Асоян А. А. Доля "Божественної комедії" Данте в Росії Глава I. "... Вікові складки дантових терцин"

Асоян А. А.: Доля "Божественної комедії" Данте в Росії

Глава I. "... Вікові складки дантових терцин". . . . ВІКОВІ СКЛАДКИ ДАНТОВИХ ТЕРЦИН"

Уникаючи ненависті жорстокого міста,

Щогодини готовий до ударів долі,

етрусский поет смиренно йде до Вас,

Про царствена донна, щоб здобути милості

Довго по неходжених шляхах

Він бродив по гарячих пісках Стикса,

Але йому не був закритий і Вічне Добро

Шлях у небесах по благословенних стежках

Після довгого шляху, нарешті, ища

Відпочинку своїм сумним і нещасним дням,

Покладає свою сувору ліру до Вашому Торкну

Нехай буде так, що, бажаючи

Повернутися до свого метра, він почує

На іншій мові звук Ваших похвал*.

*Переклад С. Я. Сомової

Видимо, автор, привласнивши титул графа1"Джерело: svr-lit.)"Божественної Комедії": текст поеми було передруковано з Падуанского видання 1726-1727 років, заслу­жившего схвалення академіків "Круски".

"Джерело: svr-lit.)­вестившая про проникнення Данте в Росію. Але недавня публікація матеріалів про вятской бібліотеку друга Феофана Прокоповича Лаврентія Горки (розум. близько 1737 року) изме­нила сформовані подання. У Горки зберігалося саме стародавнє видання "Комедії", відзначене в зборах русявий­ских книгарів. По своїй цінності антикварний фоліант, видрукуваний у Венеції в 1536 році 2"Джерело: svr-lit.)­гаментному списку дантовской поеми, яким володів директор Ермітажу, жагучий бібліофіл граф Д. П. Бу­турлин ( 1763-1829). На плетінні манускрипту, датований­ного XIV століттям, сіяв золотий герб маркізів Маласпина, а виправлення тексту належало-, по переказі, самому Данте. В 1839 році пергаментний список разом з іншими древніми рукописами й стародруками з бібліотеки графа був проданий з публічного торгу в Парижу3.

"Джерело: svr-lit.)­ролем італійської літератури, якої Шекспір став для англійської, а Кальдерон - для іспанської. Мурах распо­лагал прозаїчним перекладанням "Ада" на французьку мову з паралельним італійським текстом, примітками й біографією Данте. Ця книга вийшла в Парижу в 1776 році й користувалася популярністю у Франції й навіть в Італії, хоча й не такий шумної, про який мріяв її автор Жюльен Мутонне де Клерфон ( 1740-1813)4.

Читачем Клерфона був, імовірно, і двоюрідний пле­мянник Муравьева К. Н. Батюшков, зобов'язаний своєму дядькові раннім розвитком літературного смаку. Італійська мова Батюшков вивчив у пансіоні И. А. Тріполі, володів їм у досконалості й міг по достоїнству оцінити перекладання "Ада" на французький. В одному із закордонних походів Батюшков придбав "I"Джерело: svr-lit.)"стосувався", як писала Т. Г. Цявловская, шістнадцяти мов: старофранцузского, французького, латинського, ис­панского, німецького, італійського, сербського, англійського, турецького, арабського, польського, церковнослов'янського, древ­неросійського, давньогрецького, українського й древнееврейс­кого. По ступені освоєння поетом живих європейських мов слідом за французьким, безсумнівно, ішов італійський*. (*Докладніше про знання Пушкіним італійської мови див. у главі III.) Не­даром у бібліотеці Пушкіна зберігається до тридцяти італійських книг. Правда, англійських - утроє більше, але відомо, що по-англійському Пушкін не говорив

До числа образованнейших читачів дантовской поеми належав П. Я. Чаадаєв. Він мав не тільки переклади Дешана й Арто, але й лондонське видання "Комедії" 1802 року англійською мовою12. Переклад римованими стан­самі зроблений ірландським священиком Хенри Бойдом і, на думку його знаменитого співвітчизника Т. Б. Маколея, настільки ж нудний і млявий, як склад оригіналу цікавий і енергійний 13.

Імовірно, твору Данте були й у зборах ще одного найближчого друга Пушкіна, чудового библи­ографа й бібліофіла С. А. Соболевського. У шістдесяті роки він жив у Москві, його найбагатша бібліотека размеща­лась у будинку на Смоленськом бульварі. Тут сусідом Собо­левского був його давній приятель В. Ф. Одоєвський. Він рас­думав флорентійським, 1857 року, виданням "Комедії" зі словником рим і великих коментарів Бруно Вьянки, а також прозаїчним перекладанням поеми А. Бризі 14.

До Одоєвського, як і Соболевському, не раз звертався за бібліографічними довідками Лев Толстой. Працюючи над романом "Війна й мир", він просив князя Одоєвського при­слати йому "виписку з Данте про нещасну любов"15. Князь, природно, відгукнувся на прохання, але бесіда француза Пончини з Пьером Безуховим, у якій вони згадують терцину з п'ятої пісні "Ада", не ввійшла в остаточний текст роману

В 1839 році з верстата друкарні Московського универ­ситета зійшла перша кантика дантовской поеми на итальянс­кому мові. Честь єдиного російського видання "I"Джерело: svr-lit.)­ ет-імпровізатор, лінгвіст И. А. Джустиниани. Столичні власники книжкових крамниць запевняли, що завдяки його усили­ям "Божественна Комедія" розходилася в сорокові роки набагато краще, ніж раніше.

У цю пору несподіваною літературною новиною стало перекладання "Ада" Е. В. Кологривовой. Багато критиків, беручи до уваги важливість першого досвіду, поставилися до почину рядової письменниці співчутливо або, по край­їй мері, поблажливо. Одиничні суворі вироки заглушалися схвальними відгуками

"Джерело: svr-lit.)"Ада" з'явився на сторінках "Москви­тянина" за 1853 рік. Його автором виявився лікар по утворенню Д. Е. Мін. Він займав кафедру судової медицини в Московському університеті й ніколи не мріяв про лаври професійного літератора. Втім, і в інших країнах серед перекладачів Данте зустрічалися різні люди: поети й педантичні професори, королі й таємні радники. . .

Переклад Мина можна було знайти в багатьох приватних зборах і масових бібліотеках16. Окреме видання "Ада" Н. А. Некрасов привітав як "чудове явище 1855 року"17. Він, як і А. Н. Островський, не тільки звернув увагу на нову книгу, але й відразу ж придбав її18. Слідом за "Пеклом" Мін опублікував "Чистилище" (1874) і, нарешті, "Рай" (1879). Свій багаторічний подвижнический праця пе­реводчик сприймав як виконання художницького й громадянського обов'язку. У передмові до першої частини поеми він писав: "Не страшуся строгого вироку вченої критики, утішаючи себе думкою, що я перший зважився перекласти розміром оригіналу частина "Божественної Комедії" на російську мову, так здатний до відтворення всього ве­ликого"19. Тут же Мін повідомляв, що у своїй роботі опирався на досвід німецьких дантологов і поетів: К. Вітте, /Вагнера, К. Каннегисера, а особливо А. Копиша й Филалета*(*Літературний псевдонім короля Саксонії Іоанна.).

По загальній думці, Мину вдалося зробити кращий дорі­волюционний переклад поеми, але й він далекий від досконалості. Автор зміг передати "лише частина образів і виражень під­линника, - писав В. Я. Брюсов. - Правда, найважливіше сохра­неале, але зникли відтінки думки, вся складність мовлення й довгий ряд окремих образів. З іншого боку, багато чого <... > заради рими, заради розміру додано: ці додавання не завжди в стилі Данте й завжди зайві"20. Із цієї харак­теристикой збігається відкликання неперевершеного перекладача "Комедії" М. Л. Лозинского. Він уважав, що по віршах Мина "важко судити про поетичну міць оригіналу"21.

Інтерес до Данте помітно зріс після 600-літнього ювілею поета в 1865 році. Про свята в Італії росіянку общест­венность інформували два найбільші вчені - Олександр Миколайович Веселовский ( 1838-1906) і Федір Іванович Буслаєв ( 1818-1897).

"Джерело: svr-lit.)­ситета П. Н. Кудрявцева, автора великої роботи про Данте і його часу. У п'ятидесяті роки вона друкувалася в "Оте­чественних записках". Захоплення Буслаєва "Божественною Комедією" мало більше давню історію. Ще первокурсни­кому він ознайомився з дисертацією Шевирева "Дант і його століття", і з тих пор середньовічна поема стала його улюбленим читанням і предметом кропітких штудий. У робітнику ка­бинете Буслаєва зберігалося п'ятитомне видання "Божест­венної Комедії", відоме за назвою "Мінерва" і багате великими витримками з різних коммента­риев до поеми, від самих ранніх до пізнішими, датованими двадцятими роками XIX сторіччя. "Мінерва" вийшла у світло в 1822 році в Падуе й потім неодноразово передруковувалася

У повідомленнях з Італії Буслаєв розповідав про здивуй­тельной любові італійців до свого поета. Він писав, що в часи австрійського панування співвітчизники Данте, порушуючи найсуворіші заборони, улаштовували таємні збори для вивчення поеми. Ці тлумачі "патріотичної би­блии італійського народу", повідомляв кореспондент, воспи­тивали в молодій Італії найблагородніші почуття: на­циональную гордість і любов до історії, мистецтву, рідній мові

Незабаром після ювілейних свят петербурзький изда­тель М. О. Вольф оголосив передплату на "Божественну До­медию" з ілюстраціями Гюстава Дорі, які незадовго до ювілею прикрасили одне з паризьких видань поеми. Ве­ликолепием і добротністю вони здивували цінителів і при­несли величезний успіх художникові. Вольф зав'язав ділові відносини з його імпресаріо месье Мамом, купив право публікації малюнків Дорі й замовив переклад "Комедії" популярному в шістдесяті роки поетові Д. Д. Минаеву.

Минаев перекладав Данте по дослівнику. Спочатку він узявся за термінову роботу з більшим ентузіазмом, але потім непередбачені й тривалі антракти стали метушні­кать у його заняттях все частіше й частіше. Траплявся, взволно­ванний видавець посилав людей на розшуки перекладача, ті шукали по всій столиці й, нарешті, знову повертали під­ поета, щогуляв, до рукопису. Щоб не відволікатися від при­нятих зобов'язань, совісний Минаев просив приятелів піддавати його "одиночному висновку".

В 1874 році він завершив "Пекло", але через "єретичні" картин у цій частині поеми виникли ускладнення із цензур­ним дозволом на її публікацію. Після численних прохань видавців обер-прокурор Святейшего синоду Д. А. Толстой дав їм вказівка представити записку про те, що у своєму творі Данте відтворює середньовічні ле­генди. Записку склали, пішло обіцяне разре­шение, але з умовою, що книга буде досить дорога й виявиться недоступної для масового читача. І все-таки, не­дивлячись на високу ціну, передплатників найшлося чимало. Підписувалися столичні інтелігенти й провинциаль­ние купці, публічні бібліотеки, якийсь віддалений монастир і навіть "Селянське суспільство села Сухе"22.

Вольфовское видання "Комедії", закінчене в 1879 році, розійшлося досить широко, але переклад Минаева міг задовольнити тільки самих невимогливих читачів. Подібної думки дотримувалися Брюсов, знаючі кри­тики й авторитетні дантологи. Стих перекладача важкий, а культура досить обмежена, писав, наприклад, И. Н. Голенищев-Кутузов, на початку минаевского перекладу терцини ще абияк, кульгаючи, ідуть один за одним, однак чим далі, тим переклад стає беспорядочней і гірше.

Інтерес до дантовской поеми досяг апогею на рубежі ве­ков. Добротний віршований російський текст "Комедії" на­друкував учень Ф. Буслаєва Н. Голованов, прозою її перело­жив журналіст В. Чуйко, опублікували свої переклади поетеса О. Чюмина й безвісний дотоле А. Федоров. Його вирши настільки безглузді, що мимоволі згадуєш жовчні сло­ва Дж. Вазари про один самовпевненого профана: "... не ка­жется чи вам, що він єретик, тому що, будучи неграмотньм і ледь уміючи читати, він тлумачить Данте й згадує його ім'я всуе"23. Невдачливий опус Федорова М. Лозинский заслу­женно назвав літературним курйозом

Складний і драматичний мир "Божественної До­медии", відгукуючись на різний соціальний і духовний досвід, породжував всілякі подання про творця великої поеми. У сприйнятті читачів Данте був суворим граж­данином і співаком справедливості, схоластом і загадковим містиком, літописцем середніх століть, мудрейшим мислите­лем і при цьому - найвищим поетом. Його генієм восхища­лисій Г. Плеханов і Н. Мінський, М. Кузмин і К. Бальмонт, М. Волошин і Н. Гумилев...

Плеханов володів невеликий, але цікавої коллекци­їй видань дантовской поеми. У його зборах "Пекло" перед­ставлен перекладанням Е. Кологривовой і вільним з­будинок А. де Ривароля, що заслужив ніколи похвальне відкликання Ш. Сент-Бева. Французький текст всіх частин "Комедії", наявний у бібліотеці, належить романтикові Ф. де Ламене, а вінчає колекцію дуже коштовне флорентійське видання поеми 1907 року з докладними коментарями П. Фратичелли, що превосходно подготовили піввіку назад публікацію "Малих добутків" поета

Особлива увага проявляли до "Божественної Комедії" символісти, а Брюсов і у віршах писав про багаторічний увле­чении Данте:

Давно зачарував моє воображенье

Похмурий образ із далекого років,

Роздумів самотніх воплощенье...

"Джерело: svr-lit.)­ченним видавництва "Брокгауз і Ефрон", запропонував Брюсову перевести "Комедію". Той охоче відгукнувся на речення й, готуючись до роботи, сформулював завдання перекладу:

1. зберегти поезію оригіналу,

2. відтворити стиль Данте,

3. уникати доповнень, заради вірша допускати лише пе­рефразировки,

4. дотримувати звукопись Данте24.

Продумуючи план, поет прагнув попередити огріхи, яких не уник і Д. Мін. Для перекладу Брюсов вибрав миланское видання поеми 1903 року, підготовлене извест­ним швейцарським дантологом Дж. Скартаццини в сотрудни­честве із професором Дж. Ванделли. У розпорядженні поета були й французькі тексти "Комедії" А. де Монтора, е. Ару й А. Мелио. Нарешті, Брюсов обзавівся словником дантовских рим Л. Поллако й двотомної "E"Джерело: svr-lit.)­реводи окремих пісень "Комедії" еллиса (Л. Л. Кобилинского), активного діяча російського символізму. Він зані­мался й спеціальними дослідженнями поеми, разраба­тивая, переважно, містичний^-містичні-релігійно-містичні теми, "Для Данте, - заявляв еллис, - шлях по загробних мирах не був ніколи мифотворчеством, а алегорично-символи­ческим описом реальних бачень, описом, подібним до більшості повідомлень ясновидців і боговидцев його епохи". Такі міркування висловлювалися й раніше, не­задовго до еллиса теософські коментарі до дантовским творів публікувалися перекладачкою "Бенкету" Кетрин Хилард у лондонському журналі "Люцифер" (1893).

Уже в еміграції, майже перед смертю, солідний опус про творчість Данте видав у Парижу Д. С. Мережковский27 (Merejkowski Dm. Da"Джерело: svr-lit.)"Божест­венної Комедії" видання И. И. Глазунова. Книга поповнила шахматовскую бібліотеку, що, по суті, була "дач­ний" і не претендувала на повноту колекції, що відбиває багатобічні інтереси її власника. Тим примітніше в числі раритетів три томи поеми. На обкладинці кожного ав­тограф - "Олександр Блок"29.

"Джерело: svr-lit.)"Нове Життя" Данте із введенням і коментарями ма­гистра романо-германської філології, доцента Самарского університету М. И. Ливеровской. Видимо, ця книжка, зброшурована із сірих листків обгорткового паперу, що відразу стала бібліографічною рідкістю, була подарована Бло­ку. На її титулі Ливеровская написала: "O