Переказ сюжету Доля людини Шолохов М. А
Навесні оповідач із товаришем їхав на бричці, запряженої двома конями, у станицю Букановскую. Їхати був важко - сніг почав танути, бруд непролазна. Разом з невідомо що звідки узявся шофером оповідач перепливає ріку на якімсь напіврозваленому човні. Шофер підігнав до ріки автомобіль, що стояв у сараї, марки Виллис, сіл у човен і відправився назад. Обіцяв повернутися через 2 години
Оповідач присів на повалений тин і хотів закурити, але сигарети намокнули під час переправи. Раптом підійшов до нього чоловік з дитиною, привітався. Чоловік (це й був головний герой подальшого оповідання Андрій Соколов) прийняв оповідача за шофера - через автомобіль, що стояв поруч, і підійшов поспілкуватися з колегою: він сам був шофером, тільки на вантажній машині. Оповідач не став розбудовувати співрозмовника, розкриваючи справжню свою професію (так і залишилася невідомої для читача) і збрехав, що чекає начальство. Соколів відповів, що не квапиться, а перекурити полювання. На самоті курити нудно. Побачивши розкладені для просушки сигарети, він почастував оповідача власним тютюном
Закурили вони, розговорилися. Отут Соколов і почав своє оповідання. Довоєнне життя Соколова - Спочатку життя моя була звичайна. Сам я уродженець Воронезької губернії, з тисяча дев'ятисотого року народження. У голодний двадцять других років подався на Кубань, працювати на кулаків, тому й уцелел.
А батько з матір'ю й сестричкою вдома померли від голоду. Залишився один. Через рік повернувся з Кубані, хатенку продав, поїхав у Воронеж. Спочатку працював у плотницкой артілі, потім пішов на завод, вивчився на слюсаря
Незабаром женився. Дружина виховувалася в дитячому будинку, сиротка, смирний веселий, догідлива й розумник. З боку дивитися - не так вуж вона була із себе видна, але адже я-те не з боку на неї дивився, а в упор. І не було для мене гарніше й желанней її, не було на світі й не буде!
Прийдеш із роботи втомлений, а інший раз і злий, як чорт. Ні, на брутальне слово вона тобі не нагрубить у відповідь. Ириной кликали. Незабаром народилися в нас діти - син, а потім - дві дочки. В 1929 захопили його машини
Став він шофером вантажівки. Жив собі поживав так добра наживав. А отут - війна. Війна й полон На фронт проводжала його вся сім'я. Діти тримали себе в руках, але Ирина не вірила, що вони ще коли-небудь побачать
Загалом, і так нудно, а отут ще й дружина заживо ховає. У розстроєних почуттях виїхав на фронт
На війні я теж був шофером. Двічі легко ранили. У травні 1942 року виявився під Лозовеньками. Німці йшли в настання, а я викликався на передній край везти боєприпаси нашій артилерійської батареї
Боєприпаси не довіз, тому що снаряд упав зовсім близько, вибуховою хвилею перевернуло машину. Я знепритомнів. Коли опам'ятався, зрозумів, що перебуває в тилу ворога: бій гримів десь позаду, а мимо йшли танки. Прикинувся мертвим. Коли вирішив, що всі пройшли, голову підняв, побачив фашистів, що йдуть прямо до нього шістьох, савтоматами.
Сховатися було ніде, тому вирішив умерти гідно - устав, хоча ледве міг стояти на ногах і дивився на них. Один із солдатів хотів застрелити його - але іншої удержав. Із Соколова зняли чоботи й відправили пішки на захід з колоною полонених з тої ж дивізії, що він сам. Ночували вцеркви.
За ніч трапилося 3 заслуживающих уваги події: А) Якась людина, що представився як військлікар, вправив Соколову вивихнуту під час падіння з вантажівки руку. Б) Соколов урятував від смерті незнайомого йому взводного, котрого як комуніста збирався видати фашистам товариш по службі Крижнев. Соколів задушив зрадника (Крижнева). В) Фашисти застрелили віруючого, котрий набридав їм проханнями випустити із церкви для візиту в туалет (він не хотів опоганити храм справлением потреби) На наступний ранок стали запитувати - хто командир, комісар, комуніст. Зрадників не виявилися, тому комуністи, комісари й командири залишилися живі. Розстріляли єврея (можливо, це був військлікар - принаймні, у фільмі справа так представлена) і трьох росіян, схожих на євреїв
Погнали полонених далі на захід. Всю дорогу до Познані Соколов думав про втечу. Нарешті представився випадок: полонених відправили копати могили, охоронці відволіклися - він і смикнув на схід. На четверту добу наздогнали його фашисти з вівчарками, собаки Соколова ледве не загризли
Місяць його тримали в карцері, потім відправили в Німеччину. На волоску від смерті В таборі Б -14 біля Дрездена працював Соколов і інші на кам'яному кар'єрі. Угораздило його, повернувшись один раз після роботи сказати, у бараку, серед інших полонених: - Їм по чотирьох кубометра вироблення треба, а на могилу кожному з нас і одного кубометра через очі вистачить Хтось доніс начальству про ці слова й викликав його до себе комендант табору Мюллер.
Мюллер російська мова знала відмінно, так що спілкувався із Соколовим без перекладача. «Я зроблю тобі велику честь, зараз особисто розстріляю тебе за ці слова
Тут незручно, підемо у двір, там ти й розпишешся». - «Воля ваша», - говорю йому. Він постояв, подумав, а потім кинув пістолет на стіл і наливає повна склянка горілки, шматочок хліба взяв, поклав на нього скибочка сала й все це подає мені й говорить: «Перед смертю випий, русс Іван, за перемогу німецької зброї». Поставив я склянка на стіл, закуску поклав і говорю: «Дякую за частування, але я непитущий». Він посміхається: «Не хочеш пити за нашу перемогу? У такому випадку випий за свою погибель». Я випив і сказав, що після першої чарки не закушую
Мюллер налив ще склянку, я й після другого сказав, що не закушую. Тоді він налив ще склянку, я випив і відкусив крихту хліба. Мюллер не став розстрілювати Соколова, сказав, що поважає гідних супротивників, і подав йому буханець хліба й шматок сала. Харчі розділив Соколов зі своїми товаришами - всім нарівно. Звільнення з полону В 1944 році Соколова визначили шофером. Возив він німецького майора-інженера
Той звертався з ним добре, іноді ділився їжею. Якось раз по дорозі Соколов оглушив майора, забрал пістолет і погнав машину прямо туди, де земля гуде, де бій іде
Отут німці позаду б'ють, а отут свої очертели, з автоматів мені назустріч строчать. У чотирьох місцях вітрове скло пробили, радіатор пропороли кулями... Але от уже лісочок над озером, наші біжать до машини, а я підхопився в цей лісочок, дверцята відкрив, упав на землю й цілу її, і дихати мені нема чим... Відправили Соколова в госпіталь підлікуватися й підгодуватися. У госпіталі відразу написав лист дружині. Через два тижні одержав відповідь від сусіда Івана Тимофійовича
У червні 1942 потрапила бомба в його будинок, дружина й обидві дочки загинули. Сина будинку не було. Довідавшись про загибель рідних, він пішов добровольцем на фронт
Син Анатолій Соколов знайшов свого сина, вони писали один одному листа. 9 травня 1945 Анатолій був убитий снайпером. Після війни Мене демобілізували. Куди податися? У Воронеж їхати не хотів. Згадав, що в Урюпинске живе мій дружок, демобілізований ще зимою по пораненню, поїхав кнему.
Я оселився в приятеля, улаштувався працювати в автороту, біля чайної познайомився з безпритульним хлопчиком Ванею. Соколів сказав йому, що він його батько, усиновив Ванюшку, хлопчик повірив і дуже зрадів. Дружина приятеля допомагала дивитися за дитиною. Може, і жили б ми з ним ще з годик в Урюпинске, але в листопаді трапився із мною гріх: їхав по бруду, в одному хуторі машину мою занесло, збив корову, і автоінспектор отут як отут відібрав у мене шоферську книжку
Корова піднялася, хвіст задерла й пішла скакати по провулках, а я книжки втратився. Зиму проробив теслею, а потім списався з одним приятелем, теж товаришем по службі. Пише, що, мол, попрацюєш півроку по плотницкой частини, а там у нашій області видадуть тобі нову книжку. От ми із синком і відряджаємося в Кашари похідним порядком
Туга мені не дає на одному місці довго засиджуватися. От уже коли Ванюшка мій підросте й прийде визначати його в школу, тоді, може, і я вгомонюся, осяду на одному місці. Отут прийшов човен, і оповідач распрощался зі своїм негаданим знайомим. І став думати про почуте оповідання