Переказ сюжету Дим батьківщини Паустовский К. Г

Дим батьківщини Одержавши від відомого пушкініста Швейцера запрошення приїхати в Михайловское, ленінградський художник-реставратор Микола Генріхович Вермель відклав у Новгороді спішну роботу над фресками Троицкой церкви й разом зі своїм напарником і учнем Пахомовим відправився до Швейцеру, що рились у фондах Михайлівського музею в надії знайти невідомі пушкінські вірші або документи. У поїздку запросили й дочка квартирної господарки, акторку одеського театру, красуню, що приїхала відвідати дочку й старіє матір. Засніжені алеї, старий будинок, цікаве суспільство в Михайлівськім - усе сподобалося Тетяні Андріївні. Приємно було й виявити шанувальниць свого таланта - одеських студенток

Був і зовсім несподіваний сюрприз. Якось увійшовши в одну з кімнат, Тетяна Андріївна тихо ойкнула й опустилася в крісло напроти портрета молодої красуні. Усі побачили, що їхня супутниця зовсім схожа з нею. «Кароліна Сабанская - моя прабаба», - пояснила вона. Прадід акторки, хтось Чирков, у рік перебування в Одесі Пушкіна служив там у драгунському полку

Кароліна блищала в суспільстві, і в неї був закоханий наш поет, але вона вийшла за драгуна, і вони розсталися. Між іншим, сестра цієї розпачливої авантюристки, графиня Ганская, у другому шлюбі була женою Бальзака. Тетяна Андріївна пригадала, що в її київського дядюшки зберігався портрет Пушкіна. Швейцер був уражений. Він знав, що, розстаючись із Сабанской, поет подарував їй свій портрет, на якому був зображений якимось віршем тримає, що аркуш із, присвяченим чарівній полячці. Пушкініст вирішив їхати в Київ. В українській столиці йому вдалося відшукати дядюшку Тетяни Андріївни, але, на жаль, той в один із кризових моментів збув портрет одеському антикварові Зильберу.

В Одесі Швейцер з'ясував, що антиквар подарував портрет племінникові, що працював у ялтинском санаторії для сухотних хворих: портрет не мав художньої цінності. Перш ніж покинути Одесу, Швейцер відвідав Тетяну Андріївну. Вона попросила взяти його із собою в Ялту. Там, у туберкульозному санаторії, умирав двадцатидвухлетний іспанець Рамон Перейро. Він прибув у Росію разом з іншими республіканцями, але не виніс клімату й важко занедужав

Вони подружилися й часто бачилися. Якось на заміській прогулянці Рамон раптом устав на коліна перед нею й сказав, що любить її. Їй це здалося пихатим і взагалі недоречним (вона була на десять років старше його, і Маші йшов уже восьмий рік), вона розсміялася, а він раптом підхопився й утік. Тетяна Андріївна увесь час корила себе за цей сміх, адже для його співвітчизників театральність - друга натура. У санаторії їй сказали, що надії ні, і дозволили залишитися. У палаті вона опустилася перед ліжком на коліна

Рамон довідався її, і сльози скотилися по його худій, почорнілій особі. Швейцер тим часом відшукав у санаторії портрет і викликав Вермеля. Реставрувати можна було тільки на місці. Приїхав, однак, Пахомов, що впросив учителя послати саме його. Старому було очевидно, що в його Миши на півдні є й особливий, крім професійного, інтерес

Дещо він помітив ще в Новгороді. За допомогою Пахомова вдалося прочитати вірші, що тримав у руках Пушкін. Це була строфа вірша: «Рідіє хмар летуча гряда...» Сенсації ця знахідка не містила, але для Швейцера було важливо доторкнутися до життя поета

Пахомов був радий знову побачитися з Тетяною Андріївною. Він жодного разу не сказав їй про любов, і вона теж мовчала, але навесні 1941 р. перебралася в Кронштадт - ближче до Новгорода й Ленінграда. Війна застала її на острові езель, у складі виїзної бригади театру Балтфлота. З початком боїв акторка стала санітаркою й була евакуйована перед самим падінням героїчного острова

Далі шлях лежав на Тихвін. Але літак змушений був здійснити посадку недалеко від Михайлівського, у розташуванні партизанського загону. Поки лагодили перебитий бензопровід, Тетяна Андріївна із провідником відправилася Вмихайловское.

Вона ще не знала, що Швейцер залишився тут, щоб охороняти зариті їм музейні цінності й захований окремо від них портрет Сабанской. Тетяна Андріївна знайшла його випадково, не зовсім здоровим душевно. На світанку літак відніс їх на Більшу землю. У Ленінграді вони відшукали Вермеля й Машу: Микола Генріхович із початком війни ринувся Вновгород.

Йому вдалося впакувати й переправити музейні цінності в Кострому, але самому довелося залишитися з Машею й Варварою Гаврилівною - матір'ю Тетяни Андріївни - у Новгороді. Утрьох вони пішки спробували вийти з окупованого міста, але жінка похилого віку загинула. Від Пахомова не було звісток з моменту його відходу в армію. Він відправився на південь, працював у фронтовій газеті, був поранений під час відбиття німецького десанту. Увесь час тужив за Тетяною Андріївні. Госпіталь його постійно переїжджав - лінія фронту котилася Кволге.

У Ленінграді ставало усе сутужніше. Тетяна Андріївна наполягла, щоб Вермель, Швейцер і Маша виїхали в Сибір. Сама вона повинна була залишитися в театрі. Вона виявилася зовсім одна, часто ночувала в костюмерної, де було тепліше, ніж удома, наодинці з портретом Сабанской, що народжував думки, що після смерті від її самої не залишиться ні око, ні брів, ні посмішки. Як добре, що за старих часів писали портрети. Але от один раз, пригорнувшись чолом до вікна, воно побачила на пустельній вулиці людини в шинелі, з рукою на перев'язі. Це був Миша Пахомов.

Після прориву блокади в Ленінград повернулися й виїхали в евакуацію. Життя налагоджувалося

Вермель із Пахомовим рвалися відновлювати зруйновані пам'ятники Петергофа, Новгорода, Пушкіна, Павловска, щоб уже через кілька років людям і в голову не могло прийти, що по цій землі пройшли фашистські полчища