Венгерова Зінаїда ПанасівнаКитсСтатті для Словника Брокгауза й Ефрона
az. lib. ru/w/wengerowa_z_a/text_0090.shtml
Китс (John Keats) - знаменитий англійський поет ( 1796-1821). Втратившись на 15-м року батьків, відправлений був у Лондон для вивчення медицини; університетське утворення було вище його засобів, він не мав навіть можливості зайнятися класичними мовами; глибоке проникнення духом еллінізму з'явилося в поезії К. зовсім інтуїтивно, тому що він міг читати грецьких поетів тільки в перекладі. Заняття в лондонських госпіталях К. незабаром кинув, зосередився на літературі, захоплювався Спенсером і Гомером і зробився одним зі членів невеликого кружка, з якого виходили нові літературні течії того часу. Душею кружка був критик Гент (див.); у його склад входили ще Шеллі, Гудвин, Гейдон і ін. Стиснуті грошові обставини робили життя К. у цей період украй важкої; його слабкий від природи організм розхитався під тиском потреби. Ще губительнее відбилася на ньому його хвороблива любов до Фанни Браун, норовливій красуні, не соглашавшейся вийти за нього заміж, поки він не складе собі положення в суспільстві. В 1817 р. К. видав першу книжку ліричних віршів, а в наступному році - більшу поему "Endymion".
Близькі друзі негайно ж оцінили його високе дарування й оригінальність, але журнальна критика напала з незрозумілим озлобленням на поета, що дебютує, обвинувачуючи його в афектації, бездарності й відсилаючи його в "аптекарську крамничку готовити пластири". Особливою жорстокістю в цій компанії проти К. вирізнилися консервативні журнали "Quarterly Review" і "Blackwood"; статті авторитетного в той час критика Джифорда важко відгукнулися своїми грубими глузуваннями на вразливому темпераменті поета. Існуючий довгий час думка, що життя К. "згасла від журнальної статті" (snuffed out by an article, по вираженню Байрона), сильно перебільшено, але безсумнівно, що моральні хвилювання, серед яких нападки критики відігравали головну роль, прискорили розвиток спадкоємної сухоти. В 1818 р. його відправили на зиму в південний Валлис, де він тимчасово поправився й багато писав; але хвороба незабаром відновила з колишньою силою й він повільно вгасав, усвідомлюючи це й відбиваючи у своїх одах і ліричних віршах меланхоличное настрій умираючої молодості й таємничу врочистість переходу від життя до смерті. В 1820 р. К. виїхав, у супроводі свого друга, художника Северна, в Італію, де й провів останні місяці життя. Його листи й останні вірші дихають побожним культом природи й краси. К. похований на протестантському цвинтарі в Римі; на могильному камені вирізана написана їм самим епітафія: "тут лежить людина, ім'я якого написане було на воді" (whose name was writ in water). Перед самою смертю поета вийшла третя книжка його віршів, що містить самі зрілі добутки його творчості ("Hyperion", "Isabella", "St. Agnes Eve", "Lamia"), але він уже не дожив до захопленого прийому, що випав на частку цієї книги
Поезія К. внесла в англійський романтизм новий елемент еллінізму, культу краси, гармонічної насолоди життям. У всій своїй силі еллінізм К. позначився у двох більших поемах: "Endymion" і "Hyperion", і в "Ode to a Grecian urn", бути може, самому геніальному вірші К. В "ендимионе", що розробляє міф про любов богині місяця до пастуха, К. виявив невичерпне багатство фантазії, переплітаючи між собою безліч грецьких легенд і приєднуючи до них більше складні, спіритуалістичні настрої північного поета. Заплутаність фабули й складність епізодів сильно утрудняє читання поеми, але окремі місця - переважно ліричні - належать до самим прекрасного у всій англійській поезії; особливо чудові щодо цього гімн Панові, глибоко перейнятий пантеїзмом (II пісня), і пісня індійської дівчини (IV пісня), що переходить від оспівування сумуй до дикого гімну на честь Вакха. Нестримний потяг ендимиона до невідомої богині, що здалася йому в сні, туга й відчуженість від земних зв'язків, тимчасове захоплення земною красунею, що виявляється втіленням його безсмертної подруги, і кінцеве єднання з останньої - все це символізує для поета історію людської душі, що носить у собі образ вічної краси й шукаючого свого ідеалу на землі. "Hyperion" - незакінчена поема про торжество олімпійських богів над владою попередні їм покоління титанів, більше витримана за формою й повна глибокого трагізму. Мовлення переможених титанів, особливо полум'яні відозви непокірливої Теи, що втілює велич падаючих титанів, нагадують самі натхненні епізоди "Загубленого Раю" Мільтона. В "Ode to a Grecian urn" К. оспівує вічність краси, зупиненої художником на шляху до здійснення й ще більш прекрасної у своєму пориві, що не исчезнули разом з насолодою. У всіх цих поемах, що буяють окремими безсмертними віршами, К. відбив целую естетическую теорію, навіяну близькістю з античним миром, і формулював її в наступному вірші: "Краса є правда, правда - краса; це все, що людина знає на землі й що він повинен знати". Поряд з еллінізмом, що виражається в культі краси, поезія К. виявляє, однак, і інший елемент - північного містицизму, що бачить у красі природи символи іншої, більше високої, вічної краси. Всі оди К. ("Ode to a nightingale", "Те autumn", "On Melancholy") носять цей спіритуалістичний характер, що становить також основне тло його грецьких поем; але особливо сильно позначається тривожне, злегка містичний настрій поета в баладах, як "St. Agnes Eve", "Isabella" і ін. Тут він з особливою насолодою заглиблюється в мотиви народних повір'їв і оточує їхнім поетичним серпанком, що скоряє уяву читача
Після смерті К. значення його для англійської поезії перебільшувалося його шанувальниками й сильно оспаривалось його супротивниками; довгий час його творчість отожествлялось із літературним кружком, з якого він вийшов, і нападки на нього призначалися для приниження так званої " Cockney-School" Гента. Насправді К. зв'язаний був із цим кружком тільки особистою дружбою. Критика наступних поколінь, далека партійних упереджень, усвідомила це й оцінила цілком геніальні задатки К. і достоїнство написаних їм поем. Йому приділяється в англійській літературі місце поряд з Байроном і Шеллі, але дуже відмінне від них по внутрішньому настрої. Якщо Байрон створив "демонізм" у європейській поезії, а Шеллі був пророком пантеїзму, то К. належить створення менш голосного, але настільки ж глибоко-поетичного плину, що зупиняється на красі диссонансов і контрастів у сучасній душі. Це настрій не вмер в англійській поезії разом з К. і привело, через 30 років після його смерті, до так званого англійського відродження поезії й мистецтва, в особі Розетти, Морриса й інших поетів і художників прерафаелитской школи. Див. Sidney Colvin, в изд. Морлея "English men of Letters"; W. M. Rossetti, "Great writers"; Owen, "John Keats"; Sarrazin, "Poètes modernes de l"Angleterre"; B. M. Milnes, "Life, letters and literary remains of John Keats" (Лондон, 1848). По-російському ст. З. Венгеровой "Джон Китс" в "Віснику Європи" (1889, X-XI кн.).
З. Венгерова.
Коментарі