Меженко Ю. С. Мопассан (Maupassant) Анри Рене Альбер Гі де
Мопассан
Меженко Ю. С. Знамениті письменники Доля й творчість. Ростова н/Д: Фенікс; Донецьк: Кредо. 2007. OSR niv. ru
(Maupassant) Анри Рене Альбер Гі де, французький письменник. Народився в 1850 р. у Трувиль-Сюр-Орке. Умер в 1893 р. Впариже.
Належачи до аристократичного лотарингскому роду, що осели в Нормандії, Мопассан з дитинства відрізнявся прекрасним здоров'ям, хоча його мати, родичка Флобера, все життя мучалась неврозами, а брат, за професією лікар, умер у лікарні для душевнохворих. Надійшовши в колегію, що перебуває на змісті духівництва, жвавий юнак не зміг ужиться із чернечою дисципліною закладу й перейшов у руанский ліцей, де й закінчив курс
Мопассан поповнював своє утворення читанням і особливо пристрастився до природознавства й астрономії. Щоб усунути небезпека, що тяжіла над ним, спадкоємної недуги, він посилено працював над своїм фізичним розвитком і завдяки заняттям спортом зробився теперішнім богатирем. Руйнування, що осягло його сім'ю, змусило Мопассана надійти чиновником у морське міністерство, де він прослужив близько 10 років. Поганий службовець, Мопассан тяжів до літератури. Протягом понад шість років, що тісно зблизився із Флобером, він складав, переписував і рвав написане; лише після довгої проби, коли Флобер визнав його добуток досить зрілим і доконаним у стилістичному відношенні, виступив впечати.
Перше оповідання Мопассана вийшов у світло в 1880 р. (разом з повістю Золя) в одному зі збірників. Починаючий письменник уразив літературні кружки, виявивши тонку іронію й велике мистецтво стислої й разом з тим опуклої, яркою характеристики. У тому ж році Мопассан випустив збірник віршів. Поміщений там же драматургічний досвід у віршах приніс Мопассанові положення хронікера в газеті "Gaulois" ("Галл") і дав йому можливість кинути службу
Хоча Мопассан на початку своєї літературної діяльності й прослил послідовником Золя, він далеко не був прихильником "натуралістичної" школи, визнаючи її вузької й однобічної. У передмові до роману "Пьер і Жан" Мопассан засуджує доктринерський реалізм і як основне положення своєї естетики визначає мистецтво ясно й переконливо відтворювати перед читачем свої суб'єктивні погляди на явища дійсності. Достоїнство творчості полягає, на думку Мопассана, не стільки в спокусливості фабули, скільки в митецькому зіставленні явищ повсякденного життя, що ілюструють основну тенденцію добутку. Пускай письменник розуміє, спостерігає й сприймає, керуючись цілком своїм темпераментом: треба тільки, щоб він був художником. По суті, кожної з письменників, хоча б і реаліст, створює собі, згідно зі своєю індивідуальністю, особливу ілюзію зовнішнього миру - похмуру або життєрадісну, поетичну або цинічну. Він навіть і не має іншого призначення, як точно відтворювати саме свої ілюзії за допомогою доступних йому прийомів творчості; і якщо він дійсно великий, те особиста його ілюзія сприймається і його читачами. Талант досягається терпінням: потрібно довго й уважно розглядати те, про що збираєшся писати - тоді тільки й знаходиш у ньому сторони, ніким не замічені раніше. Будь-якому письменникові - хіба крім геніїв, що перебувають під впливом непереборної; сили творчості, - доводиться зважати на матеріальні труднощі закріплення думок і понять: який би не був характер трактуемого предмета, є одне тільки теперішнє слово для його позначення, один прикметник для його визначення, одне дієслово для вираження його дії - і їх-те саме й треба знайти, не задовольняючись приблизним вираженням. Флобер, вибравши в якості прийнятних для себе приблизно такі ж естетические ідеали, наклав пута на свою творчість і написав за все життя лише шість невеликих томиків. Мопассан, навпаки, виявив більшу плідність: за одинадцять років він створив цілий ряд збірників дрібних повістей (до 16 томів), позначених у заголовку по ім'ю першого оповідання; у той же час їм написані великі романи ("Життя", 1883; "Милий друг", 1885; "Mont Oriol", 1887; "Пьер і Жан", 1888), а дорівнює й опису пережитого й передуманного за час екскурсій (" Під сонцем", 1884; "На воді", 1888 і "Бродяче життя", 1890). Ці добутки поставили Мопассана на одне з перших місць у новітній французькій новелістиці. Кращі французькі критики одноголосні в захоплених відгуках про Мопассана. За словами Золя, він задовольняв всі розуми, торкаючись усіляких відтінків почуттів, і зробився улюбленцем публіки тому, що мав добродушність, глибокої, але незлобивою сатирою й нехитрою веселістю. Ж. Леметр називає Мопассана письменником класичним
У Росії Мопассан у літературному середовищі користується розташуванням здавна, завдяки почину Тургенєва (він близько довідався Мопассана у Флобера й ставив його як оповідача безпосередньо слідом за Л. Н. Толстим). Не менш співчуває Мопассанові й самому Толстому, що присвятив характеристиці його цілу статтю в XIII томі зборів своїх творів. На думку Лева Толстого, "навряд чи був інший такий письменник, що настільки искренно вважав, що все благо, весь сенс життя - у жінці, у любові... і навряд чи був коли-небудь письменник, що до такої ясності й точності показав всі жахливі сторони того самого явища, що здавалося йому найвищим і дающим найбільше благо життя".
Твору Мопассана мали величезний успіх; він довів свій заробіток до 60 тис. фр. у рік і, широко підтримуючи матір і сім'ю брата, ні в чому не стискував і себе щодо життєвого комфорту. Надмірна розумова напруга швидко підірвала здоров'я Мопассана. Надивившись на слабості, нещастя й дурість людей, іронізуючи над вічною й марною погонею за щастям, він глибоко переймається свідомістю людської незначності й посередності, цурається людей, оточує власне життя таємничістю. З 1884 р. Мопассан піддається вигадливим нервовим припадкам; у міру зростання розчарованості й іпохондрії він упадає в неспокійний ідеалізм, терзається потребою знайти відповідь на те, що вислизає від почуттів. Цей настрій знаходить вираження в ряді повістей. При цьому Мопассан починає провидіти й особисто для себе трагічну розв'язку, тому що в область незвіданого художники проникають, насилуючи свою природу й виснажуючи свій розумовий апарат. "Усі, хто загинув від розм'якшення мозку (Гейне, Бальзак, Мюссе), хіба не тому вони загинули, що посилено намагалися повалити матеріальні стінки, у які втиснуть людський розум? " Ні світські успіхи, ні одержання академічної премії за комедію "La Paix du menage" - ніщо не могло відновити порушений щиросердечний спокій Мопассана. У грудні 1891 р. нервові припадки довели його до замаху на самогубство; оселений у лікарню для душевнохворих, Мопассан спочатку вертався до свідомості, але потім припадки буйства стали відвідувати хворого всі частіше й прогресивний параліч мозку в 1893 р. звів його в могилу. Мопассан завжди з великою бридливістю оберігав своє інтимне життя від дозвільних спостерігачів; подробиці його життя мало відомі й не дають матеріалу для скільки-небудь точної й докладної біографії.