ФЛОБЕР Гюстав Літературна енциклопедіяФЛОБЕР Гюстав [ 1821-1880] - французький письменник, один із класиків буржуазного реалізму. Р. у Руане, у сім'ї головного лікаря міської лікарні, що являлись також землевласником. В 1840 здав іспит на баккалавра, потім переселився в Париж, щоб вивчати право. В 1843 виявилося, що Ф. страждає нервовою хворобою, оказавшейся невиліковної. Він кинув ученье й відправився в подорож. В 1845 їздив в Італію. В 1849-1850 зробив подорож на Схід. Вернувшись, оселився в Круассе. В 1879 (за рік до смерті) Ф. обійняв посаду хоронителя бібліотеки Мазарини, що була в сутності синекурою
Ф. почав друкуватися досить пізно. Ранні досвіди його (прозаїчні уривки на історичні теми - "Смерть герцога Гізу", "Дві руки на короні" і ін.) виявляють найсильніший вплив романтиків. Чисто романтичною річчю була й перша [1849] редакція "Спокуси святого Антонія" (La tentation de Saint-Antoine). Однак, коли в 1857 з'явився перший роман Ф. - "Пані Бовари" (Madame Bauvary), цей добуток заслужено був визнаний всією сучасною й наступною критикою справжнім шедевром реалізму. В 1863 вийшла "Саламбо" (Salammbô).
В 1869 Ф. випустив другий роман із сучасного життя - "Виховання почуттів" (L’Éducation sentimentale), в 1874 - остаточну редакцію "Спокуси святого Антонія", в 1877 - збірник новел "Три оповідання" (Trois contes), куди ввійшли: "Простої серце" (Un coeur simple), "Легенда про св. Юліана Странноприимце" (La légende de Saint-Julien-L’Hospitalier) і "Иродиада" (Hérodias). Третій роман Ф. із сучасного життя "Бувар і Пекюше" (Bouvard et Pécuchet) не був закінчений автором
Ф. - представник реалізму (притім "разоблачающего", критичного стосовно капіталістичної дійсності) і Ф. - у той же час реставратор "на новій основі" романтичного естетизму. Щодо цього він соратник Теофиля Готьє, чия естетика "мистецтва для мистецтва" зовсім збігається з теоретичними поглядами й висловленнями Ф. Політичні погляди письменника чітко реакційні, але ця реакційність сполучається з відразою до якій би те не було ідеалізації буржуазної дійсності, ідеалізації, характерної для буржуазних романістів кінця XIX - початку XX вв. (П. Бурже, М. Баррес, П. Адан і ін,). Така настільки характерна "подвійність" творчого вигляду Ф.
Зображуючи в "Пані Бовари" і особливо в "Вихованні почуттів" рушійні протиріччя своєї епохи, Ф. рішуче відмовляє у своїх симпатіях і радикальній дрібній буржуазії й пролетаріату. Про цьому зовсім ясно говорить та картина революції 1848, до-раю намальована в другому із зазначених романів. Масові рухи в зображенні Ф. - розгул чорни (народ у королівському палаці після втечі Луи-Пилипа). Якщо додати до цьому вкрай різкі й типово-буржуазні за духом своєму висловлення Ф. про Прудоне й інших утопічних соціалістів і вимога "заслати на каторгу всіх комунарів", до-рої Ф. висував в 1871, - картина вийде досить ясна й певна
Однак до "типового представника" великої й дрібної буржуазії Ф. випробовує настільки ж, якщо не ще більш яскраво виражена, непереборна відраза. Письменник не знаходить у ньому нічого, із чим він дозволив би собі примиритися. Тло "Пані Бовари" - гнітюча нудьга й вульгарність провінційного буржуазного життя. Те, що тло дається без гіперболізації, без згущення фарб, з документальною точністю, ретельною деталізацією в зображенні предметів, осіб, навіть фізіологічних станів, робить особливо сильне враження. Буржуазна активність представлена безглуздий і безглуздої (сільськогосподарський з'їзд). Характернейший буржуазний "діяч", аптекар Оме - саме той персонаж, до до-рому автор особливо твердий: про негативні риси Оме майже немає мовлення, що відштовхують виявляються саме його буржуазні чесноти - добропорядність, сімейність, товариськість, працьовитість, віра в науку й прогрес, лібералізм (горезвісні "принципи 89 року").
"Виховання" дає ще більш розгорнуту критику буржуазної активності й буржуазного "характеру", буржуазного "класової людини". Підприємницька й суспільна діяльність, політична боротьба - все це метушня, безглузда, ні до чого не приводить і по-справжньому нікому в сутності не потрібна. Герой роману Фредерик Моро користується симпатією автора лише остільки, оскільки він бездіяльна й імпульсивна людина "почуття". Відраза Ф. до представників свого класу так велико, що він не щадить їх, навіть протиставляючи ненависної черні. Розгул буржуазного терору в червневі дні показаний навіть яскравіше, ніж розгул чорни в лютневі, причому Ф. керує аж ніяк не жалість до пролетаріату. Дві фігури, два персонажі виявилися тут майже символічними, нічого не втративши у своєму реалізмі: в особі г-на Дамбрез Ф. зобразив боягузтво буржуазії, в особі провінційного лихваря Долі, з насолодою вбиваючих робітників, - її жорстокість. Нарешті, своєрідна сатира на буржуазну культуру, на наукову діяльність "буржуазної людини" була задумана в романі "Бувар і Пекюше". Тут теж активність виявляється безглуздої й не має значення. Всі цінності, до до-рим доторкається буржуа, перестають бути цінностями, втрачають свій зміст і саму свою сутність
Творчість Ф. - наступна за Бальзаком і Стендалем щабель у розвитку буржуазного "критичного" реалізму. Однак дарма шукали б ми в автора "Пані Бовари" тих широких узагальнень, того художнього збагнення основних законів буржуазного суспільства і його глибоких протиріч, до-рие характеризують Бальзака. Ф. у набагато меншому ступені, чим Бальзак, розуміє сутність процесів і явищ, що мають місце в буржуазному суспільстві. Але він набагато різкіше, точніше й детальніше бачить їхню зовнішню сторону. Виділення вражаючої деталі - основний метод Ф. Все це дало можливість ряду французьких критиків говорити про натуралізм Ф., а самим натуралістам 70-х рр. визнавати його своїм учителем. Однак метод Флобера по суті своєї має мало загального з методом Золя і його школи: у Флобера натуралістична "деталь" підпорядкована загальному, людина, "характер" ще залишається ведучим, не стає подробицею картини. Від натуралістів Ф. відрізняється ще тим, що майстром критичного реалізму він стає в значній мірі з ненависті до реальної дійсності як ворожій красі. естетическая мотивування грає досить значну роль в антибуржуазній критиці Ф. Вульгарність і вульгарність буржуазної "норми" (будня побуту), вульгарність і дрібність буржуазних "страстей" - основне, що інкримінує своєму класу автор "Пані Бовари" і "Виховання почуттів". Тому й сюжети цих речей засновані на протиставленні головних героїв навколишньої їхньої дійсності. Емма Бовари рветься до "прекрасному й незвичайному" зі свого провінційного болота. Правда, її прагненням дане психологічне мотивування в плані буржуазної дійсності; читачеві не забороняється розглядати Емму як жінку, зіпсовану невідповідним вихованням і ледарством, тим більше, що і її подання про гарне життя - нарочито наївні. Але Емма виправдана в якімсь вищому плані, як хоча й наївний, але все-таки безсумнівний протест проти буржуазної дійсності. Недарма змінюється відношення автора й до пана Бовари, що романтично полюбили дружину після її смерті: пан Бовари сам стає цікавим і незвичайним тому, що в ньому вже не залишається нічого від нормальної буржуазної людини. Так само даний і Фредерик Моро з "Виховання почуттів". Не те важливо, що Фредерик виявився зрештою промотали стан невдахою, а те, що він був здатний відкинути буржуазне благополуччя (шлюб з г-жой Дамбрез) заради своєї ображеної любові
Естетизм характеризує саму "техніку" Ф.: Флобер своєрідно стилізує дійсність, навмисно стає в позу споглядальника людей і речей "видали", любується їх речовою й плотською сутністю
Всі теоретичні висловлення Ф. об літ-ре й мистецтві, розкидані переважно в його листах, свідчать про те, що цей майстер буржуазного реалізму не бажав мати анічогісінько загального з реалістами як представниками певної школи. Зрозуміло, це не може впливати на нашу оцінку творчості Ф. у цілому. Однак його випади проти реалізму й натуралізму надзвичайно показові. Флобером рішуче заперечується соціально-виховна роль мистецтва, обґрунтовується право художника (у цьому випадку для самого Флобера) іти від дійсності в минуле, у глиб століть
До добутків Ф., у до-рих здійснене це "втеча від дійсності" і які сам він найбільше любив і цінував, ставляться "Саламбо", історичний роман з епохи боротьби Карфагена з Римом, "Спокуса святого Антонія" - драматична поема в прозі (так можна - умовно - охарактеризувати це своєрідне за формою добуток) і "Три повісті" ("Легенда про св. Юліана Странноприимце", "Иродиада" і навіть "Простої серце"), річ, у якій момент ліричної стилізації переважає. "Саламбо" представляє собою винятково цікаве сполучення романтичного задуму (тема любовної мари, екстатичної любові вождя найманців-варварів до прекрасної дочки Гамилькара) з реалістичним його втіленням: "карфагенский роман" Флобера прагне бути максимально правдоподібним історично, археологічно, психологічно. Метод реалізму деталі виявляється цілком застосовним до трактування романтичної теми. Звичайно, у романі істотніше всього великі описи свят, споруджень, одіянь: реалізм деталі поставлений на службу чистому естетству. Події саме описуються: битви, події на бенкеті варварів, засідання сенату дані як розгорнуті описи, нічим принципово не відрізняючись хоча б від картини храму Танит. Сама любов Саламбо й Мато виявляється лише центральною частиною декоративного панно: вона не виступає із тла, а зливається з ним. Чисто естетизирующая установка ще більш загострена в "Спокусі святого Антонія". Зовсім очевидно, що річ була написана не стільки заради філософськи-пантеїстичного висновку наприкінці її, скільки для барвистих і сугубо екстраординарних описів, що переходять у перелік предметів, імен (богів і мудреців, що фігурують у цій поемі) і їх атрибутів
Творчість Ф. - естета виявилося для подальшої еволюції французької буржуазної літ-ри таким же визначальним, як і творчість Ф. - реаліста. Літ-Ра кінця XIX - початку XX в., що відбивала паразитизм імперіалістичної буржуазії (символізм, естетство) з її ставкою на незвичайність тим і ситуацій, на описовість, на екзотичну, міфологічну й історичну тематику, іде значною мірою від Ф. Техніка "Саламбо" найсильнішим чином вплинула на всю історичну романтику епохи імперіалізму (і не тільки, зрозуміло, французького): Жан Ломбард наслідує Ф. в "Візантії" і "Агонії", Ибаньес - в "Куртизанці Соннику", навіть Маринетти - у своєму романі " Футурист-Мафарка". Оскар Уайльд списує шматки "Спокуси" і "Иродиади" у знаменитій "Саломеї" і в незакінченій драмі "La sainte courtisane". Історизму Флобера і його стилізаторству середньовіччя в "Легенді про св. Юліана" віддали данина всі наступні стилізатори (навіть Анатоль Франс у ряді своїх новел). Його техніка описів вплинула на імпресіоністів
Для нас, звичайно, Ф. є в першу чергу майстром реалістичного роману й нещадним критиком сучасного йому буржуазного суспільства. Французьке буржуазне літературознавство схильне затушовувати критицизм Ф. його артистизмом. Ми, навпаки, підкреслюємо, що критичний реалізм Флобера становить одну з найцінніших рис його художньої спадщини. Це не виходить, що ми можемо недооцінювати значення "Саламбо" або "Трьох повістей". Але для літератури соціалістичного суспільства, що народжується, Флобер коштовний насамперед як автор "Пані Бовари" і "Виховання почуттів".
Бібліографія: I. Краще видання Ф. - Oeuvres complètes, éd L. Conard, P., 18 vls, 1909-1912; те ж, новий изд, 1921-1928. Є видання: A Quantin, 8 vls, P, 1885; A Lemerre, 10 vls, P., 1874-1885; Oeuvres complètes illustrées, 12 vls, Librairie de France, P., 1921-1925. Видає й перевидає Ф. також Charpentier; Зібрання творів, 4 тт., изд. Г. Ф. Пантелєєва, СПБ, 1896-1898; Полн. зібрання творів, 5 тт., изд. "Шипшина", СПБ [ 1913-1915] (вийшли тт. 1-4, 8); Зібрання творів в 10 тт. Під загальної ред. А. В. Луначарского й М. Д. ейхенгольца, Гослитиздат, М. - Л., 1933-1937 (вийшли тт. 1-7; краще изд., дані нові переклади з поруч вступ. статей і коментарями; т. I. Пані Бовари; т. II. Саламбо; т. III. Виховання почуттів; т. IV. Спокуса св. Антонія; т. V. Три повісті; т. VI. Бувар і Пекюше; т. VII. Листа 1830-1854 гг.); Вибрані добутки. Редакція, вступна стаття й коммент. А. В. Луначарского й М. Д. ейхенгольца, Гіз, Москва - Ленінград, 1928; Зібрання творів, изд. "Червона газета", Ленінград, 1929 (вийшли тт. 1, 2 і 4). Крім того численні видання окремих творів Флобера дореволюційних і пореволюційних літ
II. Література про Ф. величезна. Найбільш істотне: Sainte-Beuve C. A., Causeries du lundi, t. XIII, P, 1858; Zola É., Les Romanciers naturalistes, P., 1881; Brunetière F., Le roman naturaliste, P, 1883; Його ж, Histoire et littérature, t. II, P., 1885; France A., La vie littéraire, 2-e et 3-e séries, P, 1889-1891; Faguet É., Flaubert, P, 1899; Descharmes R., Flaubert, Sa vie, son caractère et ses idées avant 1857 (thèse). P., 1909; Descharmes R et Dumesnil R, Autour de Flaubert, 2 vls, P, 1912; Ferrère E. L., L’esthétique de G. Flaubert, P., 1913; Martino P., Le roman réaliste sous le Second Empire, P., 1913; Lemaître J., Les contemporains, 8-e série, P, 1918; Thibaudet A., Gustave Flaubert, P, 1922; Maynial É., La jeunesse de Flaubert, P., 1915; Його ж, Flaubert et son milieu, P., 1927; Demorest D. L., L’expression figurée et symbolique dans l’oeuvre de G. Flaubert, P, 1931; Dumesnil R., Gustave Flaubert, P., 1933; [Арсеньєв К.], Сучасний роман у його представниках. М. Флобер, "Вісник Європи", 1880, VIII; Зола е., Флобер, як письменник і людина, "Вісник Європи", 1880, VII, і в кн.: Зола е., Повне собр. соч., т. XLVI - Романісти-Натуралісти, Київ, 1904; Красносельский А. И., З історії прагнень художника (Нарис про Г. Флобера), "Російське багатство", 1897, № 1; Брандес Г., Собр. соч., изд Б. До Фуксу, т. XII, Київ, 1903; Плеханов Г. В., Мистецтво й громадське життя, "Сучасник", 1912, №№ 11 і 12; 1913, № 1 (і в "Сочин." Плеханова, т. XIV, М., 1925). З літератури пореволюційного часу, крім статей при "Собр. соч." Ф. в изд. Гослитиздата, можна вказати: ейхенгольц М., Поетика Флобера, вступ. ст. у кн : Флобер Г., "Вибрані добутки", М. - Л., 1928; Луначарский А. В., Флобер, там же; Клеман М. К., Г Флобер, у кн.: Французький реалістичний роман XIX в., Сб. під ред. В. А. Десницького, Л. - М, 1932; ейхенгольц М., Робота над перекладом "Иродиади" Флобера, "Червона новина", 1935, VII; Фрид Я., Флобер і страждання молодого Моро, "Літературний критик", 1936, кн 5; е йхенгольц М., Флобер і французький реалізм 50-х років, "Літературне навчання", 1936, № 3.
Н. Рикова
Коментарі