Том перший Пропонована історія, як стане ясно з подальшого, відбулася трохи незабаром після «славетного вигнання французів». У губернське місто NN приїжджає колезький радник Павло Іванович Чичиков (він не старий і не занадто молодий, не товстий і не тонкий, зовнішності скоріше приємної й трохи округлої) і поселяється в готелі. Він робить безліч питань трактирному слузі - як щодо власника й доходів трактиру, так і обличающие в ньому обґрунтованість: про міських чиновників, найбільш значних поміщиках, розпитує про стан краю й не було ль «яких хвороб у їхній губернії, повальних гарячок» і інших подібних напастей. Відправившись із візитами, приїжджий виявляє незвичайну діяльність (відвідавши всіх, від губернатора до інспектора лікарської управи) і ввічливість, тому що вміє сказати приємне кожному. Про себе він говорить якось мрячно (що «випробував багато на столітті своєму, перетерпів на службі за правду, мав багато ворогів, покушавшихся навіть на життя його», а тепер шукає місця для проживання).
На домашній вечірці в губернатора йому вдається здобути загальну прихильність і між іншим звести знайомство з поміщиками Маниловим і Собакевичем. У наступні дні він обідає в поліцмейстера (де знайомиться з поміщиком Новосибірським), відвідує голови палати й віце-губернатора, відкупника й прокурора, - і відправляється в маєток Манилова (чому, однак, передує неабиякий авторський відступ, де, виправдуючись любов'ю до докладності, автор детально атестує Петрушку, слугу приїжджого: його пристрасть до «процесу самого читання» і здатність носити із собою особливий захід, «отзивавшийся трохи житловим спокоєм»). Проїхавши, проти обіцяного, не п'ятнадцять, а всі тридцять верст, Чичиков попадає в Маниловку, в обійми ласкавого хазяїна. Будинок Манилова, що коштує на юру в оточенні декількох розкиданих по-англійському клумб і альтанки з написом «Храм відокремленого міркування», міг би характеризувати хазяїна, що був «ні те ні рє», не обтяжений ніякими страстями, лише зайво нудотний. Після визнань Манилова, що візит Чичикова «травневий день, іменини серця», і обіду в суспільстві господарки й двох синів, Фемистоклюса й Алкида, Чичиков виявляє причину свого приїзду: він бажав би придбати селян, які вмерли, але ще не заявлені такими в ревізькій довідці, оформивши всі законним образом, як би й на живі («закон - я німію перед законом»).
Перший переляк і здивування переміняються доконаним розташуванням люб'язного хазяїна, і, здійснивши угоду, Чичиков відбуває до Собакевичу, а Манилов віддається мріям про життя Чичикова по сусідству чрез ріку, про зведення тому мосту, про будинок з таким бельведером, що звідти видна Москва, і про дружбу їх, прознавши про яку государ подарував би їхніми генералами. Кучері Чичикова Селіфан, чимало обласканий двірськими людьми Манилова, у бесідах з конями своїми пропускають потрібний поворот і, при шумі зливи, що почалося, перекидає пана в бруд. У темряві вони знаходять нічліг у Настасьи Петрівни Коробочки, трохи боязкої поміщиці, у якої поутру Чичиков також приймається торгувати мертвих душ. Пояснивши, що сам тепер стане платити за них подати, проклявши безглуздість баби, обещавшись купити й пеньки й свиняче сало, але в інший вуж раз, Чичиков купує в їй душі за п'ятнадцять рублів, одержує докладний їхній список (у якому особливо уражений Петром Савельєвим Не Поважай-Корито) і, откушавши прісного пирога з яйцем, блинков, пиріжків і іншого, відбуває, оставя господарку у великому занепокоєнні щодо того, чи не занадто вона продешевила. Виїхавши на стовпову дорогу до трактиру, Чичиков зупиняється закусити, яке підприємство автор постачає великим міркуванням про властивості апетиту панів середньої руки. Тут зустрічає його Ноздрев, що вертається з ярмарку в бричці зятя свого Мижуева, тому що своїх коней і навіть ланцюжок з годинниками - усе програв. Живописуя принадності ярмарку, питні якості драгунських офіцерів, якогось Кувшинникова, великого аматора «покористуватися щодо клубнички» і, нарешті, пред'являючи щеняти, «сьогодення мордаша», Ноздрев відвозить Чичикова (думаючого разживиться й тут) до себе, забравши й зятя, що впирається
Описавши Ноздрева, «у деякому відношенні історичної людини» (тому що всюди, де він, не обходилося без історії), його володіння, невибагливість обіду з достатком, втім, напоїв сумнівної якості, автор відправляє осовевшего зятя до дружини (Ноздрев напутствует його лайкою й словом «фетюк»), а Чичикова примушує звернутися до свого предмета; але не випросити, не купити душ йому не вдається: Ноздрев пропонує виміняти їх, взяти на додачу до жеребця або зробити ставкою в картковій грі, нарешті свариться, свариться, і вони розстаються на ніч. З ранки відновляються угоди, і, погодившись грати в шашки, Чичиков зауважує, що Ноздрев безсовісно махлює. Чичикову, якого хазяїн із дворнею заміряється вже побити, вдається бігти через появу капітана-справника, що повідомляє, що Ноздрев перебуває під судом. На дорозі коляска Чичикова зіштовхується з якимось екіпажем, і, покуда набіглі зеваки розводять коней, що поплуталися, Чичиков любується шестнадцатилетнею панянкою, віддається міркуванням на її рахунок і мріям про сімейне життя
Відвідування Собакевича в його міцному, як він сам, маєток супроводжується ґрунтовним обідом, обговоренням міських чиновників, які, по переконанню хазяїна, всі шахраї (один прокурор чимала людина, «та й той, якщо сказати правду, свиня»), і вінчається угодою, що цікавить гостя. Нітрохи не злякавшись чудністю предмета, Собакевич торгується, характеризує вигідні якості кожного кріпака, постачає Чичикова докладним списком і змушує його дати задаточек. Шлях Чичикова до сусіднього поміщика Плюшкину, згаданому Собакевичем, переривається беседою з мужиком, що дав Плюшкину влучне, але не занадто друковане прозвання, і ліричним міркуванням автора про колишню свою любов до незнайомих місць і байдужісості, що з'явився нині
Плюшкина, цю «діру на людстві», Чичиков спочатку приймає за ключницю або жебрака, місце якому на паперті. Найважливішою рисою його є дивна скаредність, і навіть стару підошву чобота несе він у купу, навалену в панських покоях. Показавши вигідність свого речення (а саме, що податі за померлих і випадних селян він візьме на себе), Чичиков повністю встигає у своєму підприємстві й, відмовившись від чаю із сухарем, постачений листом до голови палати, відбуває в самому веселому настрої. Покуда Чичиков спить у готелі, автор із сумом міркує про низькість живописуемих їм предметів. Меж тим задоволений Чичиков, прокинувшись, складає купчі фортеці, вивчає списки придбаних селян, міркує над передбачуваними долями їх і нарешті відправляється в цивільну палату, щоб вуж скоріше укласти справу. Зустрінутий у воріт готелю Манилов супроводжує його. Потім треба опис присутственного місця, перших митарств Чичикова й хабара якомусь кувшинному рилу, покуда не вступає він в апартаменти голови, де знаходить вуж до речі й Собакевича.
Голова погоджується бути повірником Плюшкина, а заодно прискорює та інші угоди. Обговорюється придбання Чичикова, із землею або на висновок купив він селян і в які місця. З'ясувавши, що на висновок і в Херсонську губернію, обговоривши властивості проданих мужиків (отут голова згадала, що каретник Михєєв начебто вмер, але Собакевич завірив, що той преживехонький і «став здоровее колишнього»), завершують шампанським, відправляються до поліцмейстера, «батькові й добродійникові в місті» (звички якого відразу викладаються), де п'ють за здоров'я нового херсонського поміщика, приходять у доконане порушення, примушують Чичикова залишитися й заміряються женити його. Покупки Чичикова роблять у місті фурор, проноситься слух, що він миллионщик. Дами без розуму від його
Кілька разів підбираючись описати дам, автор боїться й відступає. Напередодні балу в губернатора Чичиков одержує навіть любовне послання, втім непідписане. Уживши як звичайно чимало часу на туалет і залишившись задоволений результатом, Чичиков відправляється на бал, де переходить із одних обіймів в інші. Дами, серед яких він намагається відшукати відправницю листа, навіть сваряться, заперечуючи його увагу. Але коли до нього підходить губернаторша, він забуває всі, тому що неї супроводжує дочку («Інститутка, тільки що облямована»), шістнадцятирічна блондинка, із чиїм екіпажем він зштовхнувся на дорозі
Він втрачає розташування дам, тому що затіває розмова із захоплюючою блондинкою, скандально зневажаючи іншими. На довершення неприємностей є Ноздрев і громогласно вопрошает, чи багато Чичиков наторгував мертвих. І хоча Ноздрев очевидно п'яний і збентежене суспільство потроху відволікається, Чичикову не задається ні віст, ні наступна вечеря, і він їде розстроєний. У цей час у місто в'їжджає тарантас із поміщицею Коробочкою, що зростає занепокоєння якої змусило її приїхати, щоб все-таки довідатися, у якій ціні мертві душі. Ранком ця новина стає надбанням якоїсь приємної дами, і вона поспішає розповісти її інший, приємної у всіх відносинах, історія обростає дивними подробицями (Чичиков, збройний до зубів, у глуху північ уривається до Коробочки, вимагає душ, які вмерли, наводить жахливого страху - «все село збіглося, ребенки плачуть, усі кричать»). Її приятелька містить із того, що мертвої душі тільки прикриття, а Чичиков хоче відвезти губернаторську дочку. Обговоривши подробиці цього підприємства, безсумнівна участь у ньому Ноздрева і якості губернаторської дочки, обидві дами присвячують в усі прокурора й відправляються бунтувати місто
У короткий час місто вирує, до того додається новина Про призначення нового генерал-губернатора, а також відомості про отримані папери: про делателе фальшивих асигнацій, объявившемся в губернії, і про розбійника, що втік від законного переслідування. Намагаючись зрозуміти, хто ж такий Чичиков, згадують, що атестувався він дуже мрячно й навіть говорив про покушавшихся на життя його. Заява поштмейстера, що Чичиков, на його думку, капітан Копейкин, ополчившийся на несправедливості миру й ставший розбійником, відкидається, оскільки із прецікавого почтмейстерова оповідання треба, що капітанові бракує руки й ноги, а Чичиков цілий. Виникає припущення, чи не переодягнений Чичиков Наполеон, і багато хто починають знаходити відому подібність, особливо в профіль. Розпити Коробочки, Манилова й Собакевича не дають результатів, а Ноздрев лише множить сум'яття, оголосивши, що Чичиков точно шпигун, делатель фальшивих асигнацій і мав безсумнівний намір відвезти губернаторську дочку, у чому Ноздрев узявся йому допомогти (кожна з версій супроводжувалася детальними подробицями аж до ім'я попа, що узявся за вінчання).
Всі ці толки надзвичайно діють на прокурора, з ним трапляється удар, і він умирає. Сам Чичиков, сидячи в готелі з легкою застудою, здивований, що ніхто із чиновників не відвідує його. Нарешті відправившись із візитами, він виявляє, що в губернатора його не приймають, а в інших місцях злякано цураються. Ноздрев, відвідавши його в готелі, серед загального зробленого їм шуму почасти проясняє ситуацію, оголосивши, що згодно споспешествовать викраденню губернаторської дочки. Наступного дня Чичиков спішно виїжджає, але зупинений похоронною процесією й примушене лицезреть все світло чиновництва, що протікає за труною прокурора Бричка виїжджає з міста, і простори, що відкрилися, по обох її сторонах навівають авторові сумні й втішні думки про Росію, дорогу, а потім тільки сумні про вибраному їм герої. Уклавши, що доброчесному героєві пора й відпочинок дати, а, навпроти, припрягти негідника, автор викладає історію життя Павла Івановича, його дитинство, навчання в класах, де вже виявив він розум практичний, його відносини з товаришами й учителем, його службу потім у казенній палаті, якоїсь комісії для побудови казенного будинку, де вперше він дав волю деяким своїм слабостям, його наступний відхід на інші, не настільки хлібні місця, перехід у службу по митниці, де, виявляючи чесність і непідкупність майже неприродні, він зробив більші гроші на змові з контрабандистами, прогорів, але увернувся від карного суду, хоч і примушений був вийти у відставку. Він став повірником і під час турбот про стан селян склав у голові план, прийнявся об'їжджати простору Русі, з тим щоб, накупивши мертвих душ і заклавши їх у скарбницю як живі, одержати грошей, купити, бути може, деревеньку й забезпечити прийдешнє потомство
Знову поскаржившись на властивості натури героя свого й почасти виправдавши його, приискав йому ім'я «хазяїна, набувача», автор відволікається на підганяється бег, що, коней, на подібність трійки, що летить, з Русью, що несеться, і дзенькотом дзвіночка завершує перший тім. Тім другий Відкривається описом природи, що становить маєток Андрія Івановича Тентетникова, якого автор іменує «коптитель неба». За оповіданням про безглуздість його времяпровождения треба історія життя, окриленої надіями на самому початку, затьмареною дріб'язковістю служби й неприємностями згодом; він виходить у відставку, маючи намір удосконалити маєток, читає книги, піклується про мужика, але без досвіду, іноді просто людського, це не дає очікуваних результатів, мужик ледарює, Тентетников опускає руки. Він обриває знайомства із сусідами, образившись звертанням генерала Бетрищева, перестає до нього їздити, хоч і не може забути його дочки Улиньки. Словом, не маючи того, хто б сказав йому підбадьорливе «уперед!», він зовсім закисає
До нього-те й приїжджає Чичиков, вибачившись поломкою в екіпажі, допитливістю й бажанням засвідчити повага. Здобувши прихильність хазяїна дивною здатністю своєї пристосуватися до будь-якому, Чичиков, поживши в нього небагато, відправляється до генерала, якому плете історію про нісенітний дядюшке й, як звичайно своєму, випрошує мертвих
На регочучому генералі поема дає збій, і ми виявляємо Чичикова прямуючої до полковника Кошкареву. Проти очікування він попадає до Петра Петровичу Півневі, якого застає спочатку зовсім нагишом, захопленого охотою на осетра
У Півня, не маючи чим розжитися, тому що маєток закладений, він тільки страшно об'їдається, знайомиться з нудьгуючим поміщиком Платоновим і, підбивши його на спільну подорож по Русі, відправляється до Костянтина Федоровичу Костанжогло, одруженому на платоновской сестрі. Той розповідає про способи господарювання, якими він у десятки разів збільшили дохід з маєтку, і Чичиков страшно надихається
Досить стрімко він відвідує полковника Кошкарева, що поділив свою деревеньку на комітети, експедиції й департаменти й устроившего доконане бумагопроизводство в закладеному, як з'ясовується, маєтку. Повернувшись, він слухає проклятья жовчного Костанжогло фабрикам і мануфактурам, що розбещують мужика, нісенітному бажанню мужика просвіщати й сусідові Хлобуеву, що запустив неабиякий маєток і тепер спускає його за безцінь. Випробувавши розчулення й навіть тягу до чесної праці, вислухавши оповідання про відкупника Муразове, бездоганним шляхом нажившем сорок мільйонів, Чичиков назавтра, у супроводі Костанжогло й Платонова, їде до Хлобуеву, спостерігає безладдя й безпутність його господарства в сусідстві з гувернанткою для дітей, по моді одягненою дружиною й іншими слідами безглуздої розкоші. Зайнявши грошей у Костанжогло й Платонова, він дає задаток за маєток, припускаючи його купити, і їде в платоновское маєток, де знайомиться із братом Василем, до діла керуючим господарством. Потім він раптом є в сусіда їх Леницина, явно шахрая, снискивает його симпатію вмінням своїм мистецьки пощекотать дитини й одержує мертвих душ
Після безлічі вилучень у рукописі Чичиков виявляється вже в місті на ярмарку, де купує тканина настільки милого йому брусничного кольору з іскрою. Він зіштовхується із Хлобуевим, якому, як видно, подгадил, чи те позбавивши, чи те майже позбавивши його спадщини шляхом якоїсь підробки. Упустивший його Хлобуев уводится Муразовим, що переконує Хлобуева в необхідності працювати й визначає йому сбирать засобу на церкву
Меж тим виявляються доноси на Чичикова й із приводу підробки, і із приводу мертвих душ. Кравець приносить новий фрак
Раптом є жандарм, що влекет ошатного Чичикова до генерал-губернатора, «гнівному, як сам гнів». Тут стають явні всі його злодіяння, і він, що цілує генеральський чобіт, увергається у в'язницю. У темному прикомірку, що рве волосся й фалди фрака, що оплакує втрату скриньки з паперами, знаходить Чичикова Муразов, простими доброчесними словами будить у ньому бажання жити чесно й відправляється зм'якшити генерал-губернатора. У той час чиновники, що бажають напакостити мудрому своєму начальству й одержати винагороду від Чичикова, доставляють йому скриньку, викрадають важливого свідка й пишуть безліч доносів з метою зовсім заплутати справу. У самій губернії відкриваються безладдя, що сильно турбують генерал-губернатора
Однак Муразов уміє намацати чутливі струни його душі й подати йому вірні ради, якими генерал-губернатор, відпустивши Чичикова, збирається вуж скористатися, як «рукопис обривається».
Коментарі