Радашкевич А. Олександр Дюма запановує в Пантеоні
ОЛЕКСАНДР ДЮМА ЗАПАНОВУЄ В ПАНТЕОНІ
"Російська думка" (Париж) № 4434 ( 5-11 грудня 2002)
radashkevich. info/publicistika/publicistika_87.html
Над Парижем сіре непроникне небо того дощового сезону, що тут називається "узимку". Останній день листопада. У мене під пахвою кишенькове видання маловідомого роману Дюма, що оповідає про прекрасну наложницю Нерона, за допомогою якої Сенека відволік його від кровозмісних спонукань, наповненого пафосом античної трагедії й несамовитих лементів християнських мучеників. Тисячі парижан стовпилися в Латинському кварталі від Сенату, уздовж огорожі Люксембурзького саду й до самого Пантеону. Це люди різного віку, різних культур і рас, але в усіх у руці по книзі зі знайомими з юного років назвами: "Шевальє де Мезон-Руж", "Кин", "Жозеф Бальзамо", "Сорок п'ять", "Корольова Марго", "Граф Монте-Кристо" і, уже звичайно, "Три мушкетери".
Сьогодні онука чорношкірого раба із Санто-Доминго й сина республіканського генерала ховають у некрополі великих мужів Франції - Пантеоні. Олександр Дюма ( 1802-1870) стане шостим, після Вольтера, Руссо, Гюго, Мальро й Золя, письменником і сімдесятим французом, що вдостоївся державного похорону по вищому розряді, хоча й через 132 року після своєї смерті, але рівно через 200 після народження
Пантеон був побудований у середині XVIII століття по проекті архітектора Суфло на місці церкви, у якій зберігалися мощі покровительки Парижа св. Женевьеви. Під час революції ці мощі були глумливо спалені на Гревской площі, попіл був кинутий у Сену, а дорогоцінний реликварий переплавлений на монетному дворі. Пантеон, залежно від політичного режиму в країні, багато разів міняв своє призначення. Зараз над його фасадом видали видна напис: "Великим людям - вдячна Батьківщина". Відома історія маленького барабанщика, що коштує поруч із Наполеоном у скульптурній групі на фронтоні. Ім'я його було Анри етьен. У старості він добрався з далекої провінції до Парижа й, довідавшись себе поруч із імператором, намертво впав на високі щаблях
Достоєвський записав після відвідування Пантеону, маючи на увазі гробниці Вольтера й Руссо: "Із цих двох великих людей одне все життя називав іншого брехуном і дурною людиною, а іншої називав першого просто дурнем. І от вони зійшлися тут майже поруч". Для мене, до речі, завжди було загадкою, чому Расин, Мольер або Бальзак, наприклад, спочивають на Пер-Лашез, а Мальро в Пантеоні. Але залишимо це на совісті у французьких політиків, що мають свої резони. Додам, що величний купол Пантеону послужив моделлю для Исаакиевского собору в Петербурзі й Білого дому Ввашингтоне.
Дюма народився в містечку Віллі-Котре, де прекрасно зберігся невеликий будинок його матері, з усім оздобленням і начинням. Кілька днів назад, після ексгумації, нова труна з тілом письменника був доставлений в "замок Монте-Кристо", де залишався в оточенні відомих письменників і акторів, що декламує тексти Дюма-Батька й листи, що зараховує, із усього миру, покритий синім оксамитом, на якому сріблом був вишитий безсмертний девіз мушкетерів "Один за всіх, усе за один" (по-французькому, як не дивно для нас, це звучить у зворотному порядку). Цей розкішний особняк у Марлі, недалеко від Дьеппа, у якому Дюма оселився в 1847 році і який намагався перетворити для гостей у мініатюрний рай на Землі, розорив зрештою свого творця на вершині його світової слави. Відомо, що практично незнайомі хазяїнові люди могли чудово влаштуватися там і проводити дні й ночі в бенкетах, у те час як сам Дюма непомітно віддалявся в тихий кабінет, щоб списувати своїм дивним почерком (хоча його мати необачно сязвила якось, що гарний почерк буває тільки в ідіотів) особливий папір, що поставляв йому шанувальник-фабрикант із Лілль. Романи писалися на блакитних аркушах, п'єси - на жовтих, а вірші, здається, на рожевих
В 1852-53 роках Дюма, подорожуючи по Європі й Азії, побував у Росії. У нього була невелика мирська слабість - любов до високих нагород. Не поскупилася на орден і королева Вікторія, його жагуча шанувальниця. Однак Микола I вирішив, що досить буде й брильянтового персня. Він уважав Дюма вільнодумцем, хоча не доходив у своїй ворожості до нього до тої ненависті, що випробовував до "старої мавпи", за його словами, Вольтерові. Пізніше своєрідною помстою письменника паную стало те, що він застав власну дружину Олександрові Федорівну за читанням його роману, що та не встигла сховати під подушку. 3-е відділення регулярно доповідало цареві про всі пересування й зустрічі письменника. Тепер відомо, що для Дюма інсценувалися на Кавказі лихі "сутички з горцями", які наївний європеєць докладно описував у своїх щоденниках... Крім цих записок, від подорожі по Росії залишився невеликий роман про декабристів "Учитель фехтування".
Дивно, що останнім утвором Дюма, виданим уже після його смерті, в 1873 році, стала "Більша поварена книга" - солідні ілюстровані збори кулінарних рецептів. Тому що це була воістину людина-фонтан, що б'є всіма квітами повнокровного киплячого життя, у яку він, здавалося, люто вцепился міцними африканськими зубами. В останні роки життя Дюма страждав безсонням, проводив цілі дні на пустельних пляжах у кріслі-каталке, укутаний пледом, особою до моря, що йде за обрій. Один раз ранком Дюма-Син застав батька в сльозах. Виявилося, що письменник, що прийнявся вперше перечитувати свої незліченні романи й п'єси, дочитав "Віконта де Бражелона" до того місця, де гине старий Портос. "Я повинен був його вбити", - журився Дюма
Уфимско-Ленінградська юність, що багато в чому пронеслася під золотими ліліями Валуа й Бурбонов, хоча над моєю країною тоді суворо панували серп і молот, привела мене якимись таємничими колами в цей листопадовий вечір до огорожі Люксембурзького саду. Сьогодні, після мовлення президента Шираку перед Пантеоном, зміст якої зводиться до того, що нації повертає свій борг перед її безсмертним творцем, що прославив, чотири мушкетери у своїх блакитних плащах із хрестами й пір'ях, що розвіваються на вітрі, крислатих капелюхів ескортують свого творця разом із блискучими кіннотами республіканської гвардії до місця вічного заспокоєння. Надзвичайно врочистий церемоніал цього запровадження в Пантеоні після почестей, відданих у Сенаті, розроблений до найменших деталей. Звучить "Реквієм" друга Дюма Гектора Берліоза й текст іншого його друга Віктора Гюго. Президент Ширак один супроводжує труну, несомий на плечах шістьома гвардійцями, до катафалка й змінює голову. Два дні Пантеон буде відкритий для всіх бажаючих, після чого могила в крипті, між надгробками Гюго й Золя, прийме свого іменитого постояльця
Сьогодні - справжній тріумф Олександра Дюма з усіма вражаючими атрибутами земної слави, свідками якого стали юрби розчулених парижан, здивованих іноземців і мільйони телеглядачів. І в цих хвилях читацької любові блаженствує львиноголовая тінь великого сина Франції, що, не без природної іронії, відзначив колись: "Більші дерева притягають блискавку".