Тетеревникова А. ПРОСПЕР МЕРИМЕ ( 1803-1870)Проспер Мериме. Вибрані новели. З-У газети "Прапор", Калуга, 1955 OCR niv. ru
Проспер Мериме, французький письменник-реаліст, почав свою творчу діяльність в епоху Реставрації, коли дворянська й клерикальна партії на чолі з відновленими на королівському троні Бурбонами намагалися знищити у Франції всі завоювання першої французької буржуазної революції 1789-1794 років. Реакційний режим Людовика XVIII і особливо його спадкоємця Карла X викликав глибоке невдоволення передових представників французького суспільства й народних мас, прагнення відстояти завоювання революції 1789 року й відбити настання феодальної реакції. Ця незадоволеність дійсністю, опозиційна настроєність стосовно панівних класів і співчуття інтересам широких народних мас визначили ідейний зміст творчості найбільших письменників-реалістів першої половини XIX століття. До числа цих письменників ставиться й Проспер Мериме.
У першому своєму збірнику п'єс "Театр Клари Гасуль" Мериме висуває антицерковиие ідеї ("Карета святих дарунків") і сміло розкриває закулісну сторону політики Наполеона I, викриваючи в ньому тирана й душителя народних воль ("Іспанці в Данії").
Опублікований в 1827 році збірник поем у прозі "Гусли", або "Вибрані пісні иллирийцев", написаний у дусі пісенної творчості західних слов'ян і свідчить про глибоке розуміння Мериме побуту, вдач, національного характеру цих народів. Наступним добутком, перейнятим співчуттям до історичних доль широких демократичних мас, З'явилася його реалістична драма "Жакерия", що зображує селянську революцію в. Франції XIV століття
В 1829 році з'являється роман Мериме "Хроніка часів Карла IX" на сюжет з епохи французьких релігійних воєн XVI століття - реалістичний добуток, що зіграв більшу роль у розвитку французького історичного роману. У цьому ж році Мериме починає писати оповідання й тут виявляє властиве йому багатство ідей і образотворчих засобів
Зберігаючи ворожі позиції стосовно дворянства й духівництва, Мериме у своїх оповіданнях викриває порочну сутність буржуазного суспільства. Корисливим, жорстоким і брехливим його представникам письменник протиставляє людей простих і цільних, що не випробували на собі розкладницького впливу капіталістичної цивілізації
Герой одного з таких оповідань, Матео Фальконе, убиває свого єдиного сина за те, що той з користі віддає вигнанця, що вкрився в його будинку. Мораль корсиканця жорстока, але вона виправдана письменником: вірність даному слову, борг гостинності для Матео вище, ніж кревні узи й любов до сина; у зрадництві він бачить найбільше зі злочинів
Глибоко суперечливий образ Кармен сполучить у собі силу страсті й невтримна волелюбність. Пряма й щира в любові, Кармен віддає перевагу смерть удаванню або насильству над своїм почуттям; її сміливість і безпосередність як би кидають виклик вульгарним і продажним відносинам, що панують у буржуазному світі
Мериме анітрошки не ідеалізує своїх героїв. Він правдиво зображує їхні характери. Дикий, грубий, неосвічений негр Таманго продає своїх бранців; напившись до потьмарення розуму, він стріляє в ті з них, яким йому не вдається збути; у пориві п'яного сказу він дарує работоргівцеві свою кохану дружину. І все-таки в цьому не торкнутому цивілізацією людині живе героїзм, що проявляється в його нестримному прагненні до волі й що ставить Таманго незмірно вище його ворога, капітана Леду. У французі-работоргівці особливо огидні його святенництво, його розмови про гуманність, про "зручності", які він надає неграм, перевезеним, подібно худобині, у трюмі корабля й умираючої від жари й нестерпної тісноти; лицемірно звучить його заява про те, що "негри, по суті, такі ж люди, як і білі". Оповідання "Таманго" дотепер може служити суворим викриттям колоніальної політики капіталістичних країн і расової дискримінації, що допускається в них
Багато оповідань Мериме написані на сюжети з життя сучасного йому французького суспільства. Зовні безпристрасно оповідаючи про який-небудь випадок із цього життя, Мериме глибоко розкриває безсердечність, духовну бідність і моральну злиденність представників буржуазного мира
В оповіданні "етрусская ваза" порожні умовності, що панують серед незначних, вульгарних людей, що становлять так званий "вище світло", служать причиною загибелі молодого, шляхетного, здатного на сьогодення, искреннее почуття Сен-Клера.
В "Арсені Гийо", одному з найдужчих оповідань Меримо, виразно відчуваються демократичні симпатії письменника. Трагедія, що розігрується в постелі вмираючої Арсени, викриває дивовижне лицемірство, безмежний егоїзм представників вищих шарів суспільства, приховувані під маскою побожності й християнського благочестя. Не випадково це оповідання зі своєю появою обурив буржуазної критики
Після революції 1848 року, відбиваючи у своїй творчості спад прогресивних тенденцій буржуазії, Мериме поступово втрачає свої колишні реалістичні завоювання, і його добутку, написані в цей період, по своїй викривальній силі уступають тому, що було створено їм у пору розквіту його таланта. У наступні роки Мериме займався історичними дослідженнями й написав ряд робіт з археології й історії мистецтва
Виявляючи виняткову цікавість до російської поезії й прози, Мериме перекладав твору Пушкіна, Гоголя, Тургенєва. Його незаперечна заслуга полягає в тому, що він уперше відкрив для французького читача XIX століття ідейне багатство й художня досконалість російської літератури. У добутках російських письменників Мериме залучали риси справжнього гуманізму й народностей, щиросердечна шляхетність героїв. Він схилявся перед генієм Пушкіна, захоплювався російською мовою, називаючи його "прекраснейшим із всіх європейських мов".
Оповідання Мериме чудові по своїх художніх вартостях. М. И. Калінін відносив Мериме до числа видатних письменників Франції, що надавали особливе значення формі добутку. Уміло використовуючи виразні можливості загальнонародної французької мови, Мериме безпомилково відбирав все необхідне йому для створення яскравих, що запам'ятовуються образів. Форма його оповідань стисла й лаконічна, але під зовнішньою безпристрасністю оповідання відчуваються більша сила почуття, різко негативна оцінка буржуазної дійсності
А. З Пушкіна високо оцінив творчість Мериме двадцятих і тридцятих років і назвав Мериме "гострим і оригінальним письменником", а його добутку "надзвичайно чудовими".
Коментарі