Мюллер-Кочеткова Т. Стендаль. Зустрічі з минулим і сьогоденням. Стендаль, В'яземський і декабристи
Стендаль рано знайшов у П. А. В'яземському розумного й розуміючого шанувальника. Це не дивно: молодий В'яземський, дотепний і европейски утворений поет і публіцист, відстоював передові литературно-естетические погляди й був багато в чому близький до Стендалю. Це знайшло своє відбиття не тільки в його висловленнях про французького письменника, але й в особистих бесідах з ним. Свідченням тому служить записка Стендаля до В'яземського, що збереглася в московському архіві. Про неї мова йтиме нижче, спочатку - коротко про самий В'яземського
Син російського аристократа й ірландської дворянки, Петро Андрійович В'яземський виховувався на тій же культурі, що й Стендаль: французька культура XVII-XVIII століть. Його світогляд також пов'язане з філософією епохи Освіти. Французька мова була й для нього рідним, засвоєним з першого років життя. Разом з тим В'яземський був істинно російським літератором, у буквальному значенні слова вирослої в "домашнім колі" (В'яземський) росіян письменників
Після смерті батька опікуном юного В'яземського став відомий історик і письменник Н. М. Карамзин. Він був одружений на старшій сестрі Петра Андрійовича й багато років жив у маєтку В'яземських Остафьево. Тут він створював свою "Історію держави Російського", що зіграла значна роль у поглибленні інтересу до історичного минулого Росії й у зміцненні національної самосвідомості росіян письменників
Спілкування з Карамзиним і іншими видатними діячами російської культури (В. А. Жуковський, К. Н. Батюшков і ін.), багаторічна тісна дружба з А. С. Пушкіним і А. И. Тургенєвим вплинули на коло інтересів і устремлінь В'яземського, що усвідомило, що "саме для того, щоб бути європейцем, повинне почати бути росіянином"39.
В'яземському було двадцять років, коли він брав участь у Бородінській битві. Як і інші молоді й освічені аристократи - майбутні декабристи, після розгрому наполеонівської Імперії В'яземський сподівався на істотні зміни в самій Росії. Він брав участь у складанні записки про звільнення селян від кріпосної залежності, поданої Олександрові I, і у виробленні проекту конституції для Росії
Вільнодумство В'яземського і його зв'язку з польськими патріотами під час служби у Варшаві ( 1817-1821) викликали гнів пануючи. В'яземський був відсторонений від служби й ряд років перебував в опалі, що збільшився після повстання декабристів, хоча він не приймав у ньому участі. В'яземський був у дружніх відносинах з декабристами, багато в чому розділяв їхні погляди, але не визнавав таємні суспільства. Він уважав, що приналежність до таємного суспільства підкоряє особистість "волі ватажків"40.
Однак жорстока розправа пануючи з учасниками руху декабристів - страта п'ятьох, каторга й посилання інших декабристів - викликала глибоке обурення В'яземського й наблизила його до думки про неминучість повстання41. "[...] Вся Росія стражданнями, ремством брала участь справою або думкою, волею або неволею в змові, що був ніщо інше, як спалах загального невдоволення", - писав він у липні 1826 року42.
Один з деяких, В'яземський продовжував підтримувати зв'язок із засланими в Сибір приятелями через їх рідних, хоча йому самому доводилося побоюватися таємного нагляду влади, що вважали його "небезпечним" лібералом. Декабрист М. Ф. Орлів, що уник посилання в Сибір завдяки клопотанню свого могутнього брата, графа А. Ф. Орлова, писав П. А. В'яземському: "И брат у Петербурзі й дружина в Москві доводять на тебе, як ти шляхетно почуваєш, як ти береш участь у друзях твоїх, як ти коштуєш грудьми за них і як ти не відходиш від тих, котрих у счастии любив"43.
М. Ф. Орлів повинен був безвиїзно жити в селі під таємним наглядом. Доля ж інших друзів В'яземського була незрівнянно важче. І все-таки вони знаходили способи зв'язатися з ним. П. А. Муханов, наприклад, нелегально переслав йому із Сибіру зошит з віршами А. И. Одоєвського44.
В'яземський усіляко намагався впливати на суспільну думку заради порятунку засланих у Сибір або певних у солдати декабристів45.
Питання про рух і повстання декабристів, що надзвичайно цікавив і Стендаля, безумовно займав важливе місце в його бесідах з В'яземським, судячи із записки, посланої їм російському поетові разом зі сторінками французької газети "le Temps".
" чиНе завгодно моєму сусідові прочитати ці дві сторінки Tem[p]s і повернути їх мені завтра в 10 годин?
Там показана чудова риса молодого козака. Яка [ця була б] держава, якби буржуазія пішла назустріч селянству!"<A
Ця невелика записка, у якій відсутні які-небудь дати, написана на листку поштового паперу з фірмовою маркою Weynen<B в одному куті й відбитком пушки в іншому. Рукою П. А. В'яземського відзначено: "Записка до мене Стендаля-Бейля". Уперше вона була опублікована в 1937 році без коментарів і в неточному прочитанні47. Почерк французького письменника доставляв чимало головоломок не тільки дослідникам, але навіть близьким друзям Анри Бейля.
Вищенаведені рядки Стендаля досить загадкові: що за "чудова риса молодого козака"? Або військового? Французи цієї епохи, та й сам Стендаль, нерідко називали російську армію - les Cosaques<C. Який зв'язок між "молодим козаком" і наступною фразою записки, що безсумнівно теж ставиться до Росії?
Для того, щоб знайти відповідь на ці питання, необхідно з'ясувати зміст сторінок газети "le Temps", посланих Стендалем В'яземському разом із запискою. Але як виявити ці сторінки, не маючи ніяких дат?
Насамперед треба встановити, коли В'яземський жив по сусідству зі Стендалем.
Знайомство В'яземського із французьким письменником почалося задовго до їхньої особистої зустрічі. У попередньому нарисі цієї книги ми вже розповіли про те, що в 1825 році В'яземський читав лист Байрона до м. Бейлю, отже знав, хто такий - Стендаль; ми повідомили також про великий інтерес російських журналів, зокрема, "Московського Телеграфу", до публіцистики французького письменника. Те, що в цьому виданні в настільки ранній період ( 20-е роки XIX століття) з'явилися фрагменти статей Стендаля, безсумнівно заслуга В'яземського, що рано звернув увагу на близьку йому за духом публіцистику
Дослідник творчості П. А. В'яземського М. И. Гиллельсон переконаний у тім, що поет читав брошуру Стендаля "Расин і Шекспір" уже в 1823 році, коли вийшла у світло перша частина цього памфлету48. Друга частина вийшла в 1825 році. У грудні того ж року В'яземський писав А. І Тургенєву, що перебував у Парижу: "Зроби ласку, прийшли мені все, що писано було про суперечку класицизму з романтизмом [...]"49. Здається, що В'яземський ознайомився й із другою частиною памфлету "Расин і Шекспір".
П. А. В'яземський був також одним з перших російських читачів роману "Червоне й чорне". 24 серпня 1831 року він писав Пушкіну: " чиЧитав ти le noir et le rouge? Чудовий утвір"50. Ту ж оцінку "Червоний і чорного" В'яземський повторює 9-10 травня 1833 року в листі до А. И. Тургенєва в Італію: "Недарма доля звела тебе зі Стендалем: у вас є багато подібності, але тебе не стане написати "Rouge et noir", один із замечательнейших романів, один із замечательнейших добутків нашого часу. Того й дивися, що ти не читав його"51. Далі випливають слова, уже процитовані в першому нарисі нашої книги: "Я Стендаля полюбив з "Життя Россіні" [...]".
У цей час, в 1833 році, В'яземський ще не був особисто знаком зі Стендалем, але вже добре знав письменника по його творах. Уперше він познайомився з Анри Бейлем у Римі, у грудні 1834 - січні 1835 року, і тоді ж виявився його сусідом. Мені пощастило виявити чернетку невідомого листа В'яземського до Стендалю52. От переклад цього цікавого документа, написаного французькою мовою:
"Прибулий з Росії князь В'яземський довідався, що з волі щасливого випадку він виявився в Римі під одним дахом з паном де Стендалем, його старе й гарне знайомим, дотепне, живе й повчальне суспільство якого доставляло йому стільки сладостних і сильних відчуттів при читанні <Червоного й чорного, Життя Россіні й Прогулянок по Риму: на цій підставі і як скромний служитель муз своєї Батьківщини він насмілюється просити пана де Стендаля про милість бути представленим панові де Бейлю.
16 грудня"<D.
До цього листа В'яземський уже в старості приписав, судячи з почерку: "У Римі - Beyle, здається, франц[узский] консул в Анконе<E, - відомий у літературі під псевдонімом Stendhal".
У листопаді 1834 року В'яземський направився з женою й трьома дочками з Німеччини в Італію для лікування середньої дочки Параски (Пашеньки), що занедужала сухотою. (Вона вмерла через кілька місяців у Римі.) 30 листопада В'яземські приїхали в Рим і оселилися в покоях, приготовлених для них Зінаїдою Олександрівною Волконській у будинку, де вона жила: палаццо Конти, пьяцца делла Мінерва
У цьому ж будинку на площі Мінерви, у центрі "вічного міста" і за два кроки від Пантеону, жил і Стендаль.
Французький письменник знав 3. А. Волконську, "царицю муз і краси", як неї назвав Пушкін54. Ще в 1820 році Стендаль бачив її в Милане на костюмованому балі й розповів про неї в листі до свого друга Адольфові де Маресту: "Все гарне суспільство було там; серед інших, російська княгиня, пані Волконська, чудова жінка, без усякого вдавання, що співає як ангел голосом контральто, що виховує свого сина в дусі Траси<F [...]. Тридцяти двох років, некрасива, але приємно потворна під маскою"55.
Очевидно, Стендаль зустрічав 3. А. Волконську не раз, судячи з подробиць, які він про неї знав. Він ознайомився також з її історичним оповіданням "Слов'янська картина V століття" (Париж, 1824). Незабаром після виходу у світло книги 3. А. Волконській Стендаль написав досить критичне відкликання для англійського журналу "New Monthly Magazine".
Треба думати, що й З. А. Волконська знала, хто такий Анри Бейль, тим більше, що до нього часто заходив А. И. Тургенєв, коли він бував у Римі. Тургенєв же був у приятельських відносинах з 3. А. Волконській і відвідував її. Досить можливо, що саме вона звернула увагу В'яземського на те, що по сусідству з ним живе знаменитий Стендаль.
У листі до сина й до друзів у Петербурзі В'яземський розповідає, як він улаштувався в Римі, про свої перші враження: "Пишу до Вас у відкритого вікна, щоб зігрітися, хоч і день не теплий, але все-таки надворі тепліше, ніж у кімнаті моєї, у якій немає ні печі, ні каміна. Увечері ставлю жаровню перед тим, щоб лягти спати, а там запалюю свічку [...]". І відразу В'яземський повідомляє: "Поруч із мною в нашім будинку знаменитий< Стендгаль. На вид товстий прикащик. Я ще не познайомився з ним, але хочу завострить французький мадригал і забрати його" (тобто захопити його)56.
Можна собі представити, що й Стендаль, що у той період працював над романом "Люсьен Левен", писав свою книгу у відкритого вікна, щоб зігрітися...
Досить докладне й дуже цікавий лист В'яземського почато 16 грудня. Тією же датою позначений і його лист до Стендалю. Однак В'яземський міг познайомитися з Анри Бейлем не раніше, ніж наприкінці місяця. 15 грудня консул Бейль виїхав у Чивитавеккью й повернувся в Рим лише 24 грудня, у переддень Різдва
В'яземський зустрічався зі Стендалем не раз. 17 січня 1835 року Петро Андрійович розповів у листі до сина<G, що Бейль-Стендаль завжди йому говорить: "mon général" ("мій генерал")57.
Вони зустрічалися також у суспільстві, зокрема, у римського князя Торлониа, де В'яземський був разом з женою й старшою дочкою Марією58. (Банкір Торлониа часто влаштовував звані вечори й бали.)
Стендаль відвідав В'яземських і після від'їзду Петра Андрійовича
Після смерті Пашеньки в березні 1835 року вбитому горем батькові не терпілося виїхати з Рима. Він зробив поїздку по південній Італії, а 22 квітня, після повернення в Рим, один виїхав у Німеччину, щоб звідти повернутися в Росію. Його сім'я ще залишалася Вриме.
Тут у цей час уже був А. И. Тургенєв, що часто відвідував В'яземських. 2 травня він застав у них ряд гостей, у тому числі й Стендаля<H. Як видно, французького письменника вже приймали у В'яземських на правах гарного знайомого. Віра Федорівна, дружина поета, відрізнялася рисами і якостями, які не могли не привернути увагу Анри Бейля: у неї були променисті темні очі, її руху були природними й разом з тим граціозними, вона мала гострий і глузливий розум. До того ж вона була доброї й чуйною...
Повернемося тепер до записки Стендаля до В'яземського, що сміло можна віднести до кінця 1834 або до початку 1835 року, коли вони жили по сусідству
Стендаль оселився в палаццо Конти у вересні 1834 року. Природно припускати, що номер газети "le Temps", сторінки якої він послав В'яземському разом із запискою, виданий не набагато раніше. Так воно й виявилося: підставою для записки Стендаля до свого російського сусіда послужила рецензія французького публіциста Фелікса Пиа на роман Яна Чиньского "Великий князь Костянтин і польські якобінці"<I, що займає майже три підвали газети "le Temps" за 7 вересня 1834 року<J.
Ян Чиньский, відомий польський демократ, представник лівого крила Патріотичного суспільства, був одним з організаторів варшавського повстання 1831 року. Після розгрому повстання йому вдалося емігрувати у Францію
Історичний роман "Великий князь Костянтин [...]", перекладений на французьку мову А. Демольером, є продовженням роману "Царевич Костянтин і Жаннет Грудзинска, або Польські якобінці" (Париж, 1833). Коли ці книги вийшли у світло, автор, висланий із Франції, перебував у Брюсселі, перекладач - у в'язниці Сент-Пелажи (туди не раз попадав і Беранже). Переслідуванням за політичну діяльність піддавалися й автори передмови й післямови - обоє польські патріоти
Стендаль навряд чи ознайомився із книгами Яна Чиньского, тим більше що він у цей час перебував в Італії, а цензура в Папській області була дуже лютою. Але він регулярно читав французькі газети, і рецензія Фелікса Пиа залучила його увага
У цій цікавій статті розглядаються найважливіші теми роману "Великий князь Костянтин [...]": повстання декабристів, вплив декабристів, зокрема, П. И. Пестеля, на визвольний рух у Польщі, варшавське повстання і його криваве придушення
Фелікс Пиа підкреслює, що автор роману, активний учасник польських подій, глибоко ненавидить царське самодержавство, але із симпатією й співчуттям ставиться до російського народу, разом з яким народи Росії скинуть царат: "[...] Незважаючи на трагізм подій, описаних у цьому польському історичному романі, ви не знайдете там ні однієї скарги, жодного прокльону проти російського народу. Всі заклики до помсти спрямовані проти загального тирана. Автор книги навіть запевняє нас у тім, що незабаром наступлять кращі часи, коли народи Півночі разом скинуть зі своїх плечей колоса, що їх гнітить [...]".
Фелікс Пиа зупиняється на історії виникнення таємних суспільств у Росії. Особлива увага приділяє він Павлу Івановичу Пестелю, талановитому організаторові й керівникові Південного суспільства декабристів. Арештований у результаті зрадництва Майбороди, Пестель не зміг брати участь у повстанні, і в цьому, говорить Пиа, автор роману бачить одну із причин катастрофи повстання декабристів
Говорячи про те, що декабристи аж ніяк не належали до "<Простолюду, обідранцям, як зневажливо виражається аристократія", Фелікс Пиа підкреслює їхню безкорисливість: "Ні, немає! Пестель, цей мученик волі Півночі, зовсім не був честолюбний. Тому що ще тоді, коли він був упевнений у перемозі, він довірчо писав одному другові: "Що стосується мене, те після того, як завершиться ця велика справа, я усамітнюся в київський монастир, де буду жити анахоретом, і тоді настане черга віри".
"Яка великодушність! яка палка й разом з тим чутлива душа [...]", - викликує автор статті
От та "чудова риса молодого козака" (молодого російського військового), що Стендаль згадує в записці до В'яземського!
Безкорисливість - одне з тих рідких якостей, які, як неодноразово підкреслював у своїй творчості Стендаль, він не знаходив ні в салонах марнолюбної паризької знаті, ні на арені політичного життя епохи Реставрації й Липневої монархії. Тому ця риса так уразила його у вигляді російського декабриста<K.
У тій же статті газети "le Temps" знаходимо ми й друга тема записки Стендаля Квяземскому.
Говорячи про таємні суспільства в Росії, Фелікс Пиа протиставляє суспільство Пестеля суспільству "Російських лицарів", заснованому Михайлом Орловим і графом Мамоновим. "Російські лицарі" аж ніяк не збиралися захищати інтереси народу. Це суспільство було "вороже [...] як паную, так і народу", - пише Фелікс Пиа. Що ж стосується Пестеля і його соратників, те французький публіцист відзначає демократичний характер їхніх планів: після скинення самодержавства створити тимчасовий уряд, заснувати двопалатну систему народного представництва й т. д.
Саме у зв'язку із цим, за моїм переконанням, Стендаль викликує у своїй записці: "Яка [ця була б] держава, якби буржуазія пішла назустріч селянству!"
Треба думати, що записка Стендаля до В'яземського з'явилася наслідком великої розмови, що состоялись між ними. Вона безсумнівно могла служити також приводом для нової бесіди на ці теми. Стендаль дуже цікавився Росією, країною, у якій він побував під час наполеонівського походу. Питання про декабристів займав його не раз, як і польські події 1830-1831 років
До речі, наприкінці 1835 року Стендаль вертається до цих подій у своєму автобіографічному творі "Життя Анри Брюлара", над яким він тоді працював. Із глибокою іронією згадує він тут слова французького міністра закордонних справ Себастьяни: "У Варшаві панує порядок". (Вони були вимовлені міністром у палаті депутатів після кривавого придушення варшавського повстання.) Ці слова згадані Стендалем по асоціації з його "добромисними" рідними, котрих дуже дратувало "все те, що порушувало порядок", і які не хотіли, щоб юний Анри бачив "доказу гніву або сили народу"60. Ті ж слова міністра Себастьяни наведені й у статті Фелікса Пиа.
Яке було відношення російського співрозмовника Стендаля до польських подій?
В'яземський суворо засуджував тих своїх друзів, які піддалися лжепатріотичному вигару, зокрема, В. А. Жуковського. В "Записній книжці" В'яземського звучать повні обурення слова: "[...] чи Не совісно "Співакові в стані російських воїнів" і "Співакові на Кремлі" порівнювати нинішні події з Бородіним? [...]. Як ми не радуйся, а всі схожі ми на двірню, що у лакейській співає й поздоровляє пана з имянинами, з даруванням чина й проч. Одні пісні 12-го роки могли бути трохи на інший лад, і тому Жуковському соромно запекти інакше"61.
В'яземський сприймав жорстоке придушення польського повстання зовсім по-іншому, чим В. А. Жуковський, що виражав свій захват із приводу цієї "перемоги". Він глибоко співчував національно-визвольній боротьбі польського народу й висловлювався за надання Польщі незалежності. "[...] От і остання дія кривавої драми", - писав В'яземський у зв'язку з розгромом варшавського повстання. "Що буде після? Вірно, нічого гарного, тому що нічому гарному бути не може"62.
Не випадково В'яземський знаходив під час своєї служби у Варшаві загальна мова з польськими патріотами, а пізніше - з польськими вигнанцями в Росії, до яких він проявляв велику увагу. Почуття щирої дружби зв'язували його із представниками польської літератури, зокрема, Смицкевичем.
Погляди В'яземського, безумовно, відбилися в його бесідах зі Стендалем і знайшли живий відгук у французького письменника. Доказом служить записка Стендаля до росіянина поетові
Повернемося до статті Фелікса Пиа.
Звідки французькому публіцистові були відомі слова Пестеля про те, що після завершення великої справи він усамітниться в київський монастир? Ян Чиньский розповідає у своєму романі про мрії "незрівнянного Пестеля", але ці слова він не приводить. Тим часом, вони дійсно були вимовлені чудовим декабристом, як про це свідчить його найближчий соратник Микола Іванович Лорер у своїх "Записках декабриста"63.
У цих записках змальований вигляд Пестеля, зовні схожого на Наполеона, складна натура цього надзвичайно утвореного полковника, що володів "величезною пам'яттю", "майстерно говорив і завжди вмів переконувати"<L. П. И. Пестель багато років присвятив створенню "Російської правди" - конституції для Росії. Ведучи скромний спосіб життя, єдиною розкішшю якої була безліч книг на різних мовах, Пестель не був позбавлений честолюбства. Але він не раз завіряв своїх співрозмовників, як розповідає Н. И. Лорер, що як тільки російський народ прийме розроблену їм конституцію, він вийде "у київський який-небудь монастир" і буде "доживати своє століття ченцем".
Спогаду Н. И. Лорера служили важливим джерелом для біографів П. И. Пестеля. Але вони були написані в 60-х роках XIX століття. Звідки ж в 30-х роках, коли соратники Пестеля перебували в Сибіру під найсуворішим наглядом, у Франції могли стати відомими завірення Пестеля, що свідчили про його безкорисливість? Яким образом міг Фелікс Пиа вже в 1834 році знати слова Пестеля, вимовлені "довірчо", як писав французький публіцист?
У післямові до роману "Великі князі Костянтин [...]" увага читачів звертається на два джерела, які висвітлюють описані в цій книзі події: французька газета "le Moniteur" за 1826 рік і брошура Ю. Заливского про польське повстання. На ці ж джерела посилається й Фелікс Пиа у своїй статті
Перегляд згаданої газети, що є офіційним виданням, розкриває перед нами разючу картину: уже в 1826 році французькі читачі могли довідатися подробиці про таємні суспільства в Росії ("Орден російських лицарів", "Сполучник порятунку", "Сполучник благоденства", Північне й Південне суспільства декабристів); про цілях цих суспільств, їхніх головних діячах; про проекти конституції, розроблених ними й т. д.
Всі ці відомості наведені в доповіді слідчої комісії від 30 травня 1826 року, представленій паную. Ця доповідь була опублікована в липні місяці того ж року у двох номерах паризької газети "le Moniteur Universel"<M.
У тій же газеті надруковані й інші матеріали, отримані з Росії: доповідь Верховного карного суду від 8 липня 1826 року<N, "Розпис державним злочинцям, вироком Верховного карного суду засуджуваним до різних страт і покарань"<O. Указ пануючи від 10 липня 1826 року про міри покарання "державних злочинців", його Маніфест від 13 липня того ж року у зв'язку із приведенням вироку у виконання й др.
Отже, незабаром після закінчення суду в справі декабристів і приведення вироку у виконання, читачі французької газети одержали найдокладнішу інформацію про рух декабристів і про особи, що брали участь у ньому, про головні види їх "злочинів", до якого розряду вони віднесені по вироку суду, яке покарання винесене кожному розряду й т.д. Французькі читачі довідалися, що "замість болісної страти четвертуванням" п'ятьох декабристів цар вирішив "повісити"; про "вічну каторгу" для інших, і т. д.
У тексті доповіді слідчої комісії наведена розмова П. И. Пестеля з декабристом А. В. Поджио. Процитуємо цей уривок:
"Хто ж, - запитував він у Поджио, - буде главою Тимчасового уряду? - Кому бути, крім того, хто починає й без сумніву зробить велику справу революції, крім вас? - Ніяково мені, носячись ім'я не російське. - Що потреби! Ви вгамуєте саме лихослів'я, удалясь як Вашингтон у середовище простих [...] громадян: адже тимчасовий уряд недовго буде діяти, рік, багато два. - Про немає! - заперечив Пестель, - не менш десяти років [...]. А закінчивши великий подвиг, я укладуся в Київської Лаврі, буду схимником і <Тоді приймуся за віру"65.
От звідки Фелікс Пиа почерпнув висловлення Пестеля! Відзначимо, що він дослівно цитує текст, опублікований у газеті "le Moniteur"<P.
Все це представляє для нас особливий інтерес, тому що цю газету читав і Стендаль. Він не раз згадує неї у своїх листах
Уже в 1826 році письменник міг одержати досить точне подання про події в Росії. Про те, що ці події його дуже цікавили, свідчать його "Англійські листи" цього часу
У кореспонденціях, посланих Стендалем у лондонський журнал "New Monthly Magazine", він неодноразово стосується повстання декабристів. 10 лютого 1826 року він приводить "росіяни справи" як головну тему розмов у Парижу66.14 березня він повідомляє: "Дивне відкриття, що ліберальні погляди існують у самих надрах російської армії, страшним контрударом відгукнулося в Сен-Жерменском передмістя", тобто в середовищі паризького аристократичного суспільства. 18 серпня Стендаль називає серед "розчарувань", випробуваних французькими реакціонерами за останній рік, "доповідь комітету, призначеного Миколою, і оповідання деяких французів, що повернулися з Москви". Вони дають привід побоюватися, що "Росія заражена отрутою лібералізму"67.
Останнє повідомлення Стендаля англійському журналу доводить, що він знав про доповідь слідчої комісії паную, опублікованому у вищезгаданій французькій газеті
Із цієї доповіді Стендаль міг одержати досить докладні відомості про історію виникнення таємних суспільств у Росії. Так, у французькій газеті він міг прочитати про те, що ще в 1816 році молоді офіцери, що повернулися в Росію після кампаній 1813, 1814 і 1815 років, вирішили створити таємне суспільство подібно німецькому й італійському таємному суспільствам
Про те, що в Росію проникнули ліберальні ідеї, Стендаль міг переконатися, зокрема, з повідомлення слідчої комісії про проект конституції, розробленому Никитою Муравьевим. Цей проект припускав монархію, але "досить обмежену". Імператор володів би владою, подібно тої, "яка дана президентові Північноамериканських штатів".
Подробиці ж, повідомлювані в доповіді слідчої комісії про проект конституції Пестеля, "зовсім у дусі республіканському", навіть сама назва Тульчинской управи - "directoire de Toulczyn" -, що викликало асоціацію із французькою Директорією 1795-1799 років, очевидно, переконували Стендаля в буржуазно-демократичному характері ідей Південного суспільства декабристів
З тих же матеріалів газети "le Moniteur" Стендаль міг одержати подання про плани "заколотних дій" у російської армії, про те, як розгорталися події в Петербурзі в день повстання й т. д.
Вертаючись до записки Стендаля до В'яземського помітимо, що в цей час, наприкінці 1834 - початку 1835 року, французький письменник був уже добре інформований про ідеї й проекти декабристів. Його слова - "яка [ця була б] держава, якби буржуазія пішла назустріч селянству!" - ґрунтуються не тільки на відомостях, наведених у статті Фелікса Пиа, але також на тім, що Стендаль міг у свій час довідатися з газети "le Moniteur".
Росіяни події 1825-1826 років знайшли своє відбиття й у художній творчості Стендаля.
Не випадково письменник обрав героїнею свого першого роману "Арманс або Сцени з життя паризького салону 1827 року" (1827) росіянку дівчину, родичку декабристів
У замітці на полях екземпляра цієї книги автор точно вказав період, коли він неї складав: з 31 січня по 8 лютого й з 17 вересня по 10 жовтня 1826 року68.
Первісна назва цього соціально-психологічного роману було "Олів'є", по ім'ю головного героя, згодом перейменованого в Октава. Роман же одержав свою остаточну назву по ім'ю героїні, Арманс Зоиловой.
Письменник уводить свою героїню в оповідання не відразу. Він поступово знайомить читача з російською кузиною Октава де Маливера, додаючи до її образа всі нові риси. Разом з тим переміщається й центр ваги роману на героїню
У ході оповідання вимальовується характер цієї гордої й розумної дівчини. Дочка російського генерала, що загинув у війні проти Наполеона, племінниця й спадкоємиця декабристів, що покінчили собою після невдачі повстання, Арманс у свої вісімнадцять років не за віком серйозна. Вона володіє силоміць волі й рішучістю. Разом з тим вона ніжна, самовіддана й безкорислива
Арманс не позбавлена також людських слабостей. До речі, промахи молодих героїв Стендаля, що наївно вірять у свою проникливість, роблять їх настільки привабливими для автора. Ці промахи грають також важливу роль у розвитку сюжету, як помітив австралійський дослідник Грем Джонс69. У романі "Арманс" слабість, виявлена героїнею (почуття ревнощів), компрометує її й приводить до шлюбу з улюбленим нею кузеном і разом з тим - до трагічної розв'язки роману
Відзначимо ще один цікавий момент, пов'язаний з російською героїнею Стендаля.
Дослідників не раз займав питання про походження ім'я героїні. Виявилося, це неросійське ім'я запозичене автором від назви ріки Арманс, у берегів якої перебуває французьке містечко Сен-Флорантен, через який письменник проїжджав по шляху з Милана в Париж70. Стендаль нерідко використовував географічні назви для імен своїх персонажів або для псевдонімів. Можливо, що назва ріки Арманс запам'яталося письменникові своєю мелодійністю й спливло в його пам'яті у зв'язку з образом росіянці героїні
Образ цієї героїні створений не тільки на основі того, що письменник знав про російських жінок за власними спостереженнями або із книг, наприклад, з мемуарів пані де Сталь "Десять років у вигнанні" (Париж, 1820-1821)71. Характер Арманс Зоиловой створений також під враженням оповідань про мужність і самовідданість родичок декабристів. Про це Стендаль міг довідатися від добре знайомих йому осіб: від письменника й публіциста Ж-А. Ансело і його чоловіки, драматурга Виржини Ансело. Вони були в Петербурзі саме в той час, коли декабристи нудилися в Петропавловской міцності й очікували суду. (Чоловіки Ансело приїхали в Петербург наприкінці 1825 року й завели в Росії широке коло знайомих, у тому числі й серед літераторів.)
Може бути саме те, що Стендаль довідався від подружжя Ансело, і те, що він прочитав у французьких газетах, зокрема, в "le Moniteur", дало задуму роману "Арманс" новий імпульс, внаслідок чого в центрі оповідання виявилася російська героїня
До речі, у своїй книзі "Шість місяців у Росії" (Париж, 1827) Ж. -. А. Ансело згадує про те, що княгиня Трубецька домоглася дозволи пануючи виїхати в Сибір, куди на каторгу був відправлений її чоловік, декабрист Сергій Петрович Трубецькой
Те, що декабристи не "простолюдини",що вони займали відповідальні військові пости, Стендаль знав уже в 1826 році. В "Розписі державним злочинцям [...]", опублікованої в газеті "le Moniteur", першим зазначений полковник Пестель. Серед інших засуджених також названі багато високопоставлених офіцерів: генерал-майор князь Волконський, полковник князь Трубецькой і др.
Знаменно, що в грудні 1834 - січні 1835 року, коли Стендаль зустрічався в Римі з В'яземським і послав йому свою записку, він знову згадував декабристів у романі "Люсьен Лівій". У главі цього добутку, що він писав саме в цей час, Стендаль говорить про ізольованість виступів ліберально настроєних студентів Політехнічної школи проти Липневої монархії. Герой роману відзначає: "Ми допустили ту ж помилку, яку зробили в 1825 році нещасні російські аристократи"72.
Ці слова також є своєрідним відгуком письменника на питання, порушені в бесіді з В'яземським. У цьому зв'язку зупинимося небагато на романі "Люсьен Левен".
Перебуваючи в Італії, Стендаль із неослабною увагою стежив за подіями у Франції. З повідомлень печатки, оповідань очевидців і власних спостережень під час відпустки в Парижу, вимальовувалася виразна картина соціального й політичного життя Франції після Липневої революції 1830 року
Стендаль тонко почував нові суспільні віяння. Він безпомилково вгадав сутність монархії Луи-Пилипа, короля банкірів. Це одержало яскраве відбиття в романі "Люсьен Левен".
Липнева революція, свідком якої Стендаль був, робочі повстання в Ліоні й Парижу переконували його в тім, що народ починав усвідомлювати свою міць. Знаменні спостереження героя роману, Люсьена Левена, за народом у день виборів: "Ніякою силою не можна було впливати на цих людей, хіба тільки розстрілюючи їхньою картеччю. От він, воістину самодержавний народ [...]"73.
У міркуваннях письменника, без сумніву, важливу роль зіграли не тільки події у Франції, але й повстання за рубежем, зокрема, у Росії й Польщі
Французький літературознавець Жан З помітив, що мораль, що Стендаль відстоює в романі "Люсьен Левен", заснована на свідомості: "<Що потрібно робити, щоб поважати самого себе?"74
Виражаючи таємні думки самого автора, Люсьен говорить: "У мене є обов'язку стосовно батьківщини. [...] Мені належало б напружити всі сили свого розуму, щоб установити, у чому полягають справжні інтереси Франції 1. .]"75.
У людях типу землеміра Готьє, ватажка республіканців, автор роману бачить єдину силу, гідну поваги. Із цими безкорисливими людьми зв'язує Стендаль свої надії на майбутнє
У загальному руслі роздумів і спостережень письменника в цей період, його записка до В'яземського містить не випадкові, а цілком закономірні міркування
_____________
У травні 1836 року Стендаль виїхав у тривалу відпустку в Париж, де він перебував до червня 1839 року. У проміжку він робив подорожі по Франції, результатом яких з'явилася книга "Записки туриста" (1838).
В'яземський уперше приїхав у Париж у серпні 1838 року, і тоді ж він знову зустрів Стендаля.
У листі до дружини (31 серпня) Петро Андрійович описує у властивій йому дотепній манері свій приїзд у Париж на імперіалі (верхньої частини) диліжанса й перші враження від культурного життя міста, у яку він відразу ж занурився
У театрі В'яземський уперше побачив добре знайомих йому письменників Жуля Жанена й Бальзака. "Останній має щось хохлатское в особі, широк і жирному", - пише Петро Андрійович дружині. І відразу він повідомляє: "Був на вечори в M-me Ancelot. Зустрів там римського Стендаля. Та ж мужикуватість, але тут він веселіше. Хвалять книгу його: les mémoires d'un touriste"76.
Ми докладніше розповімо про літературний салон Виржини Ансело нижче. Відзначимо поки, що в 1838 році вона приймала по вівторках, значить - В'яземський зустрів у неї Стендаля 28 серпня, незабаром після приїзду
На початку вересня В'яземський виїхав в Англію, повернувся в Париж на два тижні в другій половині листопада, потім відправився у Франкфурт. У цей період В'яземський не міг затримуватися в Парижу, тому що не мав на це дозволу російського уряду. От чому він писав своїй дружині з "Франкфурта <На Сейне" ("здається так, а якщо помиляюся містом або рекою, те вибачите"). Маскування, звичайно, досить прозора, тому що весь зміст листа пов'язане з Парижем, через який, як відомо, протікає Сена
Снову В'яземський приїхав у Париж наприкінці січня 1839 року й залишався тут до початку квітня. Судячи з його адрес, В'яземський тут ніколи не жив по сусідству зі Стендалем.
Однак його зв'язку із французьким письменником не обмежувалися зустрічами у світських салонах. (Відомо, що вони бачилися не тільки в Ансело, але й на вечорі в міністра закордонних справ, графа Молі. В "Записній книжці" В'яземського відзначені висловлення Стендаля на цьому вечорі.)77
Читаючи оригінал цієї книжки, мною виявлені досить важливі рядки, пропущені при виданні "Повного зібрання творів" В'яземського. От текст цього запису (росіянин переклад дається нижче, у примітках):
"Terzo incommodo (cette belle langue italienne est toute faite pour l'amour). La Chartreuse de Parme<Q, роман Стендгаля.
Casto Giuseppe (proverbe italien, allusion au rôle ridicule de Joseph avec la femme de l'eunuque Putiphar)<R відразу"78.
Цей запис свідчить про те, що В'яземський читав "Пармскую обитель" ще до надходження роману в книжкові крамниці! Вона зроблена В'яземським у період між 30 січня й 30 березня 1839 року, коли Стендаль читав коректурні аркуші роману, що надійшов у продаж лише шостого квітня
Те, що В'яземський <Читав "Пармскую обитель", не викликає сумніву, тому що він приводить рядки, списані із сьомого розділу роману, точно як у книзі, з усіма дужками. Він, очевидно, списував ці уривки з коректурного аркуша або з рукопису (Стендаль диктував цей роман, складений їм у дуже короткий строк - за п'ятдесят два дні). В'яземський повторює помилку в італійському слові incomodo: у його записі із двома "m", за аналогією із французьким incommode.
Про новий роман Стендаля В'яземський міг у цей період довідатися тільки від самого автора. Збираючись незабаром їхати, В'яземський ознайомився з романом вельмишановного їм письменника ще до його виходу у світло. Коректурні аркуші він міг одержати з дозволу автора в друкарні, а не тільки в самого Стендаля. (В 1830 році А. И. Тургенєв, бажаючи скоріше відправити своїм друзям-поетам у Росії новий збірник віршів Ламартина, посилав за аркушами в друкарню, але ця книга тоді ще не набиралася.)80
Та обставина, що В'яземський читала "Пармскую обитель" ще до виходу книги у світло, говорить про досить дружнім ставленні Стендаля до російського поета. Ще в 1834 році А. И. Тургенєв повідомив французького письменника думка В'яземського про його творчість (ми ще повернемося до цього питання). Висока оцінка поетом роману "Червоними й чорне", не зрозумілого навіть друзями Стендаля, повинне було викликати в ньому особлива довіра до В'яземського. Треба думати, що Стендаль був зацікавлений у тім, щоб В'яземський прочитав і "Пармскую обитель".
Французький письменник був високої думки про свого російського шанувальника, бесіди з яким у Римі він згадав в 1836 році в одному зі своїх "Англійських листів": "Один нескінченно розумний росіянин сказав недавно: У Парижу дотепність назад пропорційно наявним грошам"81.
До речі, В'яземський рано оцінив не тільки творчість Стендаля, але й реалізм Бальзака, зокрема, його роман "Батько Горио", про яке він писав, що це "один із кращих добутків останньої французької нагой літератури. Так від нього й несе потім дійсності; так всі мозолі, всі болячки суспільного тіла й виставлені в ньому на показ"82.
Що стосується перебування В'яземського в Парижу в 1839 році, то він був розчарований паризьким життям, хоча він особисто познайомився тут з багатьма знаменитостями, у тому числі й письменниками. Йому здавалося, що в Парижу "немає ні в кому й ні в чому <Істини", що всі лише "декорація на голій стіні, за якої порожньо"83. Тим більше повинен був його захопити правдивим і насичений глибоким змістом роман Стендаля "Пармская обитель".
Після 1839 року Стендаль і В'яземський більше не зустрічалися. Але російський поет жваво запам'ятав зустрічі із французьким письменником. У листі до А. И. Тургенєва від 11 червня 1843 року, коли Анри Бейля вже не було в живих, В'яземський нагадав своєму другові слова Стендаля, сказані в пані Ансело. У її салоні розмовляли про новий роман маркіза Кюстина "етель". Пані Ансело полюбопитствовала, як автор зображував у цьому добутку любов. Стендаль відповів: "Il en aura parlé à propos de bottes"<S.
У тім же листі В'яземський повідомляє Тургенєву, що він хоче написати статтю про книгу Адольфа де Кюстина "Росія в 1839 році" (Париж, 1843) і привести згадані слова Стендаля в епіграфі84. Помітимо, що В'яземський написав про цю книгу, що викликала бурхливу реакцію критики й збурювання правлячих кіл Росії, але епіграф обрав інший85.
В'яземський продовжував цікавитися Стендалем і тоді, коли його власні погляди на багато чого змінилися, і він став консерватором
За два роки до своєї смерті він ще стежив за новими публікаціями добутків французького письменника. У паперах В'яземського збереглася виписка із французької газети "le Figaro" від 14 вересня 1876 року, що повідомляла про вихід у світло книги "Життя Наполеона" у посмертному виданні творів Стендаля86.
П. А. В'яземський один з перших у Росії зацікавився творчістю великого французького реаліста. Він проявляв глибоке розуміння Стендаля в роки, коли у Франції мало хто розумів і по достоїнству оцінював добутку цього письменника-новатора. Контакти Стендаля й В'яземського залишили значний слід у літературній спадщині обох письменників. Ці контакти тим більше примітні, що вони також стосуються рухи декабристів, якому належать найясніші й разом з тим сумні сторінки історії Росії цієї епохи
___________
A Mon voisin veut-il lire ces deux p[ag]es du Tem[p]s et me les renvoyer demain à 10 heures?
Il y a un trait superbe d'un jeune Cosaque. Quel empire si la bourgeoisie répondait aux paysans!"46
B У стендалевском архіві в Гренобле виявилися три листи Стендаля, написані на поштовому папері з тією же фірмовою маркою. Вони датовані 13 липня 1834 року, 1 квітня 1835 року й жовтнем 1836 року
C Козачі частини були авангардними частинами росіянці армії
D Le prince Wiazemski venant de Russie, apprend qu'un heureux hazard l'a placé à Rome sous le même toit que Monsieur de Stendhal, son ancienne et très bonne connaissance dont la société spirituelle, vive et instructive lui a procuré tant de douces et fortes jouissances dans Rouge et noir, dans La vie de Rossini, les Promenades à Rome: à ce titre et en qualité d'humble deservant des Muses de sa Patrie il prend la liberté de réclamer de l'obligeance de Monsieur de Stendhal la faveur d'être présenté à Monsieur de Beyle.
Le 16 décembre."53
E Анри Бейль був французьким консулом у Чивитавеккье, але в його сферу діяльності входила й Анкона.
F Дестют де Траси ( 1754-1836), французький філософ, послідовник сенсуалізму
G В "Літературній спадщині" (т. 31-32, 1937) зазначена дата 5/17 січня 1834 року - можливо, описка самого В'яземського, як це часто буває на початку нового року
H Про зустрічі А. И. Тургенєва зі Стендалем розповімо в наступному нарисі цієї книги
I Czynski J. et Demolière M. Le Grand duc Constantin et les jacobins polonais. 2-ième partie. Paris, Guillaumin, 1834.
J Pyat Félix. Le Grand duc Constantin, par Czinski et H. Demolière. - Le Temps, 1834, 7 septembre.
K Відомий декабрист М. И. Мурах-Апостол писала: "Ми були діти 1812 року. Принести в жертву всі, навіть саме життя заради любові до батьківщини було серцевим спонуканням. Наші почуття були далекі егоїзму"59.
L А. С. Пушкін записав у свій щоденник (9 квітня 1821 року): "Ранок провів я з Пестелем; розумна людина у всьому змісті цього слова. [...]. Він один із самих оригінальних розумів, яких я знаю..."64.
M Rapport de la commisson d'enquête établie à Saint-Pétersbourg à la suite des événements du 14 décembre 1825. - Le Moniteur Universel, 1826, 20 juillet, N: 201; 21 juillet, N: 202.
N Rapport adressé à S. M. l'Empereur par la haute-cour de justice. - Le Moniteur Universel, 1826, 13 août, N: 225.
O Liste des criminels d'Etat condamnés par la haute-cour de justice à divers supplices et châtimen[t]s.- Там же.
P "Quant à moi, après avoir achevé le grand travail, je me retirerai dans le monastère de Kieff, j'y vivrai en anachorète, et alors la religion aura son tour".
Q "Третій зайвий (ця прекрасна італійська мова весь створена для любові). Пармская обитель"...
R "Цнотливий Йосип (італійське прислів'я, натяк на смішну роль Йосипа у відношенні до дружини євнуха Пентефрия)"... 79
S "Він імовірно говорив про це у зв'язку із дрібницями".
Джерела
39. В'яземський П. А. Повне зібрання творів. Т. 5. Спб., 1880, с. 19-20.
40. В'яземський П. А. Записні книжки, с. 155.
41. Кутанов Н. [С. Н. Дурилин]. Декабрист без грудня. - У кн.: Декабристи і їхній час. Т. 2. М., 1932, с. 201-290.
42. В'яземський П. А. Записні книжки, с. 130.
43. Орлів М. Ф. Капітуляція Парижа. Політичні твори. Листа. М., 1963, с. 238.
44. Зильберштейн И. С. Художник декабрист Микола Бестужев. Изд. 2-е. М., 1977, с. 186-187.
45. Лотман Ю. М. П. А. В'яземський і рух декабристів. - Учений, записки Тартуского університету. Вип. 98. Праці по росіянці й слов'янської філології. III. Тарту, 1960, с. 135.
46. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 5082, л. 258.
47. Нечаєва В. і Дурилин С. П. А. В'яземський і Франція. - У кн.: Літературна спадщина. Т. 31-32. М., 1937, с. 124.
48. Гиллельсон М. И. П. А. В'яземський. Життя й творчість. Л., 1969, с. 106.
49. Переписка Олександра Івановича Тургенєва із кн. Петром Андрійовичем В'яземським. Т. 1, с. 22.
50. Пушкіна А. С. Повне зібрання творів. Т. 14. Л., 1941, с. 214.
51. Остафьевский архів князів В'яземських. Т. 3, с. 233.
52. Кочеткова Т. Стендаль і В'яземський. - Питання літератури, 1959, № 7, с. 148-155.
53. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 1223, л. 1.
54. Пушкіна А. С. Повне зібрання творів. Т. 7. Л., 1978, с. 47.
55. Stendhal. Correspondance. T. 1, p. 1003.
56. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 4108, л. 13-14 об.
57. Літературна спадщина. Т. 31-32, з. 124.
58. Kauchtschischwili N. L'Italia nella vita ne nell' opéra di P. A. Vjazemskij. Milano, Società éditrice Vita et Pensiero, 1964.
59. Мурах-апостол М. И. [Із записного зошита, присвяченої подіям 1812 року]. - У кн.: Мемуари декабристів. Південне суспільство. М., 1982, с. 178.
60. Стендаль. Зібрання творів. Т. 13, с. 45.
61. В'яземський П. А. Записні книжки, с. 212.
62. Там же.
63. Лорер Н. И. Записки декабриста. Іркутськ, 1984, с. 70.
64. Пушкіна А. С. Повне зібрання творів. Т. 8, с. 16.
65. Повстання декабристів. Документи. Т. 17. Справи Верховного карного суду й слідчої комісії. М., 1980, с. 40-41.
66. Stendhal. Courrier anglais. T. 2. Paris, Le Divan, 1935, p. 489.
67. Ibidem. T. 3, p. 33, 165.
68. Stendhal. Romans et nouvelles. T. 1. Paris, Gallimard, 1963, p. 1427.
69. Jones G. C. Le rôle de la faiblesse humaine dans "Armance". - Stendhal Club, N: 38, 1968, p. 157-166.
70. Arnaoutovic M. Au bord de l'Armance. - Stendhal Club, N: 68, 1975, p. 290-304.
71. Реизов Б. Г. Російська героїня Стендаля. - У кн.: Від Грибоєдова до Горького. Л., 1979, с. 33-40.
72. Стендаль. Зібрання творів. Т. 2, с. 464.
73. Там же, с. 541. I
74. З Ж. Стендаль. М.-Л., 1960, с. 294.
75. Стендаль. Зібрання творів. Т. 2, с. 163.
76. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 3270, л. 62.
77. В'яземський П. А. Записні книжки, с. 264, 266.
78. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 1117, л. 14 (б); Кочеткова Т. Стендаль і В'яземський, с. 151.
79. В'яземський П. А. Записні книжки, с. 262.
80. Остафьевский архів князів В'яземських. Т. 3, с. 197.
81. Stendhal. Courrier anglais. T. 1. Paris, Le Divan, 1935, p. 264..
82. Остафьевский архів князів В'яземських. Т. 3, с. 268- 269.
83. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 3271, л. 1.
84. ИРЛИ, ф. 309, № 4715, л. 156-157. Копія листа П. А. В'яземського
85. ЦГАЛИ, ф. 195, оп. 1, ед. хр. 1036.
86. Там же, ед. хр. 1045, л. 28.