Переказ сюжету Бідна Ліза Карамзин Н. М
Повість починається описом Москви: "похмурих готичних веж Си...нова монастиря", рибальських човнів і "важких стругов, які пливуть від плодоноснейших країн Російської імперії й наділяють жадібну Москву хлібом". По іншу сторону ріки пасуться череди, а далі - "блищить золотоглавий Данилов монастир; ще далі, майже на краю обрію, синіються Воробйови гори", а "удалині сіло Коломенське з високим палацом своїм". Автор оповідає про те, що часто приходить в "спустілий монастир" і "слухає глухому стогону часів, бездною минулого поглинених". Але найчастіше автора залучає до стін Си..
нова монастиря "спогад про жалюгідну долю Лізи, бідної Лізи". Автор любить "ті предмети, які торкають його серце й змушують проливати сльози ніжної скорботи".
Років тридцять назад неподалік від монастирської стіни в хатині жила дівчина Ліза зі своєю бабусею матір'ю. Батько її, роботяща, твереза людина, умер (Лізі тоді бути 15 років), і мати з дочкою зубожіли
Вони були змушені віддати свою землю внайми, крім того, мати Лізи з кожним днем ставала слабкіше й не могла працювати. Лише одна Ліза невтомно працювала, щоб прокормити мати, але іноді й вона не могла стримати сліз. Пройшло два роки зі смерті батька Лізи, і один раз Ліза приходить у Москву з конваліями. На вулиці їй зустрічається "молодий, добре одягнений людина, приємного виду".
Почувши, що дівчина продає конвалії всього за п'ять копійок, парубок говорить, що це дуже дешево, і дає їй рубль, Ліза червоніє й відмовляється. Парубок дає їй тоді п'ять копійок, але додає, що хотів би завжди купувати в неї квіти. Напоследок він довідається, де живе Ліза. Придя додому, Ліза про усім розповідає матері, і на її припущення, що це, можливо, була якась дурна людина, заперечує
Мати додає, що все-таки "краще годуватися працями своїми й нічого не брати даром" і що вона завжди ставить свічу перед образом, коли Ліза йде в місто, тому що в неї "серце не на місці", "у Лізи навернулися на очі сльози; вона поцілувала матір свою". На інший день Ліза, набравши конвалій, іде в Москву й цілий день чекає парубка, нікому довше не надаючи квітів. Він не з'являється, ближче до вечора Ліза викидає квіти в ріку. Однак наступного дня парубок оголошується під вікнами їхнього будинку. Він просить пити, і Ліза дає йому молока. Він робить гарне враження на бабусю-мати, що розповідає йому про "своє горе й розраду - про смерть чоловіка й про милі властивості дочки своєї". Ліза й парубок дивляться один на одного, потім парубок домовляється, щоб бабуся нікому, крім нього, не продавала рукоділля Лізи (полотно й вязание панчохи).
Перед відходом парубок повідомляє, що його кличуть ераст. Після його відходу бабуся зітхає, що було б добре, якби й наречений Лізи був такий же. "ераст був досить багатий дворянин, з неабияким розумом і добрим серцем, добрим від природи, але слабким і вітряним. Він вів неуважне життя, думав тільки про своє задоволення, шукав його у світських забавах, але часто не знаходив: нудьгував і нарікав на долю свою". Ліза з першого погляду сподобалася йому, "йому здавалося, що він знайшов у Лізі те, чого серце його давно шукало". Ліза тим часом погано спить уночі, ранком іде на берег Москви-Ріки й задумливо дивиться на воду
Ліза спостерігає за пастухами, потім бачить на ріці човен, а в пий ераста. Він виходить на берег, підходить до їй і говорить, що любить. Ліза відповідає, що й вона любить його, вони клянуться любити один одного завжди.
Через дві години Ліза згадує, що треба йти до матері, говорить, що та зрадіє, довідавшись, що ераст любить її, але парубків говорить, що матері не потрібно нічого розповідати. Ліза вертається додому щаслива, мати бачить це й дякує богові за любов до людини. Ліза щовечора зустрічається "під покровом дубів" з ерастом, вони обіймаються, але "чисті й непорочні були їхні обійми". "Всі блискучі забави великого світла" представлялися ерасту "незначними в порівнянні з тими задоволеннями, якими жагуча дружба безневинної душі харчували серце його". З відразою помишлял він про презирливу хтивість, якою колись впивалися його почуття
"Я буду жити з Лизою, як брат із сестрою, - думав він, - не вживу в зло любові її й буду завжди щасливий!" ераст часто відвідує мати Лізи, розмовляє з нею. Через кілька тижнів Ліза приходить до ерасту на побачення смутна й повідомляє, що за неї сватається наречений, син багатого селянина із сусіднього села, і що матінка хоче, щоб вона за нього вийшла. ераст заперечує, Ліза відповідає, що ерасту не призначено бути її чоловіком, тому що вона селянка
ераст говорить, що це не важливо, оскільки "для твого друга важливіше всього душу, чутлива й безневинна душа". Ліза кидається в його обійми - "і в цю годину належало загинути непорочності!" Починається гроза, Ліза говорить, що їй страшно, що вона боїться, щоб грім не вбив її як злочинницю. Побачення Лізи й ераста тривають, але тепер ераст "не міг уже задоволений бути одними безневинними пещеннями". "Він бажав більше, більше й нарешті, нічого бажати не міг", тому що "здійснення бажань є сама небезпечна спокуса любові. Ліза вже не була для ераста цим ангелом непорочності, що колись запалював його уяву й захоплював душу
Платонічна любов поступилася місцем таким почуттям, якими він не міг пишатися і які були для пего вже не нові. Що належить до Лізи, то вона, зовсім йому віддавшись, їм тільки жила й дихала, у всім, як агнець, корилася його волі й у задоволенні його думала своє счастие".
Через якийсь час ераст повідомляє Лізі, що його полк відправляється у військовий похід, а залишитися для нього було б "найбільшим безчестям". Ліза зомліває, потім говорить, що вмре, якщо ераста вб'ють. ераст прощається з Лізиною матір'ю, усі плачуть, ераст дає матері Лізи грошей. Ліза не вміє не читати, не писати, тому не може писати листа ерасту. Проходить біля двох місяців
Ліза йде в Москву, щоб купити рожевої води, на вулиці бачить карету, у якій сидить ераст. Ліза кидається до карети, але та проїжджає мимо й повертає у двір величезного будинку. Ліза підбігає, містить коханого в обійми, але ераст говорить, що він повинен женитися, тому що обставини перемінилися, просить неї залишити його впокое.
Говорить, що як і раніше любить її, дає сто рублів і просить слугу проводити дівчину знадвору. Виявилося, що ераст, відправившись у похід, грав у карти й програв майже весь свій маєток, так що в нього залишився один вихід поправити справи - женитися на літній багатій удові, що давно була в нього закохана
Ліза виходить із міста й виявляється на березі глибокого ставка, під покровом тих дубів, які всього "за кілька тижнів до того минулого свідками її захватів". Мимо проходить дочка її сусіда
Ліза дає їй сто рублів і просить передати матері зі словами, що вона любила людину, а він змінив їй. Після цього кидається у воду. Дочка сусіда кличе на допомогу, Лізу витягають, по занадто пізно. Лізу погребли біля ставка, і тепер автор часто сидить біля її могили. Мати Лізи від горя вмерла. ераст до кінця життя був нещасливий: він не міг утішитися й винив себе в смерті дівчини
Автор познайомився з ним за рік до його смерті. ераст розповів йому всю історію й привів до Лізиної могили