Алташина В. А. Абат Превописатель, журналіст, географ і історик
"Джерело: Література Освіти)—1763) — автор лише одного шедевра, "Історії кавалера де Грие й Манон Леско" (1731), хоча перу його належать десять багатотомних авантюрно-психологічних і два історичних романи. Для читачів XVIII в. він був насамперед творцем "Життя шляхетного "Людини, що оставили світло" (1728—1731) і "Історії Кливленда" (1731—1739), укладачем "Загальної історії подорожей" (1746—1754), видавцем двадцатитомного журналу "За й Проти" (1733—1740). Особистість цього чарівного абата-відступника, його життя, повне пригод і покрита таємницею, були предметом постійного інтересу сучасників і вчених. Як правило, і ті й інші впадали в крайності: або очорняли його, обвинувачуючи у всіх смертних гріхах, або створювали про нього "золоту легенду". Обставини життя З маловідомі: документів по різних причинах збереглося небагато, свідчення його людей, що знали, нечисленні й суперечливі. Дослідники проробили величезну роботу, по крупицях збираючи дані про життя абата З, установлюючи хронологію його творчості, атрибутируя його твору1.
"Джерело: Література Освіти)"Записки знатної людини, що удалились від світла". В 7-м томі з'явилася його знаменита "Історія кавалера де Грие й Манон Леско", що коштує в одному ряді з такими видатними педагогічними романами-трактатами, як "Пригоди Телемаку" (1699) Фенелона й "емиль, або Про виховання" (1762) Руссо2"Джерело: Література Освіти)— вихователь маркіза, який він прагне не тільки прилучити до різних наук, але й навчити розуміти серця навколишніх його людей і власне серце. Дотримуючись віянь свого часу, коли було модно міркувати про різні методи виховання й навчання, З викладає свої погляди на те, чому і як потрібно вчити. Він уважає абсолютно необхідним знайомство з історією, географією, основами природничих наук, а також знання іноземних мов. Але набагато більш, ніж формування розуму, З як щирого психолога й мораліста цікавлять виховання й становлення серця героя. Письменник думає, що спочатку треба виліпити душу, прищепити любов до чесноти, а потім уже розвивати розум. З був упевнений, що правильне виховання вдосконалює природні задатки і якості; тільки воно може допомогти людині керувати непоясненими схильностями свого серця", і від того, яке виховання одержала людина, багато в чому залежить його подальша доля. Не випадково цій проблемі приділяється настільки значне місце не тільки в першому романі письменника, але й у таких великих його добутках, як "Історія Кливленда" і "Киллеринский настоятель" (1735—1740) Герой "Киллеринского настоятеля", як і герой "Записок знатної людини", — вихователь; більше того, вона пастир, що пестує не тільки своїх близьких, але й парафіян. Не знаючи світла й правил поведінки, прийнятих у суспільстві, киллеринский настоятель спочатку сліпо треба нормам релігійної моралі, прагнучи будь-що-будь погодити поводження своїх братів і сестри із принципами Євангелія. Повага до релігії й необхідність дотримуватися її принципів абат Із уважав важливим фактором виховання. Як деист, письменник був індиферентний до питань культу й догми, уважаючи, що релігія повинна відрізнятися віротерпимістю. Із прагнув з'єднати віру в Бога з визнанням прав людської природи, а повага до правил Євангелія — із твердженням права людини на задоволення й щастя
"Джерело: Література Освіти) моралі й психології він був детерміністом, думаючи, що поводження людини залежить як від будови його тіла, так і від впливу суспільних умов
"Джерело: Література Освіти)— джерело всіх пороків і чеснот, і саме його варто вивчати в першу чергу — таке завдання ставив перед собою письменник, уважаючи головною метою "повчати розважаючи". Повчальне значення своїх романів З постійно підкреслював у передмовах, думаючи, що правдиве зображення життя допоможе читачеві пізнати себе самого й уникнути багатьох небезпек, які таять у собі страсті. Саме любов — причину найдужчих емоційних потрясінь — можна з повним правом назвати головним героєм всіх романів абата З. Боротьба страсті й боргу, розуму й почуття, чесноті й любові — улюблена тема в художній літературі XVIII в. З думає, що любов — природне почуття людини, вона непорочна у своїй основі, необхідно тільки погодити неї із принципами моралі й релігії. Багато героїв романів З коштують перед вибором між порочною й доброчесною любов'ю: перша прирікає їх на безперестанні роздирання, неминуче приводить до трагедії, друга дарує їм тихе щастя, щиросердечний спокій і гармонію. Герої "Мемуарів г-на де Монкаля" (1741) і "Історії юності Командора" (1741), брат киллеринского настоятеля зуміли відмовитися від оман і, зробивши правильний вибір, знайшли зрештою щастя й спокій
"Джерело: Література Освіти)"чутливого напрямку" (Мариво, г-жа де Тансен, г-жа де Граффиньи) думали: щоб стати доброчесним, досить уміти переживати й слухатися голосу свого серця. Хоча чутливість і розташовує до добродетельности, але остання, на думку З, завжди плід страждань і зусиль людини над самим собою
"Джерело: Література Освіти)"чутливої людини", що з'явився в романі того часу, для якого характерна не тільки здатність до найтонших переживань, але й прагнення аналізувати свої почуття. Концепція "чутливого героя" має ґрунтовну історичну традицію: ціла плеяда мислителів і моралістів прославляла страсті, наполягала на їх споконвічній добрій природі, призивала розумно керувати ними. Філософія чутливості формувалася на основі багатьох інших: вона увібрала в себе й картезіанство, що затверджувало, що страсті корисні, і філософію епикура в інтерпретації Гассенди, і ідеї Мальбранша, що говорили г насолоди страждань і постійному занепокоєнні душі, і емпіричний сенсуалізм Локка, і погляди Кондильяка.
Існує думка про особливий вплив Мальбранша на формування образа чутливого героя З3"Джерело: Література Освіти) їй розумом, тому що всі вони кінцеві, а душу завжди прагне шукати те, "чого не може знайти, але що завжди сподівається знайти"4"Джерело: Література Освіти) ревнощів, неможливістю знайти вірне рішення. Таке занепокоєння, "випробовуване людиною при відсутності речі, володіння якого викликає ідею насолоди", Локк називає бажанням. Бажання й занепокоєння в цьому випадку рівні, тому що "ми бажаємо якого-небудь блага, оскільки страждаємо із-за нього"5"Джерело: Література Освіти) і почуттям, до якого так прагнули
Таким чином, якщо З і почерпнув у філософії Мальбранша думка про "безперестанне занепокоєння душі", те причину цього занепокоєння він розумів інакше: вона обумовлена самою природою людини. Мальбранш уважав неможливим позбутися від занепокоєння, а, на думку З, як і на думку Локка, це рятування можливо, і більшість його чутливих героїв досягають спокою й гармонії
Людина призначена самою природою до щасливого життя, однак, як правило, герої Із глибоко нещасні, і провиною тому є суспільство, у якому вони повинні жити. Конфлікт між людиною й суспільством неминучий, про що свідчать багато романів про вдачі першої половини XVIII в. Шляхетний і чутливий герої романів абата Із вступає в зіткнення з лицемірством, заздрістю, несправедливістю й егоїзмом, що панують вобществе.
Просвітителі вважали, що необхідно змінити суспільні закони й політичний пристрій відповідно до вимог людської природи — тільки так можна досягти загального щастя й процвітання. Тому вони з такою наполегливістю намагалися створити зразок ідеального державного устрою, звертаючись до жанру утопічного роману6. Знамениті утопії "Кливленда", у яких Із прагнув втілити закони ідеального суспільного лада, навіяні картиною державного устрою Англії, країни, що письменник добре знав і любив, будучи одним з перших пропагандистів англійської культури на континенті. З, як згодом і Вольтер, не ідеалізує "дикий стан", він не вірить в уроджену доброту поза принципами релігії й моралі й думає, що цивілізація допомагає людині боротися з дурними інстинктами, учить його необхідності дотримання моральних норм, без яких не може бути щирої чесноти
Зрозуміло, не всі романи письменника рівноцінні. Є серед них більше значні, що представляють безсумнівний інтерес із погляду їхніх художніх вартостей і філософської проблематики, такі, як "Записки знатної людини", "Киллеринский настоятель", "Мемуари г-на де Монкаля". У цьому ряді коштує й "Історія Кливленда" — самий цікавий у філософському й художньому плані роман З, що найбільше повно відбив його погляди, його розуміння найважливіших проблем часу. Інші його добутки більше загадкові й таємничі; вони оповідають про неможливість людини зрозуміти душу інших людей, об'єктивно оцінити навколишній його мир. Це "Історія однієї грекині" (1740) і "Мемуари чималої людини" (1745). Деякі романи, наприклад "Історія юності Командора" (1741) і "Моральний мир" (1760), виявилися Перенасиченими пригодами й вставними історіями, що привело до втрати єдності й цілісності добутку. Але у всіх своїх художніх творах письменник виражав погляди, характерні для всього французької Освіти й намагався дати відповіді на питання, що хвилювали його сучасників, знайшовши захоплюючу форму, постійно підтримуючи інтерес читача вірогідністю Деталей і психологічною тонкістю в зображенні характерів, залучаючи легкістю й добірністю стилю
У стилістиці роману XVIII в. відбуваються важливі зміни, головною метою яких було подолання неправдоподібності — основного недоліку претензійних романів XVII в. Перед романістами XVIII в. устало завдання змусити читача повірити в реальність зображених ними почуттів і подій, створити ілюзію дійсності. Треба було або переконати читача в тім, що розповідається правдива історія, або писати так, щоб жоден факт, жоден характер не суперечив поданню читача про правдоподібність. Для цього письменники XVIII в. використовували можливості як самої форми роману, так і його змісту7.
Всі добутки абата З написані від першої особи. Сам жанр роману-мемуарів, настільки популярний на початку XVIII в., уже змушував вірити в істинність описуваного. Однак необхідно було також відтворити правдиве історичне й географічне тло оповідання Зміст може переконати в реальності подій, якщо вони вписані в пізнаваний читачем антураж. Саме до цього методу успішно прибігає З, використовуючи свої глибокі знання історії й географії. Маючи неабияку фантазію, придумуючи самі неймовірні пригоди, абат З ніколи повністю не відривався від реальності, і його авантюрні романи не були найчистішим вимислом, але мали під собою досить достовірну основу
"Джерело: Література Освіти) світла. Приступившись до роботи над "Загальною історією подорожей", початої як переклад з англійського й продовженої самим З, він одночасно трудився над "Подорожами капітана Робера Лейда" (1744), які не були романом у чистому виді, а являли собою синтез художнього вимислу й точного географічного опису. З намагався створити захоплюючий роман зі справжніми звітами про подорожі В основі цього добутку лежали документи, що представляли безсумнівний науковий інтерес і часто цитувалися З у його журналі "За й Проти". Пізніше він використовував їх при підготовці 8-го тому "Загальної історії подорожей" (1750), присвяченого Південній Америці. Із цього моменту почалася самостійна робота З, і всі наступні томи "Історії подорожей" (з 8-го по 14-й) стали плодом його власних наукових вишукувань
Привертав увагу автора також тваринний і рослинний мир описуваних країн. З не обмежувався простим перерахуванням тих або інших видів, а докладно розповідав про їхні особливості, про спосіб життя й звичках тварин, описуючи їхній зовнішній вигляд і анатомічну будову. Якщо зрівняти оповідання про життя й звички бобрів у романі З "Подорожі капітана Лейда" зі статтею, присвяченої цією твариною в 8-м томі 36-млосної "Природної історії" (1749—1778) знаменитого зоолога Бюффона, що, до речі, неодноразово посилався на "Загальну історію подорожей" і навіть на "Подорожі капітана Лейда" абата З8, то можна виявити багато загального
Абат Із цікавився не тільки питаннями географії й біології. Велике місце на сторінках його журналу займала історія Особливий інтерес письменника викликала Англія. Зі звертався до англійських джерел, перекладав уривки з історичних робіт, писав статті на тему його сюжетів, що цікавлять, англійської історії. Абат З був автором декількох сугубо історичних досліджень; до них ставляться глави, написані їм для "Християнської Галлії" (1728), "Історія президента де Ту" (1731) і "Історія будинку Конде" (1760, опублікована в 1764 р.). Він перевів з англійського "Історію будинку Стюартов на англійському троні" Д. Юма (1760). Його перу належали також два історичних романи: "Історія Маргарити Анжуйской" (1741) і "Історія Вільгельма Завойовника" (1742). Це не документальні історії й не історичні добутки із сучасної точки зору, але вони дають нам подання про творчий метод абата З, його відношенні до історичного матеріалу. З'єднуючи художній вимисел з реальним минулим, як він це робив у багатьох інших романах, письменник, однак, інакше розставляв акценти: якщо в "Кливленде", " Кил-Леринском настоятелі" і інших романах З більше цікавився внутрішнім миром людини, що приводило до великої волі у звертанні з історичним матеріалом, то в історіях Вільгельма й Маргарити головним є стругаючи історична канва подій, достовірна характеристика історичної особи. Найчастіше у своїх художніх творах абат Зі звертався до історії Англії: його цікавили й англійська буржуазна революція 1642—1650 р., і протекторат Кромвеля (1653), і реставрація монархії (1660), і "безкровна революція" 1688 р.9 Він добре знав ці історичні події завдяки працям англійських істориків, з якими познайомився під час дворазового перебування на "щасливому острові".
Саме там, під час другої подорожі в Англію (1733— 1734), у нього народилася ідея створення журналу, що був би присвячений сучасного життя й доступний широкій публіці. У червні 1733 р. у Франції вийшов у світло перший номер двадцатитомного журналу "За й Проти". Він видавався абатом З аж до 1740 г і до останнього тому був пов'язаний з англійською дійсністю й літературою. Оскільки головним завданням З було "познайомити французького читача з деякими цікавими особливостями духу англійського народу, визначними пам'ятками Лондона й інших частин острова, прогресом, що спостерігається там щодня в області наук і мистецтв, а також перекласти на французьку мову деякі з найбільш чудових сцен їхніх театральних п'єс"10, те, природно, кращим джерелом відомостей для видавця були газети й журнали, настільки численні в Англії. У своєму журналі Із часто публікував статті по історії Англії, писав про її релігію, ділився своїми міркуваннями, доводив до відома французів ті або інші цікаві факти, прагнув познайомити читачів з новітніми досягненнями науки, з навчаннями Локка й Ньютона. Але особливий інтерес викликала в нього англійська культура, малознайома французам. За свідченням З, в Англії був надзвичайно популярний театр. Журнал розповідав про величезну кількість спектаклів, що ставляться в Лондоні, приводив програми англійських театрів, пропонував читачеві переклади уривків з добутків таких авторів, як Милтон, Свифт, Драйден, Поуп, Стиль. Крім того, З був першим і кращим в XVIII в. перекладачем Ричардсона, творчістю якого він щиро захоплювався. В 1751 р. він перевів "Історію Кларисси Гарлоу", а в 1756 р. — "Історію Грандиссона". Якщо Зі сприяв популярності Ричардсона у Франції, то в Англії виникло відповідне захоплення творчістю З
Ретельне вивчення творчості Антуана-Франсуа З — романіста, журналіста, географа, історика дозволяє затверджувати, що, при всій своєрідності його світовідчування й художнього втілення дійсності, вона був сином свого часу й, следовально, розділяв просвітительські погляди на природу людини, на суспільні відносини, на релігію, а також на те, якими шляхами повинна розвиватися література, і насамперед роман. Абат З був одним з образованнейших людей свого часу, що зуміли відбити у своїх художніх творах передові погляди своєї епохи. Прекрасний знавець людської душі, тонкий психолог і уважний спостерігач, Зі своєю творчістю вніс вагомий вклад не тільки в збагнення природи людини, але й у розвиток роману як жанру, захоплюючи читачів достовірним зображенням характерів і обставин
1 Див.: Harisse И. L'abbe Prevost, historic de sa vie et de ses ouvrages. P., 1896; Roddier H. L'abbe Prevost, l'homme et l'oeuvre. P., 1955; Sgard J. Prevost roma"Джерело: Література Освіти)"Історія Кливленда" // Реалізм у закордонних літературах XIX—XX століть. Саратов, 1992. С. 77—83.
10 Prevost A. - F. Le Pour et Ce