій розробці деталей. Стих його звучний, виклад сіяє східною розкішшю фарб. По мистецтву зав'язувати інтригу, тримати в постійному порушенні цікавість глядача й вражати його ефектними сценами й несподіваною розв'язкою, вона не має суперників.
Хоча драми Лопе де Вега й К. однаково національні, але К. приймав у міркування не смаки публіки взагалі, а смаки придворного кружка й вищого суспільства. Цим, головним чином, пояснюється одноманітність і витонченість його дикції. На противагу Шекспірові, що насамперед намагається зацікавити глядача характером свого героя, а потім уже його долею, К. у більшості випадків мало цікавиться цим психологічним процесом. У нього найдеться не багато характерів, у яких, як у героїв Шекспіра, загальн і типове гармонічно зливалося б з індивідуальним.
Всі його характери можна звести до декількох типів: коханця, ревнивого чоловіка, брата й т.д.; всі вони діють у відомих положеннях зовсім однаково й навіть говорять однаково блискучою поетичною мовою. К. постійно прагне перенести глядача в іншій, більше розкішний мир, де все освітлено сліпучим блиском поезії, де страсті грандіозніше, ніж у дійсності.
Незважаючи на перебільшення й анахронізми, основні риси іспанського народного характеру яскраво відбиваються в п'єсах К.; він жив і почував у цілковитому співзвуччі зі своїм народом. Це сильне національне фарбування перешкоджає п'єсам К. зайняти таке ж положення на європейській сцені, яке займають, наприклад, драми Шекспіра.
Іспанський релігійний фанатизм і містична захопленість, іспанське обожнювання короля, іспанський погляд на честь і її задоволення - всі ці мотиви занадто умовні, занадто местни. Одне з переваг Шекспіра порівняно з К. Ґете бачив у тім, що Шекспір як протестант був вільний від того релігійного фанатизму, що затемнював судження К. Хронологія п'єс К. дотепер не визначена з точністю. Перше видання його добутків (1685) зроблено його іншому, Віра Тассисом, що подала тексту біографію або, скоре, захоплений панегірик; краще видання - Гарценбуша, в "Biblioteca de Autores Espa" (Мадрид, 1848-50). Сюди, втім, не ввійшли духовні драми ("Autos Sacrame"), видані раніше (Мадрид, 1754-1760).
См. Тикнор, "Історія іспанської літератури" (т. II); Lewes, "The Spa" (Лон., 1846); Schack, "Geschichte der dramatische" (т. III); Lasso de la Vega, "С. de la Barca. Etudies de las obreis etc." (Мадрид, 1881); Viel Castel, "Essai sur le theatre Espag" (Пара., 1882); Tre"A" (Лондон, 1880); Morel Fatio, "Caldero" (Пара., 1882); Faste"Caldero" (Лпц., 1882); Gu"Caldero" (Фрейбург, 1887-88). Переклади К. на російський яз.: Костарев, "Лікар своєї честі" і "Життя є сон" (М., 1861); Чуако, "Поклоніння Хресту", "Година від години не легше" і "Алькад у Саламее" ("Бібліотека європейських класиків", Спб., 1884); Юр'єв, "За таємну образу таємна помста" ("Бесіди в Суспільстві аматорів росс. слів.", III, М., 1871); "Сам у себе під стражів" ("Артист", 1891); Арбенин, "Дон Фернандо", "Стійкий принц" ("Артист", 1891); Буренин, уривок із драми "Дочка Повітря" ("Вест. Європи", 1872, березень); невідомий, "Дама чарівниця" ("Артист", 1894).
Н. Стороженко.